Екзистенційна віршотерапія
14.02.202509:11
Прохолода ― це сповідь, де вітер циклон несе
Компроміс сприйняття на байдужість чужих земель
І тримає у пазусі светра цікавий жарт,
Та коли зрозумієш, що трохи невміло грав,
Усміхнеться в обличчя, з поправкою ― інший вік
І промовить спокійно: «Минуле пройшло, пустіть
Ті константи важкі з попередніх тривалих зим
Не дають відчуття, що майбутнє гряде легким.»
Та самотність ковтком теплоти навпаки не вб’єш.
Тільки потім, я впевнена в цьому, ще спалить вщент,
Просто добре зігріє, мов мамин старий покров.
Просто відчай зупинить, що слідом невпинно йшов.
Сотні вибачень, вже неважливих, як стиглий чай
Ллється тижнем мовчання ― і раптом дзвінок: «Давай
Принесу тобі квіти і може м’який коньяк,
Схоже вечір неділі злікує усі ніяк?»
Компроміс сприйняття на байдужість чужих земель
І тримає у пазусі светра цікавий жарт,
Та коли зрозумієш, що трохи невміло грав,
Усміхнеться в обличчя, з поправкою ― інший вік
І промовить спокійно: «Минуле пройшло, пустіть
Ті константи важкі з попередніх тривалих зим
Не дають відчуття, що майбутнє гряде легким.»
Та самотність ковтком теплоти навпаки не вб’єш.
Тільки потім, я впевнена в цьому, ще спалить вщент,
Просто добре зігріє, мов мамин старий покров.
Просто відчай зупинить, що слідом невпинно йшов.
Сотні вибачень, вже неважливих, як стиглий чай
Ллється тижнем мовчання ― і раптом дзвінок: «Давай
Принесу тобі квіти і може м’який коньяк,
Схоже вечір неділі злікує усі ніяк?»
12.01.202508:06
Сморід літає над містом колишнім. Відтак
Кожна будівля зруйнована. Правду не ждуть.
Духи дочасно закляклих годують собак:
Ше́львахів вірних на цвинтарі спалених душ.
Змучені землі. Там чі́чки чужим не цвітуть.
Вирви всівають колись живоплітний роздол...
Кляті небіжчики просто не знають ціну,
Взнають пізніше наступні, хто ще не подох.
З лавру вінок передчасно на гирю одів.
(Світ посміхнувся та досить спокійно сприйняв.)
Бункерний ірод готує солянку катів:
М’яса достатньо для дійства кривавих вистав.
Ashes to ashes. Живим дістається війна.
Вмерлі нічого не зроблять, бо їм все одно.
Дивляться з неба, як смерть до наступних пішла:
«Будьте спокійні», і косу стискає долонь.
Шум не літає над містом колишнім. Замовк.
Солоно дихати. Тиша, мов грудка, тверда.
Духи загиблих собакам згодовують кров:
«Поперек горла постане вам наш Соледар!»
Кожна будівля зруйнована. Правду не ждуть.
Духи дочасно закляклих годують собак:
Ше́львахів вірних на цвинтарі спалених душ.
Змучені землі. Там чі́чки чужим не цвітуть.
Вирви всівають колись живоплітний роздол...
Кляті небіжчики просто не знають ціну,
Взнають пізніше наступні, хто ще не подох.
З лавру вінок передчасно на гирю одів.
(Світ посміхнувся та досить спокійно сприйняв.)
Бункерний ірод готує солянку катів:
М’яса достатньо для дійства кривавих вистав.
Ashes to ashes. Живим дістається війна.
Вмерлі нічого не зроблять, бо їм все одно.
Дивляться з неба, як смерть до наступних пішла:
«Будьте спокійні», і косу стискає долонь.
Шум не літає над містом колишнім. Замовк.
Солоно дихати. Тиша, мов грудка, тверда.
Духи загиблих собакам згодовують кров:
«Поперек горла постане вам наш Соледар!»
12.12.202418:27
Ледь чутно відкрився кімнатний хідник. Одинадцята тридцять.
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо хо́джу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку цікаво-строкаті,
А потім згасають невпинно, та щойно до мене дійшло.
Ось знаєш, що, тато, так хочу на вушко тихенько сказати,
Я схоже кімнату назву кладовищем згорілих зірок.
