Educational
Полум'я наших душ
Educational
08.05.202510:38
Фото з іншого ракурсу.
Ліворуч стоїть Оберштурмфюрер Сергій Кротов.
Ліворуч стоїть Оберштурмфюрер Сергій Кротов.
07.05.202514:47
Командант відділу пропаганди УВВ дякую керівникові курсів.
06.05.202515:48
6 травня 1945, в місті Бад-Райхенгалль американцями було взято в полон, 12 французьких добровольців які напередодні проходили лікування у тамтешньому шпиталі. Це були французькі бійці 33-ї гренадерської дивізії (1-а французька) військ СС «Шарлемань».
Наступного дня місто було передано до зони окупації французьких частин Союзників. А саме 2-ї бронетанкової дивізії генерала Філіппа Леклерка.
То ж при передачі полонених добровольців «Шарлемані», їх вишикували строєм перед Леклерком. Він всіляко намагався їх принижувати, але ці бійці навпаки поводилися гідно, навіть зухвало. Що ще більше призвело до люті Леклерка. На кінець розмови генерал Леклерк запитав їх:
-"Як ви французи, можете носити німецькі однострої? "
На що почув відповідь одного з бійців зі строю:
- "А чому ви генерал одягли американський мундир?"
Така відповідь розлютила остаточно Філіппа Леклерка і він віддав наказ розстріляти їх. Що і було виконано 8 травня.
Щось Леклерк мав занадто дуже болісну реакцію на правду. Адже французькі добровольці з дивізії «Шарлемань» лише констатували факти. Його 2-а французька бронетанкова дивізія була сформована американцями, озброєна американцями і забезпечення теж отримала їхнє. І діяла вона як оперативна одиниця у складі англо-американських військ західних Союзників.
Завершити варто спогадами одного з французьких офіцерів дивізії «Шарлемань».
«З кінця 1942 року, починаючи зі Сталінграду, думка про єдність Європи в боротьбі з більшовизмом була основною думкою, яка заволоділа мною. Така цінність, як «Вітчизна» могла бути врятована лише створенням єдиної Європи, «Європи вітчизн». Європейська ідентичність, а тим самим також ідентичності окремих націй потрапили б під загрозу, якщо б американському капіталізму або радянському більшовизму вдалося б підпорядкувати Європу своєму пануванню».
- (с) ветеран дивізії «Шарлемань» Анрі-Жозеф Фіне (11.VI.1919 - 14.IX.2002 )
P. S. На фотографії той самий момент розмови. Леклерк з тростиною в руці.
Наступного дня місто було передано до зони окупації французьких частин Союзників. А саме 2-ї бронетанкової дивізії генерала Філіппа Леклерка.
То ж при передачі полонених добровольців «Шарлемані», їх вишикували строєм перед Леклерком. Він всіляко намагався їх принижувати, але ці бійці навпаки поводилися гідно, навіть зухвало. Що ще більше призвело до люті Леклерка. На кінець розмови генерал Леклерк запитав їх:
-"Як ви французи, можете носити німецькі однострої? "
На що почув відповідь одного з бійців зі строю:
- "А чому ви генерал одягли американський мундир?"
Така відповідь розлютила остаточно Філіппа Леклерка і він віддав наказ розстріляти їх. Що і було виконано 8 травня.
Щось Леклерк мав занадто дуже болісну реакцію на правду. Адже французькі добровольці з дивізії «Шарлемань» лише констатували факти. Його 2-а французька бронетанкова дивізія була сформована американцями, озброєна американцями і забезпечення теж отримала їхнє. І діяла вона як оперативна одиниця у складі англо-американських військ західних Союзників.
Завершити варто спогадами одного з французьких офіцерів дивізії «Шарлемань».
«З кінця 1942 року, починаючи зі Сталінграду, думка про єдність Європи в боротьбі з більшовизмом була основною думкою, яка заволоділа мною. Така цінність, як «Вітчизна» могла бути врятована лише створенням єдиної Європи, «Європи вітчизн». Європейська ідентичність, а тим самим також ідентичності окремих націй потрапили б під загрозу, якщо б американському капіталізму або радянському більшовизму вдалося б підпорядкувати Європу своєму пануванню».
