РД
Рядками Добруцького
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэнне
МоваІншая
Дата стварэння каналаNov 29, 2022
Дадана ў TGlist
Sep 14, 2023Прыкрепленая група
Архіваріус думок
3
Апошнія публікацыі ў групе "Рядками Добруцького"
Пераслаў з:
Альтернативна творча студія
14.04.202510:59
• Терези сингулярності •Спочатку був вибух чи слово, бульйон чи Едем?
Обманює Хокінг чи Бога хитка синагога?
Єднання людей та машин в абсолют заведе?
Предвічні питання заплутують думи розлогі.
Й Да Вінчі не знає, як вийти з таких лабіринтів
в безсмертя — клубка Аріадни благатимуть ноги.
Відрìзкам життя в нескінченність дороги закриті.
А, може, у Райських кущах вся людська сингулярність?
Наука та церква — повінчані війнами квити.
Наліплені в голови чіпи — прогрес чи намарно?
Палітру нових монолітів узгодив би Пастор?
Причастя в новітньому часі дісталося Арні.
Побачити хочеш пророчість критичної точки:
Стальне Ельдорадо чи в небо бурштинові східці.
Як Бога й немає, то вірити варто. (Це — точно?)
Бо люди є люди: беззубі, загублені, ниці.
У книгах без ліку довіку мандрують охоче.
Погляньте ж у очі. Одвічність — у Божих зіницях.
***
Вкінці буде вибух чи слово, бульйон чи Едем?
Творці hi-tech вуду — ми, люди. Триває етер.
Ми – Бога подоби.
І боти не проти.
Бог — робот тепер.
💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥
© Іван Добруцький
@real_dobrutskiy
💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥
13.04.202523:39
11.04.202502:05
Приречений
Приречений, змордований, розбитий,
Розвіяний у попелі чуток.
Зі світом ми раптово стали квити,
Болить урок між слізних молитов.
І де знайти росистий свій початок,
Коли у очі подивилась смерть?
Спішу про біль листочку розказати,
Бо вража доля не шкодує – стре.
Дволикі гості перемелять кості,
І зливи в плач – горять мої сади,
Які роки висаджував непросто,
В яких життя посіяв і зростив.
Мій погляд притулився до ікони,
Мій подих...Ти б хотіла, щоб затих?...
Цей світ жорсткий. Боронить не солоних
Від щирих сліз – цей віз не для слабких.
Розверзаний, розчахнутий, роззутий,
Загублений в німотності пітьми.
Лиш обіцяй, благаю, не забути
Слова, які з душі тобі здоймив...
© Іван Добруцький
11.04.2025
#вірш
Приречений, змордований, розбитий,
Розвіяний у попелі чуток.
Зі світом ми раптово стали квити,
Болить урок між слізних молитов.
І де знайти росистий свій початок,
Коли у очі подивилась смерть?
Спішу про біль листочку розказати,
Бо вража доля не шкодує – стре.
Дволикі гості перемелять кості,
І зливи в плач – горять мої сади,
Які роки висаджував непросто,
В яких життя посіяв і зростив.
Мій погляд притулився до ікони,
Мій подих...Ти б хотіла, щоб затих?...
Цей світ жорсткий. Боронить не солоних
Від щирих сліз – цей віз не для слабких.
Розверзаний, розчахнутий, роззутий,
Загублений в німотності пітьми.
Лиш обіцяй, благаю, не забути
Слова, які з душі тобі здоймив...
© Іван Добруцький
11.04.2025
#вірш
10.04.202520:45
{Вірш, написаний за мотивами моїх вечірніх думок}
Ніжність - це перші бруньки, що вдягають дерева.
Проліски смілі, що тілом скресають сніги.
Яблуні цвіт, що танцює із вітром шалено,
Шлюпка самотня та море, що штиль зупинив.
Ніжність - дівча, що чекає давно на пероні
Потяг з коханим. Пташки у калюжах малі.
Перший букет, в нім - ромашки й волошки спросоння,
Танець в просторому залі, проміння на склі.
Перші обійми, слова, поцілунок, опіка,
Тремор метелика крил і тремтіння повік.
Ця непомітна очам оксамитова плівка,
Місяць-рогалик, що доброї ночі прорік.
