Snail
08.05.202508:33
***
Вони припинали любов до Л
смерть до С
човен до берега
Бога до церкви
а сухостій до серця
Вони припинали любов до Л
смерть до С
човен до берега
Бога до церкви
а сухостій до серця
18.04.202517:21
Необходимость
Круг дней пустынного неба, обращаемый
Средь молчания, перед взорами смертных, —
Пасть разверстая этого мира, куда каждый час бросает
Столько воплей мольбы, столько криков злобы;
Все множество звезд, в медленном шаге их танца,
Единственного неподвижного танца, в блеске немом с высоты,
Без форм, — не так, как у нас, — без названия, без такта,
В безупречном движенье, без малейшей ошибки;
Нас, привязанных к вам, гнев перед вами бессилен.
Утолите нам жажду, коль разбиваете наши сердца!
Зовя, вожделея, их круговой бег влечет нас за собой:
Наши светлые господа, они всегда ведут нас, как завоеватели.
Цепи чистого блеска, терзайте же наши тела,
Чтобы нам, пригвожденным без единого вскрика
к недвижной точке на севере,
с нагою душой, открытой для любой раны,
быть послушными вам даже до смерти.
С.Вейль Тетради Т1 с. 397
Круг дней пустынного неба, обращаемый
Средь молчания, перед взорами смертных, —
Пасть разверстая этого мира, куда каждый час бросает
Столько воплей мольбы, столько криков злобы;
Все множество звезд, в медленном шаге их танца,
Единственного неподвижного танца, в блеске немом с высоты,
Без форм, — не так, как у нас, — без названия, без такта,
В безупречном движенье, без малейшей ошибки;
Нас, привязанных к вам, гнев перед вами бессилен.
Утолите нам жажду, коль разбиваете наши сердца!
Зовя, вожделея, их круговой бег влечет нас за собой:
Наши светлые господа, они всегда ведут нас, как завоеватели.
Цепи чистого блеска, терзайте же наши тела,
Чтобы нам, пригвожденным без единого вскрика
к недвижной точке на севере,
с нагою душой, открытой для любой раны,
быть послушными вам даже до смерти.
С.Вейль Тетради Т1 с. 397
Reposted from:
Леонид Аронзон
24.03.202520:31
Леонид Аронзон
По городу пойду веселым гидом
и одарю цыганку за цветок,
последний снег, каплями изрытый,
уже не снег, а завтрашний поток.
Развесь, весна, над улицами ливни,
где тихая шевелится река,
где, отражаясь в сломанные льдины,
под облаками мчатся облака.
Лепи, весна, душа моя, планеты,
пока сады твои еще мертвы,
гони меня, как прожитые беды,
по желтому асфальту мостовых.
Храни мои нелепые потери,
и, когда мысль последняя умрет,
остановись, душа, роняя перья,
но вдруг опомнись и начни полет.
Войди в других, под ребра, как под своды,
и кто-то, проходя по мостовым,
вдруг, осенясь весеннею погодой,
чуть слышно вскрикнет голосом моим.
1959
По городу пойду веселым гидом
и одарю цыганку за цветок,
последний снег, каплями изрытый,
уже не снег, а завтрашний поток.
Развесь, весна, над улицами ливни,
где тихая шевелится река,
где, отражаясь в сломанные льдины,
под облаками мчатся облака.
Лепи, весна, душа моя, планеты,
пока сады твои еще мертвы,
гони меня, как прожитые беды,
по желтому асфальту мостовых.
Храни мои нелепые потери,
и, когда мысль последняя умрет,
остановись, душа, роняя перья,
но вдруг опомнись и начни полет.
Войди в других, под ребра, как под своды,
и кто-то, проходя по мостовым,
вдруг, осенясь весеннею погодой,
чуть слышно вскрикнет голосом моим.
1959
14.03.202521:22
Reposted from:
Поэзия арабского мира
05.02.202505:30
Бузид Херзалла
(род. 1958, Алжир)
بوزيد حرزالله
* * *
1
Только она
плыла сквозь повторяющиеся просторы жизни,
укоренялась рана,
пока глаза не проявляли к ней интереса —
только она
плетет взводы роз для товарищей,
вяжет мученика из лаванды.
2
Нам говорили:
только он отпускает вину
и прощает грехи —
и вот он отходит в сторону,
передает власть тому,
кто изумил почву и честь,
и мученики в рубищах
видели трепет излучин
и песчаные оползни
на вершине ската и раны,
уютные просторы холмов
и вздохи лилий.