- (с) ветеран дивізії «Шарлемань» Анрі-Жозеф Фіне (11.VI.1919 - 14.IX.2002 )
P. S. На фотографії той самий момент розмови. Леклерк з тростиною в руці.
Reposted from:
Залізний Хрест ✙ △
06.05.202506:25
Колона німецьких🔫☠️ полонених➡️марширує автобаном у Баварії.
📍🇩🇪Німеччина, травень 1945 р.
#дсвЗХ #полоненіЗХ
Ласкаво просимо, друже 🔫➡️
📍🇩🇪Німеччина, травень 1945 р.
#дсвЗХ #полоненіЗХ
Ласкаво просимо, друже 🔫➡️
04.05.202516:32
Казак из-под Барилоче.
В пресс-центр Выставки достижений СССР в Буэнос-Айресе, первого масштабного мероприятия после падения режима аргентинской военной хунты, вошел высокий, седой, подтянутый человек. «Кто тута у вас главный, господа?» – спросил он с тем характерным говором, которым еще и сейчас изъясняются на юге России. Фрикативное «г» забивало все остальные звуки, а гласные выпевались округло и мелодично. Хотя сам человек меньше всего навевал мысли о гармонии: все в нем было крепким, узловатым, твердым. Загорелое до красноты, до цвета мореного дуба, лицо, изрезанное глубокими морщинами, и впрямь - кора дерева. Черные, огромные и тяжелые, как корни, ручищи выпирали из тесных рукавов застегнутой на все пуговицы белой рубашки. Сила в нем ощущалась невероятная, медвежья.
– Я к вам из-под самого Барилоче приехал, – сказал он в ответ на мое приветствие. – Полторы тыщи верст гнал. Серафим Луговой меня кличут, казак Усть-Хоперской станицы, слыхивал о такой? Мабуть, и нет уж станицы-то, извели вместе с казачеством, сукины дети?
Незабудкины, пастельных тонов, глазки казака смотрели недобро и внимательно.
Догадавшись, что собеседник мой из «тех» казаков и в России года с двадцатого не бывал, начал я что-то мямлить насчет возрождения казачества под материнской опекой Советской власти. Что мне было положено по должности, то и мямлил. А вот существует ли до сих пор станица Усть-Хоперская, не знал, поскольку никогда в те края не заглядывал. Вообще, с фактами и аргументами было бедновато. Кстати, вспомнилось, что в годы Великой Отечественной формировались на Дону и на Кубани казачьи дивизии…
– Ну, ты мне про вторую германскую не гутарь шибко-то, – с кривой, нехорошей усмешечкой прервал меня Серафим Луговой. – Про неё мне и самому всё ведомо. На первую-то по годам не вышло мне иттить, а в Гражданскую и во вторую германскую я вас, краснопузых сволочей, христопродавцев, рубал! Ай, знатно рубал…
Сжав огромный жуткий кулачище, казак Луговой показал, как именно он рубал «краснопузых».
Потом, поняв, что наговорил лишнего, быстро свернул беседу.
– Добре, кубыть, пойду. Поглядел я на вас и вот што скажу: были вы голытьбой, голытьбою и остались, – громко сказал он, стоя в дверях. – Нету в вас корня… Меня, вот, выкинули с Дону, как сорную траву с поля, а я и здеся хозяйством оброс. Хутор у меня свой, земли шешнадцать гектаров… Сеялки-веялки, машины всякие… Кони, скот, – все есть. И правильно я вас рубал. Вас куда ни пусти – везде один разор. Бессмысленные вы люди…
Ушел, не прощаясь, смачно хлопнув дверью напоследок.
