the most atrøcious day of your life

Тіні на кораблі ніколи не були правильними.
Віль не знав, коли почав помічати це, - можливо, лиш тільки ступивши на "Аркону", краєм ока побачив, що від щогли довжезним, темним росчерком простягалася тінь, хоч сонце і стояло в зеніті; можливо, коли забившись в улюблений закуток шхуни, споглядав, як тінь павутинки мереживно колихалася, мовби від вітру, ані жоден подих якого не сягав корабельних нутрощів; а може тоді, коли сам, дорослий чоловік, відчував неприємну тривогу коли доводилося навіть зазирати у трюм на самоті, бо тіні, що химерно витанцьовували на стінах у слабкому світлі ламп, були надто схожі на людей, а по сходах до твіндеку повільно-загрозливо видиралися видовжені темні смуги, які нагадували пальці на непропорційно довгих долонях.
Тіні "Аркони" завжди були задовгими, закороткими, заширокими, завузькими; нахабно, дражнячись, весело і нестримно стрибали, коли предмет, який вони мали відображати, стояв непорушніше скель, і так же глузливо-смішливо завмирали, мов застукані за непристойним заняттям коханці, коли їх оригінал знаходився у русі, - цей список можна було продовжувати до безкінечності, але Віль був певен: він ніколи не зміг би сказати, що ці тіні справді відбивали ту дійсність, яку бачили людські очі.