Вірші без правил
15.04.202517:32
Пам'ятай!
Де б ти не був,
Ти ж не забув,
Коріння власного народу,
Що серце міцно обплело.
І це твоє є джерело!
І з нього пий ти воду!
Хоч досвід інших варто й знать,
Родинного не варто ж забувать.
Твоя мова - сильного народу!
Культура сплетена в віках!
Не забувай, якого ти є роду,
Щоби щасливо жити у роках!
© Богдан Яремцьо
Де б ти не був,
Ти ж не забув,
Коріння власного народу,
Що серце міцно обплело.
І це твоє є джерело!
І з нього пий ти воду!
Хоч досвід інших варто й знать,
Родинного не варто ж забувать.
Твоя мова - сильного народу!
Культура сплетена в віках!
Не забувай, якого ти є роду,
Щоби щасливо жити у роках!
© Богдан Яремцьо
30.03.202509:38
Борня.
Та ми ще потом не стікали,
Коли стояли по коліна у борні!
Нам бруд на голову зливали,
Тримаючи словесні битви у війні.
А ми, все бавимось в героїв.
У тих, що полягли за правди суть.
Де ми шукали глибину устоїв,
Що так приємно лестять слух?
Словами все ми зруйнували,
А час віднови все ж прийшов тепер!
Чи ми в словах ту правду захищали,
Чи нам забракло сили тих манер?
Які у лагідності слова,
Розтоплять всякі береги.
Дорога подвигів - готова!
Засвітить сонце навкруги!
© Богдан Яремцьо
Та ми ще потом не стікали,
Коли стояли по коліна у борні!
Нам бруд на голову зливали,
Тримаючи словесні битви у війні.
А ми, все бавимось в героїв.
У тих, що полягли за правди суть.
Де ми шукали глибину устоїв,
Що так приємно лестять слух?
Словами все ми зруйнували,
А час віднови все ж прийшов тепер!
Чи ми в словах ту правду захищали,
Чи нам забракло сили тих манер?
Які у лагідності слова,
Розтоплять всякі береги.
Дорога подвигів - готова!
Засвітить сонце навкруги!
© Богдан Яремцьо
18.03.202510:00
Якби... .
Цей час простий і сповнений надії,
Він огортає силою тепла й мене .
Вже посивіли навіть власні вії
І погляд втоми видає й тебе.
Постійно жили ми в тривогах ,
В розлуках щастя не знайти.
Конфлікт зустріли ми в дорогах,
Та й вийшли з нього, як могли.
Немає бачення, щодо пробачення?
Живемо в інших полюсах... .
Прокручємо те, що сталося,
Згоряючи в своїх думках?
Якби вернуть? Та не вернуться,
Часи минулі у роках!
Якби прийти? Вже не прийдеться!
Надії вмерли у стежках?
Війна поглинула як море
У хвилях шторму багатьох.
Так все ж таки, заради чого,
На тій дорозі зріс вже й мох.
Заради волі та свободи,
Яку плекали у думках!
Відроджена надія і акорди
З рясніли цвітом у роках!
І знову, сонце зійде на сході,
Та зникне морок мов туман.
І знову ж, захід надійде у волі -
Пропаде весь отой обман.
© Богдан Яремцьо
Цей час простий і сповнений надії,
Він огортає силою тепла й мене .
Вже посивіли навіть власні вії
І погляд втоми видає й тебе.
Постійно жили ми в тривогах ,
В розлуках щастя не знайти.
Конфлікт зустріли ми в дорогах,
Та й вийшли з нього, як могли.
Немає бачення, щодо пробачення?
Живемо в інших полюсах... .
Прокручємо те, що сталося,
Згоряючи в своїх думках?
Якби вернуть? Та не вернуться,
Часи минулі у роках!
Якби прийти? Вже не прийдеться!
Надії вмерли у стежках?
Війна поглинула як море
У хвилях шторму багатьох.
Так все ж таки, заради чого,
На тій дорозі зріс вже й мох.
Заради волі та свободи,
Яку плекали у думках!
Відроджена надія і акорди
З рясніли цвітом у роках!
І знову, сонце зійде на сході,
Та зникне морок мов туман.
І знову ж, захід надійде у волі -
Пропаде весь отой обман.
