Грань
04.05.202508:15
МАЛАЙСЬКІ ПІСНІ
Я не хотів би бути нічим
Як тільки кедром перед твоїм домом
Як тільки гілкою кедра
Як тільки листком на гілці
Як тільки тінню листка
Як тільки свіжістю тіні
Що голубить твої скроні
Протягом однієї миті
Іван Голль (Франція та Німеччина)
Переклад Ігор Костецький
#грань_переклади
Я не хотів би бути нічим
Як тільки кедром перед твоїм домом
Як тільки гілкою кедра
Як тільки листком на гілці
Як тільки тінню листка
Як тільки свіжістю тіні
Що голубить твої скроні
Протягом однієї миті
Іван Голль (Франція та Німеччина)
Переклад Ігор Костецький
#грань_переклади
25.04.202509:00
ОСТАННІ ЛЮДИ
хто вимовить молитву
у час останніх людей
що зникають потоком у непроглядному вирі
наші лиця прозорі мов темінь
наші руки тремтять павутинням
хто крикне їм услід
у спини кам'яні
останніх із людей
хто почує їхні слова у тихому хрипі і відчаї
хто дасть води й змастить потріскані уста
хто позгрібає душі згорілі мов вуглинки
хто цей тягар нестиме
до нового світанку
Анатолій Дністровий
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
хто вимовить молитву
у час останніх людей
що зникають потоком у непроглядному вирі
наші лиця прозорі мов темінь
наші руки тремтять павутинням
хто крикне їм услід
у спини кам'яні
останніх із людей
хто почує їхні слова у тихому хрипі і відчаї
хто дасть води й змастить потріскані уста
хто позгрібає душі згорілі мов вуглинки
хто цей тягар нестиме
до нового світанку
Анатолій Дністровий
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
19.04.202509:00
* * *
Не спиняйте її
Бо вона пам'ятає про цвинтар
І про жито високе вона пам'ятає
Вона засвічує місяць собою
І губами засвічує звуки
Над колискою вашою
Бачу її з плачем
Над домовиною вашою
Бачу її зі сміхом
Лишень тоді
Коли ви засинаєте
Вона від усіх вас щасливіша
На вологім піску танцює
І сьогодні вона відходить від вас танцюючи
І не каже вам прощавайте
Грицько Чубай
#грань_поезії
Не спиняйте її
Бо вона пам'ятає про цвинтар
І про жито високе вона пам'ятає
Вона засвічує місяць собою
І губами засвічує звуки
Над колискою вашою
Бачу її з плачем
Над домовиною вашою
Бачу її зі сміхом
Лишень тоді
Коли ви засинаєте
Вона від усіх вас щасливіша
На вологім піску танцює
І сьогодні вона відходить від вас танцюючи
І не каже вам прощавайте
Грицько Чубай
#грань_поезії
15.04.202509:00
*
вірити повільній з'яві
зеленого
наступного ранку відкрити вікно
а все завесніло
твій голос вестиме до гри
до сонця за склом
медового мерехтливого
нехай буде світло
у бурштині цієї віри
Вікторія Фещук
#грань_поезії
вірити повільній з'яві
зеленого
наступного ранку відкрити вікно
а все завесніло
твій голос вестиме до гри
до сонця за склом
медового мерехтливого
нехай буде світло
у бурштині цієї віри
Вікторія Фещук
#грань_поезії
03.04.202513:27
чого боїться й на що сподівається квітка латаття
завмерла посеред чорного озера
на дні печери драконової
пелюстки озиваються світлом примарним
коли той вивільняє сльозу
і розходяться кола мов сонне зітхання води
пірнай у скелю випливеш біля квітки
корінь її затискаючи у зубах
ляжеш на листя плескате як втомлений вуж
вдихнеш чорноту і прозрієш
ось воно повного місяця біле латаття
ось вона тепла сльозина першої зірки
ось він на скелі хмарини відбиток крила
перетинчастого
Ірина Божко
#грань_поезії
завмерла посеред чорного озера
на дні печери драконової
пелюстки озиваються світлом примарним
коли той вивільняє сльозу
і розходяться кола мов сонне зітхання води
пірнай у скелю випливеш біля квітки
корінь її затискаючи у зубах