Очі кохання, бажання у них захлинутись,
Холод мережив на щойно замерзлому склі.
Руки холодні під кофту, спідниць абажури,
Ноги холодні об ноги твої у теплі.
Грітися нашим теплом, несміливо торкати
Першу сторінку нечитаних поки книжок.
Сонними вдвох готувати ранкові сніданки,
Щоки твої цілувати торканням думок.
Чай готувати тобі із лимоном та медом,
Печиво із імбиря та горіхів пекти.
Спати вкладати дитя, накриватися пледом,
Мушлі приклавши до вуха ловити мотив.
Мчати босоніж ногами по вранішніх травах,
Пальці дорогами клавіш мандрують твої.
Ґудзики до сорочок ненових пришивати,
І колискові співати, немов солов'ї.
Слухати, як ти читаєш мені свої вірші,
Часом жалітись на шквал нісенітних проблем.
Йти до зубного з тобою, бо трохи боїшся,
Руки твої цілувати під теплим дощем.
Усмішка мила та шепіт морської води,
Пальцями хвилі торкаюсь, бо ніжність - це ти..
Автор: І. Добруцький
Ніжність - це перші бруньки, що вдягають дерева.
Проліски смілі, що тілом скресають сніги.
Яблуні цвіт, що танцює із вітром шалено,
Шлюпка самотня та море, що штиль зупинив.
Ніжність - дівча, що чекає давно на пероні
Потяг з коханим. Пташки у калюжах малі.
Перший букет, в нім - ромашки й волошки спросоння,
Танець в просторому залі, проміння на склі.
Перші обійми, слова, поцілунок, опіка,
Тремор метелика крил і тремтіння повік.
Ця непомітна очам оксамитова плівка,
Місяць-рогалик, що доброї ночі прорік.
Очі кохання, бажання у них захлинутись,
Холод мережив на щойно замерзлому склі.
Руки холодні під кофту, спідниць абажури,
Ноги холодні об ноги твої у теплі.
Грітися нашим теплом, несміливо торкати
Першу сторінку нечитаних поки книжок.
Сонними вдвох готувати ранкові сніданки,
Щоки твої цілувати торканням думок.
Чай готувати тобі із лимоном та медом,
Печиво із імбиря та горіхів пекти.
Спати вкладати дитя, накриватися пледом,
Мушлі приклавши до вуха ловити мотив.
Мчати босоніж ногами по вранішніх травах,
Пальці дорогами клавіш мандрують твої.
Ґудзики до сорочок ненових пришивати,
І колискові співати, немов солов'ї.
Слухати, як ти читаєш мені свої вірші,
Часом жалітись на шквал нісенітних проблем.
Йти до зубного з тобою, бо трохи боїшся,
Руки твої цілувати під теплим дощем.
Усмішка мила та шепіт морської води,
Пальцями хвилі торкаюсь, бо ніжність - це ти..
Автор: І. Добруцький
10.04.202516:56
Мила
Мила...
Часом не вистачає чорнила,
Щоб тобі розказати красиво
Про мою непідробну любов...
Мила...
Прилечу я до тебе на крилах,
Щоб ти знову мене полюбила,
А розлук не було і немов.
Назбираю емоцій та срібла,
Доведу, що і досі потрібна
Мені ніжність твоя ледь тендітна
І тепло безперервних розмов.
Зая...
Часом гордість мені заважає
Показати, як сильно кохаю
Я тебе на порозі весни.
Знаю...
Нас прогнали з небесного Раю,
Та тебе я і далі чекаю
Серед ночі закутавшись в сни.
Назбираю емоцій і квітів,
Щоб тебе в ніч холодну зігріти,
Щоб і взимку для нас було літо,
Тільки ніжність свою поверни...
© Іван Добруцький
#пісня
2014рік
Мила...
Часом не вистачає чорнила,
Щоб тобі розказати красиво
Про мою непідробну любов...
Мила...
Прилечу я до тебе на крилах,
Щоб ти знову мене полюбила,
А розлук не було і немов.
Назбираю емоцій та срібла,
Доведу, що і досі потрібна
Мені ніжність твоя ледь тендітна
І тепло безперервних розмов.