© Богдан Яремцьо
09.03.202518:48
Плоди
Якби ж того й не бачить,
Не споглядать й не знать,
Того позору гордости
І егоїзму квоти,
Що міцно в корінь поросло.
Бо пропаде то все одно!
Не пізнали мудрості, бо й не читали,
Не те щоб чули та й не мали!
Не вчились - тому й не знали
Тіє повноти й відваги,
Щоб зупинить усе те зло,
Яке у серце забрело.
Тихесенько сплело кубло
Та все чека, слушної днини,
Щоб вдарить сильно в спину,
Коли найменш очікуєш того .
У роздумах пірнув я
У важку ту справу.
Немов будуючи державу,
Багато таврував і я.
Та що ж за справа це така,
Що сум у дії принесла?
Там брат не любить брата.
Там ненависть сидить в палатах
Царює, править все кощава
Та у погибель всіх веде.
Схаменіться! Та й спиніться!
Згине все, що злом росте!
Позостанеться лиш те,
Що мудрість в волі поведе
Дорогами твердими,
Туди, де світить сонце!
Там знову зелень оживе!
І рясніти, і цвісти,
Й серцю буде де радіти!
Так, не потопать ж у злі!
Якби пізнали ви думки мої,
То в жаху б зразу зупинились.
На те що зроблено - б подивились,
Та й в Бога прощення просили б ви,
За вчинену ту злість.
О, якби я хотів побачить те,
Що в думах у мене вже цвіте!
А прийде час - підуть плоди,
А вже за тим - підем і ми.
©Яремцьо Богдан
Якби ж того й не бачить,
Не споглядать й не знать,
Того позору гордости
І егоїзму квоти,
Що міцно в корінь поросло.
Бо пропаде то все одно!
Не пізнали мудрості, бо й не читали,
Не те щоб чули та й не мали!
Не вчились - тому й не знали
Тіє повноти й відваги,
Щоб зупинить усе те зло,
Яке у серце забрело.
Тихесенько сплело кубло
Та все чека, слушної днини,
Щоб вдарить сильно в спину,
Коли найменш очікуєш того .
У роздумах пірнув я
У важку ту справу.
Немов будуючи державу,
Багато таврував і я.
Та що ж за справа це така,
Що сум у дії принесла?
Там брат не любить брата.
Там ненависть сидить в палатах
Царює, править все кощава
Та у погибель всіх веде.
Схаменіться! Та й спиніться!
Згине все, що злом росте!
Позостанеться лиш те,
Що мудрість в волі поведе
Дорогами твердими,
Туди, де світить сонце!
Там знову зелень оживе!
І рясніти, і цвісти,
Й серцю буде де радіти!
Так, не потопать ж у злі!
Якби пізнали ви думки мої,
То в жаху б зразу зупинились.
На те що зроблено - б подивились,
Та й в Бога прощення просили б ви,
За вчинену ту злість.
О, якби я хотів побачить те,
Що в думах у мене вже цвіте!
А прийде час - підуть плоди,
А вже за тим - підем і ми.
©Яремцьо Богдан
13.04.202518:16
Війна
Чи є війна там, де людей нема?
Хто випускає кулю із патрона?
Чи смерть глуха, сліпа й німа?
Що так орудує? Яка вона?
В природі вільній не такі закони
Покладені щоб убивать та панувать
Для чого ж ми звели загони?
Для того щоби нищить та ламать?
У перемозі програє знеможений.
А почесті отримує лиш той,
Хто в честі, злом не переможений,
Встояв. І тільки він герой!
Ні кому не потрібна та війна,
Що в помсті правду все шука.
А тим, хто в серці зло плека,
Приносить вічну смерть вона.
І точно не загиблим, що в насназі
Жили й були на сторні добра,
Та й зберегли всю міць звитяги,
Злітаючи крильми. Горить іскра!
Чому війна так многих убива?
Коріння ж тягнуться здавна...
Вони прогнили і сповна,
За все заплатить вже вона!
Сокира є прикладена!
Вона чека лиш дії!
Ти думаєш усе це мрії?
Та ні. Прийшла пора!
© Богдан Яремцьо
Чи є війна там, де людей нема?
Хто випускає кулю із патрона?
Чи смерть глуха, сліпа й німа?
