Реальна Війна
Реальна Війна
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
Реальна Війна
Реальна Війна
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
books'n'talks avatar

books'n'talks

Привіт! Мене звуть Данило Судин, я соціолог (викладач, науковець, дослідник). Автор подкасту "Правила гри"
Це канал з дуже суб'єктивною підбіркою книг.
Художня література, нон-фікшн, прочитане, недочитане, закинуте. Про людей, ідентичності і так далі ;)
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verified
Trust
Not trusted
LocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateAug 04, 2023
Added to TGlist
Apr 10, 2024
Linked chat

Records

03.04.202523:59
759Subscribers
18.05.202423:59
0Citation index
24.03.202515:27
5.2KAverage views per post
27.03.202523:59
194Average views per ad post
21.03.202523:59
27.52%ER
22.03.202522:26
480.76%ERR
Subscribers
Citation index
Avg views per post
Avg views per ad post
ER
ERR
JUL '24OCT '24JAN '25APR '25

Popular posts books'n'talks

📣 Нарешті маємо монографію на тему, про яку багато говорять, але щодо якої часто бракує доказової бази

📖 Роман Скакун. Агентура НКВС–МДБ–КДБ у православному єпископаті України (1939–1964) (УКУ, 2025)

Роман Скакун, який зараз в лавах ЗСУ, ще до початку повномасштабного вторгнення завершив це дослідження, але видання зайняло деякий час, тому книга виходить тільки зараз

Ось фрагмент анотації:
У цьому дослідженні на підставі недавно розсекречених архівів колишнього КДБ УРСР вперше реконструйовано персональний склад агентурної мережі в післявоєнному православному єпископаті України, висвітлено конкретні завдання, що ставилися перед єпископами-агентами, і методи контролю за їх роботою

Як на мене, це крута новинка! І в контексті війни, і в контексті розуміння радянського авторитаризму, і в контексті українських постколоніальних студій

ℹ️ Ось посилання на книгу на сайті видавництва УКУ

🧐 Ще цікаво почитати аналогічне дослідження, але про період після 1964. Але то вже інша історія й інший обсяг роботи 🙂
🔥 Оце новина!
📣 Видавництво "Човен" готує перевидання книги Тімоті Снайдера Про тиранію! В новому перекладі!

🧐 Звісно, спитаєте ви, де логіка: спершу вийшла Про свободу, а тільки тепер Про тиранію?

🤔 Думаю, що вся справа в Дональді Фредовичу, який активно розбудовує в США автократію

🧐 І додам, що після читання книги Майкла Льюїса про перше президентство США я розумію, що в США проблеми на рівні взаємодії органів та структур влади. Деколи доходить до абсурду: у міністерстві може бути лише 7 департаментів, тому створення нового означає ліквідацію вже існуючого...

🧐 Але про це іншим разом
🔥 Нарешті до сімейної бібліотеки добралися дві книги Т.Кінґфішер

📖 Те, що тривожить мерців
📖 Те, що бенкетує вночі

Обидві — вийшли у видавництві "Жорж". І поки я збирався написати цей допис, виявилося, що авторка на осінь планує видати третю частину!

ℹ️ Це не дилогія, оскільки обидва твори є завершеними, а об'єднує їх головна героїня Алекс Стерн Істон. Причому перша повість — ретелінг Падіння дому Ашерів Едґара Алана По. Тільки з грибами. Авторка сама наголошує, що гриби — важлива частина оригіналу, тобто оповідання По. Але в своїх творах грибам вона дала більше простору для дій!

⚠️ Хоча я поки в процесі читання, тому нічого більше не скажу, бо не знаю. Але авторка отримала Hugo та Locus за "Те, що тривожить мерців". І я думаю, що за другий том також отримає нагороди

🥳 Ось такий горор в класичному сеттінгу Едгара Алана По (і Брема Стокера). І це дуже заворожує! Люблю саме такі ретелінги. Не ті, що "а зараз я покажу, як насправді все було", а навпаки: "Давайте глянемо, як можна розвинути цю історію"
🧐 Почався новий тиждень, а тому настав час для книжкових оголошень!

🔥 Ще 26 березня вийшов український переклад Механічного піаніно (також відоме як Утопія 14) Курта Воннеґута від "Вавилонської бібліотеки"

⚠️ Ціна кусається, але це мій улюблений твір Воннеґута...

