Наприклад, цей вуйко каже:
1. «Живемо у смиренні, у любові один до одного…».
Серйозно? Ви тільки-но вигнали з храму громаду УПЦ, яка молилася тут десятиліттями. Прийшли під акомпанемент лайок, прокльонів і тиску. А тепер закликаєте до любові й смирення?
2. «Приємно, що ви чуєте молитву українською… Бог чує і чуває… бо для Бога нема мови незрозумілої».
Так ви вирішіть вже, будь ласка. То Бог чує всі мови чи тільки українську? Якщо немає мови чужої для Бога — навіщо цей національний наголос? Чому мова стала індикатором “справжнього християнина”?
3. «Мама нас годувала груддю, отою Божою благодаттю… щоб ми були справжніми християнами і справжніми українцями».
Пробачте, якщо мати навчала любити ближнього, то вона також навчала ламати замки на храмах і виганяти звідти віруючих?
4. «З нас тут зробили яничарів. Не люблять своє. Не люблять державу. Не люблять мову»
Класика популізму. Поділ на “ми” і “вони”. Хто не з нами — яничар. Хто не говорить українською — раб. Хто не перейшов до ПЦУ — зрадник.
5. «Маємо будувати Україну справжню, щоб наші хлопці там на фронті бачили, що ми тут щось робимо».
Будувати через злочин? Хлопці на фронті мають побачити приклад "беспрєдєлу" з боку ПЦУ і повернувшись, робити що? Наслідувати йому? Чи покарати тих, хто його чинив?
Одним словом, всі 11 хвилин — це спроба намацати "емоційну точку" вірян: то про маму, то про війну, то про мову, то про Богородицю, то про католиків... ВІн все зробив, все згадав, що знав, щоб довести людей до сліз. Не довів.
Зате довів свою недолугість і вчергове показав, що в ПЦУ навіть близько нема того, що можна було б назвати богослівʼям чи хоча б елементарним знанням основ християнства.
Є каша з політики, гасел, закликів і кліше. Якщо з цієї "проповіді" забрати політичну складову, то ми почуємо тільки про те, що "мама нас груддю кормила" і чогось там "не вчила".
Потуги цього чоловіка хоч якось щось зліпити, що було б схоже на проповідь, виглядали б смішно, якби не були свідченням того дна, з якого "віщають" до простих українців представники ПЦУ.
Це не слово пастиря. Це — спектакль. І не духовний, а політичний. Ось, що є найстрашнішим...