ляжеш на листя плескате як втомлений вуж
вдихнеш чорноту і прозрієш
ось воно повного місяця біле латаття
ось вона тепла сльозина першої зірки
ось він на скелі хмарини відбиток крила
перетинчастого
Ірина Божко
#грань_поезії
28.03.202510:00
«розслаб щелепу» кажу замість «привіт»
і одразу кусаю себе за язик
німіємо
трава стає колючою
стає навесні сіном споловілою
вчора я сполохала оленя
натягнула зарошену дощем
гілку сосни
я думаю, що самотність має колір бензину
і що аромат нашарпаних квітів
інтенсивніший від тих, зрізаних ножем
самотність це вміння у різкі рухи
фехтування зі світлом
Анна Зотова
#грань_поезії
і одразу кусаю себе за язик
німіємо
трава стає колючою
стає навесні сіном споловілою
вчора я сполохала оленя
натягнула зарошену дощем
гілку сосни
я думаю, що самотність має колір бензину
і що аромат нашарпаних квітів
інтенсивніший від тих, зрізаних ножем
самотність це вміння у різкі рухи
фехтування зі світлом
Анна Зотова
#грань_поезії
02.05.202512:15
* * *
кости́сті пальці моря
укладають пелюстки води
у величезну синьо-прозору квітку
я дивлюся на неї
крізь перший покрив
із піни
крізь другий
з вітрових хвиль уздовж оцві́тини
крізь третій
з каламуті всередині квітколожа
а в четвертому бачу тебе
хоча ні
сліпучу порожняву твого зап’ястка
і виполоскані хрящі рибки
яка вислизнула з нього на берег
і так і не змогла повернутися
Вікторія Краснікова
#грань_поезії
кости́сті пальці моря
укладають пелюстки води
у величезну синьо-прозору квітку
я дивлюся на неї
крізь перший покрив
із піни
крізь другий
з вітрових хвиль уздовж оцві́тини
крізь третій
з каламуті всередині квітколожа
а в четвертому бачу тебе
хоча ні
сліпучу порожняву твого зап’ястка
і виполоскані хрящі рибки
яка вислизнула з нього на берег
і так і не змогла повернутися
Вікторія Краснікова
#грань_поезії
24.04.202517:52
* * *
Несу моє горе у сповитку
велелюдною вулицею.
Горе надсадно кричить.
Перехожі дратуються:
«Вгамуйте своє горе,
годі йому голосити.
Вкрийте його тепліше,
нагодуйте, приспіть.
Горе як горе —
у кого його не було».
Горе горне мені до грудей
гаряче чоло.
У горя в очах тисячі
розтерзаних нас. Тут і зараз.
Кричи, моє горе, кричи.
Юлія Мусаковська
#грань_поезії
Несу моє горе у сповитку
велелюдною вулицею.
Горе надсадно кричить.
Перехожі дратуються:
«Вгамуйте своє горе,
годі йому голосити.
Вкрийте його тепліше,
нагодуйте, приспіть.
Горе як горе —
у кого його не було».
Горе горне мені до грудей
гаряче чоло.
У горя в очах тисячі
розтерзаних нас. Тут і зараз.
Кричи, моє горе, кричи.
Юлія Мусаковська
#грань_поезії
18.04.202509:00
*
тебе не було нестерпно довго
спраглий втоми сповнитися
ти приходиш ні з чим
наскрізь
бачу тебе
а до кореневища -
рукою подати
але ми ухиляємося
і я утішаю тебе як можу
поки ти нетерпляче пнешся
густим тереном
знесиленими берегами
уторованими волохатими стежками
журливо хитаєш головою
бо після тебе -
в житах новий покіс
схилюся жмутом
перед тобою
косаре мій!
і вже не чути ані пташиного співу
ані людського голосу
як швидко ти оспівуєш мене
білими росами
слізьми каламутними
з гір порізаних ровами
оточений
лийся з ув'язнення
на волю мою
Олександр Авербух
#грань_поезії
тебе не було нестерпно довго
спраглий втоми сповнитися
ти приходиш ні з чим
наскрізь
бачу тебе
а до кореневища -
рукою подати
але ми ухиляємося
і я утішаю тебе як можу
поки ти нетерпляче пнешся
густим тереном
знесиленими берегами
уторованими волохатими стежками
журливо хитаєш головою
бо після тебе -
в житах новий покіс
схилюся жмутом
перед тобою
косаре мій!