🔥 Перший роман Воннеґута – 1952 року! Ох ці 1950-і: Бредбері пише 451°F, Міллер-мол. Кантику для Лейбовіца

🧐 Твір, який вважають однією з недооцінених антиутопій ХХ ст. І як на мене, актуальність твору лише зростатиме. Адже Воннеґут пише про світ, де роботу людей виконують автомати (не ШІ, але поруч). Що робити людям, яким нічого не треба робити? Звісно, більшість на межі бідності, але зате має досхочу вільного часу. Як має змінитися суспільство? Які це породжує етичні та екзистенційні виклики для людства?

⚠️ Я дуже сподіваюся, що Воннеґут не розчарує. Це один з моїх улюблених НФ-творів в студентські часи. І з того часу багато що змінилося. І тепер пацифізм Воннеґута викликає в мене роздратування

ℹ️ Другий мій улюблений твір автоа – Мати ніч
📣 В "Дух і Літера" вже офіційно в продажу новинка — про Другу світову війну, але під дуже важливим кутом: колабораціонізм, спротив, відплата

📖 Іштван Деак. Європа на суді. Історія співпраці, опору та відплати під час Другої світової війни (Дух і ЛІтера, 2025)

🤔 Ось фрагмент анотації:
Ті, хто перебував під владою іноземних держав, зіткнулися з численними морально-етичними дилемами, зокрема, чи співпрацювати з окупантами, чи намагатися пережити війну без будь-якої політичної участі, чи ризикувати своїм життям, ставши учасниками опору. Багато хто обирав усі три, залежно від умов воєнного часу. Після жорстокої війни автор обговорює різні акти насильства проти справжніх або ймовірних військових злочинців і колабораціоністів, депортації та судові процеси в Нюрнберзькому міжнародному військовому трибуналі, а також у тисячах місцевих судів

🤔 Головне, що автор аналізує всі країни Європи! І така порівняльна перспектива, ясна річ, дуже важлива для кращого розуміння Другої світової війни

ℹ️ Ось посилання на книгу
🔥 Днями роздобув книгу Пауля Гінріхса Міф Одеси (Дух і Літера, 2011)

🔥 Тому тепер маю невелике поповнення "одеської" серії в домашній бібліотеці

🤔 Обидві книги – культурологічні. Тобто Гінріхс пише про міф Одеси в літературі, а Поліщук – про одеську ідентичність в мистецтві (як літературі, так і живописі, наприклад). В обох випадках автори активно покликаються на соціологічні та антропологічні дослідження ідентичностей, що мене тільки радує!

🔥 Загалом, в Україні ще виходила історія Одеси Патриції Герлігі, але дуже давно – 1999 року! Є цікаві розвідки про одеську ідентичність та політику пам'яті, але окремих книг не так багато 🤔
📣 Видавництво "Видавництво" анонсувало новинку

📖 Марія Маєрчик. Колоніальність непристойного. Сороміцьке в модерному дизайні сексуальности (Видавництво, 2025)

🤔 На жаль, анотації немає. В анонсі видавництв сказано:
Це захоплива книжка про історію української культури з позицій того, що було марковано як непристойне, а відтак вилучене з культурного спадку в час, коли поставала етнонаціональна, фольклорно-етнографічна, ґендерно-сексуальна система
🤔 Інтригує, хоча незрозуміло, чи йтиметься про постколоніальні студії

🤔 З іншого боку, в світовій літературі це вже усталений один з напрямків досліджень: Імперія та етнографія. Причому є доволі багато робіт про російську імперіську етнографію – народів Центральної Азії, Сибіру, Кавказу тощо

🤔 Тому цікаво, який фокус буде в цій книзі. Треба дочекатися офіційного перепродажу і більш детального опису від видавництва!
Звісно, я не міг не згадати про цю важливу дату саме за 43 хв. до кінця доби

25 березня - День читання Толкіна

Свято з'явилося 2003 року (щиро дякуємо Пітеру Джексону та його екранізації "Володаря перснів")

І прив'язане воно до історії... Середзем'я!
Саме 25 березня 3019 року Третьої Епохи Фродо (за важливої, хоча і недооціненої, допомоги Ґоллума) вкинув Перстень у лаву Ородруїна, чим поклав край владі Саурона в Середзем'ї

Але Толкін 25 березня обрав не випадково! В християнському календарі це свято Благовіщення. І Толкін свідомо "пов'язав" дві події — в Середзем'ї та нашому світі, щоб натякнути, як слід розуміти знищення Перстеня. Ось такий мудрований чоловік, бо зараз історія зробила повний оберт — і 25 березня "вернулося" в наш календар, але вже як День читання Толкіна...
🌌 Ось і настав час серйозних запитань:
Дорогі підписники та підписниці, а є серед вас любителі нічного читання?


