Kildun4ik
09.05.202512:17
Вишукані рими, екзотичні назви (манцинела), завуальований зміст і неочікувані образи (Світло — паща лева ) — все це тексти Кілдунчика, що не здає лідерські позиції молодої української поезії. Кожен його твір — пошук і знахідка, кожна тема — світло відкритої ним грані.
Цей вірш картина, яка дозволяє інтерпретувати сюжет відповідно, до внутрішнього стану, дилеми чи настрою читача. Тему вважаю розкритою, хоча за вервечкою образів гострота сюжету незначно замилилась.
5/5/5/3
@angazelena
Цей вірш картина, яка дозволяє інтерпретувати сюжет відповідно, до внутрішнього стану, дилеми чи настрою читача. Тему вважаю розкритою, хоча за вервечкою образів гострота сюжету незначно замилилась.
5/5/5/3
@angazelena
07.05.202519:59
14.04.202512:49
такий він, кіберспорт
09.04.202506:49
07.05.202520:15
07.05.202516:17
Не плач.
Лемент не лікує рани й не чистить спогади.
На сімейному портреті має бути усмішка, помножена на кількість небажаних зачать.
Ми не вирвемо жодної сторінки, жодного життя.
По той бік озера пам'яті нам стирають зіниці дзеркала, крізь які проглядаються інші скалічені долі.
Поволі розноситься фотоапаратний блискіт — карбує коріння традицій для наступних поколінь.
***
Тягнуться тростинками до річки години,
ми їх випускаємо з долонь, як долоні тих, хто загинув.
У старому альбомі усі світлі голови однаково сиві.
Час покосив і
стер папір,
ніби струмок вологу брилу.
Заметіль із трагедій
складеться в статистику.
Скорбота, немов людина:
живе,
помирає,
тільки встигай помічати,
як в моменті чогось почало
не вистачати.
Також скорбота має свій термін придатності:
хтось помічав,
як це почуття перекочовує із серця до мозку?
Перекочовує з твоїх власних реплік прощання
до загальних?
Скорбота живе доки ти пам'ятаєш глибину відмерлого всесвіту,
доки його образ живе у твоєму...
Він осів безкінечністю зірок
у пам'яті,
відлуння його голосу викликатиме осади на планетах,
а зіниці малюватимуть пейзажі туманностей,
якими ви колись були переплетені.
І всесвіт більше не постаріє.
Сивим стане лише відношення до відсутності...
Але якщо на те воля нашої природи — нехай.
Я ще поборюсь.
Лемент не лікує рани й не чистить спогади.
На сімейному портреті має бути усмішка, помножена на кількість небажаних зачать.
Ми не вирвемо жодної сторінки, жодного життя.
По той бік озера пам'яті нам стирають зіниці дзеркала, крізь які проглядаються інші скалічені долі.
Поволі розноситься фотоапаратний блискіт — карбує коріння традицій для наступних поколінь.
***
Тягнуться тростинками до річки години,
ми їх випускаємо з долонь, як долоні тих, хто загинув.
У старому альбомі усі світлі голови однаково сиві.
Час покосив і
стер папір,
ніби струмок вологу брилу.
Заметіль із трагедій
складеться в статистику.
Скорбота, немов людина:
живе,
помирає,
тільки встигай помічати,
як в моменті чогось почало
не вистачати.
Також скорбота має свій термін придатності:
хтось помічав,
як це почуття перекочовує із серця до мозку?
Перекочовує з твоїх власних реплік прощання
до загальних?
Скорбота живе доки ти пам'ятаєш глибину відмерлого всесвіту,
доки його образ живе у твоєму...
Він осів безкінечністю зірок
у пам'яті,
відлуння його голосу викликатиме осади на планетах,
а зіниці малюватимуть пейзажі туманностей,
якими ви колись були переплетені.
І всесвіт більше не постаріє.
Сивим стане лише відношення до відсутності...
Але якщо на те воля нашої природи — нехай.
Я ще поборюсь.
Reposted from:
Контр-Срач 2 (ceh9)
14.04.202512:48
🇪🇺 malbsMd висловився після поразки у фіналі. Після цього він додав:
Підписуйся на 🇲🇳🇦🇺🇨🇳🇸🇦
Вибачте за останній пост, зараз справді важкий період у плані ментального стану, і те, що я не показую той рівень гри, на який здатен, дуже пригнічує мене останнім часом. Дуже вдячний за всі теплі повідомлення та коментарі — це багато значить. Я на деякий час зникну з соцмереж і подбаю про себе. Дякую, що завжди підтримуєте нашу команду і мене особисто. Бережіть себе, і зовсім скоро ви знову побачите того самого усміхненого malbs'а. Обіймаю ❤️
Підписуйся на 🇲🇳🇦🇺🇨🇳🇸🇦
09.04.202505:41
Випав сніг
07.05.202520:02
Нє ну якщо хочете перейдіть, там ніби жопу не взламують, мені просто цікаво на що китайці мене нахлабучити хочуть
01.05.202522:23
Менше знаєш — міцніше спис
наслідків,
що креслить на спині хрести твоїх помилок.