Зая...
Часом гордість мені заважає
Показати, як сильно кохаю
Я тебе на порозі весни.
Знаю...
Нас прогнали з небесного Раю,
Та тебе я і далі чекаю
Серед ночі закутавшись в сни.
Назбираю емоцій і квітів,
Щоб тебе в ніч холодну зігріти,
Щоб і взимку для нас було літо,
Тільки ніжність свою поверни...
© Іван Добруцький
#пісня
2014рік
09.04.202511:39
Вона сумує
Вона сумує, ловлячи думками
Все те, що не відбулось поміж нами.
Як небо світанкове за зірками,
Як за весною молоді струмки.
Сховавшись в північ, як у темні хащі,
Жертовно до обійм чужих припавши.
Надпивши вдосталь із гіркої чаші,
Вона сумує й робить навпаки.
Вона сумує, сльози в попіл збивши,
Умившись кров'ю, ніби соком вишні.
Сховавшись в тиші по маршрутах миші,
Щоб стиглий розпач ближній не почув.
Вона сумує й хутко розриває
Тонкі нитки, що ледве нас єднають.
Зірвавши квітку з спаленого Раю -
Крихкий герабрій юного плачу.
Іван Добруцький
#100слів_вірштижня
Літературний портал "100 слів" 📙
Instagram | Facebook | Напишіть_нам
Вона сумує, ловлячи думками
Все те, що не відбулось поміж нами.
Як небо світанкове за зірками,
Як за весною молоді струмки.
Сховавшись в північ, як у темні хащі,
Жертовно до обійм чужих припавши.
Надпивши вдосталь із гіркої чаші,
Вона сумує й робить навпаки.
Вона сумує, сльози в попіл збивши,
Умившись кров'ю, ніби соком вишні.
Сховавшись в тиші по маршрутах миші,
Щоб стиглий розпач ближній не почув.
Вона сумує й хутко розриває
Тонкі нитки, що ледве нас єднають.
Зірвавши квітку з спаленого Раю -
Крихкий герабрій юного плачу.
Іван Добруцький
#100слів_вірштижня
Літературний портал "100 слів" 📙
Instagram | Facebook | Напишіть_нам
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
09.04.202505:31
Викинутий з коверта
Викинутий з конверта, викреслений з блокнота.
Я вже не знаю, де ти. Я вже не знаю, хто ти.
Страчений на вогниську, стертий зі списку друзів.
Ми вже не будем близько, не на зустрічній смузі.
Не під твоїм балконом, не у твоїм волоссі.
Наша галера тоне, в морі давно матроси.
Змовкли тепер поети, тільки кричать гармати.
Хай би сказали, де ти. Хай би сказали, як ти.
Я заховаюсь в марках, в текстах нових і нотах.
В фарбах жовтневих парків й небі дощів скорботних.
В згадках німих поетів і у стальних монетах -
Всі ці сліди не стерти, всі вони знають, де ти.
Їх віднайдеш в конвертах, може, знайдеш в блокнотах.
Знаєш, а я - безсмертний. Чуєш ці дивні ноти?
Лист під твоїм балконом, квітка маїть волосся,
Всі вони знають, хто ми. Ким залишились й досі.
09.10.2022
Викинутий з конверта, викреслений з блокнота.
Я вже не знаю, де ти. Я вже не знаю, хто ти.
Страчений на вогниську, стертий зі списку друзів.
Ми вже не будем близько, не на зустрічній смузі.
Не під твоїм балконом, не у твоїм волоссі.
Наша галера тоне, в морі давно матроси.
Змовкли тепер поети, тільки кричать гармати.
Хай би сказали, де ти. Хай би сказали, як ти.
Я заховаюсь в марках, в текстах нових і нотах.
В фарбах жовтневих парків й небі дощів скорботних.
В згадках німих поетів і у стальних монетах -
Всі ці сліди не стерти, всі вони знають, де ти.
Їх віднайдеш в конвертах, може, знайдеш в блокнотах.
Знаєш, а я - безсмертний. Чуєш ці дивні ноти?
Лист під твоїм балконом, квітка маїть волосся,
Всі вони знають, хто ми. Ким залишились й досі.