3
Нам говорили,
что он одинок,
что все подданные равны,
и вот он избирает одних
и восклицает: «Хвала прозрачным!», —
а остальных изгоняет —
тогда мы решили потемнеть.
4
Нам говорили:
он дарует покой и счастье,
выпускает своего демона на улицах и в клубах,
содержит всех безумцев
за решеткой.
5
Нам говорили:
Шехерезада постеснялась повторить свой рассказ,
испугавшись репрессий,
когда царедворцы умыли руки —
знают ли они те ночи, которые нас постигли?
В их власти каждая секунда утра,
но я им неподсуден,
слишком велик, чтобы быть попранным.
6
Нам говорили:
десять войдут в рай,
и только они, без людей и духов —
и вот пришел тот, кто не спит
и кто не избран человечеством,
и они возжелали, дабы он сотворил
воскресение мертвых, —
тогда община разделилась пополам:
пятерых избрал повелитель,
и они отправились молиться,
чтобы загробная жизнь наступила,
а других пятерых проклял прильнуть к земле
и сгореть по своим местам.
7
Прежде чем вы изумитесь городским дорогам, я скажу вам: вы увидите деву, обагренную кровью своего девства, распутников, захмелевших от последнего богатства, судей, овладевших судьбой, не спрашивая, каков будет исход.
Те, кто раньше вас оказались в аду,
сгинули в поисках первопричины.
8
Ты не владеешь его жилищем,
ты удобен для всех
ты убежище во время невзгод —
ты, как и поэты,
воспеваешь дом,
и когда переламывается в тебе стихотворение,
ты всегда, как веселый ребенок,
забываешь, что ищешь покоя и дома, —
как говорил мой друг:
«Мы — родина в поисках родины».
1989
(род. 1958, Алжир)
بوزيد حرزالله
* * *
1
Только она
плыла сквозь повторяющиеся просторы жизни,
укоренялась рана,
пока глаза не проявляли к ней интереса —
только она
плетет взводы роз для товарищей,
вяжет мученика из лаванды.
2
Нам говорили:
только он отпускает вину
и прощает грехи —
и вот он отходит в сторону,
передает власть тому,
кто изумил почву и честь,
и мученики в рубищах
видели трепет излучин
и песчаные оползни
на вершине ската и раны,
уютные просторы холмов
и вздохи лилий.
3
Нам говорили,
что он одинок,
что все подданные равны,
и вот он избирает одних
и восклицает: «Хвала прозрачным!», —
а остальных изгоняет —
тогда мы решили потемнеть.
4
Нам говорили:
он дарует покой и счастье,
выпускает своего демона на улицах и в клубах,
содержит всех безумцев
за решеткой.
5
Нам говорили:
Шехерезада постеснялась повторить свой рассказ,
испугавшись репрессий,
когда царедворцы умыли руки —
знают ли они те ночи, которые нас постигли?
В их власти каждая секунда утра,
но я им неподсуден,
слишком велик, чтобы быть попранным.
6
Нам говорили:
десять войдут в рай,
и только они, без людей и духов —
и вот пришел тот, кто не спит
и кто не избран человечеством,
и они возжелали, дабы он сотворил
воскресение мертвых, —
тогда община разделилась пополам:
пятерых избрал повелитель,
и они отправились молиться,
чтобы загробная жизнь наступила,
а других пятерых проклял прильнуть к земле
и сгореть по своим местам.
7
Прежде чем вы изумитесь городским дорогам, я скажу вам: вы увидите деву, обагренную кровью своего девства, распутников, захмелевших от последнего богатства, судей, овладевших судьбой, не спрашивая, каков будет исход.
Те, кто раньше вас оказались в аду,
сгинули в поисках первопричины.
8
Ты не владеешь его жилищем,
ты удобен для всех
ты убежище во время невзгод —
ты, как и поэты,
воспеваешь дом,
и когда переламывается в тебе стихотворение,
ты всегда, как веселый ребенок,
забываешь, что ищешь покоя и дома, —
как говорил мой друг:
«Мы — родина в поисках родины».
