Educational
Полум'я наших душ
Educational
Reposted from:
СENTURIA - ЦЕНТУРІЯ - МИКОЛАЇВ
19.02.202518:02
ДРАЙВОВИЙ ЗБІР НА РЕМОНТ ПІКАПІВ
Зима-складна пора року для техніки наших воїнів, а для ремонту потрібні гроші. Тому саме зараз 3 ОШБр збирає 100.000 гривень на ремонт двух пікапів NISSAN NAVARA.
Відремонтовані пікапи забезпечать перевезення снайперів та пілотів на бойові завдання.
Обирай донат замість бездіяльності! Обирай витратити 50 гривень на бійців, а не на ранкову каву!
Реквізити:
моно: 5375414109837962
приват: 4149499995570197
paypal: lysenkobohdan1@gmail.com
моно-банка: https://send.monobank.ua/jar/SGhD2TtNq
Вривайся в двіж — допомогай військовим донатами та репостами!
Миколаївська Центурія в соціальних мережах:
▫️Instagram ▫️TikTok ▫️ X
#збір
Зима-складна пора року для техніки наших воїнів, а для ремонту потрібні гроші. Тому саме зараз 3 ОШБр збирає 100.000 гривень на ремонт двух пікапів NISSAN NAVARA.
Відремонтовані пікапи забезпечать перевезення снайперів та пілотів на бойові завдання.
Обирай донат замість бездіяльності! Обирай витратити 50 гривень на бійців, а не на ранкову каву!
Реквізити:
моно: 5375414109837962
приват: 4149499995570197
paypal: lysenkobohdan1@gmail.com
моно-банка: https://send.monobank.ua/jar/SGhD2TtNq
Вривайся в двіж — допомогай військовим донатами та репостами!
Миколаївська Центурія в соціальних мережах:
▫️Instagram ▫️TikTok ▫️ X
#збір
03.02.202504:59
Монумент в пам'ять про загиблих в Сталінграді воїнів 6-ї армії Вермахту встановлений в Берлінському Цейхгаузі.
Його автор Ernst Paul Hinckeldey.
Відкриття монументу відбулося 23 березня 1943 року.
Вічна пам'ять героям!
Його автор Ernst Paul Hinckeldey.
Відкриття монументу відбулося 23 березня 1943 року.
Вічна пам'ять героям!
23.01.202516:05
«Выстрел, последний выстрел в моей жизни.
Письма уже не дойдут - я погиб за Отчизну.
Скоро меня похоронят под Ростовом.
Злоба на тех, кто землю мою калечит.
Слово - Моя RaHoWa будет длиться вечно». — (с) RGD 88.
Жетон загиблого українського добровольця 176-ої української роти (Ukrainische-Bau-Kompanie), 76-ої піхотної дивізії Вермахту. Жетон піднятий чотири роки тому, російськими пошуковцями в Ростовській області.
76 дивізія, в складі якої діяла українська рота, потрапила в кільце оточення у Сталінграді. Сектор оборони дивізії знаходився на північно-західному відтінку фронту котла. Більшість особового складу дивізії загинуло в боях, а решту взято у полон.
Що ж до української роти. Власне кажучи після капітуляції 6-ої Армії Вермахту в Сталінграді, якщо хтось з українських добровольців теоретично і вижив. То відомо, що більшовики так званим “колаборантам” після полону пускали кулі в лоба не допитуючи особливо. Добровольців в полон не брали.
Письма уже не дойдут - я погиб за Отчизну.
Скоро меня похоронят под Ростовом.
Злоба на тех, кто землю мою калечит.
Слово - Моя RaHoWa будет длиться вечно». — (с) RGD 88.
Жетон загиблого українського добровольця 176-ої української роти (Ukrainische-Bau-Kompanie), 76-ої піхотної дивізії Вермахту. Жетон піднятий чотири роки тому, російськими пошуковцями в Ростовській області.
76 дивізія, в складі якої діяла українська рота, потрапила в кільце оточення у Сталінграді. Сектор оборони дивізії знаходився на північно-західному відтінку фронту котла. Більшість особового складу дивізії загинуло в боях, а решту взято у полон.
Що ж до української роти. Власне кажучи після капітуляції 6-ої Армії Вермахту в Сталінграді, якщо хтось з українських добровольців теоретично і вижив. То відомо, що більшовики так званим “колаборантам” після полону пускали кулі в лоба не допитуючи особливо. Добровольців в полон не брали.
21.01.202519:39
Термінова радіограма 6-ої армії в Сталінграді в групу армій "Дон" О 9:20 год. 21 січня 1943 року:
«Росіяни розпочали наступ з танками і артилерією навпроти району біля Гончара.»
Відповідь радіограма групи армій "Дон" під командуванням Еріха фон Манштейна в 6-у армію о 10:40 год. 21.1.43 :
«Слід вже зважати на можливість розгрому 6-ї армії. В цьому випадку війська під керівництвом енергійних офіцерів повинні будуть вдатися до спроб прориву. Для цього планується повітряне постачання. Негайно повідомте населені пункти, куди в цьому випадку будуть скидатися "бомби постачання".
