Тім Келлер: біблійні думки.
На каналі ми публікуємо корисні цитати, думки та уривки з книг Тіма Келлера (1950-2023), пастора Пресвітеріанської Церкви Викупителя у Нью-Йорку.
Ідеї, питання, зв'язок: @bgnnk
Ідеї, питання, зв'язок: @bgnnk
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэннеУкраїна
МоваІншая
Дата стварэння каналаКвіт 04, 2023
Дадана ў TGlist
Черв 11, 2023Рэкорды
20.04.202514:00
4.5KПадпісчыкаў28.02.202523:59
1800Індэкс цытавання07.11.202323:59
1.5KАхоп 1 паста03.04.202523:59
1.2KАхоп рэкламнага паста18.03.202523:59
18.11%ER05.07.202323:59
65.40%ERRПераслаў з:
Психолог під час війни
17.04.202516:16
Військовий говорить. Поранення. Про плани. Що відновлює.
Мінометний обстріл
Зайняв оборону самий перший
Рацій не було
Дрон за мною гнався.
Перебіг ще кудись.
Двері всередині.
Пацанів мінометка вбила на моїх очах.
Заліг.
2 удара.
Побратиму в шию дуже великий осколок.
В руку.
На спині осколок сильний.
Вибігаю назад по кірпічам. По руїнам.
Перша хата.
Паніка. Запеклась кров. Автомат весь в крові.
Перша медична допомога.
Все розкидано.
Випив обезбол. Я знаю, де русня і біжу в іншу сторони.
До посадки це метрів 700-800. Дрони побачили, що я забіг.
Тільки вночі треба виходити.
Капюшоном накрився. Лежу.
Чую позивний.
Чую наш говор.
Виявилось, що заникались в тому гаражі.
Прийняли як щучку.
Надали першу медичну допомогу.
Подивились усюди, де осколок.
І врятували мене.
***
З кожним разом все тяжче і тяжче.
Мені тяжко.
За хлопців перейматись почав.
Міни видно в тепловізор
Бо на сонці нагріваються.
Але піхота не дивиться під ноги.
Вверх, на фпв і вперед.
Десь определенний участок — працюють. Шукають міни. Противотанкістів.
Хлопці там, а я тут. Переживаю за них.
Я тримаюсь бо я йшов добровільно.
Але загалом дуже важко.
***
Айклауд лістаю. Бачу фото побратима.
Відчуваю провину.
А найтяжче, коли чую: “За шо ви воюєте.”
“Ну я ж тебе туди не посилав.”
“Ми ж не хочем замість вас “
Всього 2 речі приносять задоволення
Полігон. І гонкі. На високій швидкості. Це адреналін, потреба в адреналіні.
І так, дуже став дратівливий.
***
Мене дуже заспокоює — коли спілкуюсь з дружиною. Це найбільше заспокоює
І з дітьми.
Старшій 30, меншій 28.
***
Запхали в буханку. Насипали бк.
Сказали на 4 суток.
Я був 20 діб на позиціях.
***
Хлопці за мною пішли.
А мене зараз списали по стану здоровя.
І я наїхав на офіцерів
Моїх документів нема. До сих пір нема. Вже другий місяць.
Ладно документів нема.
А вони не знають де пацани. Де їх шукати.
Будуть родичі шукати.
Будуть виходити на родичів.
Я їх послав. З ними посварився.
Бо це совкове відношення - неможливо терпіти.
***
Я боюсь мріяти про майбутнє.
Я бачив як мрії вмирають.
Я говорив з побратимом. Він розуазував свій план до деталей. Він мріяв про кавʼярню.
А на наступний день він загинув.
На щтурмі його не стало.
Ця інформація була сказана вголос.
Але хто це проговорює вголос — ті втрачали.
Я боюсь цього.
Я не думав, що до 2025 доживу.
І тому я боюсь будувати плани.
В короткому періоді планую.
Пожарю шашлик з дітьми.
Мені стращно планувати.
Я вмію планувати.
Але зараз я військовий. І у мене нема планів.
***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ❤️
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy
Мінометний обстріл
Зайняв оборону самий перший
Рацій не було
Дрон за мною гнався.
Перебіг ще кудись.
Двері всередині.
Пацанів мінометка вбила на моїх очах.
Заліг.
2 удара.
Побратиму в шию дуже великий осколок.
В руку.
На спині осколок сильний.
Вибігаю назад по кірпічам. По руїнам.
Перша хата.
Паніка. Запеклась кров. Автомат весь в крові.
Перша медична допомога.
Все розкидано.
Випив обезбол. Я знаю, де русня і біжу в іншу сторони.
До посадки це метрів 700-800. Дрони побачили, що я забіг.
Тільки вночі треба виходити.
Капюшоном накрився. Лежу.
Чую позивний.
Чую наш говор.
Виявилось, що заникались в тому гаражі.
Прийняли як щучку.