09.10.2022
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
08.04.202519:35
Метелики
Ми вдвох - життя нових знаходить значень,
І очі наші сяють (золоті?).
Сьогодні ти сказала, що неначе
Метелики є в тебе в животі.
Ти стала звуком тиші мого світу,
Між ребер проростає бархат крил.
Нам добре вдвох окрилено летіти,
В Едемів сад з собою забери.
Коли мені всміхаєшся спросоння
Метеликом душі рясних квіток.
Здаюсь в сачка твого п'янкі полони,
Збираю з вуст нектаровий пилок.
Весна дарує квіт цілунків вранці,
Вірші й пісні щебечуть солов'ї.
Сплелися крила в пристрасному танці,
Бо і в мені метелики твої.
березень 2023
#вірш
Ми вдвох - життя нових знаходить значень,
І очі наші сяють (золоті?).
Сьогодні ти сказала, що неначе
Метелики є в тебе в животі.
Ти стала звуком тиші мого світу,
Між ребер проростає бархат крил.
Нам добре вдвох окрилено летіти,
В Едемів сад з собою забери.
Коли мені всміхаєшся спросоння
Метеликом душі рясних квіток.
Здаюсь в сачка твого п'янкі полони,
Збираю з вуст нектаровий пилок.
Весна дарує квіт цілунків вранці,
Вірші й пісні щебечуть солов'ї.
Сплелися крила в пристрасному танці,
Бо і в мені метелики твої.
березень 2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
08.04.202516:47
Ти забудеш мене
Ти забудеш мене, коли місто засне,
Темінь хутко сховає все світле.
Поміж зайвих думок причаїш головне,
Доки час все до крихти не зітре.
Ти забудеш мене, коли в небі зірки
Перестануть для двох мерехтіти.
Просто вітер-дивак робить все навпаки:
Хмари вигнав, їм більш не зустрітись.
Ти забудеш мене, коли клята війна
В душу й тіло внесе корективи.
Коли з чаші Грааля доп'єш все до дна
Й тиха північ вбиватиме диво.
Коли дзвони проб'ють, коли вигукне грім,
Коли вкутає осінь в страждання.
На холоднім стільці на балконі пустім
Ти забудеш мене без вагання.
І замовкнуть пісні, і годинник засне,
Й заспокояться всі божевільні.
Місто чорне вдягне, ти забудеш мене,
А на ранок співатимуть півні.
21.08.2022
Ти забудеш мене, коли місто засне,
Темінь хутко сховає все світле.
Поміж зайвих думок причаїш головне,
Доки час все до крихти не зітре.
Ти забудеш мене, коли в небі зірки
Перестануть для двох мерехтіти.
Просто вітер-дивак робить все навпаки:
Хмари вигнав, їм більш не зустрітись.
Ти забудеш мене, коли клята війна
В душу й тіло внесе корективи.
Коли з чаші Грааля доп'єш все до дна
Й тиха північ вбиватиме диво.
Коли дзвони проб'ють, коли вигукне грім,
Коли вкутає осінь в страждання.
На холоднім стільці на балконі пустім
Ти забудеш мене без вагання.
І замовкнуть пісні, і годинник засне,
Й заспокояться всі божевільні.
Місто чорне вдягне, ти забудеш мене,
А на ранок співатимуть півні.
21.08.2022
08.04.202510:24
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
07.04.202519:49
Знайди мій голос
Знайди мій голос в мертвому мовчанні,
Знайомий стан в незрячому вікні.
Почуй мій сміх між роздумів печальних,
Знайди мій голос в мертвому мовчанні,
Хоч довкруж світ серцями онімів.
Пізнай проспекти акварельних згадок,
Пройди слідами таємничих снів.
Коли печалі звір куштує радість,
Пізнай проспекти акварельних згадок,
Змивають смуток спогади ясні.
Дістань секрети сховків між рядками,
В наївних жартах — вир нестримних сліз.
Про зустріч не питай, бо чи настане?
Читай секрети сховків між рядками,
Мене немає, та з тобою скрізь.
В нових піснях, в раптово-ніжних віршах,
В обличчях перехожих, у книжках.
Мої слова без одягу, вільніші
В нових піснях, в раптово-ніжних віршах
Розìб'є тишу нездоланне "так".
