Реальна Війна
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Сейчас | УС: новини, політика
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Анатолий Шарий
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Сейчас | УС: новини, політика
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Лачен пише
Анатолий Шарий
Реальний Київ | Украина
Реальна Війна
Лёха в Short’ах Long’ует
Україна Сейчас | УС: новини, політика
генрі, kissінжир
Палітыка
Канал про міжнародну політику, теорію міжнародних відносин та англійську мову🌍
Readable і без кілометрових лекцій
Автор: Сілвестер Носенко, перекладач Президента 🇺🇦 (2020–22), аналітик Центру економічного відновлення (2022–24), старший викладач НаУКМА
Readable і без кілометрових лекцій
Автор: Сілвестер Носенко, перекладач Президента 🇺🇦 (2020–22), аналітик Центру економічного відновлення (2022–24), старший викладач НаУКМА
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэннеУкраїна
МоваІншая
Дата стварэння каналаSep 02, 2021
Дадана ў TGlist
Jun 13, 2023Прыкрепленая група
генрі, kissінжир Chat
15
Палітыка
Рэкорды
08.04.202520:00
3.2KПадпісчыкаў14.10.202223:59
100Індэкс цытавання14.10.202423:59
9.2KАхоп 1 паста23.03.202519:25
755Ахоп рэкламнага паста02.09.202323:59
23.02%ER14.10.202423:59
291.25%ERR13.04.202516:59
Russians are the arrantly deranged scum of the earth
Русня — абсолютно відбита сволота
Русня — абсолютно відбита сволота
15.04.202519:20
Телеграм — то, звісно, сумнівне місце для науки. Але вона в масах потрібна. Почитати статтю можна тут
09.04.202519:24
Зараз можна почути думку, що «холодна війна» насправді не закінчилася. Своєю чергою, це має мотивувати нас її вивчати, щоб не обмежуватися чорно-білим тлумаченням або спрощеннями про «Ялту 2.0».
Ялтинсько-Потсдамські домовленості заклали основу повоєнного світу і були потрібними всім сторонам як стартова точка, але їх практично одразу порушили: поділ і ремілітаризація Німеччини відбулися, Корейська війна сталася, Курильські острови СРСР не отримав, Декларація про вільну Європу виявилася нікому не цікавою, США оголосили про доктрину стримування комунізму тощо.
Так вже влаштовані відносини між великими державами: взаємні підозри і страхи, які мотивують домовлятися, але лише для того, щоб убезпечити себе на якийсь час і створити умови для подальшого просування своїх інтересів. Тому не варто мати ілюзій, що піти на домовленість із росіянами може будь-яка західна демократія. Але й ці демократії повинні розуміти, що будь-яка така угода буде тимчасовою.
З огляду на це зауваження про «холодну війну» буду продовжувати цикл дописів із перекладом уривків із праць різних класиків часів її початку, зокрема Ганса Моргентау.
Ялтинсько-Потсдамські домовленості заклали основу повоєнного світу і були потрібними всім сторонам як стартова точка, але їх практично одразу порушили: поділ і ремілітаризація Німеччини відбулися, Корейська війна сталася, Курильські острови СРСР не отримав, Декларація про вільну Європу виявилася нікому не цікавою, США оголосили про доктрину стримування комунізму тощо.
Так вже влаштовані відносини між великими державами: взаємні підозри і страхи, які мотивують домовлятися, але лише для того, щоб убезпечити себе на якийсь час і створити умови для подальшого просування своїх інтересів. Тому не варто мати ілюзій, що піти на домовленість із росіянами може будь-яка західна демократія. Але й ці демократії повинні розуміти, що будь-яка така угода буде тимчасовою.
З огляду на це зауваження про «холодну війну» буду продовжувати цикл дописів із перекладом уривків із праць різних класиків часів її початку, зокрема Ганса Моргентау.
23.04.202518:03
Interesting. Перші спільні навчання ВПС КНР та Єгипту, пройшли наприкінці минулого тижня.
Джерело: Міністерство національної оборони КНР
Джерело: Міністерство національної оборони КНР
03.04.202517:06
Отаку програму записав разом із шановним послом Олегом Шамшуром про найзнаменитішого дипломата 20 століття (якщо не всіх часів).