Ти звик бути "щоб було",
зігнути хребет у напівмісяць і чекати в кутку,
а там хоч у колодязь отрути — головне в обличчя не плюй.
Ніхто не поранить репутацію, бо ніхто — невидимий і відчутний лише
коли голос із темряви хоче з'їсти частину уваги й розчинитися до наступного разу.
Стазис непомірної байдужості чіпляє за живе,
проте не зрозуміти ближньому, що холод розростався зсередини
і мружив емоції,
і вчив бути гострим до язиків,
вчив робити постріл до того, як хтось зрозумів,
чия цілиться тінь.
Цвіль недоїдків збирається у автопортрет,
шкребеться крізь поліетиленову пастку до володаря,
кислим запахом муштрує звичку бути самотнім.
Непереможний.
Мудрість вчить, що краща та битва, якої не відбулося,
на материку людей краще мати свій острів.
Острах не візьме голкою за п'яту, якщо вічно спати обличчям до
чиєїсь страти.
"Він того не вартий".
І сходячи вищиром власного інтересу, ніби сонце над містом, що
спало б ще тисячу років,
ти виносиш запрілі пакети у люди.
Так зручно ховати ці уламки душі у чиїхось затишних вушках — улюблені пестощі,
а потім зникнути по-англійськи і через деякий час принести ще.
До зустрічі,
тебе із людиною, людини — із плющем.
наслідків,
що креслить на спині хрести твоїх помилок.
Ти звик бути "щоб було",
зігнути хребет у напівмісяць і чекати в кутку,
а там хоч у колодязь отрути — головне в обличчя не плюй.
Ніхто не поранить репутацію, бо ніхто — невидимий і відчутний лише
коли голос із темряви хоче з'їсти частину уваги й розчинитися до наступного разу.
Стазис непомірної байдужості чіпляє за живе,
проте не зрозуміти ближньому, що холод розростався зсередини
і мружив емоції,
і вчив бути гострим до язиків,
вчив робити постріл до того, як хтось зрозумів,
чия цілиться тінь.
Цвіль недоїдків збирається у автопортрет,
шкребеться крізь поліетиленову пастку до володаря,
кислим запахом муштрує звичку бути самотнім.
Непереможний.
Мудрість вчить, що краща та битва, якої не відбулося,
на материку людей краще мати свій острів.
Острах не візьме голкою за п'яту, якщо вічно спати обличчям до
чиєїсь страти.
"Він того не вартий".
І сходячи вищиром власного інтересу, ніби сонце над містом, що
спало б ще тисячу років,
ти виносиш запрілі пакети у люди.
Так зручно ховати ці уламки душі у чиїхось затишних вушках — улюблені пестощі,
а потім зникнути по-англійськи і через деякий час принести ще.
До зустрічі,
тебе із людиною, людини — із плющем.
10.04.202509:35
Ніхто не помітив, як прийшов на зупинку.
"Ти — ..."
"Ти — ..."
Тобі казали "Ти", замість "синку",
адже ти — ...
ти — ...
Холодний піт, немов
сніг, проходить крізь тіло,
його ніхто не стрічав,
як не зустрів людину без бажання зиску.
На вулиці холодно, вітряно й слизько,
ніби взимку.
"..."
"..."
Чого ти зуби стиснув?
Надвечір вищір не блищить. Ліхтарі розфарбовують сірість місяця, проте піджак досі чорний:
його з'їв колодязь, у якому втопили білий комір.
Можна забутися у пляшці, можна й не вилазити з пробірки,
адже ти — ...
ти — ...
Горіти від сорому комфортніше, ніж від спраги,
навіть влітку.
"Він гучно спитав, чи крикнув?"
"..."
"..."
Здобути форму? Дійди до верстата,
анфасом до сонця, аверсом до самострати.
Є сотні опцій — обрав і клацнув,
із клякси назад у стержень,
бо діаманту всі лічать карати,
проте не личить карати
себе,
за відсутність хисту.
Повільніше дихай.
Час оповістити водія про свою зупинку
й не помітити вдома у дзеркалі
невидимку.
"Ти — ..."
"Ти — ..."
Тобі казали "Ти", замість "синку",
адже ти — ...
ти — ...
Холодний піт, немов
сніг, проходить крізь тіло,
його ніхто не стрічав,
як не зустрів людину без бажання зиску.
На вулиці холодно, вітряно й слизько,
ніби взимку.
