Реальний Київ | Украина
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Online: Новини | Політика
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Реальна Війна | Україна | Новини
Лачен пише
Nairaland Pulse | News
Анатолий Шарий
Реальний Київ | Украина
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Online: Новини | Політика
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Реальна Війна | Україна | Новини
Лачен пише
Nairaland Pulse | News
Анатолий Шарий
Реальний Київ | Украина
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Online: Новини | Політика
Docendo discimus
Власні нотатки
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateNov 07, 2024
Added to TGlist
Mar 09, 2025Records
16.05.202523:59
58Subscribers09.05.202517:36
300Citation index10.03.202511:26
119Average views per post01.04.202514:14
103Average views per ad post03.04.202523:59
27.78%ER10.03.202509:19
264.44%ERR
09.05.202515:38
"Невже там не знайдеться жодної душі, що спинить цього божевільного (Гітлера) і покладе край?! Вони ще називають себе генералами?! Та ні, вони мішки з лайном, жалюгідні нікчеми! Вони — боягузи! Не простий солдат — ні! А саме вони! (...) — Руїни! — вигукнув він. — Оце і є спадок, що лишається людям після війни. Руїни! А як інакше повівся Людендорф наприкінці Першої світової, коли зрозумів, що все втрачено... Він бодай частково ще усвідомлював свою відповідальність!" — Запис у щоденнику офіцера на заході, 7 квітня 1945 року (MSg2/2697, аркуш 151)
18.05.202518:31
Непогано. З урахування контексту уривку з монографії слідує, що неопаганізм, езотерика та теософія є першим етапом до навернення в іслам. Агелі починав, як бунтівний анархіст, який зацікавився езотеризмом з позицій бунту проти імперії, але згодом прийняв істинну форму Східної думки, іслам. В принципі в цій книзі пишеться й про навернення Генона, він спочатку цікавився індуїзмом та Бгаґавад-Ґітою та китайською традицією, але згодом за порадою Агелі (на той час вже Абдул-Хаді) прийняв іслам.
03.05.202514:00
Оберпрезидент, ґауляйтер у Сілезії, групенфюрер СА (генерал-лейтенант), командувач 11-ї штандарти СА, організатор НСДАП у Сілезії, Гельмут Брюкнер у своє виправдання на звинувачення у гомосексуалізмі сказав, що ні гомосексуалізм, ні бісексуальність, ні будь-яка девіація не є перепоною до того, аби бути членом НСДАП й сповідувати ідеали НС.
"У листі до свого захисника, адвоката Бонена, від 30 вересня 1935 року Брюкнер висловлює свою позицію щодо обвинувачення. І Бонен, і Брюкнер роблять цей виклад основою свого захисту під час головного судового засідання. Виходячи зі своїх «історичних заслуг як гауляйтера та оберпрезидента в Сілезії», він висловлюється щодо своєї схильності. Він виступає проти того, щоб цю схильність вважали неприродною, і заперечує, що вона якимось чином шкодить інтересам народу.
У своєму заключному слові захисник Брюкнера виступив проти твердження, що за скасування § 175 виступали марксистські течії. Він визнає Магнуса Гіршфельда як ученого, критикуючи лише його спосіб самореклами. Як доказ того, що до цього питання можна мати різні підходи, він навів приклад, що за скасування § 175 — тобто за декриміналізацію гомосексуальних дій — виступали високі католицькі та євангелічні духовні особи, а також відомі вчені, як-от Каль і колишній оберрайхсанвальт (головний прокурор) Ебермайєр. Він також заявив, що Брюкнер є в певному сенсі аномальною особистістю, яку не слід оцінювати за загальноприйнятими моральними критеріями. Як аналогії він навів постаті Муссоліні, Кемаля Ататюрка, Фрідріха Великого та Цезаря.
Він з великою емоційністю описує свої заслуги під час війни, у партії, а згодом як оберпрезидент. У сильному збудженні він заявляє: «Це обурливо, що я взагалі тут стою, адже все ще існують справи в Генеральній прокуратурі, які, мабуть, відомі й представнику обвинувачення». Він згадує при цьому Бобер-Рерсдорф і говорить про те, що й досі вбивці вільно розгулюють, хоча злочини було скоєно після 30 червня. «Я не боюся! Мене не усунуть!» Він далі заявляє, що й досі вважає вчення НС правильним. Лише в одному пункті воно є, на його думку, хибним — у ставленні до чоловічої гомосексуальної любові. Наприкінці він знову звернувся з критикою до прокуратури, фактично заявивши: «що вона й досі є прислужницею судової системи режиму. Ці чоловіки (представники обвинувачення), мовляв, не будуть вирішальними у майбутній ще очікуваній боротьбі з більшовизмом, а такими будуть чоловіки, подібні до нього»."
NS 19/1270 (аркуші 2-6)
"У листі до свого захисника, адвоката Бонена, від 30 вересня 1935 року Брюкнер висловлює свою позицію щодо обвинувачення. І Бонен, і Брюкнер роблять цей виклад основою свого захисту під час головного судового засідання. Виходячи зі своїх «історичних заслуг як гауляйтера та оберпрезидента в Сілезії», він висловлюється щодо своєї схильності. Він виступає проти того, щоб цю схильність вважали неприродною, і заперечує, що вона якимось чином шкодить інтересам народу.