Щоб ти знайшла мій голос у мовчанні,
В німім вікні — знайомий силует.
Приїду назавжди чи увостаннє,
Щоб ти знайшла мій голос у мовчанні,
Мій тихий дотик між життєвих лез.
© Іван Добруцький
29.07.2023
#вірш
Знайди мій голос в мертвому мовчанні,
Знайомий стан в незрячому вікні.
Почуй мій сміх між роздумів печальних,
Знайди мій голос в мертвому мовчанні,
Хоч довкруж світ серцями онімів.
Пізнай проспекти акварельних згадок,
Пройди слідами таємничих снів.
Коли печалі звір куштує радість,
Пізнай проспекти акварельних згадок,
Змивають смуток спогади ясні.
Дістань секрети сховків між рядками,
В наївних жартах — вир нестримних сліз.
Про зустріч не питай, бо чи настане?
Читай секрети сховків між рядками,
Мене немає, та з тобою скрізь.
В нових піснях, в раптово-ніжних віршах,
В обличчях перехожих, у книжках.
Мої слова без одягу, вільніші
В нових піснях, в раптово-ніжних віршах
Розìб'є тишу нездоланне "так".
Щоб ти знайшла мій голос у мовчанні,
В німім вікні — знайомий силует.
Приїду назавжди чи увостаннє,
Щоб ти знайшла мій голос у мовчанні,
Мій тихий дотик між життєвих лез.
© Іван Добруцький
29.07.2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
07.04.202517:45
Злодійка
Спочатку Ви вкрали у мене весну,
Казали: "Не бійтесь, я все поверну".
Ховали в кишенях акації цвіт,
Незвано вривались у вірші нові.
Пізніше Ви вкрали у мене пісні,
Шазамив між треків джерельний Ваш спів.
І сонячні вайби з букетами барв
Ви хутко ховали у довгий рукав.
А потім забрали хвилини, думки,
Бо двері до серця я Вам привідкрив.
Скорили увагу, зв'язали слова,
Я з Вами кохався, я Вами кружляв.
А потім Ви зникли, між пальцями — дим,
Змінили свій профіль, затерли сліди.
Незримий диявол щось цінне відтяв,
Ви вкрали у мене безслідно життя!
Акація нага, бо втратила цвіт,
Давно не приходять і вірші нові.
Сиджу на веранді, чекаю весну,
Бо Ви ж обіцяли: "Я все поверну"...
© Іван Добруцький
17.09.2023
#вірш
Спочатку Ви вкрали у мене весну,
Казали: "Не бійтесь, я все поверну".
Ховали в кишенях акації цвіт,
Незвано вривались у вірші нові.
Пізніше Ви вкрали у мене пісні,
Шазамив між треків джерельний Ваш спів.
І сонячні вайби з букетами барв
Ви хутко ховали у довгий рукав.
А потім забрали хвилини, думки,
Бо двері до серця я Вам привідкрив.
Скорили увагу, зв'язали слова,
Я з Вами кохався, я Вами кружляв.
А потім Ви зникли, між пальцями — дим,
Змінили свій профіль, затерли сліди.
Незримий диявол щось цінне відтяв,
Ви вкрали у мене безслідно життя!
Акація нага, бо втратила цвіт,
Давно не приходять і вірші нові.
Сиджу на веранді, чекаю весну,
Бо Ви ж обіцяли: "Я все поверну"...
© Іван Добруцький
17.09.2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
07.04.202508:05
Нездоланність?
Моя нездоланність жертовно пірнає униз,
Невже ти не знаєш, я — перший завжди, не один з?
Стріла зґвалтувала Ахіллову п'ятку, прощай,
Моя нездоланність несміло кидàє меча.
За що воювали? Шакали не знали, біда.
Від скибки металу героя не стало, віддав
За тебе єство. Ти хоч квітку мені надішлеш?
Дизайнерка-смерть запросила мене, дефіле.
Тебе не заводить мій контур, душевний стриптиз,
Літак у пустелі без толку, а хлопчик — не принц.
На совість нанизано тіл, як в пекельнім котлі,
Від стріл моїх слів не один слововоїн зітлів.