Тепер ─ це холодне каміння, якщо вже сприймати банально.
Багато людей сподівалось на силу таємних думок.
А знаєш, що в кожній зірниці загадані купи бажання,
Ти впевнений й досі, у світі одне надзвичайне збулось»?
Дивлюся крізь темінь на сонне обличчя, незримо сміюся.
Важливе питання у доньки, тому іще досі не спить.
Сідаю поближче, і дійсно ─ тривога вирує відчутна.
Надійно стискаю за плечі, кажу: «Так, збулося, це ти».
«Не можу влягтися. Посидимо біля віконця удвох?
Бо хо́джу собі по квартирі нервово та зовсім не спиться,
Збираю світила, що падають з неба, складаю в куток.
Вони несподівано різні: спочатку цікаво-строкаті,
А потім згасають невпинно, та щойно до мене дійшло.
Ось знаєш, що, тато, так хочу на вушко тихенько сказати,
Я схоже кімнату назву кладовищем згорілих зірок.
Тепер ─ це холодне каміння, якщо вже сприймати банально.
Багато людей сподівалось на силу таємних думок.
А знаєш, що в кожній зірниці загадані купи бажання,
Ти впевнений й досі, у світі одне надзвичайне збулось»?
Дивлюся крізь темінь на сонне обличчя, незримо сміюся.
Важливе питання у доньки, тому іще досі не спить.
Сідаю поближче, і дійсно ─ тривога вирує відчутна.
Надійно стискаю за плечі, кажу: «Так, збулося, це ти».
20.05.202420:24
Уявляєш, весна прилетіла, вдихати встигай.
Від квітучих дерев пахкотять надтонкі аромати.
Та плигнути хотілося прямо за скошений край
Парапету із цегли …нарешті б тебе наздогнати.
Щоб піти навіжено у небо, можливо, на дно.
Віднайти непримітні сліди у блакитній безодні.
Неважливо, де, тільки б лишитись навіки удвох
І вести все життя тет-а-тет теревені невтомні.
Та собою наповнити сенси в межі небуття,
Обійняти щоміць та русяве волосся пригладить.
Щоби навіть крізь смерть пам’ятав повсякчасно, бо я
Безкінечно люблю і примар не вбачаю яскравих.
Як же вчора хотілось…давила зажуру жорстку,
Заливалась сльозами гіркими, і тіло трусило.
Пам’ятаю: колись ми сиділи в полоні дощу,
Та краплини летіли із неба у прірву курсиво…
Від квітучих дерев пахкотять надтонкі аромати.
Та плигнути хотілося прямо за скошений край
Парапету із цегли …нарешті б тебе наздогнати.
Щоб піти навіжено у небо, можливо, на дно.
Віднайти непримітні сліди у блакитній безодні.
Неважливо, де, тільки б лишитись навіки удвох
І вести все життя тет-а-тет теревені невтомні.
Та собою наповнити сенси в межі небуття,
Обійняти щоміць та русяве волосся пригладить.
Щоби навіть крізь смерть пам’ятав повсякчасно, бо я
Безкінечно люблю і примар не вбачаю яскравих.
Як же вчора хотілось…давила зажуру жорстку,
Заливалась сльозами гіркими, і тіло трусило.
Пам’ятаю: колись ми сиділи в полоні дощу,
Та краплини летіли із неба у прірву курсиво…
01.05.202420:14
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі ― легкі й невгамовні.
Далеко-далеко, де ночі вкривають серпанком у колір ристрето
Яскраві будинки на березі пінному в шаль надтонку, елегантну,
Годинами можна лежати на кріслі м’якому й дивитись безпечно:
Зірки, мов пацьорки, зриваються з неба й пірнають на дно океану.
Далеко-далеко, де місяць начищений срібний дукач у хмаринок
Весь сяйвом виблискує поміж суглобів товстенних ліан довгоногих,
Де хочеться просто всміхатися ― щастя безмежне нарешті накриє
Під чутну мелодію дуже співочих цикад із музик босанови.
Далеко-далеко, де ранок привозить рибак на маленькій байдарі
Та щось намагається нам розказати про їжу смачну та доступну…
А знаєш, цей світ виявляється радісним все ж і чудовим. Насправді
Ми в ньому колись відшукаємо свій гармонійно - щасливий притулок.