Надали першу медичну допомогу.
Подивились усюди, де осколок.
І врятували мене.
***
З кожним разом все тяжче і тяжче.
Мені тяжко.
За хлопців перейматись почав.
Міни видно в тепловізор
Бо на сонці нагріваються.
Але піхота не дивиться під ноги.
Вверх, на фпв і вперед.
Десь определенний участок — працюють. Шукають міни. Противотанкістів.
Хлопці там, а я тут. Переживаю за них.
Я тримаюсь бо я йшов добровільно.
Але загалом дуже важко.
***
Айклауд лістаю. Бачу фото побратима.
Відчуваю провину.
А найтяжче, коли чую: “За шо ви воюєте.”
“Ну я ж тебе туди не посилав.”
“Ми ж не хочем замість вас “
Всього 2 речі приносять задоволення
Полігон. І гонкі. На високій швидкості. Це адреналін, потреба в адреналіні.
І так, дуже став дратівливий.
***
Мене дуже заспокоює — коли спілкуюсь з дружиною. Це найбільше заспокоює
І з дітьми.
Старшій 30, меншій 28.
***
Запхали в буханку. Насипали бк.
Сказали на 4 суток.
Я був 20 діб на позиціях.
***
Хлопці за мною пішли.
А мене зараз списали по стану здоровя.
І я наїхав на офіцерів
Моїх документів нема. До сих пір нема. Вже другий місяць.
Ладно документів нема.
А вони не знають де пацани. Де їх шукати.
Будуть родичі шукати.
Будуть виходити на родичів.
Я їх послав. З ними посварився.
Бо це совкове відношення - неможливо терпіти.
***
Я боюсь мріяти про майбутнє.
Я бачив як мрії вмирають.
Я говорив з побратимом. Він розуазував свій план до деталей. Він мріяв про кавʼярню.
А на наступний день він загинув.
На щтурмі його не стало.
Ця інформація була сказана вголос.
Але хто це проговорює вголос — ті втрачали.
Я боюсь цього.
Я не думав, що до 2025 доживу.
І тому я боюсь будувати плани.
В короткому періоді планую.
Пожарю шашлик з дітьми.
Мені стращно планувати.
Я вмію планувати.
Але зараз я військовий. І у мене нема планів.
***
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Якщо це корисно — поставте ❤️
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy
Пераслаў з:Психолог під час війни
09.04.202518:10
Це Саша. Він служив в ЗСУ 5 років, ще до часів повномасштабної пішов служити.
Зараз ветеран. І йому 24.
Я ніяк не можу звикнути до багатьох речей, хоча може це і добре. Але тут виділю дві - коли мені розказують жахи війни молоді хлопці і коли ветеранами є молоді хлопці.
Ми працюємо над тим, що його турбує. Без деталей.
Подарував книгу, на яку ми збирали.
Пишу про це, бо військові серед нас. І вони потребують як мінімум розуміння і уваги. А також вміння взаємодіяти з ними і розуміння, що таке ПТСР, які симптоми існують і базові навички розмови з військовими.
І сьогодні хлопець, який може виглядати молодо і задорно - насправді бойовий ветеран.
Людина, яка пройшла і бачила так багато, як ми, цивільні, навіть не уявляємо собі.
Всім величезна подяка за те, що підтримуєте.
Звітую про надані книги ось такими короткими історіями.
Робота продовжується.
Я продовжую працювати в шпиталі, купляти книги і дарувати їм. Також закуповую ліки.
якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Книги закінчуються, треба купляти нові.
P.S. Він дозволив написати про нього, розуміючи мету - зменшення прірви між війскьовими і цивільними.
Дякую всім небайдужим.
@bagnenkoPsy
Зараз ветеран. І йому 24.
Я ніяк не можу звикнути до багатьох речей, хоча може це і добре. Але тут виділю дві - коли мені розказують жахи війни молоді хлопці і коли ветеранами є молоді хлопці.
Ми працюємо над тим, що його турбує. Без деталей.
Подарував книгу, на яку ми збирали.
Пишу про це, бо військові серед нас. І вони потребують як мінімум розуміння і уваги. А також вміння взаємодіяти з ними і розуміння, що таке ПТСР, які симптоми існують і базові навички розмови з військовими.
І сьогодні хлопець, який може виглядати молодо і задорно - насправді бойовий ветеран.
Людина, яка пройшла і бачила так багато, як ми, цивільні, навіть не уявляємо собі.
Всім величезна подяка за те, що підтримуєте.
Звітую про надані книги ось такими короткими історіями.
Робота продовжується.
Я продовжую працювати в шпиталі, купляти книги і дарувати їм. Також закуповую ліки.
якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Книги закінчуються, треба купляти нові.
P.S. Він дозволив написати про нього, розуміючи мету - зменшення прірви між війскьовими і цивільними.
Дякую всім небайдужим.
@bagnenkoPsy
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.