Михаил Юрьев ("Совершенно Секретно")
В пресс-центр Выставки достижений СССР в Буэнос-Айресе, первого масштабного мероприятия после падения режима аргентинской военной хунты, вошел высокий, седой, подтянутый человек. «Кто тута у вас главный, господа?» – спросил он с тем характерным говором, которым еще и сейчас изъясняются на юге России. Фрикативное «г» забивало все остальные звуки, а гласные выпевались округло и мелодично. Хотя сам человек меньше всего навевал мысли о гармонии: все в нем было крепким, узловатым, твердым. Загорелое до красноты, до цвета мореного дуба, лицо, изрезанное глубокими морщинами, и впрямь - кора дерева. Черные, огромные и тяжелые, как корни, ручищи выпирали из тесных рукавов застегнутой на все пуговицы белой рубашки. Сила в нем ощущалась невероятная, медвежья.
– Я к вам из-под самого Барилоче приехал, – сказал он в ответ на мое приветствие. – Полторы тыщи верст гнал. Серафим Луговой меня кличут, казак Усть-Хоперской станицы, слыхивал о такой? Мабуть, и нет уж станицы-то, извели вместе с казачеством, сукины дети?
Незабудкины, пастельных тонов, глазки казака смотрели недобро и внимательно.
Догадавшись, что собеседник мой из «тех» казаков и в России года с двадцатого не бывал, начал я что-то мямлить насчет возрождения казачества под материнской опекой Советской власти. Что мне было положено по должности, то и мямлил. А вот существует ли до сих пор станица Усть-Хоперская, не знал, поскольку никогда в те края не заглядывал. Вообще, с фактами и аргументами было бедновато. Кстати, вспомнилось, что в годы Великой Отечественной формировались на Дону и на Кубани казачьи дивизии…
– Ну, ты мне про вторую германскую не гутарь шибко-то, – с кривой, нехорошей усмешечкой прервал меня Серафим Луговой. – Про неё мне и самому всё ведомо. На первую-то по годам не вышло мне иттить, а в Гражданскую и во вторую германскую я вас, краснопузых сволочей, христопродавцев, рубал! Ай, знатно рубал…
Сжав огромный жуткий кулачище, казак Луговой показал, как именно он рубал «краснопузых».
Потом, поняв, что наговорил лишнего, быстро свернул беседу.
– Добре, кубыть, пойду. Поглядел я на вас и вот што скажу: были вы голытьбой, голытьбою и остались, – громко сказал он, стоя в дверях. – Нету в вас корня… Меня, вот, выкинули с Дону, как сорную траву с поля, а я и здеся хозяйством оброс. Хутор у меня свой, земли шешнадцать гектаров… Сеялки-веялки, машины всякие… Кони, скот, – все есть. И правильно я вас рубал. Вас куда ни пусти – везде один разор. Бессмысленные вы люди…
Ушел, не прощаясь, смачно хлопнув дверью напоследок.
Михаил Юрьев ("Совершенно Секретно")
02.05.202509:20
Українська сотня шума під командуванням сотника Лукашенко.
08.05.202508:42
«Ми стояли поблизу Лозової (Харківщина), і надійшли чутки, що нас перекинуть до Франції або Італії. Через якийсь час ми отримали наказ зробити дерев'яні сани, щоб забезпечити себе транспортними засобами. Ми все запланували заздалегідь: нашому відділенню було необхідно зробити четверо великих саней. Ми знали, що дід, який проживав в одному з місцевих хуторів, збирався будувати хату для своєї дочки, і, маючи всього лише сокиру, зумів витесати відмінний прямокутний брус з поваленого стовбура. Ми поторгувались з ним і викупили цей брус за дві армійські ковдри, 20 рублів, сигарети і кілька швейних голок і кременів. У нас була пилка, і в одну мить ми сколотили четверо саней, а залишки бруса загнали іншим відділенням.
Однак, на другий день румун, який трохи говорив по-російськи і використовувався нашою ротою в якості перекладача, сміючись над нами, повідомив, що приходила стара баба, жінка діда, для розмови з командиром роти. За його словами, вона скаржилася на те, що її дід тяжко працював кілька тижнів, щоб витесати цей брус, а тепер його забрали якісь солдати з нашої роти.
