Журнал “Подолія” | «🇺🇦»

Було б неповним перечисленням актів виданих за Гетьмана Павла, колиб ми не згадали про, так зване, проголошення Федерації. Гетьман Павло, шукаючи порятунку від небезпеки, що грозила Україні і насувалась на неї і ззовні і звнутрі, повірив в обіцянку представників Антанти Америки, Англії, Франції помогти і на їх безкомпромісові вимоги рішився проголосити федерацію Української Держави з майбутньою Росією, коли вона не буде большевицькою. Цим він повторив те хибне гасло, на якому твердо стояли перед ним провідники Української Центральної Ради, що навіть в 4-му універсалі про самостійність УНР, в його кінцевій частині тексту предрі кали, що Україна може буде частиною нової федерації Російської Республіки коли те рішать установчі збори. Але те проголошення Гетьман зробив дипломатично, як тактичний манерв так, що ноно фактично не має правного значення, бо його підписав тільки своїм іменем «Павло Скоропадський» без ствердження ще підписами дотичного міністра чи бодай зазначення свого титулу «гетьман». Але й помимо того фіктивного й безправного значення цього акту, не ухваленого міністерською радою і не ратифікованого ні Українським Соймом, якого ще не було, ні тим більше урядом і досі неіснуючої небольшевицької Росії, і помимо того, що той акт не має навіть такого міжнароднього значення й таких наслідків, як, скажім, пізніший Варшавський договір Директорії УНР з поляками стверджений і підписаний обома сторонами, Гетьман Павло все ж сам вважав той свій акт за хибу і в тому признавався в своїх писаних спогадах на еміграції з усією своєю щирістю. Тим він дав доказ для майбутнього обєктивного посуджувания як про свою особу, як державного мужа, так і про значення та причини його поступования. Тим він також дав разючий приклад, як ма ли б посуджувати наші політичні провідники свої рішення й поступовання. Гетьман Павло був свідомий почуття своєї відповідальности перед історією України і її народом.

Ілля Сапіга, описуючи свої зустрічі з Гетьманом Павлом, подає як, згадуючи про проголошення Федерації з неіснуючою Росією, Гетьман казав: «Помилявся я двічі: раз, коли влітку 1917 р. на таємних сходинах в Управлінні Правобережних Залізниць в Києві послухав Міхновського та Петлюру не арештував генерала Оберучева, російського командувача Київською округою, та не проголосив самостійности України; вдруге пішов за порадою Антанти і не повірив, щоб українські люди, як Винниченко та інші могли проти своєї Української Держави мати змову з російськими комуністами.»

Так представляється служба Гетьмана Павла Скоропадського Україні за час його правління. Треба підкреслити, що Павло Скоропадський будучи гетьманом завжди керувався інтересами України. Бажаючи вибороти ій права і узнання перед Антантою, яка виразно мстилася Україні за її союз Української Центральної Ради з Центральними Державами і хотіла тільки «эдіної і недэлімої Росії», Павло Скоропадський дає доручення своєму послові в Америці Коростовцеву заявити перед Антантою, що коли на перешкоді визнання України «де юре» стоїть його особа, то він готов зразу ж зректися гетьманства. Ще з самого початку перебрання влади в своїй грамоті з 29 квітня 1918 р. Гетьман Павло Скоропадський заповідає скликання Девжавного Сойму і свою владу вважає тимчасовою. А зрікаючись влади 14 грудня 1918 р. з огляду на повстання проти його влади, Гетьман, не бажаючи пролиття крови та виходячи теж тільки з мотивів добра України, проголосив у своєму зреченні так: «керуючись виключно добром України, я відмовляюсь від влади».

Дорога бідна моя Алінушка

Сьогодні я отримав секретне повідомлення, що в Петрограді безпорядки. Ти не можеш собі уявити [,] як ця звістка мене схвилювала, мене особливо мучить моя безпорадність у таку хвилину. Вся надія, що Пішак, вірний, Тебе не залишить і що Бог Тобі допоможе вийти з біди. Але заради Бога, будь обережна сама, нікуди Пешку по маєтках у цей час не посилай. Нехай він залишиться при Тобі. Об-суди питання[,] чи не поїхати вам до Фінляндії, що погано[,] це те, що Ти живеш у такому поганому кварталі, тож не випускай на вулицю дітей, у випадку обстрілу йдіть у внутрішні кімнати, а не дозволяй стояти біля вікон тощо. питання обміркуй серйозно. Ти страшенно довірлива і мене це особливо мучить. Я хотів Тебе викликати між 10 і 20 до Києва[.] але тепер я боюся, що ще гірше буде і для Тебе, і для мене, якщо діти залишаться самі, та й мені сумнівно[,] щоб можна було виїхати тепер, зважаючи на подібні ускладнення всередині країни. Чим усе це скінчиться. Напиши мені докладно якнайшвидше[,] для цього я посилаю Тобі Деваєва 36

