– Восени 1997 року я пішов по гриби...Щось собі наспівував, але цілісного тексту не було. Ідея мучила мене кілька днів та ночей. І таки вирвалася на папір. Весь текст, майже без правок, був записаний хвилин за п’ять. Ну, може, десять. Кілька днів носився з піснею і наспівував її собі при нагоді і без нагоди. Але комусь запропонувати не вийшло. Допоки не настало 20 квітня 1999 року, напередодні п’ятдесятиліття Івана Поповича, зателефонував Степан Гіга. І каже: “Іванові після завтра п’ятдесят. Він робить ювілейні концерти в Ужгороді та в Іршаві. Ми ж підем його вітати, а подарунок? Квіти і шампанське – то банально. Може пісню зробимо?” Я пообіцяв подумати. Проте через кілька хвилин згадав про “Золото Карпат”. Текст диктував Степанові по телефону. Десь через годину Гіга набрав мене і проспівав у трубку, супроводжуючи спів грою на фортепіано. Я був у захваті. 21 квітня на студії в Ужгороді записували фонограму. Саме туди Степан Петрович запросив Івана Дмитровича. І подарував йому пісню, не дочекавшись завтрашнього концерту. І правильно зробив, бо Поповичу пісня так сподобалася, що він і відкривав, і закривав нею свій ювілейний концерт. Відтоді традиційно – всі ювілейні концерти.

- У Івана Дмитровича якраз був концерт тут, у [Ужгородському] драмтеатрі, присвячений його 50-річному ювілею. І я кажу Василю: “Давай запропонуємо Івану Дмитровичу, хай заспіває”. Я зробив аранжування й зателефонував йому з такою пропозицією. Ну й він каже: “Давай послухаємо”. І ми все зробили за цей один день — Іван Дмитрович співав головний трек, я наспівав бекам, до вечора Іван Харчук звів акомпанемент і зразу того ж вечора, на концерті, Іван Попович вперше виконав «Золото Карпат» на сцені. Тож пісню я не продав, я дав колезі її виконати. І мені приємно, що такі люди високого ґатунку, як Іван Попович, Василь Зінкевич співають мої пісні.

- Степан виконує після того, як я її заспівав, як я її в люди пустив. Ми були зі Степаном не дуже розмовляли... Я давав концерт в Ужгородському театрі. Прийшов на студію, і приходить Степан із Галею, дружиною його. І Галя каже: "Ну ви ж два земляки, ви творчі люди, щось не поділили, ви маєте любити і поважати один одного. Слухайте, у нього є така пісня, вона би вам так зараз підійшла в цей ювілей". І ми зі Степаном на студії записуємо цю пісню, і так вона пішла в народ. Це було 25 років тому. І Степан [потім] почав її співати. Він мені колись зателефонував і каже, можна "Золото карпат" буде співати Данік? Даніель - це його онук. Кажу, та звичайно, хай співає малий, які проблеми. А потім мені кажуть, а ви знаєте, що вашу пісню співає Степан Гіга? А я кажу, хай співає, це його музика, має право. А мене питають, ви не ображаєтесь, може маєте якісь претензії, деякі судяться. А я кажу - не маю претензій, бо Попович "Золото карпат" співає краще ніж Гіга. Ну це я так, жартую. Степан співає по-своєму, а я по-своєму.

"Меломанія" дала нам змогу зробити висновок, що ознакою елітарності є не марка карети, на якій ти їздиш, не помешкання і чи дубова у ньому підлога, а те, наскільки ти вільна людина і тобі по кайфу робити те, що ти робиш", - Андрій Хливнюк.