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі ― легкі й невгамовні.
Далеко-далеко, де ночі вкривають серпанком у колір ристрето
Яскраві будинки на березі пінному в шаль надтонку, елегантну,
Годинами можна лежати на кріслі м’якому й дивитись безпечно:
Зірки, мов пацьорки, зриваються з неба й пірнають на дно океану.
Далеко-далеко, де місяць начищений срібний дукач у хмаринок
Весь сяйвом виблискує поміж суглобів товстенних ліан довгоногих,
Де хочеться просто всміхатися ― щастя безмежне нарешті накриє
Під чутну мелодію дуже співочих цикад із музик босанови.
Далеко-далеко, де ранок привозить рибак на маленькій байдарі
Та щось намагається нам розказати про їжу смачну та доступну…
А знаєш, цей світ виявляється радісним все ж і чудовим. Насправді
Ми в ньому колись відшукаємо свій гармонійно - щасливий притулок.
06.02.202507:13
Надвечір у небі купається жваво маленький Дельфін,
Штовхає попереду джонку: ну дуже потрібна робота.
Бо в ній перевозяться сни: дивовижні, пухнасті, легкі.
До схованки Місяця в тихий причал по дорозі короткій.
Поглянь: Шлях приваблює, наче магніт, різнобарвних Вовків:
Гуртом підпивають молочний туман, вигинаючи спини.
Зірчасті краплини зриваються з пащ, ну а що ти хотів?
Вони до солодких гостинців за тисячу років так звикли.
Між іншим потрапити в казку нескладно, якщо взагалі
Сприймати побачене трішки абстрактно, уявлення мати.
Он бачиш, в простих чобітках із вельвету нічні Журавлі
Малюють крізь простір для нас невідомі сповіщення, знаки.
А згодом, під ранок, трапляється так, що припустить рясним
І довгим дощем. Та не треба так сильно від цього страждати.
Нахилиться джонка, і швидко на землю розсиплються сни,
Якщо перечепиться раптом якась довгонога Жирафа.
Штовхає попереду джонку: ну дуже потрібна робота.
Бо в ній перевозяться сни: дивовижні, пухнасті, легкі.
До схованки Місяця в тихий причал по дорозі короткій.
Поглянь: Шлях приваблює, наче магніт, різнобарвних Вовків:
Гуртом підпивають молочний туман, вигинаючи спини.
Зірчасті краплини зриваються з пащ, ну а що ти хотів?
Вони до солодких гостинців за тисячу років так звикли.
Між іншим потрапити в казку нескладно, якщо взагалі
Сприймати побачене трішки абстрактно, уявлення мати.
Он бачиш, в простих чобітках із вельвету нічні Журавлі
Малюють крізь простір для нас невідомі сповіщення, знаки.
А згодом, під ранок, трапляється так, що припустить рясним
І довгим дощем. Та не треба так сильно від цього страждати.
Нахилиться джонка, і швидко на землю розсиплються сни,
Якщо перечепиться раптом якась довгонога Жирафа.
04.01.202515:29
Це ціла наука ― знайти у завалах людину.
Бува, небезпечно, та маєш обмежений час.
Уламки летять, а ти нижче додолу прилинеш,
Гребеш, мов скажений, хоча варіантів нема.
Стираються кігті, боюсь, та хватає таланту
Знаходить шляхи, тільки практик ніколи не мав.
Я завжди готовий померти, тому не вагаюсь:
Якщо вже попросить, то кинусь з тротилом під танк.
Подивишся нишком на очі: засмучені, впалі.
Буває таке, що весь день ходить він мовчазний,
А потім, відчую на холці улюблені пальці,
Отримаю ввечері ціле кільце ковбаси.
Така насолода торкнутися носом обличчя.
Хазяйське. Притиснутись міцно, лизнуть язиком.
Побачу, що теж від роботи пекельно втомився,
Та сили в собі обійняти мене віднайшов.
А може, колись, як помру десь на днині військовій,―
Я все ̶ таки маю у серці надію слабку:
Відправлюсь служити в елітний небесний підрозділ,
В сузір’ї Великого пса своє місце займу.
Бува, небезпечно, та маєш обмежений час.
Уламки летять, а ти нижче додолу прилинеш,
Гребеш, мов скажений, хоча варіантів нема.