Маю сам скоригувати свій scrambled brain, бо колеги-телевізійники не врахували: Кіссинджер не підтримував безпекових гарантій Україні, але активно виступав за розширення НАТО в ЦСЄ, коли певності в цьому серед американців не було.
https://www.youtube.com/watch?v=9apol4u6NMw
Маю сам скоригувати свій scrambled brain, бо колеги-телевізійники не врахували: Кіссинджер не підтримував безпекових гарантій Україні, але активно виступав за розширення НАТО в ЦСЄ, коли певності в цьому серед американців не було.
https://www.youtube.com/watch?v=9apol4u6NMw
05.04.202513:26
Періоди на кшталт нинішнього спонукають перечитувати класиків. Чи є тут простір для паралелей із сучасністю — питання досі дискусійне, але від того не менш цікаво читати про «холодну війну» не як про доконаний факт, а як про процес:
«Перший тиждень листопада 1956 року, імовірно, закарбується в памʼяті як один із найнищівніших епізодів в історії дипломатії Сполучених Штатів. Деякі з чільних зáсновків нашої зовнішньої політики були випробувані на ділі — і провалили цю перевірку.
Одним із таких засновків була наша прихильність до незалежності народів Східної Європи. Саме через це питання розпочалася і великою мірою велася «холодна війна». Проте коли Російська імперія почала розпадатися, Сполучені Штати одразу відмовилися застосовувати силу, чим фактично розв'язали Радянському Союзу руки.
Іншим засновком нашої зовнішньої політики було збереження могутності Великої Британії та Франції як членів Атлантичної унії. Проте ми співпрацювали з Радянським Союзом, завдаючи, певне, непоправної шкоди позиціям Великої Британії та Франції на Близькому Сході і у світі в цілому. Незалежно від вигод, що крилися в їхній військовій авантюрі, після її початку наш життєвий інтерес полягав у її швидкому й повному успіху.
Наша зовнішня політика, принаймні останніх років, засновувалася на тому, що наша здатність до ядерної відплати є достатньою для захисту власних інтересів мирними засобами. Однак ми щойно стали свідками раптового й повного краху західної позиції під впливом фактичного російського ультиматуму.
Це найбільш лиховісна недоля з усіх, що кидає на майбутнє темну тінь: якщо Радянський Союз продовжує захищати та просувати свої інтереси, застосовуючи силу або погрожуючи нею, тоді як ми утримуємося від неї, аж доки вона не буде застосована проти нас, то чи не розкладаємо ми на рáти шлях капітуляції, який від безвиході може закінчитися ядерною війною?»
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
«Перший тиждень листопада 1956 року, імовірно, закарбується в памʼяті як один із найнищівніших епізодів в історії дипломатії Сполучених Штатів. Деякі з чільних зáсновків нашої зовнішньої політики були випробувані на ділі — і провалили цю перевірку.
Одним із таких засновків була наша прихильність до незалежності народів Східної Європи. Саме через це питання розпочалася і великою мірою велася «холодна війна». Проте коли Російська імперія почала розпадатися, Сполучені Штати одразу відмовилися застосовувати силу, чим фактично розв'язали Радянському Союзу руки.
Іншим засновком нашої зовнішньої політики було збереження могутності Великої Британії та Франції як членів Атлантичної унії. Проте ми співпрацювали з Радянським Союзом, завдаючи, певне, непоправної шкоди позиціям Великої Британії та Франції на Близькому Сході і у світі в цілому. Незалежно від вигод, що крилися в їхній військовій авантюрі, після її початку наш життєвий інтерес полягав у її швидкому й повному успіху.
Наша зовнішня політика, принаймні останніх років, засновувалася на тому, що наша здатність до ядерної відплати є достатньою для захисту власних інтересів мирними засобами. Однак ми щойно стали свідками раптового й повного краху західної позиції під впливом фактичного російського ультиматуму.
Це найбільш лиховісна недоля з усіх, що кидає на майбутнє темну тінь: якщо Радянський Союз продовжує захищати та просувати свої інтереси, застосовуючи силу або погрожуючи нею, тоді як ми утримуємося від неї, аж доки вона не буде застосована проти нас, то чи не розкладаємо ми на рáти шлях капітуляції, який від безвиході може закінчитися ядерною війною?»
