Чому я вважаю, що серія про Алекс Стерн — дуже моя історія?
🖤 Не дарк академія
Не в тому плані, що це не дарк академія, а в тому, що не за дарк академію :) Я читала не так багато книг у цьому жанрі, насправді, лише "Вавилон", який я ненавиджу всім серцем, і "Таємну історію", яку я прочитала, певно, на відсотків 20 і навряд колись повернусь. Тому ні, я не бігаю за цією атмосферою і точно не фанатка. Тут вона є, вона класна, але це точно не те перше, за що я люблю цю серію.
🖤 Персонажі
Я завжди ділю книги на відперсонажні і відсюжетні, люблю перші, зазвичай недолюблюю другі. Так, тут є якісь вау-повороти, але не пригадую чогось, що б вразило мене настільки, щоб я не могла отямитись від шоку. І вау-повороти мені не потрібні. Що мені потрібно — сильні, яскраві, багатогранні персонажі. Саме це я в першу чергу ціную в книгах. Одне рішення одного персонажа, одна несподівана дружба/допомога/посмішка, вражають і зачіпають мене значно більше, ніж всі плоттвісти світу. Коли другорядний персонаж за кілька моментів стає твоїм улюбленцем — оце для мене майстерність, яка переважає будь-які вау-повороти.
🖤 І ще про персонажів)
Їхнє минуле. Я дуже люблю, коли розкриття персонажа відбувається через невідоме нам минуле (за це я і закохана у "Хроніки Буресвітла"). І я була впевнена, що в "Дев'ятому домі", який на розкритті минулого й збудований, ми вже дізнались про Алекс все. Але "Біснуватий", хай і не зовсім відкрив якісь нові моменти, але заглибив і протрактував усе це минуле так болісно і масштабно, що я досі думаю про деякі моменти.
🖤 Мняско
Якщо я писала, що "Темне сходження" для мене — кістки без м'яса, то тут м'яско аж випирає. Якщо я читаю книгу і не бачу її сюжетної структури, то це класна книга. Я не хочу читати і думати: о, привіт, перший плоттвіст, гм, непоганий кінець другої арки. Я хочу читати і змушувати себе час від часу виринати на поверхню, щоб проаналізувати, як авторка зробила зі мною щойно оце. Лі Бардуґо ой-як це вдалось.
🖤 Пекло
Сюжет сходження у пекло настільки добре відомий нам всім, що взятись за нього — неабияка сміливість. Я дуже хвилювалась, що Пекло все зіпсує. Бо привіт, Орфею, Одіссею і Енею, я не хотіла побачити вже добре знайому історію. І водночас — ще більше не хотіла якусь "сучасну" інтерпретацію пекла, як ото часом роблять. І я вважаю, що Пекло вдалось. Думаю, його буде ще більше, але поки я не розчарована, хоч і не аж надто захоплена. Все було ок.
🖤 Сюжетні лінії
Як і у першій книзі, в "Біснуватому" було кілька сюжетних ліній, які потім зійшлись в один пучок. Я вже знала, чого очікувати, бо книга, по суті, збудована так само, як "Дев'ятий дім", тому якогось вау-ефекту не було, але знову ж: не для нього я цю книгу читаю. Ці лінії гарно приблизно водночас починаються, цікаво закінчуються, залишають по собі зрозумілий інтригуючий гачок на останніх сторінках. Такий дуже чіткий і яскравий пучок ліній. Хочу якось взятись проаналізувати їхню структуру чисто для себе, бо це, як на мене, те, на чому варто вчитись.
📚 Письменницький інсайт
Щоб розкрити другорядного / епізодичного персонажа, не треба витрачати на нього багато ефірного часу, достатньо дати один-єдиний сильний короткий епізод з минулого, і все, ми вже в нього залюблені. Привіт, Тріпп.