Стираються кігті, боюсь, та хватає таланту
Знаходить шляхи, тільки практик ніколи не мав.
Я завжди готовий померти, тому не вагаюсь:
Якщо вже попросить, то кинусь з тротилом під танк.
Подивишся нишком на очі: засмучені, впалі.
Буває таке, що весь день ходить він мовчазний,
А потім, відчую на холці улюблені пальці,
Отримаю ввечері ціле кільце ковбаси.
Така насолода торкнутися носом обличчя.
Хазяйське. Притиснутись міцно, лизнуть язиком.
Побачу, що теж від роботи пекельно втомився,
Та сили в собі обійняти мене віднайшов.
А може, колись, як помру десь на днині військовій,―
Я все ̶ таки маю у серці надію слабку:
Відправлюсь служити в елітний небесний підрозділ,
В сузір’ї Великого пса своє місце займу.
04.12.202419:59
Скошена стеля. Безсоння цілує до ранку.
Скільки за місяць утратив, ніхто не спитає.
Тільки одну новину пережовує гарну:
Лікар сказав, що остання ця ніч у шпиталі.
Скоро почнеться епоха, де буде складніше.
Вутлі надії розрізали скальпелем навпіл.
Навіть не знає, чи будуть причини радіти,
Буде колись якийсь привід підняти ще настрій?
Нудить від ліків, ковтає пігулку останню:
«Встану з канапи, принаймні без помочі злізу».
Інше життя ─ дивна дійсність, яку не сприймають:
Дівчина кинула зразу, отримавши звістку.
Завтра, вже завтра, зануритись прямо у прозу.
Двері відкрити на волю, зусиль малувато.
Вперше за роки війни відірватись на повну:
Треба наїстися супу з грибним ароматом.
Речі спаковані, тільки навіщо так брешеш?
Сумка з речами навряд чи весь відчай помістить…
Хмара проллється сльозами за спиною вперше.
Вперто покотить візок він по мокрому місту.
Скільки за місяць утратив, ніхто не спитає.
Тільки одну новину пережовує гарну:
Лікар сказав, що остання ця ніч у шпиталі.
Скоро почнеться епоха, де буде складніше.
Вутлі надії розрізали скальпелем навпіл.
Навіть не знає, чи будуть причини радіти,
Буде колись якийсь привід підняти ще настрій?
Нудить від ліків, ковтає пігулку останню:
«Встану з канапи, принаймні без помочі злізу».
Інше життя ─ дивна дійсність, яку не сприймають:
Дівчина кинула зразу, отримавши звістку.
Завтра, вже завтра, зануритись прямо у прозу.
Двері відкрити на волю, зусиль малувато.
Вперше за роки війни відірватись на повну:
Треба наїстися супу з грибним ароматом.
Речі спаковані, тільки навіщо так брешеш?
Сумка з речами навряд чи весь відчай помістить…
Хмара проллється сльозами за спиною вперше.
Вперто покотить візок він по мокрому місту.
15.05.202419:20
Все, більше збігів немає зі звичним маршрутом.
Отже, the end, прощавай, поодинці ― це ж круто?
Я переїхала з хати, десь місяць у мами.
Бачуся з хлопцем, він наче не проти дізнатись,
Чим примусово кохання вбиваю по венах:
Нюхаю амф потайком від знайомих уперто.
Інших простих чи складних терапій я не знаю,
Просто щоб вийти зі смути, подалі від краю.
Жалко нема у людини Alt, Delete і Ctrl.
Знаєш мені було би цих трьох кнопок удосталь,
Видалить коми хвостаті в речах галасливих,
Щоб замінити їх крапкою. Без рецедиву!
Отже, the end, прощавай, поодинці ― це ж круто?
Я переїхала з хати, десь місяць у мами.
Бачуся з хлопцем, він наче не проти дізнатись,
Чим примусово кохання вбиваю по венах:
Нюхаю амф потайком від знайомих уперто.
Інших простих чи складних терапій я не знаю,
Просто щоб вийти зі смути, подалі від краю.
Жалко нема у людини Alt, Delete і Ctrl.
Знаєш мені було би цих трьох кнопок удосталь,
Видалить коми хвостаті в речах галасливих,
Щоб замінити їх крапкою. Без рецедиву!
