Щойно повернувся із США. Цього разу провів там тиждень, спілкуючись, з очевидних причин, переважно з консерваторами. Завезли у Держдеп та у всі провідні аналітичні центри консервативного табору наш звіт щодо теорії перемоги України.
Дуже велика зацікавленість у дискусії про Україну, Росію та ширше — про безпеку в Європі.
Ну, чесно, висновки вже не такі втішні. Ті, хто має бодай якийсь вплив на команду Трампа і формує її світогляд, без прикрас визнають, що російська загроза — це проблема, створена Західною Європою через її політику роззброєння, тож і вирішувати цю проблему має Західна Європа, а не США.
Ті, хто прихильніший до трансатлантичної співпраці, визнають, що Європа опинилася у складному становищі — адже загроза з боку Росії зростає, участь США в європейських справах зменшується, а політика Трампа, замість Європі економічно допомагати, лише їй шкодить.
Чи означає це, що США виходять із НАТО? Абсолютно ні, і всі згадки про створення будь-яких альтернативних структур безпеки тільки дратують американських колег.
Але відповідальність за стримування Росії і допомогу Україні США перекидають на Європу. Найпоширеніша ж відповідь американських консерваторів — це не наша проблема, нас це не хвилює, нехай Європа сама з цим розбирається, ми маємо справу з Китаєм.
"Думайте, як забезпечити собі безпеку без присутності США в Європі, поговоримо про це наступного разу" — нібито в рамках експертної дискусії, але доволі чітко дали нам зрозуміти знайомі із державних органів.
"Обирайте — або зі США, або з Німеччиною" — сказав у свою чергу інший наш добрий знайомий, добре знаний також, до речі, в Україні.
Ось, такі часи.
Нам тепер у Варшаві доведеться задуматися над цією дилемою. І відповідь, як на мене, зовсім не буде очевидною.
Згодом - більше.