"..."
"..."
Чого ти зуби стиснув?
Надвечір вищір не блищить. Ліхтарі розфарбовують сірість місяця, проте піджак досі чорний:
його з'їв колодязь, у якому втопили білий комір.
Можна забутися у пляшці, можна й не вилазити з пробірки,
адже ти — ...
ти — ...
Горіти від сорому комфортніше, ніж від спраги,
навіть влітку.
"Він гучно спитав, чи крикнув?"
"..."
"..."
Здобути форму? Дійди до верстата,
анфасом до сонця, аверсом до самострати.
Є сотні опцій — обрав і клацнув,
із клякси назад у стержень,
бо діаманту всі лічать карати,
проте не личить карати
себе,
за відсутність хисту.
Повільніше дихай.
Час оповістити водія про свою зупинку
й не помітити вдома у дзеркалі
невидимку.
22.03.202513:24
Будинки схудли
від браку живої плоті,
проте нікуди не ділися люди — пролазять крізь той самий отвір.
Життя досі вкрай марудне, коли його подовжили — подовжилися й будні.
За ким заплаче сурма, як неоновий ліхтар обпече останнє поле?
/Хто сказав "ні"?/
Загине кожний підсудний, що куштував гірський хребет у металевому казані.
***
Плечем стікає фіолетова кров з екстрактом кислого яблука,
неонове тату досі пропускає крізь себе увесь біль від операції зі зміни фракції.
/Сьогодні жертва, завтра — мертва/
закон юних хеппі ендів і безкінечних танців.
Мало у світі дзеркал, які відобразять тебе точніше за калюжу біля улюбленого бару.
Де ті часи, коли серце нещадно калічило грудну клітину від горя й щастя без натяку на скаргу?
Тепер тільки й відкручуй болти капілярів задля фантомних болей,
Чорт ногу зломить від здогадок — непридатне воно чи непритомне.
***
Атмосферу затягнуло смогом і сонце давно натягнуло червону лінзу...
Коли вулицею шириться туман — час зайти подихати додому
і струсити з синтетичної шкіри сиве залізо,
яке людству у кров пролізло.
Шкода, що нову біосферу не вийде згенерувати і надрукувати на 4d принтері.
***
від браку живої плоті,
проте нікуди не ділися люди — пролазять крізь той самий отвір.
Життя досі вкрай марудне, коли його подовжили — подовжилися й будні.
За ким заплаче сурма, як неоновий ліхтар обпече останнє поле?
/Хто сказав "ні"?/
Загине кожний підсудний, що куштував гірський хребет у металевому казані.
***
Плечем стікає фіолетова кров з екстрактом кислого яблука,
неонове тату досі пропускає крізь себе увесь біль від операції зі зміни фракції.
/Сьогодні жертва, завтра — мертва/
закон юних хеппі ендів і безкінечних танців.
Мало у світі дзеркал, які відобразять тебе точніше за калюжу біля улюбленого бару.
Де ті часи, коли серце нещадно калічило грудну клітину від горя й щастя без натяку на скаргу?
Тепер тільки й відкручуй болти капілярів задля фантомних болей,
Чорт ногу зломить від здогадок — непридатне воно чи непритомне.
***
Атмосферу затягнуло смогом і сонце давно натягнуло червону лінзу...
Коли вулицею шириться туман — час зайти подихати додому
і струсити з синтетичної шкіри сиве залізо,
яке людству у кров пролізло.
Шкода, що нову біосферу не вийде згенерувати і надрукувати на 4d принтері.
***
07.05.202519:59
нічо не робіть, я лох мене розводять
25.04.202519:16
— Не говори надто гучно, доки жар-птиця
не впала за обійстя.
Краще заховай лице і тихенько бійся,
адже лоскочеш нерви, ніби вітер осіннє листя.
Світло — паща лева.
Пуща під небом за труну зійшла, бо промені жаром інферно
сповивають білу шкіру.
Тіло жевріє, доторки пройшли крізь серце гіллям менцинели.
— Ненавиджу комах, що заповзають надто глибоко,
у нетрі,
ви були б давно стерті, якби кляте сонце не стало вироком.
Долоні ходять по сивих пасмах,
віщує мари помірний спокій.
Вечір обіцяє дощем вкрити поле,
що тим полем у пошуках спасіння ще зранку хижачка неслася.
— Що ж ти за невдача? Твоє добро не цупкіше за мій голод,
ти здобич, повір,
зовсім скоро.
І оселя твоя — свіжа домовина, із предками поряд.
Сльози течуть кудись у безмежжя,
сходяться навхрест на холодному підборідді.
Сльози не люблять, коли за ними стежать,
проте не серед рук, що відчуваються як рідні.
— Де ж тебе діти? Вже місяць багряний пирує,
а тіло лиш розпачем сите.