🌌 Організуємо невеликий перепис в коментарях! Зізнавайтеся, чи читаєте от прямо зараз? А як хочете поділитися, що читаєте, то буде ще цікавіше!

⚠️ Фото з надр інтернету, якщо що
#що_читаєте_сьогодні

🗓 На календарі – неділя, а тому в ефірі традиційна рубрика:
❓ Що читаєте сьогодні, дорогі підписники та підписниці?


📖 Я ж вирішив завершити Твоє, моє, нічиє та інше (Видавництво Старого Лева, 2024) Ольги Каррі – збірку есеїв про радянське повсякдення

⚠️ Це не репортажі, бо авторка залучає голоси інших лише, щоб підсилити свої тези та ідеї. Також це не цілісна історія. Структура книги натякає, що її частини – це розділи, поділені за темами/сферами: гроші, сім'я, старість, дозвілля, виховання дітей, інклюзія, ідентичність. Але в тексті виявляється багато самоповторів: замість рухатися "вгору" – чи в бік ускладнення ідей чи розширення горизонту порівняння – авторка наче водить нас колами, коли одну й ту ж ідею, висловлену різними словами, ми зустрічаємо в кожному новому тексті

🧐 Тому це збірка есе – про радянське минуле і його присутність в сьогоденні

❓ А що сьогодні читаєте ви?
📣 Діліться в коментарях фото чи просто назвами книг!
🎸 Вчора була 52. річниця альбому Dark Side of the Moon гурту Pink Floyd

🎸 Трохи про історію створення самого альбому пише ударник Нік Мейсон в Навиворіт (Лабораторія, 2025). Зокрема, ви знали, що звук годинників в пісні Time – це "імпровізація" звукорежисера? Він колись заради фану записав звуки годинників в... ломбарді / антикваріаті. Дуже гарно вони звучали. І PF вирішили, що їм точно тут місце

🎸 Ще є кумедна історія з пульсом: багато-хто думає, що пульс справжній. Ні, це ударні Мейсона. Реальний пульс ≈1,5 удари в секунду. Як жартує Мейсон: його ударні як пульс викликали б тривогу за життя пацієнта в будь-якого кардіолога – надто повільні

🎸 Але найкраща історія – як було створено обкладинку. Річард Райт просто гаркнув Торґерсону:
А ти не міг би створити якесь мінімалістичне зображення, а не отой психодел, що завжди?!

Торґерсон образився, але створив шедевр. Він сам пишався цією обкладинкою. Хоча міг і послати PF. Led Zeppelin він таки послав, хоч і коштувало йому грошей. Але такий він вже дизайнер 🙂
24.03.202508:01
#відгук #прочитане #карі

📖 Ольга Карі. Моє, твоє, нічиє та інше (ВСЛ, 2025)

➡️ початок
➡️ продовження

3. Методичний погляд на радянську дійсність. На жаль, авторка часто записує в радянське все, що їй не подобається. Суспільство надмір контролює людину? Це "совок"! "Двійка" в шкільному щоденнику є ганьбою для учня? Совок! Діти не мають приватного простору вдома, а батьки жорстко відсікають будь-які спроби до самовираження? Точно совок!

На жаль, ці речі не є радянськими самими по собі... Контроль за індивідом – це риса домодерних суспільств. Про це в соціології є цілий пласт літератури. Осуд за погані оцінки в школі? Ця практика досі існує в... Японії, яка аж ніяк не "совок". Описане вище ставлення до дітей було типовим для західних суспільств ще в 1970-х чи й 1980-х!

Радянська влада не вигадала чогось аж такого унікального. Вона радше "зацементувала" ті практики, які існували і до 1917. А деколи їх "модифікувала", якщо вони допомагали контролювати власне населення.