У своєму заключному слові захисник Брюкнера виступив проти твердження, що за скасування § 175 виступали марксистські течії. Він визнає Магнуса Гіршфельда як ученого, критикуючи лише його спосіб самореклами. Як доказ того, що до цього питання можна мати різні підходи, він навів приклад, що за скасування § 175 — тобто за декриміналізацію гомосексуальних дій — виступали високі католицькі та євангелічні духовні особи, а також відомі вчені, як-от Каль і колишній оберрайхсанвальт (головний прокурор) Ебермайєр. Він також заявив, що Брюкнер є в певному сенсі аномальною особистістю, яку не слід оцінювати за загальноприйнятими моральними критеріями. Як аналогії він навів постаті Муссоліні, Кемаля Ататюрка, Фрідріха Великого та Цезаря.
Він з великою емоційністю описує свої заслуги під час війни, у партії, а згодом як оберпрезидент. У сильному збудженні він заявляє: «Це обурливо, що я взагалі тут стою, адже все ще існують справи в Генеральній прокуратурі, які, мабуть, відомі й представнику обвинувачення». Він згадує при цьому Бобер-Рерсдорф і говорить про те, що й досі вбивці вільно розгулюють, хоча злочини було скоєно після 30 червня. «Я не боюся! Мене не усунуть!» Він далі заявляє, що й досі вважає вчення НС правильним. Лише в одному пункті воно є, на його думку, хибним — у ставленні до чоловічої гомосексуальної любові. Наприкінці він знову звернувся з критикою до прокуратури, фактично заявивши: «що вона й досі є прислужницею судової системи режиму. Ці чоловіки (представники обвинувачення), мовляв, не будуть вирішальними у майбутній ще очікуваній боротьбі з більшовизмом, а такими будуть чоловіки, подібні до нього»."
NS 19/1270 (аркуші 2-6)
12.05.202508:26
От це я розумію база.
12.05.202509:00
Згідно доповідної записки заступника начальника Могилів-Подільського окрвідділу ДПУ УСРР ненависть до жидів переросла в прямі заклики убивати жидов, лінчувати їх, жидовок на вила, депортувати жидов, деякі пропонують Україну для Українці з подальшим депортацією жидов.
05.05.202515:21
Пам’ятка про загальні принципи поводження з іноземною робочою силою, що працює в Райху.
>Неможливо залучити когось до активної співпраці заради нової ідеї, якщо одночасно ображати його внутрішнє почуття власної гідності. Від людей, яких називають тваринами, варварами та недолюдьми, не можна вимагати максимальної віддачі.
Згідно циркуляра № 70/43, Керівника Канцелярії Партії Бормана ця пам'ятка була розроблена й написана Міністерством пропаганди Райху та Головним управлінням імперської безпеки Райху та розсилалась райхсляйтерам, гауляйтерам, керівникам об’єднань, керівникам округів та керівникам місцевих осередків. Але публікувати на широкий загал Борман заборонив й підкреслив: Прошу, на основі доданого відбитку (примірника) роз’яснити партійцям і народним товаришам у відповідний спосіб необхідність суворого, але справедливого ставлення до іноземних робітників. Також на самому циркулярі стоїть печать й підпис Бормана.
P.S Я сердешно вибачаюсь за минулий допис, де був неправильний й некоректний переклад документу.
>Неможливо залучити когось до активної співпраці заради нової ідеї, якщо одночасно ображати його внутрішнє почуття власної гідності. Від людей, яких називають тваринами, варварами та недолюдьми, не можна вимагати максимальної віддачі.
Згідно циркуляра № 70/43, Керівника Канцелярії Партії Бормана ця пам'ятка була розроблена й написана Міністерством пропаганди Райху та Головним управлінням імперської безпеки Райху та розсилалась райхсляйтерам, гауляйтерам, керівникам об’єднань, керівникам округів та керівникам місцевих осередків. Але публікувати на широкий загал Борман заборонив й підкреслив: Прошу, на основі доданого відбитку (примірника) роз’яснити партійцям і народним товаришам у відповідний спосіб необхідність суворого, але справедливого ставлення до іноземних робітників. Також на самому циркулярі стоїть печать й підпис Бормана.
P.S Я сердешно вибачаюсь за минулий допис, де був неправильний й некоректний переклад документу.
