
Україна Сейчас | УС: новини, політика

Україна Online: Новини | Політика

Всевидящее ОКО: Україна | Новини

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Николаевский Ванёк

Инсайдер UA

Реальна Війна | Україна | Новини

Реальний Київ | Украина

Лёха в Short’ах Long’ует

Україна Сейчас | УС: новини, політика

Україна Online: Новини | Політика

Всевидящее ОКО: Україна | Новини

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Николаевский Ванёк

Инсайдер UA

Реальна Війна | Україна | Новини

Реальний Київ | Украина

Лёха в Short’ах Long’ует

Україна Сейчас | УС: новини, політика

Україна Online: Новини | Політика

Всевидящее ОКО: Україна | Новини

протоиерей Димитрий Гарчук
Dimitriy Garchuk, archpriest.
PhD in Theology. Secretary of the Synodal Liturgical Commission of the Ukrainian Orthodox Church
PhD in Theology. Secretary of the Synodal Liturgical Commission of the Ukrainian Orthodox Church
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateMar 27, 2021
Added to TGlist
May 22, 2024Records
13.05.202502:53
644Subscribers03.01.202523:59
200Citation index10.05.202515:14
1.6KAverage views per post05.03.202520:41
205Average views per ad post01.02.202522:25
242.86%ER10.05.202512:01
256.54%ERRReposted from:
Просто про християнство.

12.05.202510:22
🌺Сьогодні — день пам’яті святого наших днів.
Преподобний Амфілохій Почаївський. Той, хто не з іконописної давнини, а з недалекої реальності. Той, чиї руки ще торкалися живих, стражденних, немічних. Той, чия молитва в тиші келії здіймалася до Неба — і ставала комусь зціленням, комусь полегшенням, а комусь — новим серцем.
Сьогодні в Почаївській Лаврі — особливий день. Лине дзвін. Пахне воском та свіжими квітами. Сотні, тисячі прочан — з різних куточків. Ідуть, несуть. Не дари. Себе.
Несуть своє “болить”. Своє “не знаю як далі”. Своє “рятуй”.
До отця Амфілохія. До того, хто і нині — поруч.
Він, що вмів мовчати так, що Господь відповідав. Він, що дивився — і в погляді було милосердя, яке неможливо вмістити в слова. Його обитель — Почаїв — сьогодні мов дихає в унісон із серцями людей.
Святий отче Амфілохіє, моли Бога за нас.
Преподобний Амфілохій Почаївський. Той, хто не з іконописної давнини, а з недалекої реальності. Той, чиї руки ще торкалися живих, стражденних, немічних. Той, чия молитва в тиші келії здіймалася до Неба — і ставала комусь зціленням, комусь полегшенням, а комусь — новим серцем.
Сьогодні в Почаївській Лаврі — особливий день. Лине дзвін. Пахне воском та свіжими квітами. Сотні, тисячі прочан — з різних куточків. Ідуть, несуть. Не дари. Себе.
Несуть своє “болить”. Своє “не знаю як далі”. Своє “рятуй”.
До отця Амфілохія. До того, хто і нині — поруч.
Він, що вмів мовчати так, що Господь відповідав. Він, що дивився — і в погляді було милосердя, яке неможливо вмістити в слова. Його обитель — Почаїв — сьогодні мов дихає в унісон із серцями людей.
Святий отче Амфілохіє, моли Бога за нас.
19.04.202512:36
⭕️Світилен Великої Суботи
🍂Царь Уснув во гробе, Запечатлеется волею. И не удержат печати небу Содетеля, заутра бо яко от сна из гроба Возсияет🍂
Текст світильна XIV-XV стт.
📚 Бібліотека Новгородської Софії
🍂Царь Уснув во гробе, Запечатлеется волею. И не удержат печати небу Содетеля, заутра бо яко от сна из гроба Возсияет🍂
Текст світильна XIV-XV стт.
📚 Бібліотека Новгородської Софії


