- І що то, коза-мати, за квітень такий? – ні до кого не звертаючись, спитав Кершер. Він даремно намагався щось розгледіти крізь триплекс – видно було лише білясте марево завірюхи за яким ледь проступали кощаві силуети дерев. Сніг рясно вкривав машину, заважаючи й без того поганому огляду. Вітер дув танку у корму, тож триплекс водія якимсь дивом ще не засипало. А ось що робити, якщо подує з іншого боку? Закрити триплекса та протерти його зсередини – не важко. Але в бою його взагалі краще тримати закритим, орієнтуючись крізь перископ. А от як його відчищати від снігу, щоб не випростовуватися по пояс із танку?..
- То є Волинь, Бобі, - саркастично й водночас філософськи зазначив радист Карл Гофман. – Ще побачимо, який тут травень буде.
Мовивши те, застогнав, намагаючись відсунутися плечем від промерзлої броні. Прихилився на здоровезне одоробло коробки передач, що пролягала між ним та Кершером, заходився розминати онімілу кінцівку. У тьмяному світлі пари діодів зблискували на пофарбованих білим стінках дармовиси оберегів – довгі намиста іржавих болтів, пташиних кісток, строкатого пір’я та ще казна чого. У промерзлому повітрі мішалися солодко-гіркий одор машинного мастила та міцний сморід немитих тіл. Неписане зимове правило вчило танкіста: взимку білизну краще не міняй взагалі – в якийсь момент, вона стане настільки брудною, що натільні воші не витримають і полишать тебе у спокої.
- У травні ми будемо значно південніше, Гефі. Настільки, що мабуть вже будемо обороняти кордони Священної долини...
- Стулися, Бобі, - втрутився у розмову Мьобіус, дещо жалкуючи, що сидить не на місці навідника, звідки, при певній вправності, можна було як слід копнути Оцупка чоботом у плече.
- Даруйте, командире. Уже годину сидімо. Нудьга…
- Краще б покуняв, ніж дурне теревенити. Бо нудьгу твою можуть і зухери розвіяти, якщо хтось раптом перекаже їм твої слова. Чи тобі кортить навідати їхні гостинні підвали?
- Ніяк ні.
- Ото ж бо, - Мьобіус подивився на годинника, стрілки якого зрівнялись на дванадцяти, потім – у візори, ледь не цілком заліплені снігом.
– Більш нічого не вичекаємо, - констатував, спробувавши рухом башточки звільнити скельця від налиплого снігу. – Бобі, заводь.