06.05.202507:32
Який же Гітлер туполобий дегенерат, словами навіть важко описати. Звіт (BA-MA, W 01-6/326) майора Оеміхена, якого ОКХ (Верховне головнокомандування сухопутних військ Третього Рейху) від 9 до 24 лютого 1942 року направив до 4-ї армії для оцінки настроїв на фронті, було зазначено:
"Після серії наказів Гітлера, які мали зміцнити рішучість військ тримати позиції, моральний стан не лише не покращився — навпаки, він ще більше погіршився. Настрій командирів військових підрозділів пройнятий одностайною й глибокою озлобленістю щодо того, що сталося, і затьмарений важким занепокоєнням за майбутнє — тобто за найближчий розвиток подій. Поміж незліченних і гнівних нарікань на стан постачання, передусім на запізніле зимове забезпечення, лунає головний мотив усієї критики: «Зимової катастрофи можна було уникнути, якби нас почули. Ми попереджали — так чітко, як тільки могли. Нас не слухають, наші звіти не читають або не сприймають серйозно. Правду знати не хочуть…» Друге звинувачення, що постійно повторюється: «Рішення ухвалюють надто пізно. Ми знаємо засоби оборони, але нам зв’язані руки. Ми не маємо права діяти з власної ініціативи.» Загальний наказ тримати позиції без жодних умов, оголошений військам у піднесеній, урочистій формі, а за кілька годин під тиском обставин скасований, лише призводить до того, що замість організованого відступу війська змушені відходити під натиском ворога. Наслідок — важкі, незворотні втрати в людях і техніці"
І це саме дегенеративне, що тільки є в націонал-соціалізмі. Націонал-соціалізм вводить нематеріальний вимір, який, оскільки його не можна було виміряти, міг вимагатися у будь-якій кількості, необхідній для компенсації нестач на фронті. Себто воля Гітлера є непогрішною й безпомилковою. Всі раціональні обгрунтування недоцільності продовжувати умовну оборону засніженої посадки серед зимової пустелі під Москвою відкидали, бо воля Гітлера вище за здоровий глузд. Як вірно на рахунок цього писав командувач 43-го армійського корпусу, генерал-полковник Вермахту Готтард Гейнріці: "Усі пропозиції щодо виходу з кризи відкидаються — через страх. Нові командири бояться навіть натякнути на незгоду з фюрером. Все погоджується тільки через нього. Клюге просто паралізований страхом. А ця жорстка заборона Гітлера на “наполеонівський відступ” лишає наші фланги відкритими, даруючи ворогу час і можливість нас оточити. Нам обіцяють підкріплення, але воно надходить крапля за краплею й не змінює становища... Завтра ми, швидше за все, втратимо головну лінію постачання. І що тоді? Нам накажуть битися без їжі й без боєприпасів?" (Цитується за виданням щоденників генерала в "Hürter, Ein Deutscher General")
"Після серії наказів Гітлера, які мали зміцнити рішучість військ тримати позиції, моральний стан не лише не покращився — навпаки, він ще більше погіршився. Настрій командирів військових підрозділів пройнятий одностайною й глибокою озлобленістю щодо того, що сталося, і затьмарений важким занепокоєнням за майбутнє — тобто за найближчий розвиток подій. Поміж незліченних і гнівних нарікань на стан постачання, передусім на запізніле зимове забезпечення, лунає головний мотив усієї критики: «Зимової катастрофи можна було уникнути, якби нас почули. Ми попереджали — так чітко, як тільки могли. Нас не слухають, наші звіти не читають або не сприймають серйозно. Правду знати не хочуть…» Друге звинувачення, що постійно повторюється: «Рішення ухвалюють надто пізно. Ми знаємо засоби оборони, але нам зв’язані руки. Ми не маємо права діяти з власної ініціативи.» Загальний наказ тримати позиції без жодних умов, оголошений військам у піднесеній, урочистій формі, а за кілька годин під тиском обставин скасований, лише призводить до того, що замість організованого відступу війська змушені відходити під натиском ворога. Наслідок — важкі, незворотні втрати в людях і техніці"
І це саме дегенеративне, що тільки є в націонал-соціалізмі. Націонал-соціалізм вводить нематеріальний вимір, який, оскільки його не можна було виміряти, міг вимагатися у будь-якій кількості, необхідній для компенсації нестач на фронті. Себто воля Гітлера є непогрішною й безпомилковою. Всі раціональні обгрунтування недоцільності продовжувати умовну оборону засніженої посадки серед зимової пустелі під Москвою відкидали, бо воля Гітлера вище за здоровий глузд. Як вірно на рахунок цього писав командувач 43-го армійського корпусу, генерал-полковник Вермахту Готтард Гейнріці: "Усі пропозиції щодо виходу з кризи відкидаються — через страх. Нові командири бояться навіть натякнути на незгоду з фюрером. Все погоджується тільки через нього. Клюге просто паралізований страхом. А ця жорстка заборона Гітлера на “наполеонівський відступ” лишає наші фланги відкритими, даруючи ворогу час і можливість нас оточити. Нам обіцяють підкріплення, але воно надходить крапля за краплею й не змінює становища... Завтра ми, швидше за все, втратимо головну лінію постачання. І що тоді? Нам накажуть битися без їжі й без боєприпасів?" (Цитується за виданням щоденників генерала в "Hürter, Ein Deutscher General")
08.05.202509:08
"Bericht über die Lage der Ostarbeiter" (Звіт про становище робітників зі Сходу) (RH 2/2616, аркуш 10-18)
"Табір Рейхсбану Берлін-Халензеє, вулиця Халензеє
Подія: Через повністю недостатнє харчування троє осіб 1-го дня Великодня викрали кілька кочанів кормової ріпи й картоплі, що лежали просто неба, аби прогодуватися. Одного з них при цьому схопили. Про інцидент одразу повідомили табірну поліцію.
Близько полудня всіх остарбайтерів наказали вишикуватися. Двом іншим учасникам наказали з’явитися, і після коротких вагань вони це зробили. Після цього було зачитано вирок про розстріл. Трьом робітникам наказали публічно здати надане їм майно — каструлі, ковдри. Потім охоронці табору, які брали участь у розстрілі, зарядили зброю перед вишикуваними робітниками, а трьох засуджених відвели за барак, щоб приховати дії від вулиці.