14.05.202509:04
14 мая Церковь вспоминает священномученика МАКАРИЯ, Митрополита Киевского.
Святой Макарий жил в то время, когда из-за постоянных набегов кочевников киевские митрополиты жили в г. Вильно (нынешний Вильнюс). Но, будучи в 1494 году избран митрополитом Киевским, Макарий спустя время пожелал быть в своём кафедральном городе.
Собрав средства для восстановления разграбленных татарами Софии Киевской и Киево-Печерского монастыря, он отправился в опасное путешествие.
Дорога занимала не одну неделю. По пути архиерей останавливался в населённых пунктах и совершал в местных храмах богослужения. Плывя на ладье по реке Припять, святитель Макарий решил остановиться в с. Стриголов (ныне Скрыгалов), неподалёку от Мозыря. Когда он совершал Божественную литургию, вдруг пришло известие, что в село вошёл отряд татар. Архиерей вышел на амвон и обратился к верующим: «Спасайтесь, детки, а мне нельзя. Я предаю себя воле Божией». Миряне убежали в лес. С владыкой, который не мог прервать богослужение, остались его приближённые.
Татары ворвались в храм и обезглавили святителя прямо в алтаре у престола. Также они отсекли ему правую руку, которой архиерей крепко сжимал Чашу.
Произошло это 1 (14) мая 1497 года.
По преданию, тело священномученика отволокли в болотистое место. Спустя более трёх месяцев местные жители обнаружили останки святителя нетленными.
Скрыгаловцы и монахи Киево-Печерского монастыря перенесли мощи в Киев. На пути, когда почётная процессия со святыней плыла по Днепру, поднялась сильная буря, но вокруг ладьи, на которой были мощи, сохранялась чудесная тишина.
Канонизирован священномученик Макарий был в 1547 году. Изначально день его памяти отмечали 1 февраля. В 1827 году по благословению митрополита Киевского Евгения (Болховитинова) празднование было перенесено на день кончины святого.
До 1947 года его мощи хранились в Михайловском приделе Софии Киевской. Затем были перенесены во Владимирский собор.
#жития_святых
Святой Макарий жил в то время, когда из-за постоянных набегов кочевников киевские митрополиты жили в г. Вильно (нынешний Вильнюс). Но, будучи в 1494 году избран митрополитом Киевским, Макарий спустя время пожелал быть в своём кафедральном городе.
Собрав средства для восстановления разграбленных татарами Софии Киевской и Киево-Печерского монастыря, он отправился в опасное путешествие.
Дорога занимала не одну неделю. По пути архиерей останавливался в населённых пунктах и совершал в местных храмах богослужения. Плывя на ладье по реке Припять, святитель Макарий решил остановиться в с. Стриголов (ныне Скрыгалов), неподалёку от Мозыря. Когда он совершал Божественную литургию, вдруг пришло известие, что в село вошёл отряд татар. Архиерей вышел на амвон и обратился к верующим: «Спасайтесь, детки, а мне нельзя. Я предаю себя воле Божией». Миряне убежали в лес. С владыкой, который не мог прервать богослужение, остались его приближённые.
Татары ворвались в храм и обезглавили святителя прямо в алтаре у престола. Также они отсекли ему правую руку, которой архиерей крепко сжимал Чашу.
Произошло это 1 (14) мая 1497 года.
По преданию, тело священномученика отволокли в болотистое место. Спустя более трёх месяцев местные жители обнаружили останки святителя нетленными.
Скрыгаловцы и монахи Киево-Печерского монастыря перенесли мощи в Киев. На пути, когда почётная процессия со святыней плыла по Днепру, поднялась сильная буря, но вокруг ладьи, на которой были мощи, сохранялась чудесная тишина.
Канонизирован священномученик Макарий был в 1547 году. Изначально день его памяти отмечали 1 февраля. В 1827 году по благословению митрополита Киевского Евгения (Болховитинова) празднование было перенесено на день кончины святого.
До 1947 года его мощи хранились в Михайловском приделе Софии Киевской. Затем были перенесены во Владимирский собор.
#жития_святых