26.04.202405:39
Пам’ятаю волосся каштанове
І заплетене в коси доволі густі,
Як постійно сміявся й обманював:
«Спопеляли, як відьом, таких у вогні».
Хоч частенько бувало не весело,
Та коли теліпало усю від нудьги,
Ти вином лікувала депресію
Під незмінні пісні молодого Кузьми.
Як хотіла постійно вже виспатись,
У відпустку на острів зі мною махнуть.
Календар досить щільно розписаний,
У якому не можна розгледіти суть.
Намагалась дожити до п’ятниці
І постійно хвалилась про вдачу мені.
Говорила: «Дасть бог, все наладиться,
Безкінечні проблеми в людській маячні».
Хоч надії були досить добрими.
Фото з нами складала в майбутній альбом.
Пам’ятаю на вилицях родимки…
Та навіщо воно мені зараз здалось?
І заплетене в коси доволі густі,
Як постійно сміявся й обманював:
«Спопеляли, як відьом, таких у вогні».
Хоч частенько бувало не весело,
Та коли теліпало усю від нудьги,
Ти вином лікувала депресію
Під незмінні пісні молодого Кузьми.
Як хотіла постійно вже виспатись,
У відпустку на острів зі мною махнуть.
Календар досить щільно розписаний,
У якому не можна розгледіти суть.
Намагалась дожити до п’ятниці
І постійно хвалилась про вдачу мені.
Говорила: «Дасть бог, все наладиться,
Безкінечні проблеми в людській маячні».
Хоч надії були досить добрими.
Фото з нами складала в майбутній альбом.
Пам’ятаю на вилицях родимки…
Та навіщо воно мені зараз здалось?
27.01.202520:47
І якщо подивитись, то зовсім не все так погано.
Ти казала: «Не зможеш без мене і місяць прожити».
Я погодився, вилетів. Вись непокоїла страхом,
Усвідомленням дійства, утрати комфорту і критик…
Так, хотілось незносно писати десятки листівок.
Та твердінь уночі викрадала запаси чорнила.
Я на боці лежав і дивився на зорі постійно,
Як стара ведмедиця маленьке з собою водила.
Прокидаюся рано і звільна крокую на море,
Де старіють нутром кораблі між бетонних причалів.
І в моментах таких відчуваю принаймні не хворість:
Налаштовує вигідно штиль на релакси тривалі.
А рибалки сміються: «Тримаєшся начебто стійко».
Ще хотіли закластися навіть, коли я все кину,
Та вернуся додому, але побалакавши з Beamом
Я надумав залишитись тут і побачити зиму.
Ти казала: «Не зможеш без мене і місяць прожити».
Я погодився, вилетів. Вись непокоїла страхом,
Усвідомленням дійства, утрати комфорту і критик…
Так, хотілось незносно писати десятки листівок.
Та твердінь уночі викрадала запаси чорнила.
Я на боці лежав і дивився на зорі постійно,
Як стара ведмедиця маленьке з собою водила.
Прокидаюся рано і звільна крокую на море,
Де старіють нутром кораблі між бетонних причалів.
І в моментах таких відчуваю принаймні не хворість:
Налаштовує вигідно штиль на релакси тривалі.
А рибалки сміються: «Тримаєшся начебто стійко».
Ще хотіли закластися навіть, коли я все кину,
Та вернуся додому, але побалакавши з Beamом
Я надумав залишитись тут і побачити зиму.
28.12.202414:32
Торкнись мене і зрозумій глибинну пристрасть,
Їй сотні літ, захована вогнем в очах розкосих.
Відчуєш, мудрий Тенгрі шелестом дерев доносить
Цілющий аромат псилоцибе, що сниться.
Цілунком ніжним опали пергамент шкіри,
Читай тайнопис там ─ епохи вирвану примову.
Вростай клітинами поверх, камлання всі виконуй:
Наразі чоловіком станеш завжди вірним.
Знайди красу полів, почуй гортанний шурхіт
Незнаних трав, що вплетені поміж рядків волосся,
Мій смак терпкий, мов той тим'ян, що від дощу промоклий.
Мій подих ─ невловимий вітер, ледве чутний.
Несу мільйон промінчиків у вільні груди.
Безмірна сила в них від східних навичок шаманів.
Захищена надійно оберегом, притаманна
Душі, що серце твоє палко згубить.
