«Спереду достоту німець: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося... А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди…»
20 (марта) у помѣщика Василія Яновского родился сынъ Николай и крещенъ - 22. Молитствовалъ и крестилъ священнонаместник Іоаннъ Бѣловольскій— запис з метричної книги Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях. 1809
Навіщо ви називаєте мене Яновським? Моє прізвище Гоголь, а Яновський тільки так, додаток; його поляки вигадали.
...ви ще не знаєте всіх моїх переваг. Я знаю деякі ремесла. Гарний кравець, непогано розфарбовую стіни альфреско живописом, працюю на кухні і багато дечого вже розумію з кухонного мистецтва; ви думаєте, що я жартую, спитайте навмисне у мами.
Великий ласун, він дуже любив деякі страви, свої, малоросійські, і макарони, які вмів готувати сам, як найвправніший неаполітанець
Коли Жуковський мешкав у Франкфурті-на-Майні, Гоголь прогостював у нього досить довго. Одного разу, це було в присутності графа О. К. Толстого ,— Гоголь прийшов до кабінету Жуковського і, розмовляючи зі своїм другом, звернув увагу на кишеньковий годинник із золотим ланцюжком, що висів на стіні. - "Чий це годинник?" - спитав він. - "Мій", - відповів Жуковський. - "Ах, годинник Жуковського! Ніколи з ними не розлучуся". З цими словами Гоголь одягнув ланцюжок на шию, поклав годинник у кишеню, і Жуковський, захоплюючись його пустотливістю, мав відмовитися від своєї власності.
Там закінчу я історію України та півдня Росії і напишу загальну історію, якої, у справжньому вигляді її, досі, на жаль, не лише на Русі, а й у Європі немає. А скільки зберу там переказів, повір'їв, пісень та ін.! Як цікавими можна зробити університетські записки; скільки можна помістити подробиць, абсолютно нових про край!
В'їзд його не справив у місті жодного шуму і не був супроводжений нічим особливим; тільки два російські мужики, що стояли біля дверей шинку проти готелю, зробили деякі зауваження, що ставилися, втім, більше до екіпажу, ніж до того, що сидів у ньому.
Украину Гоголь окутал поэтическим флером, а Россия для него одна лишь мерзость запустения, мертвое царство мертвых душ. Гоголь относился к русской действительности прямо как иностранец. Малороссийское мироощущение, если можно так выразиться, настолько органически засело в Гоголе, что то немногое специфически русское, которое было ему знакомо, запечатлевалось в его изображении не столько как художественная эмоция, сколько как этнографическая картина
Раз губерния, изображаемая Гоголем, находилась «недалеко от обеих столиц», то, очевидно, собственных арбузов в огородах у Коробочки не было, — она могла есть только привозные. Но при тогдашних транспортных средствах арбузы были редким товаром даже в столицах, и недаром Хлестаков, думая поразить воображение своих слушателей, начинает изображение великолепных петербургских балов именно с арбуза. В его неимоверно преувеличенной цене — в 700 рублей — была, однако, доля истины: арбузы были дорогим товаром. Но если их еще могли покупать более или менее обеспеченные жители столиц, то жившая в «порядочной глуши», как заметил Чичиков, мелкая великорусская помещица, конечно, арбузов не ела, потому что они к ней даже не попадали. К гоголевской же Коробочке арбузные корки попали со двора украинской усадьбы. В представлениях Гоголя, вынесенных из далекого детства, эти корки — такой непременный аксессуар деревенского двора, что он переносит их и на дворик мелкого великорусского поместья
«Спереду достоту німець: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося... А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди…»
...Стара влада, що створила руїну всіх галузей державного правління, виявилася безсилою.
Державна Дума взяла у свої руки створення нової влади...