08.05.202504:21
Чому святого Георгія в іконографії зображають на білому коні, а святого Димитрія — на червоному?
Великомученики святий Георгій Побідоносець и святий Димитрій Солунський — два великих християнських воїна. «Ці великі святі з воїнства земного чимось подібні архангелам Михаїлу і Гавриїлу з воїнства небесного», — пише відомий грецький іконописець і письменник Фотіс Кондоглу.
В древності їх зображали на іконах без зброї, але в більш пізні роки стали зображати з мечами і списами, зодягненими в кольчугу.
Після падіння Константинополя цих двох святих, як і багатьох інших святих воїнів, зображають верхом на конях.
Св. Георгій веде бій зі змієм,
а св. Димитрій — с воїном Лієм чи з нечестивим болгарським царем.
Але чому у св. Георгія білий кінь, а у св. Димитрія — червоний?
Справа в тому, що св. Георгій мав в римській армії звання тисячника (хіліарха), що відповідає сучасному званню офіцера полковника, а у ті часи лише тисячник мав право їздити на білому коні🐎. Тож в іконографії відображається ще й цей історичний факт.
Великомученики святий Георгій Побідоносець и святий Димитрій Солунський — два великих християнських воїна. «Ці великі святі з воїнства земного чимось подібні архангелам Михаїлу і Гавриїлу з воїнства небесного», — пише відомий грецький іконописець і письменник Фотіс Кондоглу.
В древності їх зображали на іконах без зброї, але в більш пізні роки стали зображати з мечами і списами, зодягненими в кольчугу.
Після падіння Константинополя цих двох святих, як і багатьох інших святих воїнів, зображають верхом на конях.
Св. Георгій веде бій зі змієм,
а св. Димитрій — с воїном Лієм чи з нечестивим болгарським царем.
Але чому у св. Георгія білий кінь, а у св. Димитрія — червоний?
Справа в тому, що св. Георгій мав в римській армії звання тисячника (хіліарха), що відповідає сучасному званню офіцера полковника, а у ті часи лише тисячник мав право їздити на білому коні🐎. Тож в іконографії відображається ще й цей історичний факт.
21.04.202517:55
В Светлый Вторник — в этом году 22 апреля — Церковь празднует память чудотворной иконы Божией Матери «ИВЕРСКАЯ».
Самым затяжным богословским конфликтом, который даже перерос в гражданское противостояние, стало иконоборчество, сотрясавшее восток Византийской империи с VIII по середину IX века. Свидетельницей этого страшного периода в истории Церкви является Иверская икона Божьей Матери.
Незадолго до окончания иконоборческого лихолетья в дом одной никейской вдовы ворвался отряд солдат. Они стали ругаться над иконой, а в конце кто-то из солдат копьем пронзил пречистый лик Богородицы. И тут на глазах у изумленных вандалов из доски полилась настоящая человеческая кровь. Пользуясь растерянностью солдат, хозяйка достала все деньги, которые у нее были, и, отдав их солдатам, попросила отложить расправу над иконой до следующего дня. Воины ушли, но пообещали вернуться завтра и завершить начатое поругание.
Между тем у женщины уже созрел план спасения иконы. Она была очень дорога ей, так как, по преданию, была не то копией, не то оригиналом работы самого апостола Луки. Едва солдаты покинули ее дом, женщина с сыном-подростком взяли икону и направились к Мраморному морю. Святой образ извлекли из ткани и положили на воду. Едва доска коснулась воды, неведомая сила начала приподнимать икону, и через мгновение она уже стояла на глади моря. Спустя несколько секунд стоявшие на берегу увидели, как течение подхватило икону, и она, продолжая стоять вертикально, поплыла на юго-запад.
Спустя два века икона явилась монахам Иверского монастыря, который был основан грузинами-иверами. Она стояла в нескольких сотнях шагов от линии прилива на воде в ярком столпе света. Сначала попытки взять образ были тщетными. Прошло несколько дней, пока по повелению Богородицы инок Гавриил не пошел по воде и не принял икону в свои руки. Произошло это в Светлый вторник.
Пречистая пожелала, чтобы образ висел на стене над воротами обители. Икона и доныне хранится на Афоне в Иверском монастыре. Существует старинное предание, что Иверская икона окажется знамением конца истории человечества. Перед вторым пришествием Христовым она снова уйдет по воде — на Восток, навстречу Спасителю.
Сам Иверский монастырь имеет очень долгую и богатую историю. Возведенный в X веке представителями царского рода Багратиони, он веками оставался символом грузинского присутствия на Афоне. Но в XIX столетии обитель отошла к грекам.
Сейчас Иверон занимает третье место в иерархии Святой Горы и имеет святых мощей больше, чем любой другой монастырь на Афоне.
Самым затяжным богословским конфликтом, который даже перерос в гражданское противостояние, стало иконоборчество, сотрясавшее восток Византийской империи с VIII по середину IX века. Свидетельницей этого страшного периода в истории Церкви является Иверская икона Божьей Матери.
Незадолго до окончания иконоборческого лихолетья в дом одной никейской вдовы ворвался отряд солдат. Они стали ругаться над иконой, а в конце кто-то из солдат копьем пронзил пречистый лик Богородицы. И тут на глазах у изумленных вандалов из доски полилась настоящая человеческая кровь. Пользуясь растерянностью солдат, хозяйка достала все деньги, которые у нее были, и, отдав их солдатам, попросила отложить расправу над иконой до следующего дня. Воины ушли, но пообещали вернуться завтра и завершить начатое поругание.
Между тем у женщины уже созрел план спасения иконы. Она была очень дорога ей, так как, по преданию, была не то копией, не то оригиналом работы самого апостола Луки. Едва солдаты покинули ее дом, женщина с сыном-подростком взяли икону и направились к Мраморному морю. Святой образ извлекли из ткани и положили на воду. Едва доска коснулась воды, неведомая сила начала приподнимать икону, и через мгновение она уже стояла на глади моря. Спустя несколько секунд стоявшие на берегу увидели, как течение подхватило икону, и она, продолжая стоять вертикально, поплыла на юго-запад.
Спустя два века икона явилась монахам Иверского монастыря, который был основан грузинами-иверами. Она стояла в нескольких сотнях шагов от линии прилива на воде в ярком столпе света. Сначала попытки взять образ были тщетными. Прошло несколько дней, пока по повелению Богородицы инок Гавриил не пошел по воде и не принял икону в свои руки. Произошло это в Светлый вторник.
Пречистая пожелала, чтобы образ висел на стене над воротами обители. Икона и доныне хранится на Афоне в Иверском монастыре. Существует старинное предание, что Иверская икона окажется знамением конца истории человечества. Перед вторым пришествием Христовым она снова уйдет по воде — на Восток, навстречу Спасителю.
Сам Иверский монастырь имеет очень долгую и богатую историю. Возведенный в X веке представителями царского рода Багратиони, он веками оставался символом грузинского присутствия на Афоне. Но в XIX столетии обитель отошла к грекам.
Сейчас Иверон занимает третье место в иерархии Святой Горы и имеет святых мощей больше, чем любой другой монастырь на Афоне.