1989
30.04.202507:43
***
\
Дерева сплять їх очі заплющені
увійшовши в ліс не можеш бути певен що знайдеш вихід
з ніжно-рожевого
мов марганець неба що опустилося вниз огортаючи собою всі западини і горби
приховує торішнє листя
замітає всю правду про нещастя що шурхотять на вітру
про лежалий камінь який проковтнула імла
про висохлу гілку ламку
про блискавку
про стежку що вигинулась дугою і
стала мостом між очами
про непевність кроків
слабкість колін
відчайдушність що перетікає у відчай
і відчай що перетікає в смерть
\
дерева сплять
там під віями
спокій і прийняття
там під корою кров повільна але впевнена
як думка що кріпне з досвідом
наближаючись до свого кінця
\
я по стою поруч з деревами
вічнозеленими
\
Дерева сплять їх очі заплющені
увійшовши в ліс не можеш бути певен що знайдеш вихід
з ніжно-рожевого
мов марганець неба що опустилося вниз огортаючи собою всі западини і горби
приховує торішнє листя
замітає всю правду про нещастя що шурхотять на вітру
про лежалий камінь який проковтнула імла
про висохлу гілку ламку
про блискавку
про стежку що вигинулась дугою і
стала мостом між очами
про непевність кроків
слабкість колін
відчайдушність що перетікає у відчай
і відчай що перетікає в смерть
\
дерева сплять
там під віями
спокій і прийняття
там під корою кров повільна але впевнена
як думка що кріпне з досвідом
наближаючись до свого кінця
\
я по стою поруч з деревами
вічнозеленими
18.04.202517:15
Врата
Откройте же нам ворота, и мы увидим сады,
Напьемся их свежей воды, где луна проложила тропу.
Долгий путь горит под ногами, враг странников.
Мы бредем не зная куда, и не находим себе места.
Мы хотим увидеть цветы. Вот, жажда уже превосходит наши силы.
Страдая, мы ждем здесь, перед воротами;
Но, если будет нужно, мы разобьем их кулаками;
Налегаем, толкаем, — но преграда слишком крепка.
Остается томиться, ждать и смотреть без успеха.
И смотреть на ворота; они заперты и неподатливы.
Мы не сводим с них глаз; мы плачем от муки;
Они все те же; а время изнурило нас своей тяжестью.
Ворота <по-прежнему> перед нами; чего же еще ждать?
Не лучше ли было б уйти, оставив надежду.
Мы никогда не войдем. Их уже опостылело видеть...
Ворота, открывшись, впустили в себя великое молчанье,
— Ибо ни садов не нашлось здесь, и ни единого цветка;
Лишь безмерность пространства, где пустота и свет,
Внезапно предстала со всех сторон, и, наполнив сердца,
Омыла глаза, почти ослепшие от пыли.
Симона Вейль Тетради т1 с397- 398
Откройте же нам ворота, и мы увидим сады,
Напьемся их свежей воды, где луна проложила тропу.
Долгий путь горит под ногами, враг странников.
Мы бредем не зная куда, и не находим себе места.
Мы хотим увидеть цветы. Вот, жажда уже превосходит наши силы.
Страдая, мы ждем здесь, перед воротами;
Но, если будет нужно, мы разобьем их кулаками;
Налегаем, толкаем, — но преграда слишком крепка.
Остается томиться, ждать и смотреть без успеха.
И смотреть на ворота; они заперты и неподатливы.
Мы не сводим с них глаз; мы плачем от муки;
Они все те же; а время изнурило нас своей тяжестью.
Ворота <по-прежнему> перед нами; чего же еще ждать?
Не лучше ли было б уйти, оставив надежду.
Мы никогда не войдем. Их уже опостылело видеть...
Ворота, открывшись, впустили в себя великое молчанье,
— Ибо ни садов не нашлось здесь, и ни единого цветка;
Лишь безмерность пространства, где пустота и свет,
Внезапно предстала со всех сторон, и, наполнив сердца,
Омыла глаза, почти ослепшие от пыли.
Симона Вейль Тетради т1 с397- 398
24.03.202520:31
Сегодня день рождения Аронзона!
Reposted from:Поэзия арабского мира
24.02.202513:41
Фазиль Аль-Аззауи
(1940–, Ирак)
فاضل العزاوي
НА ПИРЕ ИСТОРИИ
В темном длинном коридоре
при свете свечей
в ожидании своей порции
за одним столом сидят убийцы и завоеватели,
пока официанты
появляются из своих укрытий,
неся на головах тарелки с тьмой,
предназначенной для гостей.
Все напьются из одного и того же кубка,
вглядываясь в сумерки между деревьями,
рота солдат заликует на улице,
поднимая флаги,
и луна засветит в окна:
когда они закончат,
мы тоже сядем
за стол,
чтобы есть как они.