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
26.04.202515:11
Сенсу й можливості писати про всі новини нема. Знаходжу прихисток у класичній літературі, яку мало хто відкриває взагалі, але в якій можна знайти паралелі з дійсністю:
«Політика стримування ніколи не мала на меті і ніколи не означала просто оборону від натиску Радянського Союзу. У цій політиці завжди крилася ціль провести остаточну лінію розмежування, якщо їй судилося бути, значно далі на схід, ніж у 1945 році. Отже, стримування завжди містило в собі приховану ідею “відкоту” російського впливу, “визволення” держав-сателітів. Незалежно від обраних засобів — “переговорів з позиції сили”, переозброєння Німеччини, гарантій безпеки чи моральної переваги — “визволення”, на противагу визнанню сфери впливу Росії, завжди було неявною ціллю політики стримування.
Події осені 1956 року оприявнили розрив між нашою декларованою готовністю провадити політику визволення і фактичною політикою, до якої ми вдалися, коли в Угорщині з'явилася можливість навіть не ініціювати визволення, а підтримати його після того, як воно вже відбулося. Ці події продемонстрували давні підозри, що Сполучені Штати насправді провадили політику стримування, сформульовану в розрізі не визволення, а негласної й досі невизнаної угоди про визнання сфер впливу. Той факт, що США утрималися від дій під час повстання в Берліні 1953 року та польського й угорського повстань 1956 року, а також відмовилися від застосування сили в останньому випадку, чітко засвідчив, що для Сполучених Штатів визволення є справою бажання і надії, “вінцем душевних поривань”*, але не політичною метою, якої слід досягати шляхом свідомих дій. Сполучені Штати, анітрохи не шукаючи й не створюючи можливостей, які б відчинили двері до визволення, виявилися не готовими навіть увійти в ці двері, коли держава-сателіт розчахнула їх отвором.
Порушене тут питання не полягає в правильності чи неправильності цієї політики; я лишень висуваю питання про те, якою політика Сполучених Штатів щодо держав-сателітів виявилася насправді. Вона не тільки передбачає визнання особливих інтересів Радянського Союзу на схід від лінії розмежування 1945 року, але й зобов'язує не втручатися в політику СРСР на схід від цієї лінії. Це рівносильно односторонньому визнанню сфери впливу Росії, в якій Сполучені Штати поступаються, не отримуючи нічого натомість, тим, що вони послідовно відстоювали з часів Ялтинської конференції і чим Вінстон Черчилль закликав нас поступатися лише в межах компромісного переговорного врегулювання.
Ця поступка, якщо вона виявиться постійною, докорінно змінить не тільки наше судження про перше десятиліття “холодної війни”, але і її об'єктивний характер у майбутньому. Вона перетворює “холодну війну” минулого, яка велася для чогось більшого, аніж жорстке стримування, на донкіхотське дійство, що велося про людське око, а не по суті. З тієї ж причини “холодна війна” майбутнього втратить свою головну проблему, якщо обидві сторони продовжать утримуватися від спроб змінити лінію розмежування 1945 року.
Ця дипломатична революція, це прийняття поділу світу на дві велетенські сфери впливу з подальшим зникненням головної проблеми та виправдання “холодної війни”, відповідає сталінському баченню післявоєнного світу. Кліо, муза історії, мабуть, смакує парадоксальність цієї ситуації: спадщина Сталіна виявилася непотрібною як риторичний і практичний засіб його наступникам, але її підхопив його головний супротивник».
* Вінець душевних поривань — робоча версія перекладу виразу “consummation devoutly to be desired” зі знаменитого монологу Гамлета.
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
«Політика стримування ніколи не мала на меті і ніколи не означала просто оборону від натиску Радянського Союзу. У цій політиці завжди крилася ціль провести остаточну лінію розмежування, якщо їй судилося бути, значно далі на схід, ніж у 1945 році. Отже, стримування завжди містило в собі приховану ідею “відкоту” російського впливу, “визволення” держав-сателітів. Незалежно від обраних засобів — “переговорів з позиції сили”, переозброєння Німеччини, гарантій безпеки чи моральної переваги — “визволення”, на противагу визнанню сфери впливу Росії, завжди було неявною ціллю політики стримування.