Підпис: Губе.»
Радіограма 6-ої армії в групу армій "Дон" об 11:50 год. 21.1.43 :
«Генералу Губе з приводу його радіограми від 10:40, спроби прориву не плануються, місця скидання повідомити не можемо.»
Радіограма групи армій "Дон" в 6-у армію о 16:00 21.1.43 :
«Про відмову в організованому прориві відомо. Однак деякі групи будуть прориватися без наказу. Для них і планується зазначена форма постачання.»
Радіограма 6-ої армії в групу армій "Дон: о 20:50 21.1.43 :
«Аеродром Гумрак з 4:00 год. ранку 22 січня не зможе експлуатуватися (фактично був втрачений на той час, останній аеродром). Жодні літаки прийматися не будуть.»
Спротив тривав і надалі на межі неможливого.
«Росіяни розпочали наступ з танками і артилерією навпроти району біля Гончара.»
Відповідь радіограма групи армій "Дон" під командуванням Еріха фон Манштейна в 6-у армію о 10:40 год. 21.1.43 :
«Слід вже зважати на можливість розгрому 6-ї армії. В цьому випадку війська під керівництвом енергійних офіцерів повинні будуть вдатися до спроб прориву. Для цього планується повітряне постачання. Негайно повідомте населені пункти, куди в цьому випадку будуть скидатися "бомби постачання".
Підпис: Губе.»
Радіограма 6-ої армії в групу армій "Дон" об 11:50 год. 21.1.43 :
«Генералу Губе з приводу його радіограми від 10:40, спроби прориву не плануються, місця скидання повідомити не можемо.»
Радіограма групи армій "Дон" в 6-у армію о 16:00 21.1.43 :
«Про відмову в організованому прориві відомо. Однак деякі групи будуть прориватися без наказу. Для них і планується зазначена форма постачання.»
Радіограма 6-ої армії в групу армій "Дон: о 20:50 21.1.43 :
«Аеродром Гумрак з 4:00 год. ранку 22 січня не зможе експлуатуватися (фактично був втрачений на той час, останній аеродром). Жодні літаки прийматися не будуть.»
Спротив тривав і надалі на межі неможливого.
02.11.202413:07
Ще один показовий момент в судилищі над Отаманом Хмарою. «Червоний край», одна з більшовицьких інфо-пропагандивних рупорів газет в УССР. Була в ній стаття за 1924 р. від 5 листопада про процес суду та Хмару. Зокрема таке:
«...Хмар таких було багато. Всі вони в недавні роки заступили небо революції та дмухали на полум’я Жовтня, сподіваючись його погасити... “Чесний бандит” Хмара бився “за ідею”. Була в нього провідна думка: Україна для українців.
Був на суді цікавий момент. Мова йшла про вбивство бандитами відповідального радянського робітника. Хмара сказав:
– Я його не вбивав... Бо він українець.
– Значить, коли б не українець, то можна вбити...
Пани чекали від цієї хмари великого дощу, та наш пролєтарський вітер подужав: хмари розвіяно. Сонце Жовтня сходить нестримно на ясному небі революції».
P.S.
От як виходить, всіх цих окупантів лєплєвскіх найбільш лютило — «Україна для українців». Та ще й те що Хмара, посмів бувало, жаліти та помилувати українців, якщо такі були по крові. Ось який "страшний злочин", розгледіли червоні окупанти.
«...Хмар таких було багато. Всі вони в недавні роки заступили небо революції та дмухали на полум’я Жовтня, сподіваючись його погасити... “Чесний бандит” Хмара бився “за ідею”. Була в нього провідна думка: Україна для українців.
Був на суді цікавий момент. Мова йшла про вбивство бандитами відповідального радянського робітника. Хмара сказав:
– Я його не вбивав... Бо він українець.
– Значить, коли б не українець, то можна вбити...
Пани чекали від цієї хмари великого дощу, та наш пролєтарський вітер подужав: хмари розвіяно. Сонце Жовтня сходить нестримно на ясному небі революції».
P.S.
От як виходить, всіх цих окупантів лєплєвскіх найбільш лютило — «Україна для українців». Та ще й те що Хмара, посмів бувало, жаліти та помилувати українців, якщо такі були по крові. Ось який "страшний злочин", розгледіли червоні окупанти.
31.10.202422:56
Стіни руйнуються, але серця не розбиваються.
19.02.202510:50
Україна для українців!
125 роки тому 19 лютого 1900 року, харківський адвокат Микола Міхновський виголосив вперше свій реферат «Самостійна Україна».
Цим було покладено еру українського націоналізму. Микола Міхновський став першим ідеологом та творцем ідей українського націоналізму. Його заслуги перед Україною величезні. Представник стародавнього козацько-старшинського роду Гетьманщини, він також був творцем першої бойової терористичної організації українських націоналістів «Оборона України» в Харкові. Був творцем українського війська, він заснував в 1917 р. Український військовий клуб ім. Гетьмана Павла Полуботка, стараннями якого було створення перших козацьких полків імені Гетьманів Хмельницького та Полуботка.
