Сьогоднішній я
Оксамит.
Шар за шаром.
Спадає на плечі,
На руки,
На ноги...
(кайдани!?)
Хай давить,
"Не буду" звертати увагу.
Від сліз незайманих,
Які ніяк не народяться,
Ніяк не проб'ють пліву,
Якось тісно...
Вони виштовхують мене,
З мого ж тіла..!
Так прикро...
(але!)
Я сам один, я колосок у полі,
Але маю зерна, тому вас накормлю,
Я один єдиний, свідок у справі,
Але негідника буде покарано.
Стук у серце.
Хіба я спроможній вам відчинити?!
Хіба що повірю...
Повія???
НІ, НІ!
Чи п-п-привіт?
Ох, не можу повірити!
Марив я. Гаряче! Господи! ТАК!
Фосфорна тиша, кінець...
Вихор скінчився,
Я сів, я не той,
Хіба що знову піду за метою...(?)
Зведуся.
Чи впору мені повторити...?
Чи впору вдивитись у дзеркало?
Чи поряд зі мною вже смерть...?
Оступився,
Пробачте,
Живіть!