22.04.202503:38
Артос (грец. άρτος — [квасний] хліб) – особливий освячений хліб, який використовується за богослужіннями Світлого тижня.
Його також називають «всеціла просфора», так як частинки з неї не виймаються для поминання. Артос на вигляд є високим хлібом циліндричної форми, в центрі якого зображують воскреслого Господа або хреста, але без розп’яття.
Використання артосу розпочинається ще від початку християнства. У сороковий день після Воскресіння Господь Іісус Христос піднявся на небо. Учні та послідовники Христові знаходили втіху в молитовних спогадах про Господа – вони пригадували всі слова, настанови та діяння Христові. Коли сходилися на спільну молитву, вони, згадуючи Тайну Вечерю, причащалися Тіла та Крові Христових. Готуючи звичайну трапезу, вони перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господу і клали на це місце хліб. Наслідуючи апостолів, перші пастирі Церкви встановили на свято Воскресіння Христового поставляти в храмі хліб, як видиме вираження того, що Спаситель, який постраждав за нас, став для нас справжнім хлібом життя (Ін. 6:35). Той самий сенс має й паска, яку віруючі випікають власноруч і покладають у пасхальний кошик.
З артосом поєднується і древнє церковне передання, що апостоли залишали за столом частину хліба – частку Пречистої Матері Господа про нагадування постійного спілкування з Нею – і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. У монастирях цей звичай має назву Чин про Панагію, тобто спогад про Богородицю. У парафіяльних церквах цей хліб Богоматері згадується щорічно через роздроблення артосу.
Його також називають «всеціла просфора», так як частинки з неї не виймаються для поминання. Артос на вигляд є високим хлібом циліндричної форми, в центрі якого зображують воскреслого Господа або хреста, але без розп’яття.
Використання артосу розпочинається ще від початку християнства. У сороковий день після Воскресіння Господь Іісус Христос піднявся на небо. Учні та послідовники Христові знаходили втіху в молитовних спогадах про Господа – вони пригадували всі слова, настанови та діяння Христові. Коли сходилися на спільну молитву, вони, згадуючи Тайну Вечерю, причащалися Тіла та Крові Христових. Готуючи звичайну трапезу, вони перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господу і клали на це місце хліб. Наслідуючи апостолів, перші пастирі Церкви встановили на свято Воскресіння Христового поставляти в храмі хліб, як видиме вираження того, що Спаситель, який постраждав за нас, став для нас справжнім хлібом життя (Ін. 6:35). Той самий сенс має й паска, яку віруючі випікають власноруч і покладають у пасхальний кошик.
З артосом поєднується і древнє церковне передання, що апостоли залишали за столом частину хліба – частку Пречистої Матері Господа про нагадування постійного спілкування з Нею – і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. У монастирях цей звичай має назву Чин про Панагію, тобто спогад про Богородицю. У парафіяльних церквах цей хліб Богоматері згадується щорічно через роздроблення артосу.