Їй сотні літ, захована вогнем в очах розкосих.
Відчуєш, мудрий Тенгрі шелестом дерев доносить
Цілющий аромат псилоцибе, що сниться.
Цілунком ніжним опали пергамент шкіри,
Читай тайнопис там ─ епохи вирвану примову.
Вростай клітинами поверх, камлання всі виконуй:
Наразі чоловіком станеш завжди вірним.
Знайди красу полів, почуй гортанний шурхіт
Незнаних трав, що вплетені поміж рядків волосся,
Мій смак терпкий, мов той тим'ян, що від дощу промоклий.
Мій подих ─ невловимий вітер, ледве чутний.
Несу мільйон промінчиків у вільні груди.
Безмірна сила в них від східних навичок шаманів.
Захищена надійно оберегом, притаманна
Душі, що серце твоє палко згубить.
01.06.202420:38
Поруч надалі знаходитись ― дійсно відвертий абсурд.
Скільки не зробиш зустрічних поблажок, ті знову помруть.
Вісім безцінних років, як розірваний в шмаття талан,
Чорна валіза не вмістить зневагу: занадто мала.
Двері відчинені…тільки на тумбі покласти ключі.
Лиш би не дзвякнути. Спить. Не розбуркати звуком гучним.
Зможу. Вдих–видих. Вже майже два кроки спокійно пройшла,
Скинуть жіночі образи, що множити можна на два.
Збігти. Куди(сь)? І щоб біс вже побрав його хижий оскал.
Погляд углиб, та між тим так уміло в обіймах стискав.
Сльози стікають та капають шумно, мов кажуть: «Заждіть».
В спину уперся косяк і тримає, мов сильний магніт.
Нігті паплюжать долоні, щосили кусаю кулак.
Ноги зігнулись в колінах, та біль поміж тим не вщуха.
Поруч із ним я не можу дилему покласти складну.
Тільки без нього життя не життя ― дійсно справжній абсурд.
Скільки не зробиш зустрічних поблажок, ті знову помруть.
Вісім безцінних років, як розірваний в шмаття талан,
Чорна валіза не вмістить зневагу: занадто мала.
Двері відчинені…тільки на тумбі покласти ключі.
Лиш би не дзвякнути. Спить. Не розбуркати звуком гучним.
Зможу. Вдих–видих. Вже майже два кроки спокійно пройшла,
Скинуть жіночі образи, що множити можна на два.
Збігти. Куди(сь)? І щоб біс вже побрав його хижий оскал.
Погляд углиб, та між тим так уміло в обіймах стискав.
Сльози стікають та капають шумно, мов кажуть: «Заждіть».
В спину уперся косяк і тримає, мов сильний магніт.
Нігті паплюжать долоні, щосили кусаю кулак.
Ноги зігнулись в колінах, та біль поміж тим не вщуха.
Поруч із ним я не можу дилему покласти складну.
Тільки без нього життя не життя ― дійсно справжній абсурд.
11.05.202404:59
Часом важко даються в житті для усіх обґрунтовані рішення.
Часто дивні бажання сприймати немає вже жодної змоги.
І не знаєм самі, звідкіля те погане приходить і цілиться
Чимось гострим під ребра від того, від кого нічого не просиш.
Можна плюнути просто на все та й надалі розбігтися нарізно,
Жити звичним життям і вдавати щасливих із себе для інших.
Тільки знаєш, ми більше загубимо в хаосі, потім не знайдемо
Вдосталь щастя, що серед непевних подій так упевнено тішить.
Ми принаймні щось більше, ніж друзі, хоча і одружені з вірними,
Тож у кожного з нас є тягар на душі і цілунки на шкірі.
Наші долі сплелися й увінчані зрадою ― чорними квітами.
Ми з тобою святі від любові, по факту безжалісно грішні.
Сивий бармен, привітливий, радить нам їжу за цінами кращими,
Щоб сподобалась кухня смачна та отримала відгуки, звісно…
Та обом зрозуміло: на ранок ми будемо впевнено каятись,
Нашвидку одягатись, покинувши теплим розстелене ліжко.
Часто дивні бажання сприймати немає вже жодної змоги.
І не знаєм самі, звідкіля те погане приходить і цілиться
Чимось гострим під ребра від того, від кого нічого не просиш.
