Десь після тебе ✨
Тиша після голосу.
Поезія, що народилась з болю.
Десь після тебе — і трохи далі.
Поезія, що народилась з болю.
Десь після тебе — і трохи далі.
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateApr 25, 2025
Added to TGlist
Apr 25, 2025Linked chat
Десь після тебе ✨ Chat
0
Latest posts in group "Десь після тебе ✨"
25.04.202515:28
Ти просто втомилась. Не слабка — просто втомилась.
У неї все по плану.
Все на місці. Все під контролем.
Крім втоми. І порожнечі, яку важко проговорити вголос.
Цей вірш — для тих, хто тримається, коли вже нема сил.
І для тих, хто колись казав: “Я сама/сам впораюсь”.
У неї все по плану.
Все на місці. Все під контролем.
Крім втоми. І порожнечі, яку важко проговорити вголос.
Цей вірш — для тих, хто тримається, коли вже нема сил.
І для тих, хто колись казав: “Я сама/сам впораюсь”.
25.04.202515:27
Я більше не лягаю в пів на п’яту —
лягаю о десятій і раніше.
Бо хто ж за мене витримає графік?
Закриє всі рахунки тими грішми?
Ціную час. Не витрачаю на непотріб,
на каву не запрошую вже в душу.
А те, що ти з’явився в ній у якийсь спосіб —
я й не думала, що цей обіт порушу.
Я вся така складна. У мене — на все розклад:
робота, кава, ввечері — прання.
Із “помічників” — одна лиш героїчна постать.
З усім я краще впораюсь сама.
Але насправді дуже я втомилась.
Бути сильною — болючий ляпас долі.
Останнім часом я холодною зробилась,
хоча відвертості немало в моїм колі.
лягаю о десятій і раніше.
Бо хто ж за мене витримає графік?
Закриє всі рахунки тими грішми?
Ціную час. Не витрачаю на непотріб,
на каву не запрошую вже в душу.
А те, що ти з’явився в ній у якийсь спосіб —
я й не думала, що цей обіт порушу.
Я вся така складна. У мене — на все розклад:
робота, кава, ввечері — прання.
Із “помічників” — одна лиш героїчна постать.
З усім я краще впораюсь сама.
Але насправді дуже я втомилась.
Бути сильною — болючий ляпас долі.
Останнім часом я холодною зробилась,
хоча відвертості немало в моїм колі.
25.04.202506:38
24 квітня. Київ. Після чергового “нічого страшного”.
Цієї ночі ми знову прокинулись не від будильника.
А від вибухів.
Знову бігли в укриття, знову шукали сигнали в очах одне одного.
Щоби переконатися: живі.
І вже зранку місто п’є каву, працює, дихає, ніби ніч — це просто пауза.
Але в кожному ковтку ранку — присмак диму.
У кожному подиху — тиша, яку запам’ятовують легені.
Ми навчилися доживати дні після вибухів так, ніби вони не болять.
Навчилися не лякатися заголовків:
“Київ. Ракетна атака. Сили ППО спрацювали.”
Але за цим — не цифри. За цим — ми.
Люди, які просто хотіли спати.
А прокинулись у темряві, в тривозі, в молитвах.
25 квітня. Жалоба…🕯️
Цієї ночі ми знову прокинулись не від будильника.
А від вибухів.
Знову бігли в укриття, знову шукали сигнали в очах одне одного.
Щоби переконатися: живі.
І вже зранку місто п’є каву, працює, дихає, ніби ніч — це просто пауза.
Але в кожному ковтку ранку — присмак диму.
У кожному подиху — тиша, яку запам’ятовують легені.
Ми навчилися доживати дні після вибухів так, ніби вони не болять.
Навчилися не лякатися заголовків:
“Київ. Ракетна атака. Сили ППО спрацювали.”
Але за цим — не цифри. За цим — ми.
Люди, які просто хотіли спати.
А прокинулись у темряві, в тривозі, в молитвах.
25 квітня. Жалоба…🕯️
24.04.202511:59
Вона була всюди — в тиші, у вітрі, в ароматі весняних квітів.
Незнана, але своя.
Комфорт із заліза, що грів, хоч і обпалював.
Можливо, кожен із нас носить у собі таку —
свою незнайомку.
Ту, що не мала імені,
але лишила відбиток на пам’яті.
Незнана, але своя.
Комфорт із заліза, що грів, хоч і обпалював.
Можливо, кожен із нас носить у собі таку —
свою незнайомку.
Ту, що не мала імені,
але лишила відбиток на пам’яті.
24.04.202511:58
Своя незнайомка
Спокій зколише непрохану радість,
Ця тиша — моя заспокійлива доза.
Подихом вітру поступиться слабкість,
Тенети розв’яже протягом проза.
Дорогою тихою, повз затишок міста —
Незнанно-рідного, та трохи чужого —
Своя незнайомка, комфорт із заліза,
Вогнем пламеніла і плавила мозок.
Весною, барвистою зеленню тліла,
Танула в квітів терпких ароматах.
Ніжністю тихою палко манила —
Всюди своя, навіть на клятих стратах.
Спокій зколише непрохану радість,
Ця тиша — моя заспокійлива доза.
Подихом вітру поступиться слабкість,
Тенети розв’яже протягом проза.
Дорогою тихою, повз затишок міста —
Незнанно-рідного, та трохи чужого —
Своя незнайомка, комфорт із заліза,
Вогнем пламеніла і плавила мозок.
Весною, барвистою зеленню тліла,
Танула в квітів терпких ароматах.
