Гумар і забавы
джипсі хäос
Гумар і забавы
28.02.202521:22
цифровий детокс
діджитал ретріт
інтернет-целібат
побачимося через певний проміжок часу, обійняв поцілував
діджитал ретріт
інтернет-целібат
побачимося через певний проміжок часу, обійняв поцілував
28.02.202519:31
настрій:
Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту
да медыяконтэнту
28.02.202517:42
я знаю всього потрошку але в цілому я ніхуя не знаю відверто кажучи
28.02.202516:37
Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту
да медыяконтэнту
+3
28.02.202520:03
роботи українського художника, графіка та майстра екслібрису Костянтина Калиновича [1959 – …] #art
28.02.202518:59
Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту
да медыяконтэнту
28.02.202518:34
тіті какетський / сallicebus caquetensis
28.02.202517:42
‘dutch girl’ ~ 1936/38, by paul outerbridge
28.02.202516:37
«Пивна вулиця» та «Джиновий провулок» [Beer Street and Gin Lane] – це дві гравюри, випущені в 1751 році англійським художником Вільямом Хогартом на підтримку того, що згодом стане Законом про джин. гравюри зображують зло споживання джину [тоді загальний термін для дистильованих спиртних напоїв на основі зерна] як контраст із перевагами вживання пива
«Джиновий провулок» зображує злидні та відчай громади, вихованої на джині. розпач, смерть і занепад пронизують сцену. на гравюрі ми можемо бачити ломбард, де скупий містер Гріп жадібно забирає життєво важливі речі алкоголіків-мешканців вулиці в обмін на кілька копійок задля задоволення їх деструктивної звички та трунаря, для якого Хогарт зображує мінімум жменьку нових клієнтів тільки з цієї сцени
найбільш шокуючим елементом в центрі картини є жінка на передньому плані, яка, пригнічена джином і доведена до проституції своєю звичкою – про що свідчать сифілітичні виразки на її ногах – дозволяє своїй дитині вислизнути з її рук і зануритися на смерть на сходову клітку джинового льоху внизу. напівоголена, вона не турбується ні про що, крім щіпки нюхального тютюну
інші образи відчаю і божевілля заповнюють сцену: на вулиці вередує стурбований чоловік, б'ючи себе по голові парою міхів, тримаючи в руках насаджене на шип немовля – мати мертвої дитини з криком від жаху вибігає з будинку; перукар наклав на себе руки на напівзруйнованому горищі своєї перукарні, розорений алкоголізмом місцевих; на сходах, під жінкою, яка дозволила своїй дитині впасти, спочиває скелетний продавець брошур, можливо, мертвий від голоду, коли з його кошика вислизає непродана моралізаторська брошура про шкоду вживання джину «Падіння місіс Джин». поруч сидить чорний пес, символ відчаю і депресії. біля винокурні почалася бійка, і божевільний каліка піднімає милицю, щоб вдарити свого сліпого співвітчизника
у порівнянні з хворобливими безнадійними мешканцями Джинового провулку, щасливі люди Пивної вулиці виблискують міцним здоров'ям і доброзичливістю. «Тут все радісно і процвітає. Працьовитість і веселість йдуть рука об руку»
сцена населена стриманими і добродушними англійськими робітниками. неподалік пара продавців риби відпочиває з пінтою, а портьє кладе свою ношу, щоб підкріпитися. на задньому плані двоє чоловіків у кріслі седан зупиняються, щоб випити, а пасажирка залишається затиснутою всередині, її велика спідниця-обруч притискає її на місці. на даху будівельники, які працюють над будинком митаря над корчмою «Сонце», виголошують тост з майстром кравецької майстерні. на цьому зображенні це бочка з пивом, яка висить на мотузці над вулицею, на відміну від тіла перукаря в Джиновому провулку
мешканці Бір-стріт і Джин-Лейн п'ють, а не працюють, але на Пивній вулиці робітники відпочивають після своєї праці – всі зображені перебувають на своєму робочому місці, або мають при собі свої товари чи знаряддя праці – тоді як на Джин-Лейн люди п'ють замість того, щоб працювати