і вже не чути ані пташиного співу
ані людського голосу
як швидко ти оспівуєш мене
білими росами
слізьми каламутними
з гір порізаних ровами
оточений
лийся з ув'язнення
на волю мою
Олександр Авербух
#грань_поезії
13.04.202518:21
щовечора
спати лягаючи
не забуваю запалити
маленьку свічечку ненависті
аби не гасла аж до ранку
аби горіла в цій ночі так страшно так червоно
як горить в обстріляних містах наше минуле
меблі книги дитячі малюнки старі світлини
наші вчорашні ще довірливі тіла
запалюю
аби зяяла в тілі ночі як отвір від кулі
аби розсувала собою пітьму так нестримно
як просякає нестримно простирадло густим червоним
аби осявала собою темінь так стрімко
як стрімко тіло тікає від душі опадає на землю
а душа вже летить здивована невагома розсміяна
запалюю
бо наші мертві не вміють ненавидіти вони
ходять тепер по коліно в молоці і вишневому цвіті
підносять до вуст повні долоні ранішнього сонця вечірнього сонця і п’ють
їхні тіні лежать межи трав як трави теплі як трави напівпрозорі хиткі
їхнє волосся пальці вітру заплітають пальці вітру розплітають знову дбайливо
наші мертві уже не вміють тужити уже не вміють боліти боятися плакати не вміють
лежати нерухомо не дихаючи лежати застигнувши тепер вони
суцільний рух шерех мерехтіння як трава як вітер як сонце тепер
тужити боліти боятися плакати забувати дихати
лежати нерухомо бити влучно
ненавидіти невтомно
залишається нам
живим
і доки у наших вікнах
не можна засвітити світло любові
аби не впала нам на голови
згори нас запримітивши
пекуча летюча смерть
нехай бодай ця маленька свічка
світить мені серед глупої ночі
аби я побачила все що робиться
у цій смертельній пітьмі
побачила – і побаченого
більше не забула
ніколи
Ірина Шувалова
#грань_поезії
спати лягаючи
не забуваю запалити
маленьку свічечку ненависті
аби не гасла аж до ранку
аби горіла в цій ночі так страшно так червоно
як горить в обстріляних містах наше минуле
меблі книги дитячі малюнки старі світлини
наші вчорашні ще довірливі тіла
запалюю
аби зяяла в тілі ночі як отвір від кулі
аби розсувала собою пітьму так нестримно
як просякає нестримно простирадло густим червоним
аби осявала собою темінь так стрімко
як стрімко тіло тікає від душі опадає на землю
а душа вже летить здивована невагома розсміяна
запалюю
бо наші мертві не вміють ненавидіти вони
ходять тепер по коліно в молоці і вишневому цвіті
підносять до вуст повні долоні ранішнього сонця вечірнього сонця і п’ють
їхні тіні лежать межи трав як трави теплі як трави напівпрозорі хиткі
їхнє волосся пальці вітру заплітають пальці вітру розплітають знову дбайливо
наші мертві уже не вміють тужити уже не вміють боліти боятися плакати не вміють
лежати нерухомо не дихаючи лежати застигнувши тепер вони
суцільний рух шерех мерехтіння як трава як вітер як сонце тепер
тужити боліти боятися плакати забувати дихати
лежати нерухомо бити влучно
ненавидіти невтомно
залишається нам
живим
і доки у наших вікнах
не можна засвітити світло любові
аби не впала нам на голови
згори нас запримітивши
пекуча летюча смерть
нехай бодай ця маленька свічка
світить мені серед глупої ночі
аби я побачила все що робиться
у цій смертельній пітьмі
побачила – і побаченого
більше не забула
ніколи
Ірина Шувалова
#грань_поезії
01.04.202509:00
Обличчя здаються лігвами.
Очі напроти виразно дивляться
в надто глибоку прірву —
хтось умостився на дні.
