У дитинстві я часто спостерігав за павуками в кутках старої комори. Вони мовчки плели свої тенета, ховалися в тіні і зосереджено чекали здобич. Мені здавалося, що їм байдуже до світу. Але одного разу я уявив: а що, як павуку стає зимно? А якщо йому просто соромно вийти з павутини, бо він — геть голий? У літературі павуки часто змальовані як хитрі, розумні створіння. Чому б такому розумному створінню не мати бодай однієї пари трусів?
Павук, хоч і створіння природи, живе серед людей. У сучасному світі, де навіть домашні собаки мають светри, було б логічно дати павукам можливість самовиразитися. Труси — це не лише про тепло, це про гідність! Павук не повинен ховатися в тінях — він заслуговує на те, щоб гордо сидіти посеред кімнати в стильних (можливо, навіть вишитих) трусах. До того ж, павутина — хоч і тепла, але не завжди зручна. Труси ж можуть дати йому нове відчуття комфорту і впевненості в собі.
Але чи не надто ми очоловічуємо павука? Чи не приписуємо ми йому наші людські потреби й комплекси? Хіба ж він сам просив труси? Чи не стане це порушенням його природного способу життя? І зрештою, як павук узагалі мав би їх одягати — на яке з восьми «стегон»?
Та хіба потреба в гідності й самовираженні залежить від кількості ніг? Ми не можемо знати, що відчуває павук, але можемо припустити: можливо, він давно чекає, коли хтось поставить це питання — і вбере його, нарешті, у труси! І нехай це буде не просто шматок тканини, а символ турботи, поваги та міжвидової солідарності. Може, саме з трусів для павука й почнеться нова ера: ера теплих тенет і щасливих членистоногих.
Так, павуку треба труси. Не тому, що він змерзне, а тому, що він заслуговує на них. Бо навіть найменше створіння має право на комфорт, стиль і трішечки теплоти — не лише тілесної, а й душевної.