Засудженим наказали бігти вздовж барака. Вони відмовилися — і були негайно розстріляні. Усім іншим остарбайтерам було наказано пройти повз тіла загиблих і подивитися на них. Тих, хто відмовлявся, били гумовими кийками.
Один із засуджених під час розстрілу отримав лише поранення в шию й доповз до своєї бараки, де намагався сховатися під ліжком. Його витягли, б’ючи, з-під ліжка за ноги й добили кількома пострілами та ударами приклада.
Одяг загиблих, залитий кров’ю, ще два дні лежав усередині табору" (Випадок описаний на аркуші 13 й верхній частина 14 аркушу описаного вище документа)
"Табір остарбайтерів Бланкенфельде біля Берліна
Цей табір призначений для непрацездатних, яких мають відправити назад на Схід. Ванної немає. Дезінфекційного пункту немає. Відсутні будь-які можливості для знезараження. Немає ліків. Харчування складається з 300 грамів хліба та однієї порції супу з води, в якій варили кормову ріпу. Немає ані ліжок, ані матраців. Ковдри відсутні повністю. Приміщення недостатні, і робітники спали просто неба без будь-якого укриття навіть у погану погоду. Останнє відправлення з табору відбулося 20 жовтня 1942 року. Хворі, зібрані в цьому таборі, у великій кількості прожили тут усю зиму. Коли там спалахнув тиф, бараки були зачинені, і тих, хто наважувався вийти назовні, розстрілювали без попередження. Багатьох остарбайтерів таким чином застрелили. Жінки при надії змушені були народжувати дітей у кращому разі на підлозі, а здебільшого просто на землі. Там є хворі, які буквально гниють живцем. Новонароджені діти як єдине харчування отримують чверть літра молока на п’ять днів" (Цей випадок описаний в нижній частині 18 аркуша, описаного вище документа)
Зате не під комуністами, там таких випадків багато я лише декілька процитував. Сам звіт починається на аркуші 3 й має печатку „Не призначено для розповсюдження за межами відділу“.
"Табір Рейхсбану Берлін-Халензеє, вулиця Халензеє
Подія: Через повністю недостатнє харчування троє осіб 1-го дня Великодня викрали кілька кочанів кормової ріпи й картоплі, що лежали просто неба, аби прогодуватися. Одного з них при цьому схопили. Про інцидент одразу повідомили табірну поліцію.
Близько полудня всіх остарбайтерів наказали вишикуватися. Двом іншим учасникам наказали з’явитися, і після коротких вагань вони це зробили. Після цього було зачитано вирок про розстріл. Трьом робітникам наказали публічно здати надане їм майно — каструлі, ковдри. Потім охоронці табору, які брали участь у розстрілі, зарядили зброю перед вишикуваними робітниками, а трьох засуджених відвели за барак, щоб приховати дії від вулиці.
Засудженим наказали бігти вздовж барака. Вони відмовилися — і були негайно розстріляні. Усім іншим остарбайтерам було наказано пройти повз тіла загиблих і подивитися на них. Тих, хто відмовлявся, били гумовими кийками.
Один із засуджених під час розстрілу отримав лише поранення в шию й доповз до своєї бараки, де намагався сховатися під ліжком. Його витягли, б’ючи, з-під ліжка за ноги й добили кількома пострілами та ударами приклада.
Одяг загиблих, залитий кров’ю, ще два дні лежав усередині табору" (Випадок описаний на аркуші 13 й верхній частина 14 аркушу описаного вище документа)
"Табір остарбайтерів Бланкенфельде біля Берліна
Цей табір призначений для непрацездатних, яких мають відправити назад на Схід. Ванної немає. Дезінфекційного пункту немає. Відсутні будь-які можливості для знезараження. Немає ліків. Харчування складається з 300 грамів хліба та однієї порції супу з води, в якій варили кормову ріпу. Немає ані ліжок, ані матраців. Ковдри відсутні повністю. Приміщення недостатні, і робітники спали просто неба без будь-якого укриття навіть у погану погоду. Останнє відправлення з табору відбулося 20 жовтня 1942 року. Хворі, зібрані в цьому таборі, у великій кількості прожили тут усю зиму. Коли там спалахнув тиф, бараки були зачинені, і тих, хто наважувався вийти назовні, розстрілювали без попередження. Багатьох остарбайтерів таким чином застрелили. Жінки при надії змушені були народжувати дітей у кращому разі на підлозі, а здебільшого просто на землі. Там є хворі, які буквально гниють живцем. Новонароджені діти як єдине харчування отримують чверть літра молока на п’ять днів" (Цей випадок описаний в нижній частині 18 аркуша, описаного вище документа)
Зате не під комуністами, там таких випадків багато я лише декілька процитував. Сам звіт починається на аркуші 3 й має печатку „Не призначено для розповсюдження за межами відділу“.
08.05.202505:47
7-9 травня тріумф більшовицької недолюдини.