Тихо сопе мені в груди. Тихо сопе
мені в шию. І у волоссі сопе.
Аж задираються вуха з кожним
його сопінням.
Я ж убираюся в клапті, зшиті нитками прозрінь:
мощу йому теплі стіни. Мощу йому
теплу стріху, бо замовкаю
на мить, що довжиною в ріку —
в світі найдовшу й найглибшу.
Хай вона довго тече
тілом моїх порожнеч.
Хай вона виллється з вух
з криком тваринним зсередини.
В крихітних тріщинах міст
кволо волочу свій світ:
інколи жити удвох
там аж занадто тісно.
Іванна Шкромида
#грань_поезії
Очі напроти виразно дивляться
в надто глибоку прірву —
хтось умостився на дні.
Тихо сопе мені в груди. Тихо сопе
мені в шию. І у волоссі сопе.
Аж задираються вуха з кожним
його сопінням.
Я ж убираюся в клапті, зшиті нитками прозрінь:
мощу йому теплі стіни. Мощу йому
теплу стріху, бо замовкаю
на мить, що довжиною в ріку —
в світі найдовшу й найглибшу.
Хай вона довго тече
тілом моїх порожнеч.
Хай вона виллється з вух
з криком тваринним зсередини.
В крихітних тріщинах міст
кволо волочу свій світ:
інколи жити удвох
там аж занадто тісно.
Іванна Шкромида
#грань_поезії
27.03.202510:00
тілом дому блукають трухлявих стільців
переламані ноги - мов тілом твоїм
ще учора мої очі руки вуста
а сьогодні прочинене навстіж вікно
ти ще вчора була а сьогодні з вогнем
серед білого дня не знайду не торкнусь
в тілі дому пляшки з недопитим вином
осідлавши столи атакують пітьму
ти ще вчора була а сьогодні вікно
і зачахлі фіалки вистрибують вниз
і за крок від погуби стають воронням
чорним пір’ям стає оксамитовий лист
і уже воронням повертаються в дім
зголодніло кружляють над трупом тепла
бо вогонь уже згас
бо вже настіж вікно
бо тебе вже нема
а ще вчора -
була
Ігор Мітров
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
переламані ноги - мов тілом твоїм
ще учора мої очі руки вуста
а сьогодні прочинене навстіж вікно
ти ще вчора була а сьогодні з вогнем
серед білого дня не знайду не торкнусь
в тілі дому пляшки з недопитим вином
осідлавши столи атакують пітьму
ти ще вчора була а сьогодні вікно
і зачахлі фіалки вистрибують вниз
і за крок від погуби стають воронням
чорним пір’ям стає оксамитовий лист
і уже воронням повертаються в дім
зголодніло кружляють над трупом тепла
бо вогонь уже згас
бо вже настіж вікно
бо тебе вже нема
а ще вчора -
була
Ігор Мітров
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
27.04.202506:10
пісня в серці дадаїста
дуду дуже дадаїста
аж стомила двигуна
даданого дадана
ліфт із королем носився
з автонімом престарим
десницею спокусився
відкусив і пап і рим
ліфт
мав люфт
серцем ліфт знедадаївся
їжте ж шоколад
мийте мізків вроду
дада
дад
попивайте воду
Трістан Тцара (Румунія та Франція)
Переклад Олександр Мокровольський
#грань_переклади
дуду дуже дадаїста
аж стомила двигуна
даданого дадана
ліфт із королем носився
з автонімом престарим
десницею спокусився
відкусив і пап і рим
ліфт
мав люфт
серцем ліфт знедадаївся
їжте ж шоколад
мийте мізків вроду
дада
дад
попивайте воду
Трістан Тцара (Румунія та Франція)
Переклад Олександр Мокровольський
#грань_переклади
23.04.202506:10
Не зачиняйте переді мною дверей, книгозбірні горді,
Бо я приношу найпотрібніше —
чого досі ще не було
на ваших якнайкраще
укомплектованих полицях;
Вийшовши із війни,
я книжку свою зробив,
Слова книжки моєї —
ніщо, глибинний зміст і плин їхній — все,
Ця книжка осібна,
не пов'язана з іншими,
розум її не відчує,
Тільки ви, приховані, невисловлені жадання,
відгукнетесь бентежно на кожну сторінку.