Ольга Карі оминула увагою порівняння СРСР із Заходом – і створила перебільшений образ радянського. Але від цього "просіла" ідея міжпоколіннєвої травми. Насправді, держава не всюди доклалася напряму до виховання нових поколінь. Ні, СРСР створив систему контролю за населенням, яка містила в собі низку дефіцитів (чи напружень): брак їжі, брак предметів побуту – і через це брак часу. І ось ці "дефіцити" змушували батьків виховувати дітей так, як виховували. І ще й вірити, що вони роблять добро дітям! В принципі, так і було! Навички, які батьки передавали дітям, дійсно допомогали виживати в СРСР. Але це такі ж "нормальні" навички, як принципи виживання під час Голокосту. З ними можна виживати, а не жити. І коли СРСР розпався, ці навички (габітуси, як сказав би П'єр Бурдьє) продовжували "життя" СРСР, адже він далі існував – в діях та думках людей.

На жаль, Ольга Карі написала текст, який заплутався у власному матеріалі. А тому основний висновок авторки звучить доволі банально: Союз був злом, бо калічив душі людей. Насправді, якщо посидіти в поміркувати над історіями, які розповідає авторка, можна зробити висновки, які я вище й описав. Але прикро, що для цього текст треба таки "допитувати": тобто не відкинути "з порога", а дочитати до кінця – і поміркувати над ним. Чи всі згодяться пройти цей шлях? Чи книга втратить частину аудиторії через це? Не знаю. Але шкода, що вийшов радше нарис книги...
На одному польському сайті натрапив на такий "мотиватор" до подальшого читання

На полях статті є позначка:
Ще 2 хвилини читання


З одного боку, в кіндлі є така ж функція (скільки хвилин залишилося до кінця розділу чи книги), яка спонукає деколи читати просто, щоб завершити розділ

Але кіндл вираховує швидкість читання на основі того, як швидко ви гортаєте сторінки. Тому коли ви промотуєте сторінки, щоб знайти потрібне місце в книзі — ви стаєте супер-швидким читачем чи читачкою. А коли книгу довелося відкласти — через інші справи, але не заблокувати екран, то кіндл починає думати, що ви дуже довго читаєте

Але тут просто "плашка", щоб мотивувати читати далі

І через це бентежно усвідомлювати, наскільки зараз інтенсивна боротьба за нашу увагу — з боку соцмереж, новин, відео тощо. Тому "2 хв" — це та "морквинка", якою можна спонукати читати далі
Сьогодні день народження Сеймура Мартіна Ліпсита (1922—2006)

ℹ️ Англійською його прізвище читали саме Ліпсит, хоча в нас усталилася форма Ліпсет, яка є транслітерацією

🔥 Один з провідних соціологів політики ХХ ст. Найвідоміша його книга — на фото. І це польський переклад, бо українського досі немає, хоча видана вона 1960

🔥 Ліпсит, здається, першим ґрунтовно пов'язав демократичність суспільств з рівнем їхнього економічного розвитку. Але що найбільше вражає в його дослідженні — це "розширення" поняття екстремізму. Насправді, як каже Ліпсит, кожна соціальна група тяжіє до творення власної ідеології. І ця ідеологія може мати різні відтінки — від екстремістських (лівих та правих) до центристських

🤔 Здається, сучасний світ рухається в бік політичних та соціальних конфліктів, які передбачив Ліпсит. Тому пора перечитати його книгу, яка є амбітним проєктом — і в плані теоретичного аналізу, і в плані емпіричних даних

🔥 І так, в цій книзі Ліпсит аналізує екстремізми не лише міжвоєнного світу, але й повоєнного!
#українська_соціологія

В контексті поточної міжнародної ситуації, коли Дональд Трамп закрив (формально — реорганізував) "Голос Америки", пригадалася мені цитата одного українського соціолога (на скриншоті), яка з цією історією доволі тісно пов'язана.

Адже їх автором є Никифор Григоріїв, працівник Українського соціологічного інституту в Празі (УСІвП). Так, того самого інституту, який заснував в 1920-х Микита Шаповал - як реакцію на виїзд Михайла Грушевського до УСРР (і ліквідацію Українського соціологічного інституту, який діяв на той момент у Відні). Григоріїв був активним учасником соціологічного руху в українській еміграції.

Ці слова були написані 1938 року. І, звісно, імперіалізми там інші, ніж зараз: радянський та нацистський. Втім, як влучно цитата звучить зараз — в контексті імперських замашок Дональда Трампа.

Як ж ця цитата пов'язана з "Голосом Америки"? Никифор Григоріїв був першим директором української редакції "Голосу Америки"!
Log in to unlock more functionality.