Головні ідеологічні тези твору «Самостійна Україна» внесли революційні зрушення того часу серед українських діячів. Ці нові ідеї абсолютно рвали та йшли в конфронтацію з пануючими тоді інфантильними лівими ідеями народницької "драгоманівщини".
«Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтеліґенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов'язок. Вона виписує на свому прапорі ці слова:
“Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ!”
Вона віддає себе на служення цьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтеліґенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна вважається також відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації».
— (с) Микола Міхновський
125 роки тому 19 лютого 1900 року, харківський адвокат Микола Міхновський виголосив вперше свій реферат «Самостійна Україна».
Цим було покладено еру українського націоналізму. Микола Міхновський став першим ідеологом та творцем ідей українського націоналізму. Його заслуги перед Україною величезні. Представник стародавнього козацько-старшинського роду Гетьманщини, він також був творцем першої бойової терористичної організації українських націоналістів «Оборона України» в Харкові. Був творцем українського війська, він заснував в 1917 р. Український військовий клуб ім. Гетьмана Павла Полуботка, стараннями якого було створення перших козацьких полків імені Гетьманів Хмельницького та Полуботка.
Головні ідеологічні тези твору «Самостійна Україна» внесли революційні зрушення того часу серед українських діячів. Ці нові ідеї абсолютно рвали та йшли в конфронтацію з пануючими тоді інфантильними лівими ідеями народницької "драгоманівщини".
«Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтеліґенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов'язок. Вона виписує на свому прапорі ці слова:
“Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ!”
Вона віддає себе на служення цьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтеліґенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься усіма засобами, і боротьба культурна вважається також відповідною, як і боротьба фізичною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного існування. Нехай наша історія сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні, подурені, ми все ж існуємо і хочемо далі існувати. І не тільки існувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяни, як члени вільної нації».
— (с) Микола Міхновський
26.01.202515:54
22.01.202512:41
День Соборності України. Берлін 22.І.1945
Свято соборності було організовано стараннями українського штабу пропаганди УВВ, на чолі з полковником Кирилом Дацьком. Серед почесних учасників Гетьман Павло Скоропадський та Владика Мстислав. Святковий захід відбувся в приміщенні «Европагауз».
Серед запрошених гостей також прибула делегація від білорусів та вищі німецькі офіцери ОКГ Вермахту. Окрасою свята стала капела бандуристів Китастого, що грала козацькі пісні та виконала Запорізький марш.
Святкову промову виголосив Олександр Семененко, керівник української установи опіки українських робітників, колишній міський голова Харкова, а з березня 1-й заступник генерала Павла Шандрука в УНК. Семененко зокрема наголосив:
«Хоч нині лютує хуртовина війни, ми все ж раді, що маємо змогу тут, на чужині у центрі Европи, зустрітися один з одним, почути свою рідну українську пісню, відпочити тілом і душею. Прийде час, коли ми повернемося до своїх рідних земель, вільних від московських наїздників, і тоді радо усміхнеться наша Мати, заплакана мати, як писав Тарас Шевченко».
На фото рукостискання Гетьмана Павла Скоропадського та штурмбанфюрера Військ СС Костя Смовського.
Кость Смовський якраз в той час перебував у Берліні, куди був відкликаний з 30-ї дивізії СС «Зіглінга», у справі створення УНК та майбутньої УНА. Вже в березні він був при штабі Української національної армії. Старшина Армії УНР Кость Смовський, був командир гарматної батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, та Чорноморського коша в 1918 р. В 1920 році на посаді командира 1-го кінного ім. М. Залізняка полку. В 1942 році заступник командира 118-го українського шуцманшафт батальйону (до літа 1944 р). З червня 1944 р. офіцер 62-го батальйону (колишній 115-й та 118-й батальйони), а згодом 2-го батальйону 76-го полку 30-ої Дивізії СС «Зіглінга», вона ж 2-а російська, а пізніше 1-ша білоруська.
Посередині стоїть Преосвященний Владика Мстислав. Майбутній Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав.
Свято соборності було організовано стараннями українського штабу пропаганди УВВ, на чолі з полковником Кирилом Дацьком. Серед почесних учасників Гетьман Павло Скоропадський та Владика Мстислав. Святковий захід відбувся в приміщенні «Европагауз».
Серед запрошених гостей також прибула делегація від білорусів та вищі німецькі офіцери ОКГ Вермахту. Окрасою свята стала капела бандуристів Китастого, що грала козацькі пісні та виконала Запорізький марш.
Святкову промову виголосив Олександр Семененко, керівник української установи опіки українських робітників, колишній міський голова Харкова, а з березня 1-й заступник генерала Павла Шандрука в УНК. Семененко зокрема наголосив:
«Хоч нині лютує хуртовина війни, ми все ж раді, що маємо змогу тут, на чужині у центрі Европи, зустрітися один з одним, почути свою рідну українську пісню, відпочити тілом і душею. Прийде час, коли ми повернемося до своїх рідних земель, вільних від московських наїздників, і тоді радо усміхнеться наша Мати, заплакана мати, як писав Тарас Шевченко».
На фото рукостискання Гетьмана Павла Скоропадського та штурмбанфюрера Військ СС Костя Смовського.