Ніжністю тихою палко манила —
Всюди своя, навіть на клятих стратах.
24.04.202506:28
Мовчання теж іноді крик.
Тримаймося.
Обіймаю кожного, хто зараз читає це серцем.
#ДесьПісляТебе #поезія #УкраїнаБолить #миживі
Тримаймося.
Обіймаю кожного, хто зараз читає це серцем.
#ДесьПісляТебе #поезія #УкраїнаБолить #миживі
24.04.202506:27
Сьогодні світ особливо болить.
Знову летіли вершники долі.
Вони забрали дванадцять життів,
Що не побачать сонячний промінь.
Нічна атака розбила місто,
Уламки тиші — в кожному з нас.
Ми прокидались від вибухів крику,
А не від променів у ранній час.
І от я питаю — без зайвих слів:
Ви живі?
Чи хоча б дихаєте крізь біль?
Знову летіли вершники долі.
Вони забрали дванадцять життів,
Що не побачать сонячний промінь.
Нічна атака розбила місто,
Уламки тиші — в кожному з нас.
Ми прокидались від вибухів крику,
А не від променів у ранній час.
І от я питаю — без зайвих слів:
Ви живі?
Чи хоча б дихаєте крізь біль?
Records
25.04.202523:59
36Subscribers25.04.202518:14
33Citation index26.04.202523:59
20Average views per post20.05.202504:18
0Average views per ad post20.05.202504:18
0.00%ER20.05.202504:18
0.00%ERR25.04.202515:27
Я більше не лягаю в пів на п’яту —
лягаю о десятій і раніше.
Бо хто ж за мене витримає графік?
Закриє всі рахунки тими грішми?
Ціную час. Не витрачаю на непотріб,
на каву не запрошую вже в душу.
А те, що ти з’явився в ній у якийсь спосіб —
я й не думала, що цей обіт порушу.
Я вся така складна. У мене — на все розклад:
робота, кава, ввечері — прання.
Із “помічників” — одна лиш героїчна постать.
З усім я краще впораюсь сама.
Але насправді дуже я втомилась.
Бути сильною — болючий ляпас долі.
Останнім часом я холодною зробилась,
хоча відвертості немало в моїм колі.
лягаю о десятій і раніше.
Бо хто ж за мене витримає графік?
Закриє всі рахунки тими грішми?
Ціную час. Не витрачаю на непотріб,
на каву не запрошую вже в душу.
А те, що ти з’явився в ній у якийсь спосіб —
я й не думала, що цей обіт порушу.
Я вся така складна. У мене — на все розклад:
робота, кава, ввечері — прання.
Із “помічників” — одна лиш героїчна постать.
З усім я краще впораюсь сама.
Але насправді дуже я втомилась.
Бути сильною — болючий ляпас долі.
Останнім часом я холодною зробилась,
хоча відвертості немало в моїм колі.
25.04.202506:38
24 квітня. Київ. Після чергового “нічого страшного”.
Цієї ночі ми знову прокинулись не від будильника.
А від вибухів.
Знову бігли в укриття, знову шукали сигнали в очах одне одного.
Щоби переконатися: живі.
І вже зранку місто п’є каву, працює, дихає, ніби ніч — це просто пауза.
Але в кожному ковтку ранку — присмак диму.
У кожному подиху — тиша, яку запам’ятовують легені.
Ми навчилися доживати дні після вибухів так, ніби вони не болять.
Навчилися не лякатися заголовків:
“Київ. Ракетна атака. Сили ППО спрацювали.”
Але за цим — не цифри. За цим — ми.
Люди, які просто хотіли спати.
А прокинулись у темряві, в тривозі, в молитвах.
25 квітня. Жалоба…🕯️
Цієї ночі ми знову прокинулись не від будильника.
А від вибухів.
Знову бігли в укриття, знову шукали сигнали в очах одне одного.
Щоби переконатися: живі.
І вже зранку місто п’є каву, працює, дихає, ніби ніч — це просто пауза.
Але в кожному ковтку ранку — присмак диму.
У кожному подиху — тиша, яку запам’ятовують легені.
Ми навчилися доживати дні після вибухів так, ніби вони не болять.
Навчилися не лякатися заголовків:
“Київ. Ракетна атака. Сили ППО спрацювали.”
Але за цим — не цифри. За цим — ми.
Люди, які просто хотіли спати.
А прокинулись у темряві, в тривозі, в молитвах.
25 квітня. Жалоба…🕯️
24.04.202511:58
Своя незнайомка
Спокій зколише непрохану радість,
Ця тиша — моя заспокійлива доза.
Подихом вітру поступиться слабкість,
Тенети розв’яже протягом проза.
Дорогою тихою, повз затишок міста —
Незнанно-рідного, та трохи чужого —
Своя незнайомка, комфорт із заліза,
Вогнем пламеніла і плавила мозок.
Весною, барвистою зеленню тліла,
Танула в квітів терпких ароматах.
Ніжністю тихою палко манила —
Всюди своя, навіть на клятих стратах.
Спокій зколише непрохану радість,
Ця тиша — моя заспокійлива доза.
Подихом вітру поступиться слабкість,
Тенети розв’яже протягом проза.
Дорогою тихою, повз затишок міста —
Незнанно-рідного, та трохи чужого —
Своя незнайомка, комфорт із заліза,
Вогнем пламеніла і плавила мозок.
Весною, барвистою зеленню тліла,
Танула в квітів терпких ароматах.
Ніжністю тихою палко манила —
Всюди своя, навіть на клятих стратах.
Log in to unlock more functionality.
