Я от усвідомила, що німці мене ґазлайтили усі 3 роки... Так багато раз я чула і в живих розмовах і читала в телеграмі "не можна ненавидіти всю групу. це дуже погано" у різній формі від доволі агресивної, до більш розуміючої.
У 2022 р. мені один мужичок антифа навіть доволі агресивно сказав, щоби я не називала їх рашистами, бо він антифа і знає краще. Уявіть собі - я приперлася в інше місто, годину чи півтори від дому. У той час працювала у школі, часто їздила у сусідні міста, щоби двіжувати з місцевими активістськими групами, у мене почалися стосунки з хлопцем, який жив в іншому кінці країни, я у чужій країні, у мене вдома війна. Я була дико виснажена весь час, але на грані сил написала промову для тої події. А мужик мені таке заявив. Я тоді розревілася.
Потім почала спокійніше ставитися до того.
Потім один лікар, якого я чекала понад півроку мені наваляв про дамбілі бамбас восєм лєт, за кілька днів після атаки Охмадиту та інших лікарень. Я тоді просто вибігла з кабінету і розревілася на вулиці. Я також написала у локальному чаті, що ненавиджу росіян. На мене налетіли німці і почали казати, що так не можна. Деякі казали "я тебе розумію, але будь ласка, підбирай слова".
І от тепер знову на блюскай мені рандомний мужик почав розказувати про "не можна ненавидіти всю групу. Ти ж не ненавидиш всіх німців. А навальнята теж жертви режиму" Йому тут наваляв власник книгарні з Канади (чи США) "мужик, так не можна з українцями зараз говорити! не під час геноциду! ти мудак кончений!" І мене осінило!
Як закляття зняли! Це якась така суміш полегшення, бо така солідна доза валідизації моїх емоцій; суму, бо стільки ж натерпілася і сумнівалася в собі; злості на того мужичка, що навальнят захищає і на всіх, хто мені говорили що так не можна. А виявляється можна! З моїми почуттями все в порядку! Я маю повне право відчувати і говорити що я відчуваю і говорю.
Колись так з мене знайома зняла закляття наприкінці абюзивних стосунків. Я тоді вперше пішла на каву з нею і розповіла як він до мене ставився, як принижував. А вона просто "як можна дозволяти до себе так ставитися?" і у мене щось перемкнуло "дійсно..." Я перестала шукати контакту з ним, навіть дружнього. А потім років з 7 терапевтка сказала, що це був травматичний досвід і я бачу, як воно відгукується мені навіть зараз.
На останок ще раз нагадаю - З НАШИМИ ПОЧУТТЯМИ ВСЕ ОК, МИ МАЄМО ПРАВО ВІДЧУВАТИ ЩО ВІДЧУВАЄМО. Це нормальна реакція на ненормальні обставини
Любові нам. До себе в першу чергу
#LifeInDeutschland