14.05.202515:54
14 мая — день памяти святой благоверной царицы ТАМАРЫ ВЕЛИКОЙ (1166–1213).
Когда святая Тамара взошла на престол, то сказала: «Я — отец сирот и мать вдовиц». Эта фраза определила все ее правление.
Тамара происходила из знатного рода Багратиони, по преданию, восходившему к самому царю Давиду.
Ее отец Георгий в 1178 году провозгласил свою дочь царицей. Через семь лет он скончался. С этого момента началось правление святой. Автор биографии Тамары оставил такое описание юной царицы: «Правильно сложенное тело, темный цвет глаз и розовая окраска белых ланит; застенчивый взгляд, <...> приятный язык, веселая и чуждая всякой развязности, услаждающая слух речь, чуждый всякой порочности разговор».
Царица начала свое правление с кадровых перестановок. Она сместила злоупотреблявших властью правителей и военачальников, назначив вместо них других. Она освободила Церковь от налогообложения, облегчила участь крестьян.
В 1185 году патриарх предложил правительнице выйти замуж. Для этого на Русь отправили посольство. Вскоре оно вернулось вместе с Георгием, сыном князя Андрея Боголюбского. Тамара уверяла свое окружение, что со свадьбой надо бы повременить. Ведь нужно еще понять, что это за человек. Но придворные настояли на своем. К несчастью, опасения мудрой царицы оправдались. Георгий оказался неравнодушным к спиртному, совершая «много неприличных дел». Два с половиной года Тамара терпела его грубое обращение, всячески пытаясь образумить мужа. Все было тщетно. Ей пришлось расстаться со своим супругом.
Долгое время святая думала оставаться вдовой при живом муже, но ради наследника согласилась повторно выйти замуж — за осетинского царевича Давида. Этот брак оказался счастливым, и вскоре Грузия увидела своего будущего правителя.
Тамара успешно остановила нашествие халифа Абу-Бакра, который, собрав огромное войско из Индии, надеялся поживиться богатствами Грузии. Та же участь постигла и другого захватчика — султана Рукн-ад-Дина.
Сразу после восшествия на престол Тамара уделила пристальное внимание организации единого богослужебного устава и церковного канона. Она призывала всех богословски образованных людей, знатоков Закона Божьего, епископов и священников приехать в город Картли. Здесь вскоре прошел общий Собор, на котором присутствовала и сама царица.
В 1212 году царица заболела. Предчувствуя смерть, Тамара успела закончить все значимые государственные дела. Врачи оказались бессильны. Вся страна вымаливала свою царицу, однако 18 января 1213 года великая правительница мирно скончалась. О точном месте захоронения святой Тамары до сих пор ведутся споры среди историков и археологов.
ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ
Автор поэтического произведения «Витязь в тигровой шкуре» Шота Руставели, по одной из легенд, был безнадежно влюблен в царицу Тамару. Некоторые исследователи полагают, что вся поэма была посвящена ей.
В эпоху царствования святой Тамары был построен великолепный Гегутский дворец, остатки которого дошли до наших дней. Кроме того, при ней было закончено строительство Вардзиа — пещерного монастырского комплекса на юге Грузии.
Время правления Тамары стало одним из самых мирных и гуманных в истории Грузии. За 31 год ее правления никто не был наказан даже плетью.
В честь святой Тамары назван астероид (326) Тамара, открытый в 1892 году.
#жития_святых
Когда святая Тамара взошла на престол, то сказала: «Я — отец сирот и мать вдовиц». Эта фраза определила все ее правление.
Тамара происходила из знатного рода Багратиони, по преданию, восходившему к самому царю Давиду.
Ее отец Георгий в 1178 году провозгласил свою дочь царицей. Через семь лет он скончался. С этого момента началось правление святой. Автор биографии Тамары оставил такое описание юной царицы: «Правильно сложенное тело, темный цвет глаз и розовая окраска белых ланит; застенчивый взгляд, <...> приятный язык, веселая и чуждая всякой развязности, услаждающая слух речь, чуждый всякой порочности разговор».
Царица начала свое правление с кадровых перестановок. Она сместила злоупотреблявших властью правителей и военачальников, назначив вместо них других. Она освободила Церковь от налогообложения, облегчила участь крестьян.
В 1185 году патриарх предложил правительнице выйти замуж. Для этого на Русь отправили посольство. Вскоре оно вернулось вместе с Георгием, сыном князя Андрея Боголюбского. Тамара уверяла свое окружение, что со свадьбой надо бы повременить. Ведь нужно еще понять, что это за человек. Но придворные настояли на своем. К несчастью, опасения мудрой царицы оправдались. Георгий оказался неравнодушным к спиртному, совершая «много неприличных дел». Два с половиной года Тамара терпела его грубое обращение, всячески пытаясь образумить мужа. Все было тщетно. Ей пришлось расстаться со своим супругом.
Долгое время святая думала оставаться вдовой при живом муже, но ради наследника согласилась повторно выйти замуж — за осетинского царевича Давида. Этот брак оказался счастливым, и вскоре Грузия увидела своего будущего правителя.
Тамара успешно остановила нашествие халифа Абу-Бакра, который, собрав огромное войско из Индии, надеялся поживиться богатствами Грузии. Та же участь постигла и другого захватчика — султана Рукн-ад-Дина.
Сразу после восшествия на престол Тамара уделила пристальное внимание организации единого богослужебного устава и церковного канона. Она призывала всех богословски образованных людей, знатоков Закона Божьего, епископов и священников приехать в город Картли. Здесь вскоре прошел общий Собор, на котором присутствовала и сама царица.
В 1212 году царица заболела. Предчувствуя смерть, Тамара успела закончить все значимые государственные дела. Врачи оказались бессильны. Вся страна вымаливала свою царицу, однако 18 января 1213 года великая правительница мирно скончалась. О точном месте захоронения святой Тамары до сих пор ведутся споры среди историков и археологов.
ИНТЕРЕСНЫЕ ФАКТЫ
Автор поэтического произведения «Витязь в тигровой шкуре» Шота Руставели, по одной из легенд, был безнадежно влюблен в царицу Тамару. Некоторые исследователи полагают, что вся поэма была посвящена ей.
В эпоху царствования святой Тамары был построен великолепный Гегутский дворец, остатки которого дошли до наших дней. Кроме того, при ней было закончено строительство Вардзиа — пещерного монастырского комплекса на юге Грузии.
Время правления Тамары стало одним из самых мирных и гуманных в истории Грузии. За 31 год ее правления никто не был наказан даже плетью.
В честь святой Тамары назван астероид (326) Тамара, открытый в 1892 году.
#жития_святых


09.05.202515:18
Листівка, підписана святителем Лукою Кримським (Войно-Ясенецьким; †11.06.1961) на честь Святої Пасхи і Дня Перемоги 1945 року:
«…Будемо веселитись
кров перестала литись. Ура.
Перемога за нами»
Які бажані сьогодні слова!
«…Будемо веселитись
кров перестала литись. Ура.
Перемога за нами»
Які бажані сьогодні слова!
Reposted from:
Українська Православна Церква