Я — збитий пілот, алкоголь пріле тіло втішав,
Хіба ти не чуєш, як стогне змарніла душа?
Тринадцятий подвиг Геракл не зможе знайти,
Зі смертю мій подих, пора спілкуватись "на ти".
Тримаюсь за вітер, а пальці судомно кричать,
Їх вирок — боліти, хоронять у землю меча.
Ти знов непідвладна — води наковтались човни,
Моя нездоланність остатньо пірнає униз.
© Іван Добруцький
29.09.2023
#вірш
Моя нездоланність жертовно пірнає униз,
Невже ти не знаєш, я — перший завжди, не один з?
Стріла зґвалтувала Ахіллову п'ятку, прощай,
Моя нездоланність несміло кидàє меча.
За що воювали? Шакали не знали, біда.
Від скибки металу героя не стало, віддав
За тебе єство. Ти хоч квітку мені надішлеш?
Дизайнерка-смерть запросила мене, дефіле.
Тебе не заводить мій контур, душевний стриптиз,
Літак у пустелі без толку, а хлопчик — не принц.
На совість нанизано тіл, як в пекельнім котлі,
Від стріл моїх слів не один слововоїн зітлів.
Я — збитий пілот, алкоголь пріле тіло втішав,
Хіба ти не чуєш, як стогне змарніла душа?
Тринадцятий подвиг Геракл не зможе знайти,
Зі смертю мій подих, пора спілкуватись "на ти".
Тримаюсь за вітер, а пальці судомно кричать,
Їх вирок — боліти, хоронять у землю меча.
Ти знов непідвладна — води наковтались човни,
Моя нездоланність остатньо пірнає униз.
© Іван Добруцький
29.09.2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
06.04.202519:10
Єдина зірка
Твоя єдина зірка шукала в небі місця,
Та тиху гавань рідко знаходять в неба східцях.
Тож зірка з неба впала,
В сузір'ях місця мало -
В пустелі запалала.
Твоя єдина зірка чомусь потрохи гасне,
Бо й на землі їй мілко, мов зайва та невчасна.
Загублена в пустелі,
Піски тут вітром мелять,
Нема тут їй оселі.
Твоя єдина зірка щоднини тільки чахне,
Кому до неї діло? Болять лиш власні рани.
До скроні би вінчестер,
Про зірку дбав лиш Честер,
Та й він вже не воскресне...
29.03.2023
#вірш
Твоя єдина зірка шукала в небі місця,
Та тиху гавань рідко знаходять в неба східцях.
Тож зірка з неба впала,
В сузір'ях місця мало -
В пустелі запалала.
Твоя єдина зірка чомусь потрохи гасне,
Бо й на землі їй мілко, мов зайва та невчасна.
Загублена в пустелі,
Піски тут вітром мелять,
Нема тут їй оселі.
Твоя єдина зірка щоднини тільки чахне,
Кому до неї діло? Болять лиш власні рани.
До скроні би вінчестер,
Про зірку дбав лиш Честер,
Та й він вже не воскресне...
29.03.2023
#вірш
06.04.202509:14
Рэкорды
29.12.202423:59
192Падпісчыкаў29.06.202423:59
200Індэкс цытавання06.04.202523:59
70Ахоп 1 паста27.02.202520:45
32Ахоп рэкламнага паста01.03.202523:59
50.00%ER06.04.202523:59
37.43%ERRПераслаў з:Рядками Добруцького
РД
04.04.202508:46
До нестями
Заплутались думки в твоїм волоссі,
Шепоче ніч ліловими вустами.
Той обрис - ти чи знов мені здалося?
Здається, я кохаю... До нестями...
Оздоблює стіну блискуче сяйво,
Карбує силует ясної жінки.
На всю планету наче двоє зайвих,
Спілкуємося часом... Тільки рідко...
Я - не титан, заморена людина,
Життєве ябко розділилось навпіл.
Відлуння альту - голос твій перлинний,
Я збожеволів... Кличте ескулапів...
Захоплений глядач театру тіні,
Здолала сни п'янка шизофренія.
В гнітливих іграх правила постійні,
Закоханий в примару... Шаленію...