Пивоваров мені все доставив у справності. Я так мріяв бачити і Тебе, і Пешехонова[,] тепер же потрібно тимчасово це зупинити. Напиши мені твою думку. Слава Богу, що в нас є вільний капітал, бережи його, як зіницю ока, і витрачай тільки в разі крайності. Дякую Тобі за твій клопіт про подарунки[,] додаю листи. Думаю, що Тобі не слід їхати з Молоствовим, він завжди їздить з якимись своїми коханками [,] і думаю [,] що Тобі він не пара, але подарунки переконай його привезти. До Києва, якщо Тобі доведеться їхати[,] Ти можеш доїхати [,] влаштувавшись завчасно в Петрограді, а якби Тобі довелося їхати до Луцька, я завжди мав би змогу попросити гр [афа] Ржевуського 37 -моєго товариша, Пешка його знає, Тебе влаштувати.

У мене тут все добре, роботи дуже багато[,] але начальники ди-візій у мене підбираються хороші, і[,] я думаю [,] все піде добре. Був у мене Гурко³, оглядав корпус[,] залишився задоволений. Тут у нас днями почнеться відлига і ми будемо залиті водою, німці досі були доволі спокійні, душать нас газами, але і ми їх теж, але це нічого, ми принюхалися і втрати у нас від них нікчемні. Але тепер, зважаючи на ваші ускладнення, дуже ймовірно, що вони перейдуть у наступ. Мене це не турбує особливо, оскільки в нас усі в цій справі напоготові.

Я здоровий, але сумую за Тобою[,] моя дорога Алінушка [,] особливо тепер, коли думаю, що Ти в небезпеці. Телеграфуй і пиши мені частіше. По-моєму, Ти даремно продала Паккард[,] особливо не запитуючи мене, такого ми за

сясь мене, такого ми за ту ціну не купимо, а Бенц добре[,] що продала. [...] Якби в Петрограді налагодилася справа [,] тоді приїжджай до мене в Київ, моя люба, я страшенно за Тобою скучив. Щойно я отримаю телеграму з Твоєю думкою, я почну з'ясовувати питання [,] чи можу я їхати чи ні. Зараз я не можу, тому що звістки з Петрограда змушують нас бути напоготові, але якщо це не так серйозно [,] як нам це тут здається, то [,] звісно [,] я думаю [,] мене відпустять днів на 8 до Києва. Я мрію їхати між 12 і 16 березня з тим[,] щоб Ти на Великдень була вже вдома. Напиши мені частіше.

фіруй мені частіше. Обіймаю Тебе [,] моя люба женушка [.] хай береже Тебе і наших дітей Бог.

Твій Павлик

Літо 1918 року Болбочан провів у складі Запорізького корпусу, що повнив службу на північно-східніх кордонах України. За цей час він розбудував свою дивізію та привів її до степені найвищої регулярності. В цьому періоді служби в нагороду за бойові та організаційні заслуги Гетьман Павло підвищив Болбочана до рангу полковника.
Коли вибухло протигетьманське повстання Директорії УНР, Болбочан, очоливши Запорізький корпус, пристав до повстання з тяжким серцем.

Перед повстанням і в дні повстання Болбочан ще хотів і надіявся об'єднати революційну демократію з консервативними хліборобськими кругами в особі Гетьмана для спільної боротьби проти москофільських інтриг на Україні.

Передчуття величезної небезпеки, яка загрожувала Українській державності, свідомість того, що повстання проти Гетьманської влади може ще більше розхитати і ослабити відпорну силу українського народу, страшенно турбувало Болбочана перед повстанням і на початку його, про що свідчать його близькі помічники того часу...

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬК 29 VI.