06.05.202519:58
❗️Відбулося захоплення Андріївського храму у Черкасах.
6 травня 2025 року духовенство та парафіяни Андріївського храму у Черкасах були позбавлені можливості звершувати богослужіння у своєму храмі. Про це повідомляє пресслужба Черкаської єпархії, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Представники влади та клірики ПЦУ проникли до святині та взялися за проведення опису майна Андріївського храму. У той самий час працівники поліції заблокували православним вірянам доступ до церкви.
На місце подій прибув митрополит Черкаський і Канівський Феодосій. Керуючий Черкаською єпархією вступив у діалог із мером Черкас Анатолієм Бондаренком, котрий є безпосередньо причетним до вказаної ситуації. В ході спілкування у присутності парафіян Андріївського храму Анатолій Бондаренко, виправдовуючи свої дії, намагався посилатися на рішення зборів певної громади. Котра саме громада проводила збори міський голова пояснити не зміг.
Вислухавши мера, владика Феодосій зазначив, що жодної громади в майнових питаннях стосовно цього храму ніколи не було, адже покійний митрополит Софроній, який керував Черкаською єпархією до 2020 р., побудував цей храм на земельній ділянці, яка виділена Черкаській єпархії. Сам храм функціонував як архієрейське подвір’я.
Згодом, надаючи коментар стосовно захоплення храму, митрополит Феодосій зауважив, що спілкування з міським головою та секретарем Черкаської міської ради Юрієм Тренкіним було також і всередині церкви у присутності юриста Черкаської єпархії.
“Ми пояснювали і вони нас розуміли, що за законом вони не можуть у нас зараз відібрати наш храм. Вони нам показували документи, які не мають жодної сили щодо майнових прав на цей храм і на земельну ділянку. Ми пропонували вирішити це питання у законний спосіб, через суд, через інші юридичні процедури, на що ми отримали відмову, пряму відмову”, – поділився ієрарх.
Зрештою, духовенство та віруючі вимушені були покинути храм.
“Ми з благоговінням забрали з престолів святі антимінси. Духовенство винесло частку мощей святого великомученика і цілителя Пантелеймона, яка тимчасово у нас перебувала в Черкасах, а саме в Андріївському храмі. З молитвою, зі сльозами на очах парафіяни прийняли ковчег із цією часткою мощей, який передали через зачинені поліцією ворота, та ми пішли з храму.
Ми не жаліємося, що так попускає нам Бог, тому що весь український народ терпить. І у всіх біда. І всі чекають, коли це все закінчиться, коли в країну повернеться спокій, свобода і коли віруючі люди повернуться до своїх храмів. Це обов’язково буде”, – сказав архіпастир.
6 травня 2025 року духовенство та парафіяни Андріївського храму у Черкасах були позбавлені можливості звершувати богослужіння у своєму храмі. Про це повідомляє пресслужба Черкаської єпархії, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Представники влади та клірики ПЦУ проникли до святині та взялися за проведення опису майна Андріївського храму. У той самий час працівники поліції заблокували православним вірянам доступ до церкви.
На місце подій прибув митрополит Черкаський і Канівський Феодосій. Керуючий Черкаською єпархією вступив у діалог із мером Черкас Анатолієм Бондаренком, котрий є безпосередньо причетним до вказаної ситуації. В ході спілкування у присутності парафіян Андріївського храму Анатолій Бондаренко, виправдовуючи свої дії, намагався посилатися на рішення зборів певної громади. Котра саме громада проводила збори міський голова пояснити не зміг.
Вислухавши мера, владика Феодосій зазначив, що жодної громади в майнових питаннях стосовно цього храму ніколи не було, адже покійний митрополит Софроній, який керував Черкаською єпархією до 2020 р., побудував цей храм на земельній ділянці, яка виділена Черкаській єпархії. Сам храм функціонував як архієрейське подвір’я.
Згодом, надаючи коментар стосовно захоплення храму, митрополит Феодосій зауважив, що спілкування з міським головою та секретарем Черкаської міської ради Юрієм Тренкіним було також і всередині церкви у присутності юриста Черкаської єпархії.
“Ми пояснювали і вони нас розуміли, що за законом вони не можуть у нас зараз відібрати наш храм. Вони нам показували документи, які не мають жодної сили щодо майнових прав на цей храм і на земельну ділянку. Ми пропонували вирішити це питання у законний спосіб, через суд, через інші юридичні процедури, на що ми отримали відмову, пряму відмову”, – поділився ієрарх.
Зрештою, духовенство та віруючі вимушені були покинути храм.
“Ми з благоговінням забрали з престолів святі антимінси. Духовенство винесло частку мощей святого великомученика і цілителя Пантелеймона, яка тимчасово у нас перебувала в Черкасах, а саме в Андріївському храмі. З молитвою, зі сльозами на очах парафіяни прийняли ковчег із цією часткою мощей, який передали через зачинені поліцією ворота, та ми пішли з храму.
Ми не жаліємося, що так попускає нам Бог, тому що весь український народ терпить. І у всіх біда. І всі чекають, коли це все закінчиться, коли в країну повернеться спокій, свобода і коли віруючі люди повернуться до своїх храмів. Це обов’язково буде”, – сказав архіпастир.