Якби наш унтерштурмфюрер належав до того типу офіцерів СС, якими їх зазвичай зображають зараз, він би просто пристрелив бабку. Замість цього ми отримали наказ з'явитися до командира і пояснити свою поведінку. Ми не сказали ні слова про ковдри, бо це ж було армійське майно, але зізналися в усьому іншому. Командир вирішив, що ми можемо залишити сани у себе, так як брус все одно вже розпиляли, але наказав віддати людям похилого віку ще 40 сигарет і 10 рублів. Ось вам і нелюдське поводження з місцевими з боку військовослужбовців SS-Waffen!
Ми часто обмінювалися з місцевими продуктами в обмін на їхні яйця, смажену картоплю і солоні огірки».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
Однак, на другий день румун, який трохи говорив по-російськи і використовувався нашою ротою в якості перекладача, сміючись над нами, повідомив, що приходила стара баба, жінка діда, для розмови з командиром роти. За його словами, вона скаржилася на те, що її дід тяжко працював кілька тижнів, щоб витесати цей брус, а тепер його забрали якісь солдати з нашої роти.
Якби наш унтерштурмфюрер належав до того типу офіцерів СС, якими їх зазвичай зображають зараз, він би просто пристрелив бабку. Замість цього ми отримали наказ з'явитися до командира і пояснити свою поведінку. Ми не сказали ні слова про ковдри, бо це ж було армійське майно, але зізналися в усьому іншому. Командир вирішив, що ми можемо залишити сани у себе, так як брус все одно вже розпиляли, але наказав віддати людям похилого віку ще 40 сигарет і 10 рублів. Ось вам і нелюдське поводження з місцевими з боку військовослужбовців SS-Waffen!
Ми часто обмінювалися з місцевими продуктами в обмін на їхні яйця, смажену картоплю і солоні огірки».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
07.05.202513:45
«З нашої точки зору черовноармійців вважали трохи більшою цінністю, ніж худобу, яка відправляється на забій. Вони йшли в бій, незважаючи на втрати. Наведу приклад:
Одного разу ми стояли на краю лісу. Потім ми побачили росіян, які витягали з-за дерев щось на зразок протитанкової гармати. Це не було знаряддя великого калібру, але стріляти з нього точно було можна. Поруч з ним було чоловік п'ять червоноармійців. Ми бачили, як вони розгортають знаряддя, заряджають його і готуються відкрити вогонь. Ми відкрили вогонь і перестріляли їх. Ще одна група вийшла з-за дерев. Без поспіху, як ніби це була недільна прогулянка, вони підійшли до знаряддя. Все повторилося спочатку: ми і цих перестріляли. З'явився ще один розрахунок - ми перестріляли і цих хлопців, після чого вони залишили знаряддя в спокої. Це було щось таке, чого ми не могли зрозуміти. Здавалося, ці люди свідомо здійснюють самогубство ...
Найбільше ми боялися не загибелі, чи поранення, а полону. Росіяни могли вести себе просто по-звірячому. Якось до нас потрапив молоденький дезертир з Красної армії, якого ми тримали у себе в підрозділі, оскільки він був інтелігентний, допомагав нам і знав чимало німецьких слів. Коротше кажучи, він являв необхідну нам додаткову пару рук. Іноді ночами він йшов на іншу сторону фронту і повертався з декількома співвітчизниками, яких йому вдавалося переконати дезертирувати. Якось вранці він не повернувся. Ми вирішили, що він просто знову приєднався до своїх. Через кілька днів ми відбили у червоних якесь село. Посеред села росло дерево, де ми і наткнулися на нашого "Івана". Хтось добре знайомий з медициною витягнув з нього кишки, всі до одної, та обмотав їх навколо дерева».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
На фото медики дивізії "Вікінг" надають допомогу пораненому бійцю Красної армії, якого було взятого в полон.
