Передпродаж орієнтовно триватиме до 15 травня. Однак ми ведемо перемовини з книгодрукарями, щоб сигнальна партія книг була доступна відвідувачам «Книжкової країни».
Друга книга тетралогії у перекладі. Очікуємо, що вона вийде у 2026 році.
Черви вже облизують свої ротяки, коли чують твоє ім’я.
Вона сіла на траву і порахувала пальці на ногах. Нарахувала одинадцять.
“їжмо, пиймо і веселімося, адже завтра помремо”.
Слова, здавалося, самі набігали на нього, горлаючи, щоб він їх використав, збиралися в ретельно впорядковані загони та взводи, які йому представляли педантичні начальники стройового відділу абзаців.
Мерилін ковтнув загублений шматочок повітря, який чомусь опинився в його роті.
Це двоє молодих людей, які лишатимуться дуже молодими, поки не виявлять, що постаріли
То був зачуханий суб’єкт із закладеним носом і загальною тенденцією до зниження й занепаду у зовнішньому вигляді
- Тобі починає подобатися література?
- Так, якщо вона не занадто древня чи складна або гнітюча. Те саме з людьми. Зазвичай вони мені подобаються, якщо не занадто древні, складні чи гнітючі.
Бюджет щотижня поповнювали його тридцять і дружинині двадцять доларів, чого вистачало, щоб підтримувати їхню респектабельну повнотілість і приховувати в пристойному одязі докази цієї повнотілості.
А в мене ніби вселився гнат безп’ятий!
Пітер Біґл — один з найпоетичніших авторів фентезі, а «Остання з однорогів» — золота класика жанру.
Роман Біґла — це не читання для дітей і не солодка казочка. Хоч тут є чарівник-невдаха, прекрасний принц, відьма, могутнє чудовисько та інші начебто казкові персонажі, Біґл не снує оповідь у дусі діснеївських сюжетів. З іншого боку, він примудряється не піти в чорнушність: «грімдарк» загалом Біґлу не властивий.
«Остання з однорогів» — зворушлива, по-своєму осіння й меланхолійна книжка, яка западає глибоко в серце. Якщо комусь і вдалося вловити й відобразити чари справжніх однорогів — це, безперечно, Біґл.
Військові ставляться зверхньо до військових учених за те, що вони вчені, а вчені не поважають військових учених за те, що вони військові.
❤️🩹У вечірній імлі пропливає Київ, такий же фронтовий, як і Харків. Відстояний, виборений людьми. Саме тими, у яких ніхто в світі не вірив.
У творі мислитель всебічно інтерпретує жертвопринесення Ісаака, яке здійснив його батько Авраам, і на тлі цього біблійного сюжету порушує ґрунтовні проблеми моральної філософії та богослов’я, зокрема проблематику Бога й віри, етики й моралі, пристрасне ставлення до віри «Лицаря віри» на противагу «Лицареві нескінченності».
Дженніфер Паркер – молода приваблива адвокатка, життєвий шлях якої визначають тверді принципи та ідеали. Кар’єра дівчини починається драматично, адже одна помилка може поставити хрест на її успішному майбутньому. Зала суду – справжнє поле бою для головної героїні, де добро треба захищати, а правосуддя має перемогти. Кмітливість і гострий розум допомагають Дженніфер вистояти в запеклих двобоях із досвідченими і безжальними прокурорами, хитрими й цинічними адвокатами. Немає неможливого для того, хто на боці ангелів. Та чи в бурхливому вирі життя вдасться йти впевнено і не збитися на манівці від найогидніших проявів людської натури?
Події роману відбуваються під час засідання останнього сейму Речі Посполитої в Гродні у 1793 році, коли Польща була змушена ратифікувати трактати про другий поділ — між Росією і Пруссією.
Головний герой твору — поручник Север Заремба, колишній солдат, який після поразки в польсько-російській війні 1792 року та встановлення влади Тарговицької конфедерації подав у відставку. Він долучається до змовницької організації, що готує повстання проти російського впливу.
Події розгортаються на широкому історичному тлі — у книзі майстерно змальовано звичаї, політичну атмосферу та побут тієї доби. Через призму людських доль Реймонт відкриває драму епохи — великі історичні події постають не як абстракція, а як жива реальність. Перший том, «Останній сейм Речі Посполитої», занурює читача в атмосферу політичного напруження, внутрішніх суперечностей та зневіри напередодні Костюшківського повстання.