Волт Вітмен (Америка)
Переклад Лесь Герасимчук
#грань_переклади
Бо я приношу найпотрібніше —
чого досі ще не було
на ваших якнайкраще
укомплектованих полицях;
Вийшовши із війни,
я книжку свою зробив,
Слова книжки моєї —
ніщо, глибинний зміст і плин їхній — все,
Ця книжка осібна,
не пов'язана з іншими,
розум її не відчує,
Тільки ви, приховані, невисловлені жадання,
відгукнетесь бентежно на кожну сторінку.
Волт Вітмен (Америка)
Переклад Лесь Герасимчук
#грань_переклади
17.04.202509:00
перегній
назавтра
збери в жменю будь ласка
охри й сієни ґрунту
(вона пахне олією трав
чи трава оліями)
вдягнемося в жменю:
сорочка з блідого коріння
плетена туго;
вологе повітря таке
що його люблять черви;
десь серед них (тож серед нас)
зараз бог смерти –
вслухайся як жує:
десь каркас від птаха
забув прокинутись зранку й
тепер його порожнє тіло
хрустке під вагою бога.
збери в жменю ґрунт
відчуй як воно
бути ґрунтом
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
назавтра
збери в жменю будь ласка
охри й сієни ґрунту
(вона пахне олією трав
чи трава оліями)
вдягнемося в жменю:
сорочка з блідого коріння
плетена туго;
вологе повітря таке
що його люблять черви;
десь серед них (тож серед нас)
зараз бог смерти –
вслухайся як жує:
десь каркас від птаха
забув прокинутись зранку й
тепер його порожнє тіло
хрустке під вагою бога.
збери в жменю ґрунт
відчуй як воно
бути ґрунтом
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
12.04.202513:15
питання
скільки поля собі відміряв
перейти поки ранок сірий
ледь наважується на колір
гільз мальовані сувеніри
це всього лиш питання віри
що за тебе відплатять втроє
все несеш що не зміг забути
повні пригорщі м'яти-рути
на собі на три дні запасом
чорно вмощуються маршрути
фотографіям прямо в кутик
це всього лиш питання часу
це всього лиш питання фарту
бо усе чого ти був вартий
шанс на промах в малім овалі
шанс на хибу в координатах
на раптову козирну карту
хоч в колоді таких замало
злості вкотре в собі накроїш
не ділитися новиною
бо давно їх нема хороших
слів порожніх іржава зброя
що зросте після нас з тобою
це всього лиш питання грошей
смерть закашлюється на регіт
з переплетених оберегів
що уже повростали в кисті
це всього лиш питання черги
десь у собі знайти ту впертість
не зірватись на особисті
але йдеш поки пізній іній
в'яне в оці тепловізійнім
натяком на усі питання
вічних пошуків ціль незмінна
втроє мстити за кожну з тіней
сподіваючись що востаннє
Сергій Рубнікович
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
скільки поля собі відміряв
перейти поки ранок сірий
ледь наважується на колір
гільз мальовані сувеніри
це всього лиш питання віри
що за тебе відплатять втроє
все несеш що не зміг забути
повні пригорщі м'яти-рути
на собі на три дні запасом
чорно вмощуються маршрути
фотографіям прямо в кутик
це всього лиш питання часу
це всього лиш питання фарту
бо усе чого ти був вартий
шанс на промах в малім овалі
шанс на хибу в координатах
на раптову козирну карту
хоч в колоді таких замало
злості вкотре в собі накроїш
не ділитися новиною
бо давно їх нема хороших
слів порожніх іржава зброя
що зросте після нас з тобою
це всього лиш питання грошей
смерть закашлюється на регіт
з переплетених оберегів
що уже повростали в кисті
це всього лиш питання черги
десь у собі знайти ту впертість
не зірватись на особисті
але йдеш поки пізній іній
в'яне в оці тепловізійнім
натяком на усі питання
вічних пошуків ціль незмінна
втроє мстити за кожну з тіней
сподіваючись що востаннє
Сергій Рубнікович
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
30.03.202509:00
***
Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду!
