«Особливо яскраво відсутність узгоджених позицій у ставленні до кубансько-українського альянсу показала нарада в Новочеркаську, яка відбулася 23 червня 1918 р. Предметом обговорення на цій нараді стало питання про подальшу орієнтацію кубанських політичних кіл. Більшістю голосівприсутні схвалили рішення про тісний союз із Добровольчою армією, оскільки Українська Держава, на думку кубанців, не могла щось дати в політ. плані».
«До того ж кубанських демократів непокоїв авторитарний характер влади гетьмана П.П.Скоропадського. Забігаючи наперед, відзначимо, що на початку листопада 1918 р.член Законодавчої Ради П.Л.Макаренко заявляв: "Ми укладемо союз з українським народом, а не з генералом, насадженим багнетом" та із захопленням вітав звістку про початок антигетьманського повстання в Україні».
«Був кінець зими 1919 року.. Найсумнішою подією в нашій сотні за той час буластрата цілої чоти, що з одним курінем піхоти нашого полку відступила з району ст. Самійловка, біля Лозової, згубивши зв'язок із полком, — у районі Полтави, а ввесь полк відступав у напрямку Катеринослава. Тільки декілька чоловік, далеко пізніше, приєдналися до своєї сотні».
«Большинство мобилизованных состояло из «моторных хлопцев». Так называли в городе хулиганов и воров с отчаянных окраин – Соломенки и Шулявки. То были отпетые и оголтелые парни. Они охотно шли в гетманскую армию. Было ясно, что она дотягивает последние дни, и «моторные хлопцы» лучше всех знали, что в предстоящей заварухе можно будет не возвращать оружия, свободно пограбить и погреть руки. Полк назывался «Сердюцкий его светлости ясновельможного пана гетмана Павло Скоропадского полк».
«Я попал в роту, которой командовал бывший русский летчик – «пан сотник».Он не знал ни слова по-украински, кроме нескольких команд, да и те отдавал неуверенным голосом. Иногда он, глядя на нас, покачивал головой и говорил:
«Помимо прочитанных им лекций, Винниченко вел переговоры в Праге с представителем украинской радикал-демократической партии Мациевичем, Гомзиным и Галаганом, а также с генералом Омеляновичем-Павленко. Всем этим лицамВинниченко заявил, что он решил возродить "Украинскую Коммунистическую Партию" и начать борьбу с советской властью за освобождение Украины».
«Шкоди розграбованих міст і містечок сягають більш як 60 млн. карбованців. Міністерство не рахує можливим стати в теперішній час на шлях повного поверення шкід, то Міністерство вважає, що негайно повинні бути вжиті всі заходи до того, щоб дати частині населення цих містечок змогу відновити нормальну працю. Необхідно забезпечити почасти удів, прийти на допомогу ремісникам необхідним знаряддям, а також в деякій мірі полагодити зруйноване господарство.Одним словом необхідно зруйновані міста і містечки привести в умови по можливости нормального життя».
I. Генеральний старшина:
1. Генерал-полковник.
2. Генерал-поручник.
3. Генерал-хоруний.
II. Булавна старшина:
4. Полковник.
5. Підполковник.
III. Молодша старшина:
6. Сотник.
7. Поручних.
8. Хорунжий.
Самий монархізм для українських історичних умов завжди був чужий і неорганічний; в нашій же сучасности й будучности він просто стає абсурдом. Монархічні теорії наших гетьманців лишилися наскрізь штучним компільованням чужих, західно-европейських роялістичних ідей, густо при-правлених сосом московсько-польських «консервативних» анахронізмів. Це перетворило гетьманську течію в звичай-ну соціяльну реакцію, що - всуперед льогіці та інтересам Української Нації і в згоді з московсько-польськими реак-ційними елементами змагає до реставрації капіталістично-поміщицького ладу на базі федеративного «Союзу -
Трьох Русей».
«Вожді здебільш — уроджені бесідники. Це натуральна форма безпосереднього промінювання їх духової енергії на оформлювану нею людську масу. Петлюра був бесідник. Не з тих, що декламують по парламентах і на бенкетах, не з тих, що оздоблюють загальними кучерявими орнаментами й сентиментальними модуляціями. Вистане сказати, що на початку 1919 року Петлюра, безборонний, промовив перед розагітованим більшовиками і просякнутим більшовицькими агентами залізничним робітництвом. Його могли тоді дуже легко і майже безкарно знищити агенти Москви. Але результатом промови Петлюри було масове зголошення робітників до української армії й панічне зникнення агентів. Як і кожен правдивий вождь, Петлюра промовляв цілою істотою своєю, цілим організмом своїм. І кожне слово його пульсувало живим і діяльним змістом».
«Шкоди розграбованих міст і містечок сягають більш як 60 млн. карбованців. Міністерство не рахує можливим стати в теперішній час на шлях повного поверення шкід, то Міністерство вважає, що негайно повинні бути вжиті всі заходи до того, щоб дати частині населення цих містечок змогу відновити нормальну працю. Необхідно забезпечити почасти удів, прийти на допомогу ремісникам необхідним знаряддям, а також в деякій мірі полагодити зруйноване господарство.Одним словом необхідно зруйновані міста і містечки привести в умови по можливости нормального життя».
«Вожді здебільш — уроджені бесідники. Це натуральна форма безпосереднього промінювання їх духової енергії на оформлювану нею людську масу. Петлюра був бесідник. Не з тих, що декламують по парламентах і на бенкетах, не з тих, що оздоблюють загальними кучерявими орнаментами й сентиментальними модуляціями. Вистане сказати, що на початку 1919 року Петлюра, безборонний, промовив перед розагітованим більшовиками і просякнутим більшовицькими агентами залізничним робітництвом. Його могли тоді дуже легко і майже безкарно знищити агенти Москви. Але результатом промови Петлюри було масове зголошення робітників до української армії й панічне зникнення агентів. Як і кожен правдивий вождь, Петлюра промовляв цілою істотою своєю, цілим організмом своїм. І кожне слово його пульсувало живим і діяльним змістом».
Самий монархізм для українських історичних умов завжди був чужий і неорганічний; в нашій же сучасности й будучности він просто стає абсурдом. Монархічні теорії наших гетьманців лишилися наскрізь штучним компільованням чужих, західно-европейських роялістичних ідей, густо при-правлених сосом московсько-польських «консервативних» анахронізмів. Це перетворило гетьманську течію в звичай-ну соціяльну реакцію, що - всуперед льогіці та інтересам Української Нації і в згоді з московсько-польськими реак-ційними елементами змагає до реставрації капіталістично-поміщицького ладу на базі федеративного «Союзу -
Трьох Русей».
«Власти закрыли университет. Я в это время никакой политикой не занимался. Но как и большинство студентов, я был очень недоволен перерывом учения — я приехал в Киев из далекой провинции учиться. Поэтому, когда была объявлена студенческая демонстрация на улице против здания университета в знак протеста против его закрытия, я отправился на эту демонстрацию».
«Прибывший на грузовиках отряд "державной варты", спешился, выстроился ибез малейшего предупреждения открыл по демонстрации стрельбу. Надо сказать, что при виде винтовок толпа бросилась врассыпную. Против винтовок осталось три-четыре десятка человек, которые считали ниже своего достоинства бежать, как зайцы, при одном виде полиции. Эти оставшиеся были или убиты (человек двадцать), или ранены (тоже человек двадцать). Я был в числе раненых».