Одного разу ми стояли на краю лісу. Потім ми побачили росіян, які витягали з-за дерев щось на зразок протитанкової гармати. Це не було знаряддя великого калібру, але стріляти з нього точно було можна. Поруч з ним було чоловік п'ять червоноармійців. Ми бачили, як вони розгортають знаряддя, заряджають його і готуються відкрити вогонь. Ми відкрили вогонь і перестріляли їх. Ще одна група вийшла з-за дерев. Без поспіху, як ніби це була недільна прогулянка, вони підійшли до знаряддя. Все повторилося спочатку: ми і цих перестріляли. З'явився ще один розрахунок - ми перестріляли і цих хлопців, після чого вони залишили знаряддя в спокої. Це було щось таке, чого ми не могли зрозуміти. Здавалося, ці люди свідомо здійснюють самогубство ...
Найбільше ми боялися не загибелі, чи поранення, а полону. Росіяни могли вести себе просто по-звірячому. Якось до нас потрапив молоденький дезертир з Красної армії, якого ми тримали у себе в підрозділі, оскільки він був інтелігентний, допомагав нам і знав чимало німецьких слів. Коротше кажучи, він являв необхідну нам додаткову пару рук. Іноді ночами він йшов на іншу сторону фронту і повертався з декількома співвітчизниками, яких йому вдавалося переконати дезертирувати. Якось вранці він не повернувся. Ми вирішили, що він просто знову приєднався до своїх. Через кілька днів ми відбили у червоних якесь село. Посеред села росло дерево, де ми і наткнулися на нашого "Івана". Хтось добре знайомий з медициною витягнув з нього кишки, всі до одної, та обмотав їх навколо дерева».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг". (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)
На фото медики дивізії "Вікінг" надають допомогу пораненому бійцю Красної армії, якого було взятого в полон.
06.05.202514:04
Козаки з групи Андрія Шкуро в Дубліні на джиґитівці, 1925 р. В білій черкесці відомий своїм рейдом в ПСВ в Месопотамію полковник Гамалій.
05.05.202514:02
Лист українських військовополонених до редакції "Українського добровольця" з Шталагу VII-A. Цей Шталаг був найбільшим табором для військовополонених у Німеччині під час Другої світової війни, розташований на північ від міста Моосбург у південній Баварії. Табір займав територію 35 га.
04.05.202516:24
Рота українських добровольців Вермахту в м. Слов'янськ на Донеччині.
30.04.202518:43
Фото Кучерявого велетня.
07.05.202516:07
Лист колишнього "хіві" до редакції "Українського добровольця" з Донбасу родом який вже воював під Сталінградом, а нині знову зголошується до УВВ.
06.05.202517:59
06.05.202513:37
В ім'я вічної слави піхоти.
Від стародавніх часів до сьогодення піхота це незмінне ядро будь якої армії. Бойова слава піхоти проходить червоною ниткою через усі віхи історії, від незламних фаланг гоплітів під Марафоном до піхотинців штурмовиків в боях за Пашендейл. І саме на її долю випало тягнуто найтяжчу лямку в кожному з військових конфліктів. Мули Марія витримали подвійну осаду Алезії, піхотинець вигриз перемогу у тяжкої кінноти під Айзенкуром, ландскнехт і терція вщент розбила «жандармів» під Павією, козацька піхота вирізали квіт аристократії під Жовтими Водами, піхотне каре встояло перед найбільшою в історії атакою кавалерії під Ватерлоо, піхотинець зміг перенести усі жахи окопів Великої Війни, моторизована та механізована піхота стала ключовою ланкою в стратегії Бліцкригу...
На зображенні фрагмент барельєфу 1672-1675 рр, де відображено Запорізьку піхоту. Одну з найкращих в Європі на той час.