Кость Смовський якраз в той час перебував у Берліні, куди був відкликаний з 30-ї дивізії СС «Зіглінга», у справі створення УНК та майбутньої УНА. Вже в березні він був при штабі Української національної армії. Старшина Армії УНР Кость Смовський, був командир гарматної батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, та Чорноморського коша в 1918 р. В 1920 році на посаді командира 1-го кінного ім. М. Залізняка полку. В 1942 році заступник командира 118-го українського шуцманшафт батальйону (до літа 1944 р). З червня 1944 р. офіцер 62-го батальйону (колишній 115-й та 118-й батальйони), а згодом 2-го батальйону 76-го полку 30-ої Дивізії СС «Зіглінга», вона ж 2-а російська, а пізніше 1-ша білоруська.
Посередині стоїть Преосвященний Владика Мстислав. Майбутній Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав.
21.01.202519:38
Командуючий 281-ої охоронної дивізії Вермахту генерал-майор Теодор фон Шерер зі своїми бійцями в Холмському котлі 1942 р.
Війська РККА замкнули в оточення німецьке угрупування невеличкого міста Холм на Новгородщині 21 січня 1942 р. Загальне командування оточеного в облозі гарнізону Холму, взяв на себе Шерер, який попри лютий мороз, недоспані ночі, вміло керував обороною.
Коридор було пробито 5 травня 1942.
107 днів трималися герої облоги Холму.
Війська РККА замкнули в оточення німецьке угрупування невеличкого міста Холм на Новгородщині 21 січня 1942 р. Загальне командування оточеного в облозі гарнізону Холму, взяв на себе Шерер, який попри лютий мороз, недоспані ночі, вміло керував обороною.
Коридор було пробито 5 травня 1942.
107 днів трималися герої облоги Холму.
02.11.202410:05
100 років тому, о 21:00 год., 2 листопада 1924-го, надзвичайна сесія Подільського губернського суду оголосила вирок — визнати винним за трьома статтями УК УССР, та присудити до вищої міри покарання отамана Хмару шляхом розстрілу.
Сесія під головуванням начальника Подільського Губ.відділу ГПУ Ізраїля Лєплєвского, а також в складі Іванова Харитонова, та прокурора Бомаш, другий день розглядала справу отамана Хмари. Отаман Хмара, справжнє ім'я Семен Харченко, підполковник Армії УНР, був схоплений шляхом спецоперації і зради навесні 1924 року.
Ввечері 2 листопада після показухи судилища, товаріщі большевики уставшиє, пішли на вечерю, яку оголосили як "нараду". Набивши черева, о 21-ї годині оголосили вирок Герою України Хмарі.
Деякі подробиці залишив нам Ю.Горліс-Горський в своїй книзі «Отаман Хмара. З таємниць ГПУ». Про затримання Хмари чекістами та перші їх розмови, а також суд. Нижче їх приводжу:
Отаман Хмара закурив сигаретку і розлігшись на м’ягкому «графському» кріслі, вижидаючи дивився на чекістів.
Лєплєвскій з натугою здобувся на «приємний вираз» лиця.
– Як вам, товариш Харченко, важко балакати по-російськи – то можете балакати по-українськи. Розуміти ми розуміємо, але балакати нам лекше по-російськи, бо ми, бачте, ще тільки «українізуємося»…
Присутні з «милостивими» посмішками підтверджуюче кивнули головами.
Лише Петерс підняв заперечуючи руку.
– Пєррєпрашую! Я уж україзовался на всє сто отсотков. По первай категоріі іспит сдал!..
...На допиті Хмара старається давати ясні, точні відповіді. Говорить по-українськи... Коли член суду товаріщ Харітонов запитав:
– “Чи визнаєте себе винним?”,
Хмара відповів:
– “Юридично так, але політично ні”. На питання Харітонова, чи ідейно боровся проти радвлади, відповів:
–“Так, безумовно”.
Далі Хмара сказав, що був проти політичної лінії радвлади в справі національного питання, «особливо щодо українців»... І далі:
– “Народ я безумно люблю...”
В останньому слові Хмара сказав таке:
– “Я селянин, який знає історію поневолення українського народу. Мені Україна дорога, якою б вона не була. Хай би і монархічною...”
– Я чоловік, – закінчив Хмара, – який не заслуговує на розстріл.
Сесія під головуванням начальника Подільського Губ.відділу ГПУ Ізраїля Лєплєвского, а також в складі Іванова Харитонова, та прокурора Бомаш, другий день розглядала справу отамана Хмари. Отаман Хмара, справжнє ім'я Семен Харченко, підполковник Армії УНР, був схоплений шляхом спецоперації і зради навесні 1924 року.
Ввечері 2 листопада після показухи судилища, товаріщі большевики уставшиє, пішли на вечерю, яку оголосили як "нараду". Набивши черева, о 21-ї годині оголосили вирок Герою України Хмарі.
Деякі подробиці залишив нам Ю.Горліс-Горський в своїй книзі «Отаман Хмара. З таємниць ГПУ». Про затримання Хмари чекістами та перші їх розмови, а також суд. Нижче їх приводжу:
Отаман Хмара закурив сигаретку і розлігшись на м’ягкому «графському» кріслі, вижидаючи дивився на чекістів.