Тримай мене дужче, людино,
інакше не зможеш себе захистити!
Кігті слабнуть у владі обіймів,
і корені, спраглі до крові, розчиняють свої ікла.
Вона вперше за тисячу років дісталась до лігва,
вперше за тисячу років побачить сон.
— Дякую тобі, людино.
Ти був ладен стати героєм,
натомість покінчив зі злом.
не впала за обійстя.
Краще заховай лице і тихенько бійся,
адже лоскочеш нерви, ніби вітер осіннє листя.
Світло — паща лева.
Пуща під небом за труну зійшла, бо промені жаром інферно
сповивають білу шкіру.
Тіло жевріє, доторки пройшли крізь серце гіллям менцинели.
— Ненавиджу комах, що заповзають надто глибоко,
у нетрі,
ви були б давно стерті, якби кляте сонце не стало вироком.
Долоні ходять по сивих пасмах,
віщує мари помірний спокій.
Вечір обіцяє дощем вкрити поле,
що тим полем у пошуках спасіння ще зранку хижачка неслася.
— Що ж ти за невдача? Твоє добро не цупкіше за мій голод,
ти здобич, повір,
зовсім скоро.
І оселя твоя — свіжа домовина, із предками поряд.
Сльози течуть кудись у безмежжя,
сходяться навхрест на холодному підборідді.
Сльози не люблять, коли за ними стежать,
проте не серед рук, що відчуваються як рідні.
— Де ж тебе діти? Вже місяць багряний пирує,
а тіло лиш розпачем сите.
Тримай мене дужче, людино,
інакше не зможеш себе захистити!
Кігті слабнуть у владі обіймів,
і корені, спраглі до крові, розчиняють свої ікла.
Вона вперше за тисячу років дісталась до лігва,
вперше за тисячу років побачить сон.
— Дякую тобі, людино.
Ти був ладен стати героєм,
натомість покінчив зі злом.
09.04.202509:07
Reposted from:
Lilium's swamp
09.03.202522:45
Я — феміністка.
І я святкую 8 березня, бо це — День боротьби за права жінок.
Я пишаюсь всіма, хто виходив на мітинги, робив наукові відкриття, не боявся розривати шаблони і своїм прикладом показував, яку силу містять жінки.
І я готова продовжувати їх шлях.
Аби більше жодній жінці не сказали, що математика та інші технічні науки — для чоловіків, бо вони мають Інший склад розуму.
Аби на випускних у школі не бажали "гарної кар'єри чоловікам, а дівчатам — вдало вийти заміж".
Аби ніхто не ставив під сумнів наш вибір професії і не казав "не вступай/не йди працювати туди, це чоловіча робота"
Аби ніхто не вказував як нам виглядати, фарбуватися та поводити себе.
Аби світ нарешті зрозумів — винна не жертва, а той, хто нападає.
Аби на співбесідах не питали чи ми збираємося йти в декрет найближчим часом.
Аби лікарі не радили народити, щоб зникли проблеми.
Аби не було жартів про блондинок та жінок за кермом.
Аби жінка після роботи не прибирала та готувала, бо її обов'язок - сім'я.
Аби..
Аби...
Аби...
Можливо, хтось живе в казковому світі, де цих проблем немає.
В моєму вони є. Та я зроблю все, що залежить від мене, аби наступні покоління не знали цих проблем.
І я святкую 8 березня, бо це — День боротьби за права жінок.
Я пишаюсь всіма, хто виходив на мітинги, робив наукові відкриття, не боявся розривати шаблони і своїм прикладом показував, яку силу містять жінки.
І я готова продовжувати їх шлях.
Аби більше жодній жінці не сказали, що математика та інші технічні науки — для чоловіків, бо вони мають Інший склад розуму.
Аби на випускних у школі не бажали "гарної кар'єри чоловікам, а дівчатам — вдало вийти заміж".
Аби ніхто не ставив під сумнів наш вибір професії і не казав "не вступай/не йди працювати туди, це чоловіча робота"
Аби ніхто не вказував як нам виглядати, фарбуватися та поводити себе.
Аби світ нарешті зрозумів — винна не жертва, а той, хто нападає.
Аби на співбесідах не питали чи ми збираємося йти в декрет найближчим часом.
Аби лікарі не радили народити, щоб зникли проблеми.
Аби не було жартів про блондинок та жінок за кермом.
Аби жінка після роботи не прибирала та готувала, бо її обов'язок - сім'я.
Аби..
Аби...
Аби...
Можливо, хтось живе в казковому світі, де цих проблем немає.
В моєму вони є. Та я зроблю все, що залежить від мене, аби наступні покоління не знали цих проблем.
Shown 1 - 16 of 16
Log in to unlock more functionality.