О. Оніщенко розкапав цікаву британську рефлексію Nate White на Трампа. Мені видалося цікавим. Наводжу його допис цілком👇
Зараз майже усі українці сприймають Трампа, м'яко кажучі, не надто толерантно. Тож мені стало цікаво, а як його сприймають іноземці? А особливо - британці, з іх культурою та глибоким й специфічним гумором.
Трохи пошукав, і знайшов.
Nate White, британський письменник, написав найкращий опис Дональда Трампа, який я коли-небудь читав. Ось український переклад (використовував кілька різних AI):
"Чому деякі британці не люблять Дональда Трампа?
Кілька речей спадають на думку. Трампу бракує певних якостей, які британці традиційно цінують. Наприклад, у нього немає класу, шарму, крутості, авторитету, співчуття, дотепності, тепла, мудрості, тонкості, чутливості, самосвідомості, скромності, честі та витонченості – якостей, якими, що цікаво, його попередник містер Обама був щедро наділений. Тож для нас цей разючий контраст досить незручно підкреслює обмеженість Трампа.
До того ж, ми любимо посміятися. І хоча Трамп може здаватися смішним, він жодного разу не сказав нічого іронічного, дотепного чи бодай трохи кумедного – жодного разу, ніколи. Я кажу це не риторично, а цілком буквально: жодного разу, ніколи. І цей факт особливо турбує британську чутливість – для нас відсутність гумору майже нелюдська. Але з Трампом це факт.
Він навіть не здається здатним зрозуміти, що таке жарт – його уявлення про жарт зводиться до грубого коментаря, неграмотної образи чи випадкового акту жорстокості.
Трамп – троль. І як усі тролі, він ніколи не буває смішним і ніколи не сміється; він лише гундосить або глузує. І що лякає, він не просто говорить грубими, безглуздими образами – він так і думає. Його розум – це простий ботоподібний алгоритм дріб’язкових упереджень і рефлекторної злоби.
У ньому ніколи немає глибинного шару іронії, складності, нюансів чи глибини. Усе на поверхні. Деякі американці можуть вбачати в цьому освіжаючу прямоту. Що ж, ми – ні. Ми бачимо це як відсутність внутрішнього світу, душі. А в Британії ми традиційно стаємо на бік Давида, а не Голіафа.
Усі наші герої – відважні аутсайдери: Робін Гуд, Дік Віттінгтон, Олівер Твіст. Трамп не є ані відважним, ані аутсайдером. Він – повна протилежність цьому. Він навіть не розпещений багатій чи жадібний товстосум. Він радше товстий білий слимак. Джабба Гатт привілеїв.
І що гірше, він є тим, що для британців таким, що не підлягає вибаченню – хуліганом. Але коли він серед інших хуліганів, то раптово перетворюється на підлабузливого посіпака.
Є неписані правила для таких речей – правила Квінсберрі базової порядності – і Трамп порушує їх усі. Він б’є нижче пояса – чого джентльмен ніколи не повинен, не хоче і не може робити – і кожен його удар спрямований нижче пояса. Йому особливо подобається штурхати вразливих чи безголосих – і він б’є їх, коли вони вже на землі.
Тож той факт, що значна меншість – можливо, третина – американців дивляться на те, що він робить, слухають, що він говорить, і думають: "Так, він здається моїм типом хлопця", викликає у британців певне здивування і немале занепокоєння, враховуючи, що американці мають бути добрішими за нас, і здебільшого такими і є.
Не потрібно особливо гострого ока, щоб помітити кілька вад у цьому чоловікові.
Цей останній пункт особливо бентежить і засмучує британців, а також багатьох інших людей; його недоліки здаються геть очевидними. Зрештою, неможливо прочитати хоча б один його твіт чи почути від нього пару речень, не зазирнувши в безодню.
Він перетворює відсутність мистецтва на мистецтво; він – Пікассо дріб’язковості; Шекспір лайна.
Його вади фрактальні: навіть його недоліки мають недоліки, і так до безкінечності.
Бог знає: у світі завжди були дурні люди, і чимало мерзотників також. Але рідко коли дурість була такою мерзенною, а мерзенність – такою дурною. Він змушує Ніксона виглядати надійним, а Джорджа Буша-молодшого – розумним.
Якби Франкенштейн вирішив створити монстра, зібраного виключно з людських вад – він створив би Трампа.