Від стародавніх часів до сьогодення піхота це незмінне ядро будь якої армії. Бойова слава піхоти проходить червоною ниткою через усі віхи історії, від незламних фаланг гоплітів під Марафоном до піхотинців штурмовиків в боях за Пашендейл. І саме на її долю випало тягнуто найтяжчу лямку в кожному з військових конфліктів. Мули Марія витримали подвійну осаду Алезії, піхотинець вигриз перемогу у тяжкої кінноти під Айзенкуром, ландскнехт і терція вщент розбила «жандармів» під Павією, козацька піхота вирізали квіт аристократії під Жовтими Водами, піхотне каре встояло перед найбільшою в історії атакою кавалерії під Ватерлоо, піхотинець зміг перенести усі жахи окопів Великої Війни, моторизована та механізована піхота стала ключовою ланкою в стратегії Бліцкригу...
На зображенні фрагмент барельєфу 1672-1675 рр, де відображено Запорізьку піхоту. Одну з найкращих в Європі на той час.
05.05.202511:51
5 травня 1945 року, командувач Парашутно-танкового корпусу «Ґерман Ґерінг» Вільгельм Шмальц викликав полковника Петра Дяченка до штабу корпусу.
Шмальц заявив Дяченку, що на його особисте прохання командувач фронтом дав дозвіл протитанковій бригаді «Вільна Україна» 2-ї дивізії УНА, відходити на лінію ріки Ельби і далі йти на з'єднання з 1-ю дивізією УНА.
Наслідком такого рішення були енергійні заходи Вільгельма Шмальца, який за період боїв під Бауценом став прихильником українців та щоденним гостем в розташуванні бригади, та особисто заприятелював з Петром Дяченком
Командування групи армії під Бауценом не охоче йшло на це рішення. Бо боєздатних частин не вистачало щоб замінити українців. Але все ж за наполяганням Шмальца та завдяки підробленному наказу начебто від Командуючого УНА Павла Шандрука, де йшлося про з'єднання з 1-ю дивізією, бригаду «Вільна Україна» ввечері 5 травня таки було замінено на фронті.
Почалася підготовка до відходу на Ельбу. Це був важкий шлях наступних чотири дні, аж до моменту капітуляції, марш майже в повному оточенні з боями проти насідаючих на спину радянських військ та ворожих чеських партизанів. В тил до американців змогли пробитися в полон лише 25% вояків бригади на чолі з самим Петром Дяченком. Решта загинула або потрапила в полон до Красної армії, що у випадку з вояками УНА і УВВ рівноцінно смерті.
В той же час в районі Бранденбурґу вела бої в оточенні друга піхотна бригада 2-ї дивізії УНА під командуванням майора Пітулея за 300 кілометрів від протипанцерної бригади. Зв'язку Петро Дяченко з нею не мав. Її доля була така ж невтішна а то й гірша. Бо там ще менше прорвалися на Захід живими.
Все це звісно було наслідком недбальства командування і штабу УНА з генералом Шандруком, помножене на хаос останніх днів війни. Адже всілякі заходи на порятунок вищими керівництвом УНА та УНК робилися лише для 1-ї дивізії (дивізія «Галичина) з якою вони і перебували в Австрії.
А 2-а дивізія УНА була залишена сама на себе в безнадійній ситуації. Про неї тоді забули. В забутті вона і понині.
На фото командир парашутно-танкового корпусу Ґерман Ґерінґ Вільгельм Шмальц (1903-1983), який за період боїв під Бауценом став прихильником українців та щоденним гостем в розташуванні бригади.
Шмальц заявив Дяченку, що на його особисте прохання командувач фронтом дав дозвіл протитанковій бригаді «Вільна Україна» 2-ї дивізії УНА, відходити на лінію ріки Ельби і далі йти на з'єднання з 1-ю дивізією УНА.
Наслідком такого рішення були енергійні заходи Вільгельма Шмальца, який за період боїв під Бауценом став прихильником українців та щоденним гостем в розташуванні бригади, та особисто заприятелював з Петром Дяченком
Командування групи армії під Бауценом не охоче йшло на це рішення. Бо боєздатних частин не вистачало щоб замінити українців. Але все ж за наполяганням Шмальца та завдяки підробленному наказу начебто від Командуючого УНА Павла Шандрука, де йшлося про з'єднання з 1-ю дивізією, бригаду «Вільна Україна» ввечері 5 травня таки було замінено на фронті.