на найпростішому рівні Вільям Хогарт зображує жителів Пивної вулиці щасливими і здоровими, які харчуються корінним англійським маленьким пивом і елем, а тих, хто живе в Джиновому провулку, знищеними своєю пристрастю до іноземного спирту джину; але, як і в багатьох роботах Хогарта, більш детальний розгляд виявляє інші цілі його сатири і виявляє, що бідність Джин Лейн і процвітання Бір-стріт пов'язані більш тісно, ніж здається на перший погляд
«Джиновий провулок» показує шокуючі сцени дітовбивства, голоду, божевілля, занепаду та самогубства, тоді як «Пивна вулиця» зображує промисловість, здоров'я, доброчесність і процвітаючу комерцію
«Джиновий провулок» зображує злидні та відчай громади, вихованої на джині. розпач, смерть і занепад пронизують сцену. на гравюрі ми можемо бачити ломбард, де скупий містер Гріп жадібно забирає життєво важливі речі алкоголіків-мешканців вулиці в обмін на кілька копійок задля задоволення їх деструктивної звички та трунаря, для якого Хогарт зображує мінімум жменьку нових клієнтів тільки з цієї сцени
найбільш шокуючим елементом в центрі картини є жінка на передньому плані, яка, пригнічена джином і доведена до проституції своєю звичкою – про що свідчать сифілітичні виразки на її ногах – дозволяє своїй дитині вислизнути з її рук і зануритися на смерть на сходову клітку джинового льоху внизу. напівоголена, вона не турбується ні про що, крім щіпки нюхального тютюну
інші образи відчаю і божевілля заповнюють сцену: на вулиці вередує стурбований чоловік, б'ючи себе по голові парою міхів, тримаючи в руках насаджене на шип немовля – мати мертвої дитини з криком від жаху вибігає з будинку; перукар наклав на себе руки на напівзруйнованому горищі своєї перукарні, розорений алкоголізмом місцевих; на сходах, під жінкою, яка дозволила своїй дитині впасти, спочиває скелетний продавець брошур, можливо, мертвий від голоду, коли з його кошика вислизає непродана моралізаторська брошура про шкоду вживання джину «Падіння місіс Джин». поруч сидить чорний пес, символ відчаю і депресії. біля винокурні почалася бійка, і божевільний каліка піднімає милицю, щоб вдарити свого сліпого співвітчизника
у порівнянні з хворобливими безнадійними мешканцями Джинового провулку, щасливі люди Пивної вулиці виблискують міцним здоров'ям і доброзичливістю. «Тут все радісно і процвітає. Працьовитість і веселість йдуть рука об руку»
сцена населена стриманими і добродушними англійськими робітниками. неподалік пара продавців риби відпочиває з пінтою, а портьє кладе свою ношу, щоб підкріпитися. на задньому плані двоє чоловіків у кріслі седан зупиняються, щоб випити, а пасажирка залишається затиснутою всередині, її велика спідниця-обруч притискає її на місці. на даху будівельники, які працюють над будинком митаря над корчмою «Сонце», виголошують тост з майстром кравецької майстерні. на цьому зображенні це бочка з пивом, яка висить на мотузці над вулицею, на відміну від тіла перукаря в Джиновому провулку
мешканці Бір-стріт і Джин-Лейн п'ють, а не працюють, але на Пивній вулиці робітники відпочивають після своєї праці – всі зображені перебувають на своєму робочому місці, або мають при собі свої товари чи знаряддя праці – тоді як на Джин-Лейн люди п'ють замість того, щоб працювати
на найпростішому рівні Вільям Хогарт зображує жителів Пивної вулиці щасливими і здоровими, які харчуються корінним англійським маленьким пивом і елем, а тих, хто живе в Джиновому провулку, знищеними своєю пристрастю до іноземного спирту джину; але, як і в багатьох роботах Хогарта, більш детальний розгляд виявляє інші цілі його сатири і виявляє, що бідність Джин Лейн і процвітання Бір-стріт пов'язані більш тісно, ніж здається на перший погляд
«Джиновий провулок» показує шокуючі сцени дітовбивства, голоду, божевілля, занепаду та самогубства, тоді як «Пивна вулиця» зображує промисловість, здоров'я, доброчесність і процвітаючу комерцію
Пераслаў з:
Maга'zine
28.02.202515:24
Ну і крайній пост по альбом, наше інтерв'ю для Неформата https://www.neformat.com.ua/articles/obriy-maiemo-rozvivati-use-shcho-robit-nas-ukrayincyami.html .
