— Я знаю тебе. Маю твоє фото. Ти — моя мама.

Смерть поясните неможливо.
А любов заслуговує на краще.

Я не хочу говорити про тебе й не хочу чути, як про тебе говорять інші. Звісно, це кліше: ми говоримо про померлих, щоб їх пам'ятати, втримати серед живих єдиним можливим для нас способом. Але відчуваю: що більше люди про тебе кажуть - наприклад, ті, хто виголошував промови на поминках, люди, які тебе любили, добре знали, чудово вміють оперувати словами, - то сильніше ти вислизаєш, перетворюєшся на якусь голограму.

Я перебуваю в одній з тих історій, коли людині дістаються випробування, у казці, де герой зустрічає незнайомця - це може бути людина чи звір, - якому потрібна допомога. Якщо людина відмовляється допомогти - вона отримує суворе покарання.

Вони не вкорочують собі віку. І не плачуть. Але їх можна зранити — і їх ранить. У них можуть розбиватися серця — і розбиваються. Вони можуть втратити розум - і втрачають.

«У тебе весь дім пропах собачатиною», - зауважує один із гостей. Я кажу, що подбаю про це.
Так і роблю — більше ніколи не запрошую цю людину в гості.

Роман зосереджений на тонкій взаємодії між головною героїнею — тендітною, але сильною дівчиною Сунь Мейнян і трьома важливими чоловіками в її житті. Один із них — її біологічний батько, Сунь Бін, віртуоз опери та лідер Боксерського повстання, антиімперіалістичної боротьби фермерів і ремісників Північного Китаю проти західного впливу. Поки розгортаються події, пов’язані з повстанням, цей чоловік поступово наближається до своєї долі — жахливої сандалової страти.