Почалася підготовка до відходу на Ельбу. Це був важкий шлях наступних чотири дні, аж до моменту капітуляції, марш майже в повному оточенні з боями проти насідаючих на спину радянських військ та ворожих чеських партизанів. В тил до американців змогли пробитися в полон лише 25% вояків бригади на чолі з самим Петром Дяченком. Решта загинула або потрапила в полон до Красної армії, що у випадку з вояками УНА і УВВ рівноцінно смерті.
В той же час в районі Бранденбурґу вела бої в оточенні друга піхотна бригада 2-ї дивізії УНА під командуванням майора Пітулея за 300 кілометрів від протипанцерної бригади. Зв'язку Петро Дяченко з нею не мав. Її доля була така ж невтішна а то й гірша. Бо там ще менше прорвалися на Захід живими.
Все це звісно було наслідком недбальства командування і штабу УНА з генералом Шандруком, помножене на хаос останніх днів війни. Адже всілякі заходи на порятунок вищими керівництвом УНА та УНК робилися лише для 1-ї дивізії (дивізія «Галичина) з якою вони і перебували в Австрії.
А 2-а дивізія УНА була залишена сама на себе в безнадійній ситуації. Про неї тоді забули. В забутті вона і понині.
На фото командир парашутно-танкового корпусу Ґерман Ґерінґ Вільгельм Шмальц (1903-1983), який за період боїв під Бауценом став прихильником українців та щоденним гостем в розташуванні бригади.
04.05.202516:18
Газета «Deutsche Jugendburg» була офіційним виданням Націонал-соціалістичного союзу вчителів (NSLB) у Німеччині. Вона виходила з жовтня 1933 року до грудня 1944 року і призначалася для школярів. Разом із виданням Hilf mit! вона була одним із найважливіших пропагандистських журналів для учнів Третього рейху.
30.04.202514:53
Микола Чеботарьов начальник розвідки та контррозвідки Армії УНР. Його відомство ще звали між собою петлюрівське ЧК. Фото часів Другої світової коли він працював на Абвер.
07.05.202516:02
Нагородження за хоробрість в N-ському батальйоні РОА. Жовтень 1943 р.
На крайній світлині українець сержант Андрій Богоєвський.
На крайній світлині українець сержант Андрій Богоєвський.
06.05.202517:53
З Днем Піхоти!
«Піхота ти найкраща з усіх родів військ» - командир 98-ї піхотної дивізії Вермахту.
«Піхота ти найкраща з усіх родів військ» - командир 98-ї піхотної дивізії Вермахту.
06.05.202511:22
Залізні Лицарі Зимового Походу.
Від Армії УНР до Збройних сил України.
6 травня 1920 року, 105 років тому в районі Ямполя на Поділлі, розвідувальний роз'їзд чорних запорожців зустрівся з роз'їздом 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР, що наступала з заходу. Так проривом більшовицького фронту 14-ої Армії РККА завершився Героїчний Перший Зимовий похід Армії УНР.
Зимовий похід 6.XII.1919-6.V.1920 є блискучою сторінкою героїчної боротьби Перших Визвольних змагань. Шість місяців Рейду безперервної хоробрості та витримки, пройдено тисячі кілометрів, здобуто десятки Переможних битв та близько сотні локальних сутичок по тилах більшовицьких московських окупантів та денікінців.
«З нами залишаться тільки ті, хто має залізні нерви та сталеве серце!»
- саме так звернувся перед початком Походу славетний Командарм Михайло Омелянович-Павленко.
Такими вони і були, сталевими Лицарями Зимового Походу. Це були найстійкіші, ті хто не зломився в першу чергу духовно. А це було важко в умовах катастрофи "Трикутника смерті" листопада-грудня 1919. Коли багатьом здавалося, що це вже кінець.