"Бій за столицю Рейху завершено. В безприкладному, героїчному змаганні війська всіх родів Вермахту та загони фольксштурму, вірні своїй присязі, боролися до останнього подиху. Вони дали світові зразок найвищої доблесті німецького солдата" (Одне з останніх зведень Верховного головнокомандування збройних сил Рейху)"
Як же виглядало це "звільнення"? "Список №2. Про порушення міжнародного права та жорстокості, скоєні росіянами", остання колонка це посилання на джерело інформації. "На дорогах лежали незліченні тіла німецьких чоловіків, жінок і дітей, частково в понівеченому стані – з перерізаним горлом, відрізаним язиком, випатраним животом. Також на захід від Велюні 25 службовців (фронтових робітників) організації Тодта були розстріляні танковими екіпажами 3-ї гвардійської танкової армії(...)" (BArch RH 2/2685, аркуш 174 й далі, звіти зроблені відділом при OKH)
"Бій за столицю Рейху завершено. В безприкладному, героїчному змаганні війська всіх родів Вермахту та загони фольксштурму, вірні своїй присязі, боролися до останнього подиху. Вони дали світові зразок найвищої доблесті німецького солдата" (Одне з останніх зведень Верховного головнокомандування збройних сил Рейху)"
Як же виглядало це "звільнення"? "Список №2. Про порушення міжнародного права та жорстокості, скоєні росіянами", остання колонка це посилання на джерело інформації. "На дорогах лежали незліченні тіла німецьких чоловіків, жінок і дітей, частково в понівеченому стані – з перерізаним горлом, відрізаним язиком, випатраним животом. Також на захід від Велюні 25 службовців (фронтових робітників) організації Тодта були розстріляні танковими екіпажами 3-ї гвардійської танкової армії(...)" (BArch RH 2/2685, аркуш 174 й далі, звіти зроблені відділом при OKH)
10.05.202514:22
"Я не від себе походжу і не в собі перебуваю, бо по суті своїй я — не те, що я є, а те, що я люблю. Відстань, що одділяє мене від місця мого "я", — це відстань до того, що я люблю.." — De Trinitate
13.05.202514:47
Продовжуючи тему Пія ХІІ. Неймовірний прояв християнської любові та християнства в цілому збоку фашистів.
> Звістки про насильство проти ватиканської газети надходили з більшої частини країни. «Я з сумом мушу повідомити, що тут, в Л'Акуїлі, – писав 13 травня архієпископ Л'Акуїли, – протягом останніх трьох днів примірники L'Osservatore Romano були вилучені, розірвані та спалені, як видається, за наказом федерального секретаря [фашистської партії]». Про те, що накази надійшли з високих місць, був переконаний і монсеньйор Монтіні, який відповів: «Очевидно, що труднощі з розповсюдженням L'Osservatore Romano є наслідком наказів, які, з незрозумілих причин, надійшли від вищого керівництва» (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, ff. 36r, 35r) (...) «Після спалення всіх примірників L'Osservatore Romano, – повідомляв 11 травня директор католицької газети Болоньї L'Avvenire d'Italia, – вони спалили і наші. Прийшовши до офісу газети, вони вилучили весь тираж… і спалили його на вулиці». (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, f. 329r). 12 травня Маджоні викликав до Ватикану тимчасового повіреного італійського посольства, щоб поскаржитися на насильство, вчинене проти ватиканської газети, і погрожував публічним протестом, якщо це продовжиться. Меморандум, 13 травня 1940 р., (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, ff. 31r–32r). 14 травня він надіслав ноту багатьом нунціям і апостольським делегатам, щоб поінформувати їх про насильство, вчинене проти газетних кіосків, які продавали примірники випуску L'Osservatore Romano від 12 травня (ADSS, т. 1, № 315)
Те, що було спалено фашистами це текст трьох телеграм Папи Пія ХІІ, де засуджувався, або принаймні пасивно-агресивно засуджувався наступ Рейху на Західну Європу, який був надрукований на перших шпатлях газети L'Osservatore Romano.
> Звістки про насильство проти ватиканської газети надходили з більшої частини країни. «Я з сумом мушу повідомити, що тут, в Л'Акуїлі, – писав 13 травня архієпископ Л'Акуїли, – протягом останніх трьох днів примірники L'Osservatore Romano були вилучені, розірвані та спалені, як видається, за наказом федерального секретаря [фашистської партії]». Про те, що накази надійшли з високих місць, був переконаний і монсеньйор Монтіні, який відповів: «Очевидно, що труднощі з розповсюдженням L'Osservatore Romano є наслідком наказів, які, з незрозумілих причин, надійшли від вищого керівництва» (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, ff. 36r, 35r) (...) «Після спалення всіх примірників L'Osservatore Romano, – повідомляв 11 травня директор католицької газети Болоньї L'Avvenire d'Italia, – вони спалили і наші. Прийшовши до офісу газети, вони вилучили весь тираж… і спалили його на вулиці». (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, f. 329r). 12 травня Маджоні викликав до Ватикану тимчасового повіреного італійського посольства, щоб поскаржитися на насильство, вчинене проти ватиканської газети, і погрожував публічним протестом, якщо це продовжиться. Меморандум, 13 травня 1940 р., (AAV, Segr. Stato, 1940, Stato Città Vaticano, posiz. 63, ff. 31r–32r). 14 травня він надіслав ноту багатьом нунціям і апостольським делегатам, щоб поінформувати їх про насильство, вчинене проти газетних кіосків, які продавали примірники випуску L'Osservatore Romano від 12 травня (ADSS, т. 1, № 315)
Те, що було спалено фашистами це текст трьох телеграм Папи Пія ХІІ, де засуджувався, або принаймні пасивно-агресивно засуджувався наступ Рейху на Західну Європу, який був надрукований на перших шпатлях газети L'Osservatore Romano.