Події осені 1956 року оприявнили розрив між нашою декларованою готовністю провадити політику визволення і фактичною політикою, до якої ми вдалися, коли в Угорщині з'явилася можливість навіть не ініціювати визволення, а підтримати його після того, як воно вже відбулося. Ці події продемонстрували давні підозри, що Сполучені Штати насправді провадили політику стримування, сформульовану в розрізі не визволення, а негласної й досі невизнаної угоди про визнання сфер впливу. Той факт, що США утрималися від дій під час повстання в Берліні 1953 року та польського й угорського повстань 1956 року, а також відмовилися від застосування сили в останньому випадку, чітко засвідчив, що для Сполучених Штатів визволення є справою бажання і надії, “вінцем душевних поривань”*, але не політичною метою, якої слід досягати шляхом свідомих дій. Сполучені Штати, анітрохи не шукаючи й не створюючи можливостей, які б відчинили двері до визволення, виявилися не готовими навіть увійти в ці двері, коли держава-сателіт розчахнула їх отвором.
Порушене тут питання не полягає в правильності чи неправильності цієї політики; я лишень висуваю питання про те, якою політика Сполучених Штатів щодо держав-сателітів виявилася насправді. Вона не тільки передбачає визнання особливих інтересів Радянського Союзу на схід від лінії розмежування 1945 року, але й зобов'язує не втручатися в політику СРСР на схід від цієї лінії. Це рівносильно односторонньому визнанню сфери впливу Росії, в якій Сполучені Штати поступаються, не отримуючи нічого натомість, тим, що вони послідовно відстоювали з часів Ялтинської конференції і чим Вінстон Черчилль закликав нас поступатися лише в межах компромісного переговорного врегулювання.
Ця поступка, якщо вона виявиться постійною, докорінно змінить не тільки наше судження про перше десятиліття “холодної війни”, але і її об'єктивний характер у майбутньому. Вона перетворює “холодну війну” минулого, яка велася для чогось більшого, аніж жорстке стримування, на донкіхотське дійство, що велося про людське око, а не по суті. З тієї ж причини “холодна війна” майбутнього втратить свою головну проблему, якщо обидві сторони продовжать утримуватися від спроб змінити лінію розмежування 1945 року.
Ця дипломатична революція, це прийняття поділу світу на дві велетенські сфери впливу з подальшим зникненням головної проблеми та виправдання “холодної війни”, відповідає сталінському баченню післявоєнного світу. Кліо, муза історії, мабуть, смакує парадоксальність цієї ситуації: спадщина Сталіна виявилася непотрібною як риторичний і практичний засіб його наступникам, але її підхопив його головний супротивник».
* Вінець душевних поривань — робоча версія перекладу виразу “consummation devoutly to be desired” зі знаменитого монологу Гамлета.
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
12.04.202519:16
«Через нещодавні події знову стоять руба п'ять проблем. Кожна з них диктує власну відповідь на порушене тут питання: чи сталася наприкінці 1956 року революція в американській зовнішній політиці? До цих п'яти проблем належать: 1) застосування сили в ядерну добу; 2) "холодна війна"; 3) Атлантичний альянс; 4) революція колоніальної системи; 5) владнання подій на Близькому Сході. Відповіді на останню зовнішня політика США так і не знайшла. З першою і четвертою, застосуванням сили і революцією колоніальної системи, Сполучені Штати, схоже, впоралися — принаймні тимчасово. Проблеми "холодної війни" та Атлантичного альянсу начебто були остаточно вирішені. Проте саме в цих двох проблемах і криється справжня революція, що відбулася в американській зовнішній політиці.
Як з погляду історичних витоків, так і в сенсі її провідних проблем, "холодна війна" була і є змаганням за мирне врегулювання Другої світової війни. Для Сполучених Штатів засадою такого врегулювання була тривка єдність інтересів і політики союзників-переможців, єдність, яка б перетворила на забуток домовленості на кшталт союзів і сфер впливу, за допомогою яких нації традиційно намагалися захистити власні відмінні інтереси. Радянський Союз і, хоч і уривчасто, Велика Британія ґрунтувалися на тому, що конфлікт між державами Осі та союзниками неминуче витіснять інші конфлікти інтересів і що головною функцією мирного врегулювання, як і самої війни, буде сприяння втіленню відмінних інтересів різних залучених націй. Зокрема, Сталін вбачав у війні чудову можливість для Росії досягти своїх традиційних цілей у Східній Європі та на Балканах, а також якомога далі за їхніми межами. На його думку, мирне врегулювання мало виконувати дві функції: затвердити у вигляді угоди про сфери впливу у світі розподіл військової сили, встановлений наприкінці Другої світової війни, і створити можливості для подальшої російської експансії.