Лєплєвскій з натугою здобувся на «приємний вираз» лиця.
– Як вам, товариш Харченко, важко балакати по-російськи – то можете балакати по-українськи. Розуміти ми розуміємо, але балакати нам лекше по-російськи, бо ми, бачте, ще тільки «українізуємося»…
Присутні з «милостивими» посмішками підтверджуюче кивнули головами.
Лише Петерс підняв заперечуючи руку.
– Пєррєпрашую! Я уж україзовался на всє сто отсотков. По первай категоріі іспит сдал!..
...На допиті Хмара старається давати ясні, точні відповіді. Говорить по-українськи... Коли член суду товаріщ Харітонов запитав:
– “Чи визнаєте себе винним?”,
Хмара відповів:
– “Юридично так, але політично ні”. На питання Харітонова, чи ідейно боровся проти радвлади, відповів:
–“Так, безумовно”.
Далі Хмара сказав, що був проти політичної лінії радвлади в справі національного питання, «особливо щодо українців»... І далі:
– “Народ я безумно люблю...”
В останньому слові Хмара сказав таке:
– “Я селянин, який знає історію поневолення українського народу. Мені Україна дорога, якою б вона не була. Хай би і монархічною...”
– Я чоловік, – закінчив Хмара, – який не заслуговує на розстріл.
30.10.202416:20
19.02.202510:47
Якщо в старості зустрічати смерть то лише так.
116-ти річний ветеран Громадянської війни, чекає сучку смерть з сигарою в зубах.
Х'юстон, штат Техас, 1959 р.
116-ти річний ветеран Громадянської війни, чекає сучку смерть з сигарою в зубах.
Х'юстон, штат Техас, 1959 р.
25.01.202518:56
«12 июля 1921 года, Галлиполи.
Узнал сегодня забавную и характерную новость. Барон Х. увлекся энтомологией и усиленно ловит бабочек. Правда, молодому ротмистру 22 года, но шесть лет войны за плечами и невероятное количество расстрелов. Еще на Украине, будучи 19-летним командиром желтых гайдамаков, барон изумлял ко всему привычных товарищей своей храбростью и холодной жестокостью. Три года тому назад он признался мне, что собственноручно расстрелял человек 70 большевиков. Его любимой "шуткой" было обращение к пленному: “Здорово, покойник!”.
И в то же время чудный товарищ и, по существу, совсем не злой человек. Один из бесчисленных парадоксов гражданской войны».
– (с) зі щоденника капітана Раєвського.
P.S. мова про Лубенський Сердюцький кінно-козачий полк.
Узнал сегодня забавную и характерную новость. Барон Х. увлекся энтомологией и усиленно ловит бабочек. Правда, молодому ротмистру 22 года, но шесть лет войны за плечами и невероятное количество расстрелов. Еще на Украине, будучи 19-летним командиром желтых гайдамаков, барон изумлял ко всему привычных товарищей своей храбростью и холодной жестокостью. Три года тому назад он признался мне, что собственноручно расстрелял человек 70 большевиков. Его любимой "шуткой" было обращение к пленному: “Здорово, покойник!”.
И в то же время чудный товарищ и, по существу, совсем не злой человек. Один из бесчисленных парадоксов гражданской войны».
– (с) зі щоденника капітана Раєвського.
P.S. мова про Лубенський Сердюцький кінно-козачий полк.
22.01.202512:39
IN MEMORIAM – День Соборності 22.І.1919.
Ви бачите ці радісні обличчя? Відчуваєте цю радісну приємну енергетику, святкових усміхнених облич?
Так на жаль... Бо важко виявляти радість на цьому формальному святі символізму, коли довкола все летить к чортовій матері.
Ситуацію яка складалася вже на той час, коли було підписано Акт Злуки, важко якось усеціло навіть описати.
На Лівобережжі втрачено майже всі ключові міста, зокрема Харків, Чернігів, йшли бої за Полтаву. Було втрачено Донбас та загорівся тил у Катеринославщині. А ворог наближався до Києва, столиця була вже в осадному положенні. Більшовики відкрили фронт як на Лівобережжі, так і з півночі на Поліссі. На заході бої велися з поляками за Львів, а північніше вони захопили Холм та насідали на Волинь. Румунія окупувала Бессарабію та Буковину. На півдні висадився десант Антанти, який захопив Одесу, Миколаїв, Херсон...
І це в умовах повного ворожого ставлення до України в Європі, серед переможців Першої світової, що кроїли карту нової Європи.
Що думав в цей час Головний отаман Петлюра? Певно мозок шукав якісь вирішення дій, задля порятунку Війська, яке деморалізоване розсипалося. Що думав Коновалець, який стоїть позаду Головного в шоломі-Адріана? Певно думав чи втримає його Осадний корпус Січових стрільців Київ. Що думав Лонгин Цегельський, що стоїть по праве плече від Петлюри, автор тексту Акту?