Історична трилогія «Рік 1794» стала глибоким художнім осмисленням однієї з найтрагічніших і водночас героїчних сторінок польської історії.
Владислав Станіслав Реймонт— видатний польський письменник, лавреат Нобелівської премії з літератури 1924 року.
Військові ставляться зверхньо до військових учених за те, що вони вчені, а вчені не поважають військових учених за те, що вони військові.
❤️🩹У вечірній імлі пропливає Київ, такий же фронтовий, як і Харків. Відстояний, виборений людьми. Саме тими, у яких ніхто в світі не вірив.
У реалістично описаних мешканцях Юдеї та Галілеї ми впізнаємо персонажів з Нового Заповіту, від Понтія Пилата до апостолів і Марії Магдалени, від Лазаря та його сестер до милосердої самарянки, а у неймовірних пригодах, що трапляються на очах у Марка, – біблійні сюжети.
Розгадуючи таїну царства Ісусового, герой книжки проходить нелегкий процес самопізнання, а ще – несподівано знаходить нову подругу життя.
У фентезійному романі Пітера С. Біґла «Остання з однорогів» описано незвичайні пригоди Однорожки, яка вирушила на пошуки свого племени, пропалого безвісти. Дорогою вона набуває друзів і ворогів, ознайомлюється зі світом людей. Автор порушує питання вибору між смертністю і безсмертям, між буттям людиною і нелюдиною, тему боротьби добра і зла, тему вічности кохання. Цей глибоко філософський твір відзначається багатою мовою, пройнятий тонким гумором і заворожує майстерними описами персонажів та місць, де відбуваються події.
Пітер Біґл — один з найпоетичніших авторів фентезі, а «Остання з однорогів» — золота класика жанру.
Роман Біґла — це не читання для дітей і не солодка казочка. Хоч тут є чарівник-невдаха, прекрасний принц, відьма, могутнє чудовисько та інші начебто казкові персонажі, Біґл не снує оповідь у дусі діснеївських сюжетів. З іншого боку, він примудряється не піти в чорнушність: «грімдарк» загалом Біґлу не властивий.
«Остання з однорогів» — зворушлива, по-своєму осіння й меланхолійна книжка, яка западає глибоко в серце. Якщо комусь і вдалося вловити й відобразити чари справжніх однорогів — це, безперечно, Біґл.
На написання історичного роману «Тлумач тіл» іспанського письменника Антоніо Ґаррідо надихнула реальна постать: прототипом головного героя став китайський учений Сун Ци – перший у світі фахівець із судової медицини.
Після смерті дідуся завзятий криміналіст-початківець Сун Ци змушений залишити навчання в столиці та повернутись до рідного села, аби підтримати родину. Він погоджується працювати могильником, що дає змогу вдосконалити навички в судмедекспертизі. Незабаром Ци виявляє в собі здатність визначати причину смерті людини. Його слава швидко поширюється, і він отримує наказ розкрити винуватця жахливої серії каліцтв та смертей при імператорському дворі. Розслідування ускладнюється через старі зв'язки та появу загадкової й спокусливої жінки. Проте Ци не відступає і керується прагненням до істини, адже на кону — життя самого імператора.
🎗 У «Прийшла війна…» йдеться про офіцерів, викладачів і науковців Харківського національного університету Повітряних Сил, які в перші дні повномасштабного вторгнення виступили проти ворога, що насувався на Харків.
Свято Венери, на Кіпрі всьому найславніше, настало.
В жертву для неї призначені золоторогі телиці
Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.
Ладан куривсь. Перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,
Боязко Пігмаліон прошептав: «Якщо все в ваших силах,—
Дайте дружину, боги (не сказав: «Із слонової кості»)
Хай до тієї,— додав,— що я вирізьбив, буде подібна».
Що мав на думці різьбяр,— золота здогадалась Венера,
Адже на святі була; виявляючи ласку, богині,
Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.
Щойно додому прийшов,— нахилившись над ложем, цілує.
Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?
Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою —
Кість розм’якає слонова: втрачаючи твердість природну,
Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці
Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних
Форм набуває — в роботі стає для роботи придатним.
Пігмаліон остовпів: чи радіть, чи лякатись — не знає.
Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов’ю —
Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.