Можна плюнути просто на все та й надалі розбігтися нарізно,
Жити звичним життям і вдавати щасливих із себе для інших.
Тільки знаєш, ми більше загубимо в хаосі, потім не знайдемо
Вдосталь щастя, що серед непевних подій так упевнено тішить.
Ми принаймні щось більше, ніж друзі, хоча і одружені з вірними,
Тож у кожного з нас є тягар на душі і цілунки на шкірі.
Наші долі сплелися й увінчані зрадою ― чорними квітами.
Ми з тобою святі від любові, по факту безжалісно грішні.
Сивий бармен, привітливий, радить нам їжу за цінами кращими,
Щоб сподобалась кухня смачна та отримала відгуки, звісно…
Та обом зрозуміло: на ранок ми будемо впевнено каятись,
Нашвидку одягатись, покинувши теплим розстелене ліжко.
20.01.202521:33
Я прийшла та розірвану гордість, мов річ надзвичайно малу,
Залишаю манаттям на сірій підлозі вузької вітальні.
Бо сьогодні не хочу пустих балачок, тому просто ґвалтуй,
Як останню повію кохає герой в мізансцені фінальній.
Ти вмикаєш улюблену пісню. Обличчя, мов квіт, розцвіло,
І волосся збираєш у жмут, притискаєш до тіла затято.
Мої збуджені губи говорять знайомі слова в унісон,
Що співає Ріанна: «Міцніше цілуй, найміцніше, малятко…»
Заплітався язик, говорила: «Дай позу на іншу зміню».
І лиш стіни надалі блідніли від міри статевих романів.
А у спальні єдина картина із пафосним надписом «ню»:
Там розкішна блондинка від бешкету очі за сукню сховала.
Коли зникли штовхання і вже розуміла, що краю дійшов,
Та вдалося нарешті влягтися на мить від німого безсилля.
Свіжий ранок зашкрябає кігтем, мов кішка гуляща в вікно,
То ледь чутно відчую в потилицю стишене слово: «Залишся».
Залишаю манаттям на сірій підлозі вузької вітальні.
Бо сьогодні не хочу пустих балачок, тому просто ґвалтуй,
Як останню повію кохає герой в мізансцені фінальній.
Ти вмикаєш улюблену пісню. Обличчя, мов квіт, розцвіло,
І волосся збираєш у жмут, притискаєш до тіла затято.
Мої збуджені губи говорять знайомі слова в унісон,
Що співає Ріанна: «Міцніше цілуй, найміцніше, малятко…»
Заплітався язик, говорила: «Дай позу на іншу зміню».
І лиш стіни надалі блідніли від міри статевих романів.
А у спальні єдина картина із пафосним надписом «ню»:
Там розкішна блондинка від бешкету очі за сукню сховала.
Коли зникли штовхання і вже розуміла, що краю дійшов,
Та вдалося нарешті влягтися на мить від німого безсилля.
Свіжий ранок зашкрябає кігтем, мов кішка гуляща в вікно,
То ледь чутно відчую в потилицю стишене слово: «Залишся».
20.12.202417:10
Казка? Авжеж, у таємному світі грибів відбувалася казка.
Ледве прокинулась в ліжку, відчула невчасну тривогу зненацька.
Знову на ранок невдячна робота ― посіяти спори величні.
Вигадав (нащо і хто?) таку роль відбувати маленькій Ельфині.
Вибухнув мозок, шматуючи догми шапинок під виглядом мужнім.
Стало минуле майбутнім. Життя відображенням смерті в калюжі
Після дощу. Ненавмисно, та схибив Шекспір і чомусь не розгледів:
Світ ― це картина, де люди, як скот, помирають допоки на небі
Парки сміються утрьох. Веретенами пряжу викручують важко.
Долі сплітають для кожного, тільки тихенько, завчасно не кажуть.
Тягнуть углиб рівномірно, немов велетенський небачений Кракен,
Сині канати планиди, бо більше ніхто на таке тут не здатен.
Ллється повільно з динаміків Shape Of My Heart незрівнянного Cтінга
Голосом ніжним. Слова вимовляє: до дивної музики здібна.
Бачить усе в задзеркаллі, а спокій не має натура бунтарська.
Мислить Ельфиня: «Чи хтось в цьому світі різнить, де реальність, де казка?»
