я залишу це фото тут,
аби поруч з нею,
потім ставити фотографії,
де ми стоїмо в костюмах і даємо якесь інтервʼю,
де ми наглажені вітаємо повну залу на новій виставі,
де виходимо на уклін і гордо піднімаємо три пальці над головами,
де величезним натовпом обіймаємось у гримерці,
де всі актори, танцори, організатори наливають ром і кричать тости-вірші,
де ми збираємось у тур новим мюзиклом, і наш автобус зустрічають люди в різних містах…
Бо тоді,
в усі ці моменти - буде купа людей, привітання й усмішки,
а зараз,
як і останні 1.5 місяці,
є лише… я і Вітя.
І робота 24/7, так,
що я не памʼятаю,
коли останній раз змінював футболку під худаком,
так, що ви лягаєте спати й прокидаєтесь, чуючи раз за разом ті самі демки, уривки слів та фраз, вже не виходячи навіть на сонце,
просто сидите у підвалі у студії, з немитими головами,
і навколо танцюють літери та звуки, гімни та балади, срачі і зрада, щось…
що більше, за всіх нас, напевно.
Хай це буде тут,
а ви потім - будете дивитися на нас, у костюмах, з посмішками.
Я в душ пішов.