12.05.202508:43
1488, націонал-соціалістичний комунізм😁
07.05.202510:54
Щоб розуміти, чого генерала Рейху кричали, що наближається катастрофічне становище Рейху й вимагали достукатись до "генія" військової справи.
Згідно записки військово-економічного управління Верховного командування Вермахту ситуація з паливом стрімко наближалася до критичної точки. На початок 1942 р. до «повного паралічу армії» мала призвести вже не російська бруд, а виснаження запасів палива: "Особливо необхідно в розробці наголосити на серйозності ситуації з паливом. Уся подальша ведення війни залежить від того, чи отримаємо ми зараз додаткове пальне. Наприкінці 1941 року ми повністю вичерпали запаси, що спричиняє повну нерухомість армії та ставить під сумнів продовження Східної кампанії навесні 1942 року. У Сталіно вперше було виявлено значні кількості сировинного металу. У Сербії з 10 листопада зупиняється залізничне сполучення, якщо не надійде вугілля (з Верхньої Сілезії). Подача цього вугілля затримується через транспортні труднощі, що, зокрема, ставить під загрозу наші єдині поставки хромової руди. В межах Райху – посилення енергетичної кризи" (RW19/165, аркуш 296-297)
Але ще гірше становище було на флоті, де межа вже перейшла катастрофічний рубікон. Флот Рейху де-факто перестав навіть виходити в море, бо дефіцит мазуту був настільки суттєвий, що Верховне головнокомандування на нараді класифікувало становище, як катастрофічне: "Виробництво нафти в Румунії розвивається ще менш сприятливо, ніж очікувалося раніше. Катастрофічна ситуація з мазутом: німецький і італійський військово-морські флоти разом отримують лише 36 000 замість 74 000 моторних тонн. Причини зниження обсягів виробництва значною мірою мають фінансовий характер. Ми хочемо запропонувати румунським нафтовим компаніям вищі ціни як стимул, але за умови, що ці підвищення не будуть нівельовані через оподаткування. Румуни на це не погоджуються, оскільки підвищення цін ще більше посилило б інфляційні процеси. Вони заявляють, що ми забираємо в них їхні цінні надра і нічого не даємо натомість" (Доповідь начальника відділу Ro, капітана зенітного флоту Ґрібеля керівникові відомства, RW 19/166, аркуш 2)
Мало цього сама військова-тилова економіка Рейху почала стрімко самознищуватись. Згідно записки економічного департаменту Рейхсбанку, Рейхсбанк дійшов висновку, що ситуацію з рейхсмаркою можна описати двома лаконічними твердженнями: 1) пропозиція споживчих товарів скоротилася вдвічі; 2) обсяг грошової маси, що перебуває в обігу, подвоївся. Це призвело до сильного невідповідності між попитом і пропозицією та посилення інфляційного тиску. Рейхсбанк особливо турбувало різке прискорення зростання грошової маси, що спостерігалося з квітня 1941 р. З квітня по серпень обсяг грошової маси, що перебувала в обігу, зріс на 10,9%, що було в три з половиною рази більше, ніж за той же період у 1940 р. У той же час відбулося відносне скорочення продажів державних облігацій банкам. Хоча Рейхсбанк не сумнівався в готовності населення змиритися з різким зниженням рівня життя, були очевидні ознаки того, що люди все частіше вдаються до послуг чорного ринку. Серед тих, хто, подібно до фермерів, ремісників і дрібних крамарів, мав доступ до дефіцитних предметів споживання, нормою ставала бартерна торгівля. При поточних темпах зростання грошової маси механізми контролю за цінами і ставками зарплати, що діяли з середини 1930-х рр., незабаром втратили б ефективність, після чого Німеччина зіткнулася б із загрозою катастрофічної інфляції, що супроводжувалася крахом виробництва і масовими заворушеннями, як на початку 1920-х рр (Головним чином я опираюсь на записку в BAL R2501/7007, аркуш 266–9 та аркуш 332)
Себто Гітлер знаючи, що ресурсів фізично немає на утримання й продовження наступу, все рівно віддав наказ ні шагу назад, убивши при цьому еліту Рейху в бездумних штурмах за мертві посадки.
