Знову ранок — така доросла,
І вже вересень — ще молода.
Тільки слід під очима зморшок,
Бо всміхаюся, поки жива.
Смажу млинчики, і з пательні
Іскри сипляться, мов живі.
Жартома не кличуться смерті,
У молитвах сміються лихі.
Дивились зорі у полі - змерзли ,
Най ніколи не бачили їх.
Пам'ятаю як вчила абетку,
А як заміж виходила - ні...
Що, мій янголе, диво сходить
Із небес до згрубілих рук?
Я не стану завтра чужою.
В мене скоро вже третій онук.
Я ніц в світі вже не пам’ятаю —
Ні будинок, дітей, ні ім’я.
Та люблю тебе більше за травень,
Моя краща у світі весна.
І ми знову на зорі б дивилися,
Тільки я залишилась одна.
А ти там, на небі, із іскрами…
Так люблю тебе. Твоя Я. ❤️