Все це лише припущення. Проте точно знаємо, чим була забита голова у більшовицького щура Винниченка, який стоїть попереду по ліве плече Петлюри. Відповідь на це нам дає запис у щоденнику Євгена Чикаленка від 20 січня.
«Винниченко жде не діждеться конгресу, щоб передати всю владу, а самому втекти за кордон, він вже й пашпорт собі виробив, бо більшовики вже під самою Полтавою…
Горе, коли влада в руках людини настрою, хворої нервами, у якої все залежить від нервів.»
Оця скотина яка головна в тому стані що настиг Україну тоді, гострив лижі у Відень.
Втім наша вікова мета була досягнута. Але це насправді поки що, були лише декларативні заяви які такими і лишилися. Об'єднання в один Державний організм так і не сталося.
Якщо вже і вважати якийсь День за відправну точку дійсної Соборності. То це лише День початку спільного наступу Об'єднаних українських армій на Київ та Одесу. Коли влітку Галицька армія перейшла Збруч та об'єдналася з Наддніпрянською Дієвою Армією УНР, задля спільної загальної мети Визволення Києва. Саме тоді соборність дійсно окропилася братською кров'ю у спільній боротьбі.
З Днем Соборності!
Сьогодні ми маємо те, про що не могли навіть мріяти наші предки сто років тому. Тому давайте не просремо заради мертвих, живих і ненароджених Україну.
Ви бачите ці радісні обличчя? Відчуваєте цю радісну приємну енергетику, святкових усміхнених облич?
Так на жаль... Бо важко виявляти радість на цьому формальному святі символізму, коли довкола все летить к чортовій матері.
Ситуацію яка складалася вже на той час, коли було підписано Акт Злуки, важко якось усеціло навіть описати.
На Лівобережжі втрачено майже всі ключові міста, зокрема Харків, Чернігів, йшли бої за Полтаву. Було втрачено Донбас та загорівся тил у Катеринославщині. А ворог наближався до Києва, столиця була вже в осадному положенні. Більшовики відкрили фронт як на Лівобережжі, так і з півночі на Поліссі. На заході бої велися з поляками за Львів, а північніше вони захопили Холм та насідали на Волинь. Румунія окупувала Бессарабію та Буковину. На півдні висадився десант Антанти, який захопив Одесу, Миколаїв, Херсон...
І це в умовах повного ворожого ставлення до України в Європі, серед переможців Першої світової, що кроїли карту нової Європи.
Що думав в цей час Головний отаман Петлюра? Певно мозок шукав якісь вирішення дій, задля порятунку Війська, яке деморалізоване розсипалося. Що думав Коновалець, який стоїть позаду Головного в шоломі-Адріана? Певно думав чи втримає його Осадний корпус Січових стрільців Київ. Що думав Лонгин Цегельський, що стоїть по праве плече від Петлюри, автор тексту Акту?
Все це лише припущення. Проте точно знаємо, чим була забита голова у більшовицького щура Винниченка, який стоїть попереду по ліве плече Петлюри. Відповідь на це нам дає запис у щоденнику Євгена Чикаленка від 20 січня.
«Винниченко жде не діждеться конгресу, щоб передати всю владу, а самому втекти за кордон, він вже й пашпорт собі виробив, бо більшовики вже під самою Полтавою…
Горе, коли влада в руках людини настрою, хворої нервами, у якої все залежить від нервів.»
Оця скотина яка головна в тому стані що настиг Україну тоді, гострив лижі у Відень.
Втім наша вікова мета була досягнута. Але це насправді поки що, були лише декларативні заяви які такими і лишилися. Об'єднання в один Державний організм так і не сталося.
Якщо вже і вважати якийсь День за відправну точку дійсної Соборності. То це лише День початку спільного наступу Об'єднаних українських армій на Київ та Одесу. Коли влітку Галицька армія перейшла Збруч та об'єдналася з Наддніпрянською Дієвою Армією УНР, задля спільної загальної мети Визволення Києва. Саме тоді соборність дійсно окропилася братською кров'ю у спільній боротьбі.
З Днем Соборності!
Сьогодні ми маємо те, про що не могли навіть мріяти наші предки сто років тому. Тому давайте не просремо заради мертвих, живих і ненароджених Україну.
19.01.202517:57
Could not access
the media content
the media content
01.11.202417:26
Бійці 115-го українського шумабатальйону в Києві. 115-й бат. як і 118-й був також розгорнутий на базі Буковинського куреня ОУН, та доповнений особовим складом з членів української поліції Києва та добровольців з числа полонених солдат та командирів РККА.
28.10.202422:47
05.02.202514:47
Український гарнізон Трапезунду.
109 років тому, 5 лютого 1916-го розпочалася Трапезундська операція РІА. Внаслідок якої було здобуто важливий турецький чорноморський порт Трапезунд (нині турецьке місто Трабзон на півдні Чорного моря).
Трапезунд добре був відомий нашим предкам. Зокрема в часи славних Морських походів козаків Гетьмана Сагайдачного. Там містився потужний центр невільничого ринку – торгівлі рабами. Трапезунд взагалі був на той час в числі найбільш важливих міст Османської імперії. Імперії на піку свого розквіту, яка тримала в постраху всю Європу.
