Лифарі за походженням українці. Але Сергій народився, коли Київ був у складі Російської імперії, місто русифіковане; він отримав імперську освіту.
Та ні він, ні його батьки не були монархістами. Не підтримували вони і кривавий більшовицький режим. Це фактори, які варто враховувати, коли ми говоримо про ідентичність Лифаря, пошуки якої тривали у нього протягом життя, що є нормальним.
**
Лифар інколи називав себе росіянином, скептично ставився до Петлюри та Скоропадського. Кажуть, посилаючись на його мемуари.
По-перше, Лифарю на момент Визвольних змагань було 13 років. У цьому віці доволі складно бути політологом, який може проаналізувати буремні події того часу зі зміною влади 14 разів за 2 роки після розвалу імперії.
По-друге, він все життя себе самоцензурував. Це дуже відчутно під час читання його кореспонденції. Знав, що за ним стежать радянські спецслужби, поки в Києві досі жили батьки та дідусь.
По-третє, ніхто з нас не читав оригінал його рукопису. Який міг бути відкорегованим для друку.
**
Лифарю часто закидають, що він називав себе киянином, що не дорівнює вважати себе українцем.
Україна тоді, на жаль, не втримала державність. Для Європи наша країна не існувала. Біженцям, як Лифар, не було з чим себе ідентифікувати, їх вважали біженцями з Росії, тому вони часто публічно ототожнювали себе з містом.
**
«Російський балет» Сєргєя Дягілєва став трампліном для кар’єри Лифаря, єдино можливим за його обставин, але вплив російського антрепренера на нього сильно переоцінений.
Рівноцінно, якщо не більше, на нього вплинули перша викладачка Броніслава Ніжинська та балетмейстер Джордж Баланчин. Якщо мова саме про постаті.
**
Один з перших балетів Лифаря для Паризької опери називається «На Дніпрі». В центрі сюжету - любовний трикутник, події якого розгортаються в селі на березі Дніпра.
**
Серж Лифар створив близько 280 балетів.
Для порівняння: зараз хореограф має поставити в рік 2-3 балети. Якщо порахувати, то протягом 26 років роботи в Опері, Лифар щороку ставив приблизно 10 балетів. Це аномальна працьовитість.
**
Одне фото Лифаря з Пікассо не говорить про те, що вони дружили, як всюди пишуть. Те саме стосується інших митців. Хоча з дуже багатьма він співпрацював.
Наприклад, Пікассо створив декорації для балету «Ікар», Марк Шагал - до «Дафніс і Хлоя», Фернан Леже - до «Тріумфу Давида», Жан Кокто до «Федри», а Кассандр (автор лого модного дому YSL) до його «Міражів».
**
Ніхто на сьогодні не має повного уявлення про постать Сергія Лифаря. Його архів та документи знаходяться в установах та закладах Франції, Швейцарії, Німеччини та України.
Ніхто із європейців та американців не працював з нашими архівом, ніхто з нас не опрацював весь архів за кордоном.
**
Крім цього, іноземці не досліджували постать Сергія Лифаря, враховуючи складний політично-соціальний контекст України, та його вплив на формування, становлення й вибори, які робив танцівник.
Тільки зараз вони цілком усвідомлюють, що він був українцем.