Це якщо вас цікавить такий собі загальний портрет морально вигорівшого, але ще активного вітчизняного металпанк музиканта.
Це якщо вас цікавить такий собі загальний портрет морально вигорівшого, але ще активного вітчизняного металпанк музиканта.
28.02.202520:03
якщо ви так сама віддано відноситеся до пройобування часу в інтернеті, як і я, то пропоную вам покрутити 3д-модельку людського мозку.
там можна по долям розділити, по зонам, окремо по різним під-органам
https://www.brainfacts.org/3d-brain#intro=false&focus=Brain&zoom=false
там можна по долям розділити, по зонам, окремо по різним під-органам
https://www.brainfacts.org/3d-brain#intro=false&focus=Brain&zoom=false
28.02.202518:59
28.02.202517:42
‘the coffee drinkers’ ~ 1940, by paul outerbridge
Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту
да медыяконтэнту
28.02.202516:23
пʼятнична листівка до хлопаків та дівчат з Шо, так Важко? 🍻
Пераслаў з:Maга'zine
28.02.202515:24
🇺🇦Обрій - Йосип LP (2025)
Нарешті цей альбом вийшов. Це було довго, це було важко, але це вартувало того.
Вісім треків (сім пісень і одна інтерлюдія). Мікс старорежимного європейського металу з хардкором на звуці Boss HM2. Металу більше, ніж зазвичай.
Лірично це робота присвячена сталінським репресіям. Кожен трек це окрема тема з трагічної історії людей, яким в той час не пощастило бути великим радянським народом. Нашим гітаристом Василем Лавером пророблена дуже велика робота над концепцією альбома, гарно попрацьовано як з змістом, так і з формою.
Альбом виходить за допомоги двох міцних вітчизняних лейблів Neformat Family i Robustfellow. Станом на зараз "Йосип" матеріалізований у вигляді касет. Замовити можна у нас в інстаграмі.
Отже, слухайте, діліться з друзями, пишіть враження. Ми будемо вдячні вам за увагу до нашої роботи.
Послухати - https://song.link/obrijyosyp
Ютуб мюзік трохи затримується, тому хто використовує саме цей сервіс, тримайте поки такий варіант - https://music.youtube.com/watch?v=7VJJ7hoDzTU&si=-Bv033yJdmtKJhH6
Ну і кого цікавить саме концептуальна сторона релізу, то заходьте на наш бендкемп, тицяйте на кожен трек окремо і читайте на ту чи іншу тему - https://obrij.bandcamp.com/album/joseph
#death_metal #hardcore
Нарешті цей альбом вийшов. Це було довго, це було важко, але це вартувало того.
Вісім треків (сім пісень і одна інтерлюдія). Мікс старорежимного європейського металу з хардкором на звуці Boss HM2. Металу більше, ніж зазвичай.
Лірично це робота присвячена сталінським репресіям. Кожен трек це окрема тема з трагічної історії людей, яким в той час не пощастило бути великим радянським народом. Нашим гітаристом Василем Лавером пророблена дуже велика робота над концепцією альбома, гарно попрацьовано як з змістом, так і з формою.
Альбом виходить за допомоги двох міцних вітчизняних лейблів Neformat Family i Robustfellow. Станом на зараз "Йосип" матеріалізований у вигляді касет. Замовити можна у нас в інстаграмі.
Отже, слухайте, діліться з друзями, пишіть враження. Ми будемо вдячні вам за увагу до нашої роботи.