Але тільки не запорожців. Вони двічі брали Трапезунд. Зокрема в 1614 та 1625 роках, і це не рахуючи дрібних супутніх боїв, без мети цілковитого опанування містом.
Під час Першої світової, війська Російської імператорської армії Кавказького фронту, які воювали проти Турецької армії, складалися не менше ніж на половину з українців. Це укомплектовані, із значним відсотком регулярні частини РІА, та Кубанське козацьке військо. Тож безумовно, що основна ударна сила Трапезундської операції мала український склад.
Після Лютневої революції 1917 року, хвиля українізації Російської армії, не могла оминути і Кавказький фронт. У Трапезунді у вересні 1917 року, постав Український військовий комітет військ Анатолійського узбережжя. А залога (гарнізон) з українізованих частин, була аж до грудня-січня 1917–18 рр. До того часу, коли Центральна Рада, направила туди флот задля евакуації українських вояків до України.
109 років тому, 5 лютого 1916-го розпочалася Трапезундська операція РІА. Внаслідок якої було здобуто важливий турецький чорноморський порт Трапезунд (нині турецьке місто Трабзон на півдні Чорного моря).
Трапезунд добре був відомий нашим предкам. Зокрема в часи славних Морських походів козаків Гетьмана Сагайдачного. Там містився потужний центр невільничого ринку – торгівлі рабами. Трапезунд взагалі був на той час в числі найбільш важливих міст Османської імперії. Імперії на піку свого розквіту, яка тримала в постраху всю Європу.
Але тільки не запорожців. Вони двічі брали Трапезунд. Зокрема в 1614 та 1625 роках, і це не рахуючи дрібних супутніх боїв, без мети цілковитого опанування містом.
Під час Першої світової, війська Російської імператорської армії Кавказького фронту, які воювали проти Турецької армії, складалися не менше ніж на половину з українців. Це укомплектовані, із значним відсотком регулярні частини РІА, та Кубанське козацьке військо. Тож безумовно, що основна ударна сила Трапезундської операції мала український склад.
Після Лютневої революції 1917 року, хвиля українізації Російської армії, не могла оминути і Кавказький фронт. У Трапезунді у вересні 1917 року, постав Український військовий комітет військ Анатолійського узбережжя. А залога (гарнізон) з українізованих частин, була аж до грудня-січня 1917–18 рр. До того часу, коли Центральна Рада, направила туди флот задля евакуації українських вояків до України.
24.01.202516:52
«Будь вірний до смерті і Я дарую тобі вінець життя» (Апокаліпсис, кн. II, 10)
19 січня 1922 р. внаслідок чекістської спецоперації, в Бучі під Києвом, було схоплено отамана Орлика. Там він перебував на лікуванні внаслідок тяжкого поранення в хребет та руку, отриманого напередодні в бою з червоними окупантами.
Полковник Армії УНР Федір Артеменко, більш знаний як Отаман Орлик. Був славетним і легендарним повстанським отаманом Київщини в 1920-1921 рр.
Більшовики горіли ненавистю та лютим страхом перед ним. Ще б пак!
Бо багацько він крові попив червоних окупантів. Бив добряче їх свиней, так що летіли їх голови як капуста. Летіли чортячі – голови чекістів, голови чонівців, комуністів та красноармійців, і іншої патолочі.
Це фото зроблено після його арешту.
Важке фото...
Це лежить поранений Орлик в тюремному відділі Київської Губ ЧК. Казали, що родини загиблих більшовиків платили хабарі, щоб прийти і подивитися на нього з глумом. Важко уявити стан його.
Знекровлений Лев якого кусають гієни.
Та не довго тривали його душевні муки. Вже 26 лютого, за рішенням Київської ГубЧК, Отамана було засуджено до розстрілу.
Але його справа не загинула, боротьба тривала і далі. Яку гідно продовжували його козаки повстанці ще весь 1922 рік.
Слава Герою!
19 січня 1922 р. внаслідок чекістської спецоперації, в Бучі під Києвом, було схоплено отамана Орлика. Там він перебував на лікуванні внаслідок тяжкого поранення в хребет та руку, отриманого напередодні в бою з червоними окупантами.
Полковник Армії УНР Федір Артеменко, більш знаний як Отаман Орлик. Був славетним і легендарним повстанським отаманом Київщини в 1920-1921 рр.
Більшовики горіли ненавистю та лютим страхом перед ним. Ще б пак!
Бо багацько він крові попив червоних окупантів. Бив добряче їх свиней, так що летіли їх голови як капуста. Летіли чортячі – голови чекістів, голови чонівців, комуністів та красноармійців, і іншої патолочі.
Це фото зроблено після його арешту.
Важке фото...
Це лежить поранений Орлик в тюремному відділі Київської Губ ЧК. Казали, що родини загиблих більшовиків платили хабарі, щоб прийти і подивитися на нього з глумом. Важко уявити стан його.
Знекровлений Лев якого кусають гієни.
Та не довго тривали його душевні муки. Вже 26 лютого, за рішенням Київської ГубЧК, Отамана було засуджено до розстрілу.