Згідно записки військово-економічного управління Верховного командування Вермахту ситуація з паливом стрімко наближалася до критичної точки. На початок 1942 р. до «повного паралічу армії» мала призвести вже не російська бруд, а виснаження запасів палива: "Особливо необхідно в розробці наголосити на серйозності ситуації з паливом. Уся подальша ведення війни залежить від того, чи отримаємо ми зараз додаткове пальне. Наприкінці 1941 року ми повністю вичерпали запаси, що спричиняє повну нерухомість армії та ставить під сумнів продовження Східної кампанії навесні 1942 року. У Сталіно вперше було виявлено значні кількості сировинного металу. У Сербії з 10 листопада зупиняється залізничне сполучення, якщо не надійде вугілля (з Верхньої Сілезії). Подача цього вугілля затримується через транспортні труднощі, що, зокрема, ставить під загрозу наші єдині поставки хромової руди. В межах Райху – посилення енергетичної кризи" (RW19/165, аркуш 296-297)
Але ще гірше становище було на флоті, де межа вже перейшла катастрофічний рубікон. Флот Рейху де-факто перестав навіть виходити в море, бо дефіцит мазуту був настільки суттєвий, що Верховне головнокомандування на нараді класифікувало становище, як катастрофічне: "Виробництво нафти в Румунії розвивається ще менш сприятливо, ніж очікувалося раніше. Катастрофічна ситуація з мазутом: німецький і італійський військово-морські флоти разом отримують лише 36 000 замість 74 000 моторних тонн. Причини зниження обсягів виробництва значною мірою мають фінансовий характер. Ми хочемо запропонувати румунським нафтовим компаніям вищі ціни як стимул, але за умови, що ці підвищення не будуть нівельовані через оподаткування. Румуни на це не погоджуються, оскільки підвищення цін ще більше посилило б інфляційні процеси. Вони заявляють, що ми забираємо в них їхні цінні надра і нічого не даємо натомість" (Доповідь начальника відділу Ro, капітана зенітного флоту Ґрібеля керівникові відомства, RW 19/166, аркуш 2)
Мало цього сама військова-тилова економіка Рейху почала стрімко самознищуватись. Згідно записки економічного департаменту Рейхсбанку, Рейхсбанк дійшов висновку, що ситуацію з рейхсмаркою можна описати двома лаконічними твердженнями: 1) пропозиція споживчих товарів скоротилася вдвічі; 2) обсяг грошової маси, що перебуває в обігу, подвоївся. Це призвело до сильного невідповідності між попитом і пропозицією та посилення інфляційного тиску. Рейхсбанк особливо турбувало різке прискорення зростання грошової маси, що спостерігалося з квітня 1941 р. З квітня по серпень обсяг грошової маси, що перебувала в обігу, зріс на 10,9%, що було в три з половиною рази більше, ніж за той же період у 1940 р. У той же час відбулося відносне скорочення продажів державних облігацій банкам. Хоча Рейхсбанк не сумнівався в готовності населення змиритися з різким зниженням рівня життя, були очевидні ознаки того, що люди все частіше вдаються до послуг чорного ринку. Серед тих, хто, подібно до фермерів, ремісників і дрібних крамарів, мав доступ до дефіцитних предметів споживання, нормою ставала бартерна торгівля. При поточних темпах зростання грошової маси механізми контролю за цінами і ставками зарплати, що діяли з середини 1930-х рр., незабаром втратили б ефективність, після чого Німеччина зіткнулася б із загрозою катастрофічної інфляції, що супроводжувалася крахом виробництва і масовими заворушеннями, як на початку 1920-х рр (Головним чином я опираюсь на записку в BAL R2501/7007, аркуш 266–9 та аркуш 332)
Себто Гітлер знаючи, що ресурсів фізично немає на утримання й продовження наступу, все рівно віддав наказ ні шагу назад, убивши при цьому еліту Рейху в бездумних штурмах за мертві посадки.
15.05.202511:59
Практичний вектор втілення антихристиянської політики Рейху. Лист генерального вікарія єпископа-помічника Димека до єпископа Вінкена щодо становища Церкви в Позені. Єпископський архів у Бреслау. 1A 25 w 54. Машинописна копія.
"1. Архієпископський палац, будівля курії та семінарія перетворені на поліцейські казарми. Усі ділові документи вивезені. Курія та церковний суд не функціонують. Нещодавно було ліквідовано дієцезіальний архів.
2. П’ять найбільших церков у місті (включно з катедрою) постійно зачинені, у самій дієцезії — ще приблизно п’ять церков. Причастя хворих здійснюється без перешкод, хоча в окремих місцевостях і округах саботується нижчими владними органами. Практично всі хрести, образи святих та каплички знищено.
3. На 1 вересня 1939 року в архідієцезії Познань (про яку я доповідаю) діяли 681 світських священиків. З них на посаді залишилося близько 275. Два повіти (Остров та Кемпен), що належать до адміністративного округу Каліш, поки що не зачеплені інтернуванням. У душпастирстві також діють приблизно 30 монахів-священиків. Із 371 парафії приблизно 120 залишилися без священиків, але – дякувати Богові – майже всі вони, за винятком кількох, обслуговуються сусідніми священиками. Священики проводять по дві-три служби на день. Близько 170 священиків перебувають у концтаборах, з них кілька десятків — у Маутхаузені; останні очікують на швидку смерть. Для останніх я благаю про співчуття. Навіть найтяжчу фізичну працю на свободі вони вважали б найбільшим благом. Більшість із них ніколи не мали нічого спільного з політикою. Померли близько 50 осіб, з них лише половина — природною смертю. Близько 100 було евакуйовано до Генерального губернаторства, приблизно 25 перебувають за кордоном, близько 60 вважаються зниклими. Капітул собору не діє.
