З цікавістю прочитала нову статтю та інтерв’ю Зеленського для Саймона Шустера у Time. Українським журналістам президент вкрай рідко, до речі, дає цікаві інтерв’ю. Майже ніколи. Цікаво, чому? Може тому, що цікаві інтерв’ю передбачають гострі питання, а не аплодисменти.
Зупинилась на моменті про опис скандалу в Овальному офісі. «У тій розмові я захищав гідність України».
Фраза Зеленського, яка і описує мотив його поїздки у Вашингтон тоді.
Одна з основних причин, які обговорювались в ОП: прямо там у Овальному офісі продемонструвати Трампу, як і які саме ми хочемо гарантії безпеки від США. Угода про копалини вже була чимось другорядним.
Зі своїх джерел знаю, що Володимир Зеленський за день до від’їзду сумнівався у тому, що варто їхати до Вашингтону у розпал онлайн конфлікту з Трампом. Напевно, до своєї гарної інтуїції президенту інколи варто дослухатись більше, ніж до окремих людей у своєму близькому оточенні, які і радили ту поїздку. Цікаво, хто б це був? 🙃
З того моменту, Україна виправила комунікацію з чинною владою США, але головне риторичне питання, якого у своїй публікації торкається і Шустер, залишається: чи розуміє українська влада, що тими ж методами, поїздками до місць бойових дій, закликами до людських якостей і емпатії (о, де вона у політиків?), які є і в цьому інтерв’ю, вже не вийде комунікувати з нинішнім Білим домом? Як і робити або казати деякі речі в лоб і прямолінійно (як і в цьому інтерв’ю про рос дезінформацію) це не найкраща ідея.
Ще цікаво було б дізнатись, які задачі мало б вирішити це інтерв’ю у Time. Бо будь який комунікаційний прояв, тим більше, у таких медіа, не має бути даремним.
Якщо мета була привернути увагу консервативних виборців у США, серед яких рейтинг українського президента опустився зараз до критичної позначки, то мета не досягнута.