Несумісність цих уявлень про повоєнний світ призвела передовсім – і практично в момент підписання – до зриву Ялтинської угоди, яку обидві сторони тлумачили крізь призму цих уявлень, і, по-друге, до переростання цього зриву в "холодну війну". Американський підхід до її провадження неминуче зводився до стримування, що зробило лінію розмежування військ станом на 1945 рік тимчасовим кордоном між Сходом і Заходом. Наголос слід зробити на слові «тимчасовий», оскільки, якби Сполучені Штати були готові визнати цю межу остаточною, їхня політика стримування не відрізнялася б від політики поділу світу на сфери впливу, яку відстоював Радянський Союз. Численні російські пропозиції замінити стримування угодою такого штибу незмінно наштовхувалися на безкомпромісний спротив США. Офіційне ставлення Вашингтона до всіх подібних ініціатив охарактеризував кореспондент газети “Нью-Йорк Таймс” Джеймс Рестон: 1950 року з нагоди однієї з таких пропозицій він написав, що “жодних доказів бодай найменшої зацікавленості американських посадовців у подібній угоді немає”».
Далі буде
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
Як з погляду історичних витоків, так і в сенсі її провідних проблем, "холодна війна" була і є змаганням за мирне врегулювання Другої світової війни. Для Сполучених Штатів засадою такого врегулювання була тривка єдність інтересів і політики союзників-переможців, єдність, яка б перетворила на забуток домовленості на кшталт союзів і сфер впливу, за допомогою яких нації традиційно намагалися захистити власні відмінні інтереси. Радянський Союз і, хоч і уривчасто, Велика Британія ґрунтувалися на тому, що конфлікт між державами Осі та союзниками неминуче витіснять інші конфлікти інтересів і що головною функцією мирного врегулювання, як і самої війни, буде сприяння втіленню відмінних інтересів різних залучених націй. Зокрема, Сталін вбачав у війні чудову можливість для Росії досягти своїх традиційних цілей у Східній Європі та на Балканах, а також якомога далі за їхніми межами. На його думку, мирне врегулювання мало виконувати дві функції: затвердити у вигляді угоди про сфери впливу у світі розподіл військової сили, встановлений наприкінці Другої світової війни, і створити можливості для подальшої російської експансії.
Несумісність цих уявлень про повоєнний світ призвела передовсім – і практично в момент підписання – до зриву Ялтинської угоди, яку обидві сторони тлумачили крізь призму цих уявлень, і, по-друге, до переростання цього зриву в "холодну війну". Американський підхід до її провадження неминуче зводився до стримування, що зробило лінію розмежування військ станом на 1945 рік тимчасовим кордоном між Сходом і Заходом. Наголос слід зробити на слові «тимчасовий», оскільки, якби Сполучені Штати були готові визнати цю межу остаточною, їхня політика стримування не відрізнялася б від політики поділу світу на сфери впливу, яку відстоював Радянський Союз. Численні російські пропозиції замінити стримування угодою такого штибу незмінно наштовхувалися на безкомпромісний спротив США. Офіційне ставлення Вашингтона до всіх подібних ініціатив охарактеризував кореспондент газети “Нью-Йорк Таймс” Джеймс Рестон: 1950 року з нагоди однієї з таких пропозицій він написав, що “жодних доказів бодай найменшої зацікавленості американських посадовців у подібній угоді немає”».
Далі буде
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
08.04.202509:54
А хто здогадався перекласти peace through strength як «мир через силу»? Тепер воно всюди в медіа.
Виходить, що це силуваний мир, мир проти волі (тоді чиєї?).
✔️ Правильний варіант: мир завдяки силі
Виходить, що це силуваний мир, мир проти волі (тоді чиєї?).
✔️ Правильний варіант: мир завдяки силі
Гісторыя змяненняў канала
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.