Але його справа не загинула, боротьба тривала і далі. Яку гідно продовжували його козаки повстанці ще весь 1922 рік.
Слава Герою!
19.01.202517:56
01.11.202407:34
«На нас ваших багнетів забагато, але на ідею Першого Листопада – замало!»
Сьогодні 106-та річниця Листопадового Чину.
Нижче наводиться короткий спомин бойовика УВО та оунівця Зиновія Книша, про те як в'язні націоналісти, на чолі з Вождем Андрієм Мельником майбутнім Провідником ОУН, відзначали річницю у польській в'язниці 1924 р.
Вже зразу по прибутті до тюрми помітив я, що полк. Андрій Мельник не тільки з мотивів своєї дотеперішньої функції в УВО, але й через свою поведінку й поставу в тюрмі був незаперечним авторитетом для всіх політичних в’язнів. Він і тут керував ними, як недавно на волі… Вранці листопаду 1924 року всі в'язні вийшли на прохід з національними відзнаками. Сторожі намагалися їх зняти, та ніхто їх не послухав, щобільше – полк. Мельник виголосив для в’язнів коротку святочну промову, в’язні відспівали пісні відійшли до камер. По обіді на всіх трьох турах проходу в’язні були з відзнаками і співали пісень. В тюремних обставинах це було невидимим явищем. Тюремна адміністрація заалярмувала поліцію і дозорців з Баторого й Бригідок. Прийшло коло 50 поліцаїв на чолі з комісаром поліції та з президентом суду Гавелем… Вимагають припинити співи та зняти відзнаки. Ніхто не слухає. Тоді стягують усіх з проходу й ведуть перед вартівню, де повторюють наказ зняти відзнаки. І тепер ніхто того не виконує. Тоді през. Гавель звертається до полк. Мельника, заявляючи, що він буде відповідальний за те, що зараз станеться. Полк. Мельник відповів, що сьогодні наше національне свято й увечері ми самі знімемо відзнаки. Тоді Гавель передав владу в руки комісарам поліції. Цей наказ поліцаям надіти багнети й оточити в’язнів, з домаганням зняти відзнаки, загрозивши, що йнакше поллється кров. Полковник Мельник поглянув на ряд в’язнів і відповів:
«На нас ваших багнетів забагато, але на ідею Першого Листопада – замало!».
І подивився на в’язнів, як вони сприймають його слова. Ці стояли поважні й мовчазні. Поляки зніяковіли. Мовчанка. По хвилині Гавель викликав комісара поліції на подвір’я і щось з ним говорив, після чого комісар вернувся і відкликав поліційний відділ
Сьогодні 106-та річниця Листопадового Чину.
Нижче наводиться короткий спомин бойовика УВО та оунівця Зиновія Книша, про те як в'язні націоналісти, на чолі з Вождем Андрієм Мельником майбутнім Провідником ОУН, відзначали річницю у польській в'язниці 1924 р.
Вже зразу по прибутті до тюрми помітив я, що полк. Андрій Мельник не тільки з мотивів своєї дотеперішньої функції в УВО, але й через свою поведінку й поставу в тюрмі був незаперечним авторитетом для всіх політичних в’язнів. Він і тут керував ними, як недавно на волі… Вранці листопаду 1924 року всі в'язні вийшли на прохід з національними відзнаками. Сторожі намагалися їх зняти, та ніхто їх не послухав, щобільше – полк. Мельник виголосив для в’язнів коротку святочну промову, в’язні відспівали пісні відійшли до камер. По обіді на всіх трьох турах проходу в’язні були з відзнаками і співали пісень. В тюремних обставинах це було невидимим явищем. Тюремна адміністрація заалярмувала поліцію і дозорців з Баторого й Бригідок. Прийшло коло 50 поліцаїв на чолі з комісаром поліції та з президентом суду Гавелем… Вимагають припинити співи та зняти відзнаки. Ніхто не слухає. Тоді стягують усіх з проходу й ведуть перед вартівню, де повторюють наказ зняти відзнаки. І тепер ніхто того не виконує. Тоді през. Гавель звертається до полк. Мельника, заявляючи, що він буде відповідальний за те, що зараз станеться. Полк. Мельник відповів, що сьогодні наше національне свято й увечері ми самі знімемо відзнаки. Тоді Гавель передав владу в руки комісарам поліції. Цей наказ поліцаям надіти багнети й оточити в’язнів, з домаганням зняти відзнаки, загрозивши, що йнакше поллється кров. Полковник Мельник поглянув на ряд в’язнів і відповів:
«На нас ваших багнетів забагато, але на ідею Першого Листопада – замало!».
І подивився на в’язнів, як вони сприймають його слова. Ці стояли поважні й мовчазні. Поляки зніяковіли. Мовчанка. По хвилині Гавель викликав комісара поліції на подвір’я і щось з ним говорив, після чого комісар вернувся і відкликав поліційний відділ
28.10.202422:42
Валлонський легіон Вермахту на Кубані, під час перемаршу. На коні Леон Дегрель.
Shown 1 - 24 of 1540
Log in to unlock more functionality.