(1940–, Ирак)
فاضل العزاوي
НА ПИРЕ ИСТОРИИ
В темном длинном коридоре
при свете свечей
в ожидании своей порции
за одним столом сидят убийцы и завоеватели,
пока официанты
появляются из своих укрытий,
неся на головах тарелки с тьмой,
предназначенной для гостей.
Все напьются из одного и того же кубка,
вглядываясь в сумерки между деревьями,
рота солдат заликует на улице,
поднимая флаги,
и луна засветит в окна:
когда они закончат,
мы тоже сядем
за стол,
чтобы есть как они.
31.01.202517:29
25.04.202518:25
***
1
тіні надвечір тверднуть з дерев розповзаючись ніччю
і знайомий пагорб зрізається полем
і ріка зникає під землю
тихшає все
все наповнюється відсутністю
\
і чашка з медведиком на обкладинці
прочитаєш минуле і стане гірко
і резиновий м’яч круглий як сенс до якого не дострибнеш
і замість повітря
щось знайоме
дитинство пахтило весною
2
я долонями сонце з води збирав
я пінку з молока знімав
шкрябав горло діру дорогу
бачив хвилі гілок
і думав про море
аж
день вичерпав силу свою
і рослини ростуть в темноті
і діти ростуть уві сні
і зірка висить
і жінка стоїть
на колінах під кленом
1
тіні надвечір тверднуть з дерев розповзаючись ніччю
і знайомий пагорб зрізається полем
і ріка зникає під землю
тихшає все
все наповнюється відсутністю
\
і чашка з медведиком на обкладинці
прочитаєш минуле і стане гірко
і резиновий м’яч круглий як сенс до якого не дострибнеш
і замість повітря
щось знайоме
дитинство пахтило весною
2
я долонями сонце з води збирав
я пінку з молока знімав
шкрябав горло діру дорогу
бачив хвилі гілок
і думав про море
аж
день вичерпав силу свою
і рослини ростуть в темноті
і діти ростуть уві сні
і зірка висить
і жінка стоїть
на колінах під кленом
Reposted from:Поэзия арабского мира
07.04.202517:36
Рияд Ас-Салих Аль-Хусайн
(1954—1982)
رياض الصالح الحسين
Письмо
Костяным пером,
грязевыми чернилами
он пишет на стенах своей могилы
стихи, романы, рассказы,
стихи о любви,
романы о деревнях и городах,
рассказы о кроликах и телятах —
он пишет с тех пор, как умер,
пишет, хотя никто не читает, что он написал,
пишет без остановки,
пишет со страстью, упрямством,
ничем не занят кроме письма —
он пишет,
может,
потому, что письмо — это жизнь.
(1954—1982)
رياض الصالح الحسين
Письмо
Костяным пером,
грязевыми чернилами
он пишет на стенах своей могилы
стихи, романы, рассказы,
стихи о любви,
романы о деревнях и городах,
рассказы о кроликах и телятах —
он пишет с тех пор, как умер,
пишет, хотя никто не читает, что он написал,
пишет без остановки,
пишет со страстью, упрямством,
ничем не занят кроме письма —
он пишет,
может,
потому, что письмо — это жизнь.