Ледве прокинулась в ліжку, відчула невчасну тривогу зненацька.
Знову на ранок невдячна робота ― посіяти спори величні.
Вигадав (нащо і хто?) таку роль відбувати маленькій Ельфині.
Вибухнув мозок, шматуючи догми шапинок під виглядом мужнім.
Стало минуле майбутнім. Життя відображенням смерті в калюжі
Після дощу. Ненавмисно, та схибив Шекспір і чомусь не розгледів:
Світ ― це картина, де люди, як скот, помирають допоки на небі
Парки сміються утрьох. Веретенами пряжу викручують важко.
Долі сплітають для кожного, тільки тихенько, завчасно не кажуть.
Тягнуть углиб рівномірно, немов велетенський небачений Кракен,
Сині канати планиди, бо більше ніхто на таке тут не здатен.
Ллється повільно з динаміків Shape Of My Heart незрівнянного Cтінга
Голосом ніжним. Слова вимовляє: до дивної музики здібна.
Бачить усе в задзеркаллі, а спокій не має натура бунтарська.
Мислить Ельфиня: «Чи хтось в цьому світі різнить, де реальність, де казка?»
26.05.202421:03
Ми втратили все, що втрачають: реальність і суть,
Обов’язки, мрії, можливості разом заснуть,
Ранкові обійми, сніданки, заварений чай
І речі, які не сприймались всерйоз зазвичай.
Отримали дійсність, що тягне корінням углиб:
Розлучення, суд та розгублений погляд дочки.
Невиспані ночі і біль, що на клаптики рве,
Та купу того, що стискає в судомах тепер.
Не бісить нікого: неголеність стомлених щік,
Невимитий посуд, що довго у мийці стоїть.
Нескладене ліжко, що втратило градуси сцен.
Не кількість дзвінків із мовчанням безглуздим удень.
На правій руці від обручки тримається пруг,
Його без кінця намагаюся знищити ― тру.
І страшно почати шукати розірвану мить:
Боюсь не знайти в собі сили образу простить.
Обов’язки, мрії, можливості разом заснуть,
Ранкові обійми, сніданки, заварений чай
І речі, які не сприймались всерйоз зазвичай.
Отримали дійсність, що тягне корінням углиб:
Розлучення, суд та розгублений погляд дочки.
Невиспані ночі і біль, що на клаптики рве,
Та купу того, що стискає в судомах тепер.
Не бісить нікого: неголеність стомлених щік,
Невимитий посуд, що довго у мийці стоїть.
Нескладене ліжко, що втратило градуси сцен.
Не кількість дзвінків із мовчанням безглуздим удень.
На правій руці від обручки тримається пруг,
Його без кінця намагаюся знищити ― тру.
І страшно почати шукати розірвану мить:
Боюсь не знайти в собі сили образу простить.
06.05.202411:10
Прийшла весна, та все дістало, Боже.
Поглянь, сама на себе вже не схожа.
Знов п’ю вино одна у лютій мірі.
Пишу простенькі вірші в зошит сірий.
Про те, що зсунулась душевна крига.
Про те, що віра наспіх в клапоть зшита.
Старою голкою з кусків ілюзій
Де гнів висить хрестом на шиї людській.
Про те, як тіні наповзають мрячні.
У просторі кімнат стареньких п’яльців
Знайти відвертий розум більш не в змозі,
Бо віддали на марний осуд прозі.
Насправді є проблема значно ширша:
Розбита тілом і ментальна грижа…
Могла би ще з тобою довго спорить,
Та чуєш, Боже, б’ють у церкві дзвони?
Поглянь, сама на себе вже не схожа.
Знов п’ю вино одна у лютій мірі.
Пишу простенькі вірші в зошит сірий.
Про те, що зсунулась душевна крига.
Про те, що віра наспіх в клапоть зшита.
Старою голкою з кусків ілюзій
Де гнів висить хрестом на шиї людській.
Про те, як тіні наповзають мрячні.
У просторі кімнат стареньких п’яльців
Знайти відвертий розум більш не в змозі,
Бо віддали на марний осуд прозі.
Насправді є проблема значно ширша:
Розбита тілом і ментальна грижа…
Могла би ще з тобою довго спорить,
Та чуєш, Боже, б’ють у церкві дзвони?
Shown 1 - 18 of 18
Log in to unlock more functionality.