Заплутались думки в твоїм волоссі,
Фантомний образ вдосвіта розтанув.
Дзвінок у двері чи мені здалося?
Я так тебе кохаю...До нестями...
14.02.2023
#вірш
Заплутались думки в твоїм волоссі,
Шепоче ніч ліловими вустами.
Той обрис - ти чи знов мені здалося?
Здається, я кохаю... До нестями...
Оздоблює стіну блискуче сяйво,
Карбує силует ясної жінки.
На всю планету наче двоє зайвих,
Спілкуємося часом... Тільки рідко...
Я - не титан, заморена людина,
Життєве ябко розділилось навпіл.
Відлуння альту - голос твій перлинний,
Я збожеволів... Кличте ескулапів...
Захоплений глядач театру тіні,
Здолала сни п'янка шизофренія.
В гнітливих іграх правила постійні,
Закоханий в примару... Шаленію...
Заплутались думки в твоїм волоссі,
Фантомний образ вдосвіта розтанув.
Дзвінок у двері чи мені здалося?
Я так тебе кохаю...До нестями...
14.02.2023
#вірш
Пераслаў з:Альтернативна творча студія
14.04.202510:59
• Терези сингулярності •Спочатку був вибух чи слово, бульйон чи Едем?
Обманює Хокінг чи Бога хитка синагога?
Єднання людей та машин в абсолют заведе?
Предвічні питання заплутують думи розлогі.
Й Да Вінчі не знає, як вийти з таких лабіринтів
в безсмертя — клубка Аріадни благатимуть ноги.
Відрìзкам життя в нескінченність дороги закриті.
А, може, у Райських кущах вся людська сингулярність?
Наука та церква — повінчані війнами квити.
Наліплені в голови чіпи — прогрес чи намарно?
Палітру нових монолітів узгодив би Пастор?
Причастя в новітньому часі дісталося Арні.
Побачити хочеш пророчість критичної точки:
Стальне Ельдорадо чи в небо бурштинові східці.
Як Бога й немає, то вірити варто. (Це — точно?)
Бо люди є люди: беззубі, загублені, ниці.
У книгах без ліку довіку мандрують охоче.
Погляньте ж у очі. Одвічність — у Божих зіницях.
***
Вкінці буде вибух чи слово, бульйон чи Едем?
Творці hi-tech вуду — ми, люди. Триває етер.
Ми – Бога подоби.
І боти не проти.
Бог — робот тепер.
💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥
© Іван Добруцький
@real_dobrutskiy
💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥🤖💥
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
07.04.202517:45
Злодійка
Спочатку Ви вкрали у мене весну,
Казали: "Не бійтесь, я все поверну".
Ховали в кишенях акації цвіт,
Незвано вривались у вірші нові.
Пізніше Ви вкрали у мене пісні,
Шазамив між треків джерельний Ваш спів.
І сонячні вайби з букетами барв
Ви хутко ховали у довгий рукав.
А потім забрали хвилини, думки,
Бо двері до серця я Вам привідкрив.
Скорили увагу, зв'язали слова,
Я з Вами кохався, я Вами кружляв.
А потім Ви зникли, між пальцями — дим,
Змінили свій профіль, затерли сліди.
Незримий диявол щось цінне відтяв,
Ви вкрали у мене безслідно життя!
Акація нага, бо втратила цвіт,
Давно не приходять і вірші нові.
Сиджу на веранді, чекаю весну,
Бо Ви ж обіцяли: "Я все поверну"...
© Іван Добруцький
17.09.2023
#вірш
Спочатку Ви вкрали у мене весну,
Казали: "Не бійтесь, я все поверну".
Ховали в кишенях акації цвіт,
Незвано вривались у вірші нові.
Пізніше Ви вкрали у мене пісні,
Шазамив між треків джерельний Ваш спів.
І сонячні вайби з букетами барв
Ви хутко ховали у довгий рукав.
А потім забрали хвилини, думки,
Бо двері до серця я Вам привідкрив.
Скорили увагу, зв'язали слова,
Я з Вами кохався, я Вами кружляв.
А потім Ви зникли, між пальцями — дим,
Змінили свій профіль, затерли сліди.
Незримий диявол щось цінне відтяв,
Ви вкрали у мене безслідно життя!