14.05.202519:03
Архівне фото.
Позаду Блаженнішого Митрополита Володимира (+5.07.2014) — тезоіменитий сьогодні Митрополит Макарій (+4.06.2007).
Позаду Блаженнішого Митрополита Володимира (+5.07.2014) — тезоіменитий сьогодні Митрополит Макарій (+4.06.2007).
Reposted from:
Просто про християнство.

09.05.202520:25
📌 «Хто візьметься за душу — не матиме справ із кайданами»
Сьогодні у новинах — тривожна історія з однієї рівненської школи. Учитель забрав у дитини телефон — а у відповідь отримав удар циркулем у плече. Реальна подія, яка шокувала багатьох. І хочеться кричати, пояснювати, захищати — когось одного чи обох… Але глибоко в серці звучить інше.
Це не про конкретну дитину й не про конкретного вчителя. Це про нас. Про суспільство, яке вже роками вирощує бурю — а тепер жахається блискавки.
Святитель Іоанн Златоуст колись сказав:
«Якщо не буде храму, школи й сім’ї — будуть тюрми, лікарні й кладовища.»
Це пророцтво — вже не майбутнє. Це — наш теперішній день.
Діти сьогодні — не жорстокі. Вони — розгублені.
Учителі — не безсердечні. Вони — виснажені.
А Церква… Вона мала б бути тим простором, де обидві сторони знову вчаться бути людьми.
Та що маємо?
Одну Церкву — нищать. Другу — зводять на трон. І всі забули, що Христос — не в політиці, а в правді, милості, любові.
Якщо зруйнувати храм — не дивуймося, що діти б’ють учителів.
Якщо знецінити сім’ю — не дивуймося, що у підлітків агресія.
Якщо спаплюжити школу — не дивуймося, що в класі немає поваги.
Ми маємо зцілити не випадок — а корінь.
Молитися. Будувати. Терпіти. Пробачати. Пояснювати. Не руками — серцем.
Бо хто візьметься за душу — не доведеться братися за кайдани.
Сьогодні у новинах — тривожна історія з однієї рівненської школи. Учитель забрав у дитини телефон — а у відповідь отримав удар циркулем у плече. Реальна подія, яка шокувала багатьох. І хочеться кричати, пояснювати, захищати — когось одного чи обох… Але глибоко в серці звучить інше.
Це не про конкретну дитину й не про конкретного вчителя. Це про нас. Про суспільство, яке вже роками вирощує бурю — а тепер жахається блискавки.
Святитель Іоанн Златоуст колись сказав:
«Якщо не буде храму, школи й сім’ї — будуть тюрми, лікарні й кладовища.»
Це пророцтво — вже не майбутнє. Це — наш теперішній день.
Діти сьогодні — не жорстокі. Вони — розгублені.
Учителі — не безсердечні. Вони — виснажені.
А Церква… Вона мала б бути тим простором, де обидві сторони знову вчаться бути людьми.
Та що маємо?
Одну Церкву — нищать. Другу — зводять на трон. І всі забули, що Христос — не в політиці, а в правді, милості, любові.
Якщо зруйнувати храм — не дивуймося, що діти б’ють учителів.
Якщо знецінити сім’ю — не дивуймося, що у підлітків агресія.
Якщо спаплюжити школу — не дивуймося, що в класі немає поваги.
Ми маємо зцілити не випадок — а корінь.
Молитися. Будувати. Терпіти. Пробачати. Пояснювати. Не руками — серцем.
Бо хто візьметься за душу — не доведеться братися за кайдани.


14.05.202519:49
«Якщо не будемо жити по християнськи — будемо втрачати з кожним днем своїх людей»
Митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій
#цитата з інтервʼю 5 жовтня 2006 року
Митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій
#цитата з інтервʼю 5 жовтня 2006 року


18.04.202518:33
Картина Аннибалэ Карраччи «Мертвый Христос с орудиями страстей»


