Йду через двір в самому центрі столиці.
Чую: - Молодой человек, помогите перенести мне это всё на ту сторону дороги!
Повертаю голову і бачу жінку років 50+, струнку, малу в старому, але чистому одязі, темних окулярах на півобличчя, на лавці поруч з нею стоїть 10 пакетів з явно зібраним зі смітника мотлохом: картоні коробки з під піци, пакети, старі речі. Така собі чистенька і скоріш за все трохи особлива людина, що заробояє на вторинній переробці, або складує це все у власній квартирі в панельці.
Кажу: - Добрий день! Я не хотів би це робити.
- Что именно?
- Допомагати вам з цим. Можу я допомогти в інший спосіб?
І лізу в кішеню, щоб дістати гроші.
- Нет, ничего ненужно! Я сразу поняла, что зря попросила, когда услышала украиномовного!
Я нічого не відповів і пішов собі.
Тим більше, що до автівкі залишалось 20 метрів, які я пройшов з посмішкою і думкою: - О, бля, ну нарешті:)