Приходьте до мене автра!
Я розкажу вам равду!
Пи одьте о мее авра!
Я оза жу ам аву!
Пи о те о мее ава!
Я оа жу а ау!
И о е о ее аа!
Я оа у а ау!
Юрко Позаяк
#грань_поезії
Приходьте до мене завтра!
Я розкажу вам правду!
Приходьте до мене автра!
Я розкажу вам равду!
Пи одьте о мее авра!
Я оза жу ам аву!
Пи о те о мее ава!
Я оа жу а ау!
И о е о ее аа!
Я оа у а ау!
Юрко Позаяк
#грань_поезії
25.03.202510:00
•
Місяць
зашитий в підкладку мого пальто
забуває про час
він дивиться фільми
у вигляді непритомних видінь
до нього ніхто не говорить
ніхто не знає
про його місце перебування -
фіктивне викрадення
нічного вогню -
він просто хотів дізнатись
що таке безлюдна самотність.
Аліна Звіздецька
#грань_поезії
Місяць
зашитий в підкладку мого пальто
забуває про час
він дивиться фільми
у вигляді непритомних видінь
до нього ніхто не говорить
ніхто не знає
про його місце перебування -
фіктивне викрадення
нічного вогню -
він просто хотів дізнатись
що таке безлюдна самотність.
Аліна Звіздецька
#грань_поезії
26.04.202509:00
* * *
У весняне синє поле
Вийде жінка в чорній сукні
Імена сестер кричати
Наче птах в порожнє небо
Викричить усіх із себе
Ту, що відлетіла швидко
Ту, яка про смерть благала
Ту, що не спинила смерть
Ту, яка чекає досі
Ту, яка усе ще вірить
Ту, що сорок днів мовчить
Викричить їх всіх у землю
Наче біль засіє в полі
З болю та імен жіночих
Виростуть їй нові сестри
знов співатимуть життя
Ну а що вона, ворона?
А вона навік в цім полі
Бо лиш крик її й тримає
Всіх цих ластівок в повітрі
Чуєш, як вона гукає
Всі по черзі імена?
Вікторія Амеліна
#грань_поезії
У весняне синє поле
Вийде жінка в чорній сукні
Імена сестер кричати
Наче птах в порожнє небо
Викричить усіх із себе
Ту, що відлетіла швидко
Ту, яка про смерть благала
Ту, що не спинила смерть
Ту, яка чекає досі
Ту, яка усе ще вірить
Ту, що сорок днів мовчить
Викричить їх всіх у землю
Наче біль засіє в полі
З болю та імен жіночих
Виростуть їй нові сестри
знов співатимуть життя
Ну а що вона, ворона?
А вона навік в цім полі
Бо лиш крик її й тримає
Всіх цих ластівок в повітрі
Чуєш, як вона гукає
Всі по черзі імена?
Вікторія Амеліна
#грань_поезії
20.04.202509:00
СВЯТО ВОДИ
Мокрі ще й досі
вузький твій човен -
цілісіньку ніч
я плавав у ньому.
Як зоря вже зійшла
та й розкрилась червоно:
ах, якою водою пречистою
обілляв я тебе!
Чи то паморозь
стала тобі ув очах величезних,
чи то льодом тонким
уся річка взялася?
Віктор Кордун
#грань_поезії
Мокрі ще й досі
вузький твій човен -
цілісіньку ніч
я плавав у ньому.
Як зоря вже зійшла
та й розкрилась червоно:
ах, якою водою пречистою
обілляв я тебе!
Чи то паморозь
стала тобі ув очах величезних,
чи то льодом тонким
уся річка взялася?
Віктор Кордун
#грань_поезії
16.04.202511:04
Це вулиця велика й тиха дуже.
Іду і впав, в пітьмі я оступився
І далі я іду наосліп, вставши,
Листви покровом і німим камінням,
І хтось позаду теж ступає ними:
Якщо я стану, стане теж він,
Я в біг – біжить. Погляну – вже нікого.
Все в темноті і виходу немає,
І повертаю я за ріг наступний
За ним, знайома вулиця, на котрій
Не ждуть мене, не йде ніхто позаду.