Послухати - https://song.link/obrijyosyp
Ютуб мюзік трохи затримується, тому хто використовує саме цей сервіс, тримайте поки такий варіант - https://music.youtube.com/watch?v=7VJJ7hoDzTU&si=-Bv033yJdmtKJhH6
Ну і кого цікавить саме концептуальна сторона релізу, то заходьте на наш бендкемп, тицяйте на кожен трек окремо і читайте на ту чи іншу тему - https://obrij.bandcamp.com/album/joseph
#death_metal #hardcore
28.02.202519:32
похуй_пропєтляєм.jpeg
+2
28.02.202518:50
by reachartwork
Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту
да медыяконтэнту
28.02.202518:23
хардкор-бро-вєртушечники буквально на будь-якому концерті будь-якого жанру without any reason:
+2
28.02.202517:42
#ph роботи легендарного фотографа Пола Аутербріджа [Paul Outerbridge, 1896–1958], найбільш відомого своїми новаторськими роботами в кольоровій фотографії та авангардним використанням композиційного простору
Аутербрідж працював у сфері фешн- та комерційної фотографії, а його стиль формального компонування черпав натхнення з кубізму та модерністського абстрактного живопису. його фотографічні натюрморти з об’єктами та різними комерційними продуктами визначили естетику рекламної фотографії XX століття. крім того, він створив серію еротичних ню-фотографій, які не могли бути опубліковані за його життя через закони про цензуру
народившись у Нью-Йорку в 1896р та в юності отримавши сувору академічну освіту в школах Hill School та Culter School, Пол Аутербрідж всупереч бажанню свого батька, впливового хірурга з Нью-Йорка, відмовився від подальшої університетської освіти та почав навчатися в Лізі студентів мистецтв у Нью-Йорку. саме тут він познайомився з театральним сценографом Ролло Петерсом і став його асистентом. цей досвід і став визначальним для його фотографії: «Я розробив власну теорію створення сцен лише за допомогою світла»
технічний і концептуальний новатор, Пол Аутербрідж значно випереджав свій час. його культова фотографія The Coffee Drinkers 1940 року, створена для реклами супермаркету, є прикладом використання стилю життя для продажу продукту, де сам товар відіграє другорядну роль
крім того, Аутербрідж був піонером у використанні складного та вишуканого карбро-кольорового процесу друку, витрачаючи на створення одного знімка до дев’яти годин
коли Аутербрідж почав працювати з кольоровою фотографією, він, надихнувшись експериментальним стилем Ман Рея, також почав досліджувати жанр жіночого ню
однією з характерних рис його фотографій в цій площині було уникнення зорового контакту між моделлю та глядачем. Аутербрідж твердо вважав, що «ню має бути безособовим; фатальна помилка – дозволити моделі встановити особистий або інтимний контакт із людиною, яка дивиться на зображення»
у 1936/38р [є різне бачення] його робота Dutch Girl стала першою кольоровою еротичною фотографією жіночого, яку представили в Смітсонівському інституті у Вашингтоні. критики відзначали, що відтінки шкіри на цьому знімку були «більш правдоподібними, ніж будь-які кольорові фотографії, створені до того часу»
проте багато тогочасних критиків вважали ню-фотографії Аутербріджа надто провокаційними, шокуючими та невідповідними для широкої публіки. він часто вступав у конфлікти з компанією Eastman Kodak, яка забороняла зображення сосків і лобкового волосся у фотографіях, що публікувалися
Аутербрідж захищав свої роботи, стверджуючи, що цензура певних частин тіла надає невинним знімкам непотрібних порнографічних конотацій. попри зовнішню критику та цензуру, з 1930-х до 1950-х років Аутербрідж продовжував займатися еротичною фотографією
Аутербрідж працював у сфері фешн- та комерційної фотографії, а його стиль формального компонування черпав натхнення з кубізму та модерністського абстрактного живопису. його фотографічні натюрморти з об’єктами та різними комерційними продуктами визначили естетику рекламної фотографії XX століття. крім того, він створив серію еротичних ню-фотографій, які не могли бути опубліковані за його життя через закони про цензуру
народившись у Нью-Йорку в 1896р та в юності отримавши сувору академічну освіту в школах Hill School та Culter School, Пол Аутербрідж всупереч бажанню свого батька, впливового хірурга з Нью-Йорка, відмовився від подальшої університетської освіти та почав навчатися в Лізі студентів мистецтв у Нью-Йорку. саме тут він познайомився з театральним сценографом Ролло Петерсом і став його асистентом. цей досвід і став визначальним для його фотографії: «Я розробив власну теорію створення сцен лише за допомогою світла»