18.03.202520:51
***
золотом обростають стіни аж під блакитний купол
прозелень проступає крізь кірку сну
душа схожа на гарячий пиріжок зі скоринкою
весна
дзвони та очерети
золотом обростають стіни аж під блакитний купол
прозелень проступає крізь кірку сну
душа схожа на гарячий пиріжок зі скоринкою
весна
дзвони та очерети
07.02.202517:41
31.01.202515:25
22.04.202508:22
***
\
час випрямляє будь яку дорогу
із суму в сумнів
із радості у впевненість
із докорів у покору
у кожній порі року
заповнює пробіли
наповнює повітрям простір
\
я
знаходжу себе в проміжках між речами
між берегом і рікою
між каменем і живою водою
між цілим і розбитим
між ламаною і прямою
\
ти
знаходиш себе в густій тіні
у мовчанні кущів
у говорінні птахів
серед всього того
що слово виловлює із ріки
\
ми у мовчанні мов лід навесні
світи – світи
\
час випрямляє будь яку дорогу
із суму в сумнів
із радості у впевненість
із докорів у покору
у кожній порі року
заповнює пробіли
наповнює повітрям простір
\
я
знаходжу себе в проміжках між речами
між берегом і рікою
між каменем і живою водою
між цілим і розбитим
між ламаною і прямою
\
ти
знаходиш себе в густій тіні
у мовчанні кущів
у говорінні птахів
серед всього того
що слово виловлює із ріки
\
ми у мовчанні мов лід навесні
світи – світи
31.03.202518:01
1
я не вірив щастю і не вірив горю
не вірив радості та не вірив печалі
ні бджоли ні квіти
не цікавили мене так сильно
як цибуля що міцно схопилася за порожнечу мого серця
2
віра це вир
а безвір'я це штиль
як не шторм то штурм
як не смерть то хлань
3
прокинувшись рано
я побачив як у блакитних будиночках запалюється світло
це бджоли починають день паретворюючи молоко на мед
4
я не вірив у смерть поки бджола не встромила у мене своє жало
І
мене струсонула паморозь жалю під палючим сонцем
адже перестрибнути рівчак нікому не вдавалося окрім того хто не знав про його існування
5
перенісши гору з одного місця на інше він всеодно залишився з повною торбою землі за плечима
І
лише той хто зробив гору прозорою пройшов крізь неї не втративши рівноваги
6
грій гору грій
грай джерельце грай
7
бджоли зблідли коли прийшла зима
8
я гриз кізилу ягоду кислу
дряпав шкіру
залишав шкірки від мандарин
нулі від нового року
кидав слова
зминав серветки
совість моя
дрімала мов великий пес що тільки вичікує моменту щоб напасти
9
вирій птахів
ворота відкриті
нікого не чекав
ніхто не приїде
10
крихти сліз
слонуватий вітер
абрикоса горіла білим полум'ям
бджоли падали від аромату прямо до моїх рук
вирви віру
посади сумнів
я не вірив щастю і не вірив горю
не вірив радості та не вірив печалі
ні бджоли ні квіти
не цікавили мене так сильно
як цибуля що міцно схопилася за порожнечу мого серця
2
віра це вир
а безвір'я це штиль
як не шторм то штурм
як не смерть то хлань
3
прокинувшись рано
я побачив як у блакитних будиночках запалюється світло
це бджоли починають день паретворюючи молоко на мед
4
я не вірив у смерть поки бджола не встромила у мене своє жало
І
мене струсонула паморозь жалю під палючим сонцем
адже перестрибнути рівчак нікому не вдавалося окрім того хто не знав про його існування
5
перенісши гору з одного місця на інше він всеодно залишився з повною торбою землі за плечима
І
лише той хто зробив гору прозорою пройшов крізь неї не втративши рівноваги
6
грій гору грій
грай джерельце грай
7
бджоли зблідли коли прийшла зима
8
я гриз кізилу ягоду кислу
дряпав шкіру
залишав шкірки від мандарин
нулі від нового року
кидав слова
зминав серветки
совість моя
дрімала мов великий пес що тільки вичікує моменту щоб напасти
9
вирій птахів
ворота відкриті
нікого не чекав
ніхто не приїде
10
крихти сліз
слонуватий вітер
абрикоса горіла білим полум'ям
бджоли падали від аромату прямо до моїх рук
вирви віру
посади сумнів
18.03.202516:41
***
Квіточки
маленькі квіточки під ногою великої людини стають більшими мовчунами
і говорять тільки коли спитають
питаючи він нахиляється щоб почути відповідь
- глина поглинає нас
питаючи він відчуває спрагу і від цієї спраги лопаються губи
- глина поглинає нас
питаючи він переживає сором і від цього його уклін стає глибшим
- глина поглинає нас
клин колін
питаючи він стає шкарлупкою для тайни
- і квіточки і ягідки
Квіточки
маленькі квіточки під ногою великої людини стають більшими мовчунами
і говорять тільки коли спитають
питаючи він нахиляється щоб почути відповідь
- глина поглинає нас
питаючи він відчуває спрагу і від цієї спраги лопаються губи
- глина поглинає нас
питаючи він переживає сором і від цього його уклін стає глибшим
- глина поглинає нас
клин колін
питаючи він стає шкарлупкою для тайни
- і квіточки і ягідки
05.02.202507:43
https://cineticle.com/petrenko-joseph/ Вышел рассказ Joseph на сайте Cineticle в переводе Алексея Тютькина
Shown 1 - 19 of 19
Log in to unlock more functionality.