30.04.202507:25
ПРИТЧА
Пожилой мужчина с 25-летним сыном вошли в вагон поезда и заняли свои места. Молодой человек сел у окна. Как только поезд тронулся, он высунул руку в окно, чтобы почувствовать поток воздуха и вдруг восхищённо закричал:
— Папа, видишь, все деревья идут назад!
Пожилой мужчина улыбнулся в ответ. Рядом с молодым человеком сидела супружеская пара. Они были немного сконфужены тем, что 25 летний мужчина ведёт себя, как маленький ребёнок. Внезапно молодой человек снова закричал в восторге:
— Папа, видишь, озеро и животные… Облака едут вместе с поездом!
Пара смущённо наблюдала за странным поведением молодого человека, в котором его отец, казалось, не находил ничего странного. Пошёл дождь, и капли дождя коснулись руки молодого человека. Он снова переполнился радостью и закрыл глаза. А потом закричал:
— Папа, идёт дождь, вода трогает меня! Видишь, папа?
Желая хоть чем-то помочь, пара, сидящая рядом, спросила пожилого мужчину:
— Почему Вы не отведёте сына в какую-нибудь клинику на консультацию?
Пожилой мужчина ответил:
— Мы только что из клиники. Сегодня мой сын первый раз в жизни обрёл зрение…
Невозможно судить о делах и поступках других людей, не обладая при этом всей полнотой знаний. Будьте добрее к друг другу.
Пожилой мужчина с 25-летним сыном вошли в вагон поезда и заняли свои места. Молодой человек сел у окна. Как только поезд тронулся, он высунул руку в окно, чтобы почувствовать поток воздуха и вдруг восхищённо закричал:
— Папа, видишь, все деревья идут назад!
Пожилой мужчина улыбнулся в ответ. Рядом с молодым человеком сидела супружеская пара. Они были немного сконфужены тем, что 25 летний мужчина ведёт себя, как маленький ребёнок. Внезапно молодой человек снова закричал в восторге:
— Папа, видишь, озеро и животные… Облака едут вместе с поездом!
Пара смущённо наблюдала за странным поведением молодого человека, в котором его отец, казалось, не находил ничего странного. Пошёл дождь, и капли дождя коснулись руки молодого человека. Он снова переполнился радостью и закрыл глаза. А потом закричал:
— Папа, идёт дождь, вода трогает меня! Видишь, папа?
Желая хоть чем-то помочь, пара, сидящая рядом, спросила пожилого мужчину:
— Почему Вы не отведёте сына в какую-нибудь клинику на консультацию?
Пожилой мужчина ответил:
— Мы только что из клиники. Сегодня мой сын первый раз в жизни обрёл зрение…
Невозможно судить о делах и поступках других людей, не обладая при этом всей полнотой знаний. Будьте добрее к друг другу.


10.05.202506:13
Святитель Нектарій і вівтарниця
Святителя Нектарія Егінського переслідували за “нововведення” в церковних питаннях, особливо — за дозвіл носити церковні одежі інокиням. І дійсно, з благословення Митрополита
Нектарія, інокині, на яких був покладений обов’язок допомагати йому під час звершення божественних служб, носили стихар, поручі і перехрещений орар, як іподиякони.
Проте й сам святитель прийняв подібне рішення не без страху Божого і після глибоких роздумів. Коли постала необхідність у другій вівтарниці, він молився Божій Матері, щоби Вона Сама вказала йому достойну для виконання цього послуху монахиню. На Літургії в Велику Суботу, в момент, коли у храмі лунав піснеспів на честь Богородиці, одній монахині було видіння. Вона побачила св. Нектарія, який звав її до Царських врат і подавав знаки другій монахині, щоб вона піднесла йому раніше приготовані священні одежі: стихар, орар і поручі, в які він її й облачив. Потім він дав їй приложитися до Євангелія і завів до вівтаря через Царскі врата. Монахиня залишилася після цього в церкві на молитві. На наступний день, після завершення Пасхальної Літургії, коли сестри прийшли привітати святителя і отримати його благословіння, то кожну з них він спитав, чи не було їй якогось видіння під час Божественної Літургії. Коли підійшла тайно вказана обраниця Божої Матері, то подобне питання було поставлено і їй. Монахиня смутилась, і по ній святитель зрозумів, що вона щось бачила. Митрополит попросив все ему розповісти, а потім вигукнув: “Саме цього я й волів!” Святитель поквапився закріпити за нею обов’язки віатарниці й зробив це зі спокійним серцем, адже отримав схвалення звище.
Джерело: Житіє святителя Нектарія Егінського
Святителя Нектарія Егінського переслідували за “нововведення” в церковних питаннях, особливо — за дозвіл носити церковні одежі інокиням. І дійсно, з благословення Митрополита
Нектарія, інокині, на яких був покладений обов’язок допомагати йому під час звершення божественних служб, носили стихар, поручі і перехрещений орар, як іподиякони.
Проте й сам святитель прийняв подібне рішення не без страху Божого і після глибоких роздумів. Коли постала необхідність у другій вівтарниці, він молився Божій Матері, щоби Вона Сама вказала йому достойну для виконання цього послуху монахиню. На Літургії в Велику Суботу, в момент, коли у храмі лунав піснеспів на честь Богородиці, одній монахині було видіння. Вона побачила св. Нектарія, який звав її до Царських врат і подавав знаки другій монахині, щоб вона піднесла йому раніше приготовані священні одежі: стихар, орар і поручі, в які він її й облачив. Потім він дав їй приложитися до Євангелія і завів до вівтаря через Царскі врата. Монахиня залишилася після цього в церкві на молитві. На наступний день, після завершення Пасхальної Літургії, коли сестри прийшли привітати святителя і отримати його благословіння, то кожну з них він спитав, чи не було їй якогось видіння під час Божественної Літургії. Коли підійшла тайно вказана обраниця Божої Матері, то подобне питання було поставлено і їй. Монахиня смутилась, і по ній святитель зрозумів, що вона щось бачила. Митрополит попросив все ему розповісти, а потім вигукнув: “Саме цього я й волів!” Святитель поквапився закріпити за нею обов’язки віатарниці й зробив це зі спокійним серцем, адже отримав схвалення звище.
Джерело: Житіє святителя Нектарія Егінського
Log in to unlock more functionality.