4. Переважну більшість парафіяльних будинків реквізувала поліція, служба народного добробуту та опікуни. Церковні книги в багатьох округах вилучені поліцією; в деяких місцях дозволено священикам видавати документи в поліцейських управліннях. Парафіяльні землі обробляються державними органами. Священики залишаються без доходів. Вони живуть за рахунок пожертв за меси, випадкових доходів і пожертв небагатьох залишених католиків.
5. Останнім часом було розпущено численні ордени та згромадження, часто, як і кармеліток, із дуже тяжкими супутніми обставинами. Кажуть, що всі монастирі мають бути ліквідовані (зразковий ґау).
6. Становище німецьких католиків наразі дуже складне. Їм заборонено відвідувати богослужіння, які проводять польські священики. Але кількість німецьких священиків дуже мала (можливо, 10–12 осіб). Переселенці та ті, кого призначили з Райху, залишаються без душпастирської опіки. Існує тиск на совість"
Щодо 5 пункту це офіційна політика Рейху й особисто Бормана. У той час як Ґрайзер розпочав свої перші антиклерикальні заходи, Борман у червні 1940 року представив проєкт «Постанови про правовий статус релігійних товариств і релігійних об’єднань у Райхсгау Данциг — Західна Пруссія». Проєкт передбачав, що всі релігійні товариства в новому райхсгау для набуття правоздатності повинні були отримати дозвіл райхсштатгальтера (NS 8/238, 24.6.40). Себто всі зусилля Рейху були спрямована на те, щоб звести обидві християнські конфесії до статусу суворо регламентованих об’єднань.
"1. Архієпископський палац, будівля курії та семінарія перетворені на поліцейські казарми. Усі ділові документи вивезені. Курія та церковний суд не функціонують. Нещодавно було ліквідовано дієцезіальний архів.
2. П’ять найбільших церков у місті (включно з катедрою) постійно зачинені, у самій дієцезії — ще приблизно п’ять церков. Причастя хворих здійснюється без перешкод, хоча в окремих місцевостях і округах саботується нижчими владними органами. Практично всі хрести, образи святих та каплички знищено.
3. На 1 вересня 1939 року в архідієцезії Познань (про яку я доповідаю) діяли 681 світських священиків. З них на посаді залишилося близько 275. Два повіти (Остров та Кемпен), що належать до адміністративного округу Каліш, поки що не зачеплені інтернуванням. У душпастирстві також діють приблизно 30 монахів-священиків. Із 371 парафії приблизно 120 залишилися без священиків, але – дякувати Богові – майже всі вони, за винятком кількох, обслуговуються сусідніми священиками. Священики проводять по дві-три служби на день. Близько 170 священиків перебувають у концтаборах, з них кілька десятків — у Маутхаузені; останні очікують на швидку смерть. Для останніх я благаю про співчуття. Навіть найтяжчу фізичну працю на свободі вони вважали б найбільшим благом. Більшість із них ніколи не мали нічого спільного з політикою. Померли близько 50 осіб, з них лише половина — природною смертю. Близько 100 було евакуйовано до Генерального губернаторства, приблизно 25 перебувають за кордоном, близько 60 вважаються зниклими. Капітул собору не діє.
4. Переважну більшість парафіяльних будинків реквізувала поліція, служба народного добробуту та опікуни. Церковні книги в багатьох округах вилучені поліцією; в деяких місцях дозволено священикам видавати документи в поліцейських управліннях. Парафіяльні землі обробляються державними органами. Священики залишаються без доходів. Вони живуть за рахунок пожертв за меси, випадкових доходів і пожертв небагатьох залишених католиків.
5. Останнім часом було розпущено численні ордени та згромадження, часто, як і кармеліток, із дуже тяжкими супутніми обставинами. Кажуть, що всі монастирі мають бути ліквідовані (зразковий ґау).
6. Становище німецьких католиків наразі дуже складне. Їм заборонено відвідувати богослужіння, які проводять польські священики. Але кількість німецьких священиків дуже мала (можливо, 10–12 осіб). Переселенці та ті, кого призначили з Райху, залишаються без душпастирської опіки. Існує тиск на совість"
Щодо 5 пункту це офіційна політика Рейху й особисто Бормана. У той час як Ґрайзер розпочав свої перші антиклерикальні заходи, Борман у червні 1940 року представив проєкт «Постанови про правовий статус релігійних товариств і релігійних об’єднань у Райхсгау Данциг — Західна Пруссія». Проєкт передбачав, що всі релігійні товариства в новому райхсгау для набуття правоздатності повинні були отримати дозвіл райхсштатгальтера (NS 8/238, 24.6.40). Себто всі зусилля Рейху були спрямована на те, щоб звести обидві християнські конфесії до статусу суворо регламентованих об’єднань.
11.05.202515:59
Пій XII взагалі мав би відреагувати на це, але його політика щодо Рейху була десь на рівні Франциска щодо агресії РФ в Україні. Себто Пій XII до останнього не осуджував агресію Рейху щодо Польши. Десь наприкінці вересня до Риму прибув польский кардинал-примус Августа Глонда. Він зустрівся з Пієм в резиденції, але залишилися розчарованими. Британський посол у Ватикані зазначив, що Пій XII «не висловив жодного слова осуду ні німецького, ні російського вторгнення до Польщі».
Log in to unlock more functionality.