Але для тих козаків і старшин які пішли в Героїчне невідоме, це лише був початок нового.
Річниці початку і закінчення Зимового Походу, символічно поєднали зв'язок поколінь українських воїнів. Адже саме 6 грудня ми відзначаємо День Збройних сил Україні, саме того дня коли розпочався Похід.
І закінчення Походу відбулося 6 травня, саме в День Піхоти України.
Славні предки-лицарі Зимового Походу! Ви для нас є взірець для наслідування! Ми продовжуємо вашу справу, ворог досі той самий.
Від Армії УНР до Збройних сил України.
6 травня 1920 року, 105 років тому в районі Ямполя на Поділлі, розвідувальний роз'їзд чорних запорожців зустрівся з роз'їздом 2-ї стрілецької дивізії Армії УНР, що наступала з заходу. Так проривом більшовицького фронту 14-ої Армії РККА завершився Героїчний Перший Зимовий похід Армії УНР.
Зимовий похід 6.XII.1919-6.V.1920 є блискучою сторінкою героїчної боротьби Перших Визвольних змагань. Шість місяців Рейду безперервної хоробрості та витримки, пройдено тисячі кілометрів, здобуто десятки Переможних битв та близько сотні локальних сутичок по тилах більшовицьких московських окупантів та денікінців.
«З нами залишаться тільки ті, хто має залізні нерви та сталеве серце!»
- саме так звернувся перед початком Походу славетний Командарм Михайло Омелянович-Павленко.
Такими вони і були, сталевими Лицарями Зимового Походу. Це були найстійкіші, ті хто не зломився в першу чергу духовно. А це було важко в умовах катастрофи "Трикутника смерті" листопада-грудня 1919. Коли багатьом здавалося, що це вже кінець.
Але для тих козаків і старшин які пішли в Героїчне невідоме, це лише був початок нового.
Річниці початку і закінчення Зимового Походу, символічно поєднали зв'язок поколінь українських воїнів. Адже саме 6 грудня ми відзначаємо День Збройних сил Україні, саме того дня коли розпочався Похід.
І закінчення Походу відбулося 6 травня, саме в День Піхоти України.
Славні предки-лицарі Зимового Походу! Ви для нас є взірець для наслідування! Ми продовжуємо вашу справу, ворог досі той самий.
04.05.202516:59
Офіцери УВВ.
Унтерофіцер по середині носить стрічку від Kriegsverdienstkreuz - Військового Хреста Заслуг.
Унтерофіцер по середині носить стрічку від Kriegsverdienstkreuz - Військового Хреста Заслуг.
02.05.202509:27
«Як будете в церкві на 12 євангеліях, слухатимите Слово Боже про Страсті Христові, - як будуть носити святу Плащаницю біля церкви, - як співатимуть радісне «Христос Воскрес», - згадайте про мучеників України. Згадайтє про всіх, кого розстріляли большевики; згадайте й про тих, хто зі зброєю в руках боронив нашу рідну Землю від московських катів й своїх юд-запроданців; згадайте и помоліться за них!
Не за горами кари час! Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-большевицьке ярмо!
Не забувайте про мучеників і праведників наших!
Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»
- Великоднє привітання Головного Отамана Армії УНР 2 травня 1926 року. За 24 дні він буде вбитий чекістом жидом Шльомою (Самуїлом) Шварцбардом.
Не за горами кари час! Воскресне наша Україна, скине з себе московсько-большевицьке ярмо!
Не забувайте про мучеників і праведників наших!
Не забувайте про невинну кров і готуйтесь до помсти над ворогами, що не дають жити нам по людському!»
- Великоднє привітання Головного Отамана Армії УНР 2 травня 1926 року. За 24 дні він буде вбитий чекістом жидом Шльомою (Самуїлом) Шварцбардом.
30.04.202514:41
Shown 1 - 24 of 1 855
Log in to unlock more functionality.