Де я за кимось йду і він упавши,
Встає і каже мені в очі: "Вже нікого".
Октавіо Пас (Мексика)
Переклад Віталій Гречка
#грань_переклади
Іду і впав, в пітьмі я оступився
І далі я іду наосліп, вставши,
Листви покровом і німим камінням,
І хтось позаду теж ступає ними:
Якщо я стану, стане теж він,
Я в біг – біжить. Погляну – вже нікого.
Все в темноті і виходу немає,
І повертаю я за ріг наступний
За ним, знайома вулиця, на котрій
Не ждуть мене, не йде ніхто позаду.
Де я за кимось йду і він упавши,
Встає і каже мені в очі: "Вже нікого".
Октавіо Пас (Мексика)
Переклад Віталій Гречка
#грань_переклади
08.04.202512:48
*﹏
срачедавці
дико рутинне мистецтво
малюнки там само де паролі
конопляні діпи
опосередкавовий
автомат плюється пластиковими горнятками
кавомет поливає окропом робусти дорожезної через неврожай
крапка з кавою
лацкани просимо
кілоприват/год
тривожний злад
ой у полі verbatim
пачкодзьоб
паморозь у голові
вставні слова виділяються командирами
медичні доїдки
Михайло Жаржайло
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
срачедавці
дико рутинне мистецтво
малюнки там само де паролі
конопляні діпи
опосередкавовий
автомат плюється пластиковими горнятками
кавомет поливає окропом робусти дорожезної через неврожай
крапка з кавою
лацкани просимо
кілоприват/год
тривожний злад
ой у полі verbatim
пачкодзьоб
паморозь у голові
вставні слова виділяються командирами
медичні доїдки
Михайло Жаржайло
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
29.03.202510:00
***
Книги сліпнуть від власної темряви,
прочитані – теж,
затуляють гілками світила одна для одної,
а для пам’яті-найди об’єднують наче поверхню потопу
свої подієві сади.
Книги ламаються під власною вагою,
в домашніх бібліотеках чим пахне – чи не кістковим порохом?
На тарілці екслібрису – флейтовий і пташиний
кістковий мозок. Єдина страва,
яку навчився тобі готувати.
Щойно відкриєш книгу –
погляд вибілить сторінки,
на пальці налипне
чорний отруйний пилок,
долинає, минаючи пекло,
до темного лісу Лю Цисіня,
чи до нічного лісу Джуни Барнс,
нам з тобою туди недалечко,
нам світить знадвору липневий сніг
місячного асфальту,
зрозумілий,
неможливий для прочитання,
кохаємось посеред розхристаного мороку,
поки промінь прожектора плечем
впирається в небо, аби втриматись на ногах
Євгеній Півень
#грань_поезії
Книги сліпнуть від власної темряви,
прочитані – теж,
затуляють гілками світила одна для одної,
а для пам’яті-найди об’єднують наче поверхню потопу
свої подієві сади.
Книги ламаються під власною вагою,
в домашніх бібліотеках чим пахне – чи не кістковим порохом?
На тарілці екслібрису – флейтовий і пташиний
кістковий мозок. Єдина страва,
яку навчився тобі готувати.
Щойно відкриєш книгу –
погляд вибілить сторінки,
на пальці налипне
чорний отруйний пилок,
долинає, минаючи пекло,
до темного лісу Лю Цисіня,
чи до нічного лісу Джуни Барнс,
нам з тобою туди недалечко,
нам світить знадвору липневий сніг
місячного асфальту,
зрозумілий,
неможливий для прочитання,
кохаємось посеред розхристаного мороку,
поки промінь прожектора плечем
впирається в небо, аби втриматись на ногах
Євгеній Півень
#грань_поезії
24.03.202506:46
Вірш про смерть
нічого не відбулося
цілими днями сиджу я
перед аркушем паперу але
нічого не відбувається
Інґер Крістенсен (Данія)
Переклад Юрій Денисів
#грань_переклади
нічого не відбулося
цілими днями сиджу я
перед аркушем паперу але
нічого не відбувається
Інґер Крістенсен (Данія)
Переклад Юрій Денисів
#грань_переклади
Shown 1 - 24 of 75
Log in to unlock more functionality.