❗️6.32.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Після декількох годин крапельниці наступного дня, лікар з медроти, котрий був там одним з головних, тихенько дав мені декілька пігулок і сказав, що мені дуже необхідно, елементарно, добре виспатись та заспокоїти організм. Я розумів, що він дав мені лірику і чув вже від багатьох побратимів раніше, що вона дійсно допомагає зі сном, але з нею потрібно бути дуже обережною, адже грань між «заспокоюванням організму» і «наркозалежністю» там дуже тонка… Також, лікар попросив, щоб я хоча б тиждень не їздив за кермом і не пив каву (не знаю, з чим це повʼязано, можливо лікарі серед вас підкажуть), але чомусь цей факт дуже запамʼятався…
Власне, в цілому, я був задоволений, адже в мене була можливість «офіційно» відпочити 7-10 днів, просто лежачи вдома, переглядаючи якісь фільми, читаючи книжки і тд, в теплому помешканні, під дахом, з гарячою водою… Це, здавалось би, щось елементарне, про що на позиціях ти можеш тільки мріяти…
Проте, з певних сімейних обставин, мені потрібно було терміново їхати додому в Київ, тож я відпросився у комбата, сів за кермо, взяв лате на заправці і поїхав…😆
Повернувшись за декілька тижнів, я відразу знову став у стрій та продовжив виконувати бойові завдання…
В той період запамʼяталась теж одна ситуація, про яку хотілось би розповісти…
В один із наших бойових виїздів, нам дали задачу завести піхотну штурмову групу в одну з п*дарських посадок, де було кулеметне гніздо ворога. Загальне завдання було - знищити кулеметне гніздо та зайняти ту позицію.
В операції приймали участь, власне, ми, як група розвідки БПЛА, суміжний підрозділ FPV, котрий мав прикривати піхоту, і сама піхотно-штурмова група… Командували цією всією історію якісь оперативні офіцери зі штабу, чесно кажучи, їх там було стільки, що в принципі, ми дуже увагу не звертали…
Розвідуючи попередньо те кулеметне гніздо, я звернув увагу на те, що кулемет, котрий стирчав, був направлений в бік п*дарів, і декілька бійців, котрі там бігали по позиціях, також дивились та направляли зброю у бік русні… Ми відразу підняли питання про те, щоб чергові ще раз точно перевірили, чи дійсно ті позиції під п*дарами, адже візуально все виглядало, ніби це все ж таки були наші… Через те, що, як я вже розповідав раніше, саме на тому напрямку тоді, під час контрнаступу, мало хто носив розпізнавальні кольори, візуально зрозуміти належність до сторони було неможливо…
Чергові знову підтвердили, що це позиції росіян, і що скоріше за все, вони просто самі не розуміють, в якій стороні ворог, тож операцію потрібно було продовжувати…
Сам процес зайняття тих позицій вийшов, можна сказати, ідеальним і дуже швидким… Ми спочатку закидали їх FPV дронами, після чого одразу зайшла штурмова група та ліквідувала весь особовий склад, що там знаходився (здається, десь 4-5 людей)…
От тільки є один нюанс… Ліквідований особовий склад виявився українцями, котрі в ніч раніше тільки зайняли ті позиції… Про це першими повідомили штурмовики, котрі почали перевіряти документи загиблих…
Ми ж, в свою чергу, першим ділом вирішили розповісти про цю ситуацію нашому комбату… Він наказав нам скинути йому всі відео, котрі були з цієї операції, всі переписки з черговими і тд… А по поверненню «додому», старший групи мав написати повну доповідь про всю цю ситуацію, з позивними командирів, котрі вели цю операцію…
Ми все так і зробили, але чим закінчилась вся ця історія і чи поніс хоч хтось якусь відповідальність, я можу лише здогадуватись (здогадуюсь, що навряд чи)…
Чесно кажучи, коли сталась ця ситуація, мене дуже сильно вибило з колії…
Потім, буквально за декілька днів, розбивають штаб 47ї в Оріхові, де гинуть високі командири… Потім ще за декілька днів те є*уче шикування для нагородження, куди прилетіла ракета і загинуло купа людей… Все в купі морально тоді просто загнало в такий кут, що ти реально вже не до кінця усвідомлюєш, хто ти, що ти тут робиш, і взагалі що відбувається…
