Татові непередбачувані безпричинні спалахи гніву перетворювали будь-яку ситуацію, хоч яку безпечну, на потенційне мінне поле. Безвинне зауваження чи думка про щось, яка відрізнялася від його, спускали гачок батькового гніву і запускали серію вибухів, від яких годі було сховатися. Від його крику будинок здригався, а голос переслідував мене дорогою нагору до своєї кімнати. Я прослизав під ліжко та притулявся аж до самої стіни. Я вдихав суміш повітря й пилу та молився, щоб цегла проковтнула мене і я зник. Але батькова рука хапала мене й витягувала назовні, де на мене чекав кінець. Тато знімав ремінь, і перед кожним ударом той свистів у повітрі, щоразу обпікаючи моє тіло.