технічний і концептуальний новатор, Пол Аутербрідж значно випереджав свій час. його культова фотографія The Coffee Drinkers 1940 року, створена для реклами супермаркету, є прикладом використання стилю життя для продажу продукту, де сам товар відіграє другорядну роль
крім того, Аутербрідж був піонером у використанні складного та вишуканого карбро-кольорового процесу друку, витрачаючи на створення одного знімка до дев’яти годин
коли Аутербрідж почав працювати з кольоровою фотографією, він, надихнувшись експериментальним стилем Ман Рея, також почав досліджувати жанр жіночого ню
однією з характерних рис його фотографій в цій площині було уникнення зорового контакту між моделлю та глядачем. Аутербрідж твердо вважав, що «ню має бути безособовим; фатальна помилка – дозволити моделі встановити особистий або інтимний контакт із людиною, яка дивиться на зображення»
у 1936/38р [є різне бачення] його робота Dutch Girl стала першою кольоровою еротичною фотографією жіночого, яку представили в Смітсонівському інституті у Вашингтоні. критики відзначали, що відтінки шкіри на цьому знімку були «більш правдоподібними, ніж будь-які кольорові фотографії, створені до того часу»
проте багато тогочасних критиків вважали ню-фотографії Аутербріджа надто провокаційними, шокуючими та невідповідними для широкої публіки. він часто вступав у конфлікти з компанією Eastman Kodak, яка забороняла зображення сосків і лобкового волосся у фотографіях, що публікувалися
Аутербрідж захищав свої роботи, стверджуючи, що цензура певних частин тіла надає невинним знімкам непотрібних порнографічних конотацій. попри зовнішню критику та цензуру, з 1930-х до 1950-х років Аутербрідж продовжував займатися еротичною фотографією
28.02.202516:06
kay marie
+3
28.02.202515:17
роботи фотографа та краєзнавця з Донеччини, автора документальних світлин про життя українського села, зокрема у часи колективізації та Голодомору, Марко Залізняка [1893 – 1982] #ph
у 12-річному віці Марко Залізняк прочитав у газеті оголошення: «Хто хоче заробити 100 карбованців на місяць, займись фотографією». після цього за наколядовані під час різдвяних свят 4 карбованці замовив з магазину Вернера у Харкові свій перший фотоапарат. перші спроби фотографування виявились невдалими, але з апаратом Марко з того часу не розлучався
з початком Першої світової війни Залізняк був призваний до армії. на фронті фотографував однополчан — в окопах, під вогнем, на відпочинку, де у 1915р під час бою був тяжко поранений у груди
після завершення служби навесні 1929р у тодішньому Дніпропетровську Марко познайомився з видатним українським істориком та етнографом Дмитром Яворницьким. академік високо оцінив світлини Залізняка, листувався з ним та запрошував до себе в гості всю його сім'ю. ця дружба згодом вилилася у співпрацю 1931—1932рр в якості фотографа в археологічній експедиції, що проходила під керівництвом Яворницького на узбережжі Дніпра та території ДніпроГЕС
після повернення з експедиції до рідного села Залізняк отримував запрошення працювати фотографом у НКВС, завербуватися на лідолам «Сєдов», але на ці пропозиції не погодився. щоб врятувати велику родину від голоду, в селищі Гришине обміняв свої нагороди з Першої світової на два пуди хліба та вивіз рідних з Романівки
у 1933р Залізняк знов повертається на рідний хутір, де працює у колгоспі ім. Дем'яна Бідного в селі Удачне змивачем молока та бджолярем колгоспної пасіки
на початку 1930-х рр. в Удачному та довкола діялося те саме, що по всій совєтській Україні: колективізація , розкуркулення, відбирання хліба, виселення до Сибіру. Залізняк методично фіксував усе, що відбувалося на його очах. через «незручні» знімки його неодноразово викликали на допити
у 1934-му в результаті конфлікту з головою сільської ради (той вимагав колгоспного меду для особистих потреб) Залізняк був засуджений під приводом розорення та крадіжки колгоспної пасіки на п'ять років з виселенням у табори. для родини, що залишилась без господаря, настали чорні дні. дітей годували супом з картопляного лушпиння, а на зароблені в колгоспі 600 трудоднів нічого не дали, тому що батько був засуджений. Залізняк подав апеляцію, справа тяглася майже рік, але в результаті звинувачення з Марка Микитовича все ж зняли
під час німецької окупації 1941-1943 рр.. Залізняк перебував удома. після приходу Червоної армії у 50-річному віці був призваний на фронт. воював за Ленінград та у Карелії, де й був поранений. згодом знов повернувся на хутір Романівка, де спочатку працював конюхом, а з 1948 по 1954 — зливачем молока від міськмолокозаводу, і конюхом, і візником — від колгоспу