Акація нага, бо втратила цвіт,
Давно не приходять і вірші нові.
Сиджу на веранді, чекаю весну,
Бо Ви ж обіцяли: "Я все поверну"...
© Іван Добруцький
17.09.2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
07.04.202508:05
Нездоланність?
Моя нездоланність жертовно пірнає униз,
Невже ти не знаєш, я — перший завжди, не один з?
Стріла зґвалтувала Ахіллову п'ятку, прощай,
Моя нездоланність несміло кидàє меча.
За що воювали? Шакали не знали, біда.
Від скибки металу героя не стало, віддав
За тебе єство. Ти хоч квітку мені надішлеш?
Дизайнерка-смерть запросила мене, дефіле.
Тебе не заводить мій контур, душевний стриптиз,
Літак у пустелі без толку, а хлопчик — не принц.
На совість нанизано тіл, як в пекельнім котлі,
Від стріл моїх слів не один слововоїн зітлів.
Я — збитий пілот, алкоголь пріле тіло втішав,
Хіба ти не чуєш, як стогне змарніла душа?
Тринадцятий подвиг Геракл не зможе знайти,
Зі смертю мій подих, пора спілкуватись "на ти".
Тримаюсь за вітер, а пальці судомно кричать,
Їх вирок — боліти, хоронять у землю меча.
Ти знов непідвладна — води наковтались човни,
Моя нездоланність остатньо пірнає униз.
© Іван Добруцький
29.09.2023
#вірш
Моя нездоланність жертовно пірнає униз,
Невже ти не знаєш, я — перший завжди, не один з?
Стріла зґвалтувала Ахіллову п'ятку, прощай,
Моя нездоланність несміло кидàє меча.
За що воювали? Шакали не знали, біда.
Від скибки металу героя не стало, віддав
За тебе єство. Ти хоч квітку мені надішлеш?
Дизайнерка-смерть запросила мене, дефіле.
Тебе не заводить мій контур, душевний стриптиз,
Літак у пустелі без толку, а хлопчик — не принц.
На совість нанизано тіл, як в пекельнім котлі,
Від стріл моїх слів не один слововоїн зітлів.
Я — збитий пілот, алкоголь пріле тіло втішав,
Хіба ти не чуєш, як стогне змарніла душа?
Тринадцятий подвиг Геракл не зможе знайти,
Зі смертю мій подих, пора спілкуватись "на ти".
Тримаюсь за вітер, а пальці судомно кричать,
Їх вирок — боліти, хоронять у землю меча.
Ти знов непідвладна — води наковтались човни,
Моя нездоланність остатньо пірнає униз.
© Іван Добруцький
29.09.2023
#вірш
Пераслаў з:Рядками Добруцького
РД
08.04.202519:35
Метелики
Ми вдвох - життя нових знаходить значень,
І очі наші сяють (золоті?).
Сьогодні ти сказала, що неначе
Метелики є в тебе в животі.
Ти стала звуком тиші мого світу,
Між ребер проростає бархат крил.
Нам добре вдвох окрилено летіти,
В Едемів сад з собою забери.
Коли мені всміхаєшся спросоння
Метеликом душі рясних квіток.
Здаюсь в сачка твого п'янкі полони,
Збираю з вуст нектаровий пилок.
Весна дарує квіт цілунків вранці,
Вірші й пісні щебечуть солов'ї.
Сплелися крила в пристрасному танці,
Бо і в мені метелики твої.
березень 2023
#вірш
Ми вдвох - життя нових знаходить значень,
І очі наші сяють (золоті?).
Сьогодні ти сказала, що неначе
Метелики є в тебе в животі.
Ти стала звуком тиші мого світу,
Між ребер проростає бархат крил.
Нам добре вдвох окрилено летіти,
В Едемів сад з собою забери.
Коли мені всміхаєшся спросоння
Метеликом душі рясних квіток.
Здаюсь в сачка твого п'янкі полони,
Збираю з вуст нектаровий пилок.
Весна дарує квіт цілунків вранці,
Вірші й пісні щебечуть солов'ї.
Сплелися крила в пристрасному танці,
Бо і в мені метелики твої.
березень 2023
#вірш
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.