вийшовши на пенсію у 1954-му, Марко Залізняк займався виноградарством, бджолярством, садівництвом. був завідувачем пересувною бібліотекою, зустрічався з краєзнавцями, навчав фотомистецтву школярів та студентів. останні роки жив удвох із сином Андрієм, професійним фотографом
помер у листопаді 1982, похований у рідній Романівці в Донецькій області
відзняті Марком матеріали лягли в основу документальних фільмів «Миті нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Старий і новий Дніпро», «Голодомор» та інших. фотографії села Удачне часів Голодомору друкувались у місцевих газетах, підручниках з історії України, газеті Голос України, австралійському часописі Вільна думка та багато ще де
у 1995 році Донецькою обласною державною телерадіокомпанією був створений документальний фільм «Мгновения века уходящего» про життєвий та творчий шлях фотографа Марка Залізняка
у 12-річному віці Марко Залізняк прочитав у газеті оголошення: «Хто хоче заробити 100 карбованців на місяць, займись фотографією». після цього за наколядовані під час різдвяних свят 4 карбованці замовив з магазину Вернера у Харкові свій перший фотоапарат. перші спроби фотографування виявились невдалими, але з апаратом Марко з того часу не розлучався
з початком Першої світової війни Залізняк був призваний до армії. на фронті фотографував однополчан — в окопах, під вогнем, на відпочинку, де у 1915р під час бою був тяжко поранений у груди
після завершення служби навесні 1929р у тодішньому Дніпропетровську Марко познайомився з видатним українським істориком та етнографом Дмитром Яворницьким. академік високо оцінив світлини Залізняка, листувався з ним та запрошував до себе в гості всю його сім'ю. ця дружба згодом вилилася у співпрацю 1931—1932рр в якості фотографа в археологічній експедиції, що проходила під керівництвом Яворницького на узбережжі Дніпра та території ДніпроГЕС
після повернення з експедиції до рідного села Залізняк отримував запрошення працювати фотографом у НКВС, завербуватися на лідолам «Сєдов», але на ці пропозиції не погодився. щоб врятувати велику родину від голоду, в селищі Гришине обміняв свої нагороди з Першої світової на два пуди хліба та вивіз рідних з Романівки
у 1933р Залізняк знов повертається на рідний хутір, де працює у колгоспі ім. Дем'яна Бідного в селі Удачне змивачем молока та бджолярем колгоспної пасіки
на початку 1930-х рр. в Удачному та довкола діялося те саме, що по всій совєтській Україні: колективізація , розкуркулення, відбирання хліба, виселення до Сибіру. Залізняк методично фіксував усе, що відбувалося на його очах. через «незручні» знімки його неодноразово викликали на допити
у 1934-му в результаті конфлікту з головою сільської ради (той вимагав колгоспного меду для особистих потреб) Залізняк був засуджений під приводом розорення та крадіжки колгоспної пасіки на п'ять років з виселенням у табори. для родини, що залишилась без господаря, настали чорні дні. дітей годували супом з картопляного лушпиння, а на зароблені в колгоспі 600 трудоднів нічого не дали, тому що батько був засуджений. Залізняк подав апеляцію, справа тяглася майже рік, але в результаті звинувачення з Марка Микитовича все ж зняли
під час німецької окупації 1941-1943 рр.. Залізняк перебував удома. після приходу Червоної армії у 50-річному віці був призваний на фронт. воював за Ленінград та у Карелії, де й був поранений. згодом знов повернувся на хутір Романівка, де спочатку працював конюхом, а з 1948 по 1954 — зливачем молока від міськмолокозаводу, і конюхом, і візником — від колгоспу
вийшовши на пенсію у 1954-му, Марко Залізняк займався виноградарством, бджолярством, садівництвом. був завідувачем пересувною бібліотекою, зустрічався з краєзнавцями, навчав фотомистецтву школярів та студентів. останні роки жив удвох із сином Андрієм, професійним фотографом
помер у листопаді 1982, похований у рідній Романівці в Донецькій області
відзняті Марком матеріали лягли в основу документальних фільмів «Миті нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Старий і новий Дніпро», «Голодомор» та інших. фотографії села Удачне часів Голодомору друкувались у місцевих газетах, підручниках з історії України, газеті Голос України, австралійському часописі Вільна думка та багато ще де
у 1995 році Донецькою обласною державною телерадіокомпанією був створений документальний фільм «Мгновения века уходящего» про життєвий та творчий шлях фотографа Марка Залізняка
Паказана 1 - 24 з 11671
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.