Що так орудує? Яка вона?
В природі вільній не такі закони
Покладені щоб убивать та панувать
Для чого ж ми звели загони?
Для того щоби нищить та ламать?
У перемозі програє знеможений.
А почесті отримує лиш той,
Хто в честі, злом не переможений,
Встояв. І тільки він герой!
Ні кому не потрібна та війна,
Що в помсті правду все шука.
А тим, хто в серці зло плека,
Приносить вічну смерть вона.
І точно не загиблим, що в насназі
Жили й були на сторні добра,
Та й зберегли всю міць звитяги,
Злітаючи крильми. Горить іскра!
Чому війна так многих убива?
Коріння ж тягнуться здавна...
Вони прогнили і сповна,
За все заплатить вже вона!
Сокира є прикладена!
Вона чека лиш дії!
Ти думаєш усе це мрії?
Та ні. Прийшла пора!
© Богдан Яремцьо
26.03.202514:46
Досвід
Образа у душі плекала помсту,
Та малювала грандіозний план.
Думки вже знали про тривогу,
Та кривда вже звела паркан.
Розбите серце тріпотіло,
А розум не хотів в той стан.
І якби сильно не боліло,
Прощення зціля від ран.
Ось так образу поховавши,
У роздумах знайшов я силу!
Віднову в серці збудувавши,
Відкинув помсти соломину!
© Богдан Яремцьо
Образа у душі плекала помсту,
Та малювала грандіозний план.
Думки вже знали про тривогу,
Та кривда вже звела паркан.
Розбите серце тріпотіло,
А розум не хотів в той стан.
І якби сильно не боліло,
Прощення зціля від ран.
Ось так образу поховавши,
У роздумах знайшов я силу!
Віднову в серці збудувавши,
Відкинув помсти соломину!
© Богдан Яремцьо
16.03.202511:22
Очікування
Я так втомився вже чекати
Надії сповнення в серцях.
Як би ж скоріше то дізнатися,
Про прихід щастя на устах!
У радощах зростають мрії.
Купаються слова у світлі дня.
А ми все проживаєм миті тії,
Які вирують. Так живу і я.
Ми так втомилися чекати.
Ото б почути та й застати
Славетні вільнії часи!
Про ті, що мріяли так ми!
Цілющих слів - велика сила!
Немов їх мати окрилила
І відпускає в путь.
Вітри в дороги їх несуть.
Надії ж завжди зацвітають,
Рясними буйними садами,
І родять стиглими плодами!
Твої труди женці вже ждуть!
© Богдан Яремцьо
Я так втомився вже чекати
Надії сповнення в серцях.
Як би ж скоріше то дізнатися,
Про прихід щастя на устах!
У радощах зростають мрії.
Купаються слова у світлі дня.
А ми все проживаєм миті тії,
Які вирують. Так живу і я.
Ми так втомилися чекати.
Ото б почути та й застати
Славетні вільнії часи!
Про ті, що мріяли так ми!
Цілющих слів - велика сила!
Немов їх мати окрилила
І відпускає в путь.
Вітри в дороги їх несуть.
Надії ж завжди зацвітають,
Рясними буйними садами,
І родять стиглими плодами!
Твої труди женці вже ждуть!
© Богдан Яремцьо
09.03.202518:48
09.04.202510:12
Чи? Як? Де?
Чи можна в мрії бачити надію?
Чи можна в небі віднайти хмарину?
Чи світить сонце коли радію?
Чи зрозумію те в сумну годину?
Як можна бачити невидиме?
Як можна чути не промовлене?
Як можна знати не пізнане?
Як відчуть не доторкане?
Де можна втримати придбане?
Де можна втратити надбане?
Де можна знайти згублене?
Де можна взнати втрачене?
У Мрії - там зроста Надія!
В Надії - зроджується Віра!
У Вірі ж, виростає Дія!
А в Дії є Терпіння й Міра!
© Богдан Яремцьо
Чи можна в мрії бачити надію?
Чи можна в небі віднайти хмарину?
Чи світить сонце коли радію?
Чи зрозумію те в сумну годину?
Як можна бачити невидиме?
Як можна чути не промовлене?
Як можна знати не пізнане?
Як відчуть не доторкане?
Де можна втримати придбане?
Де можна втратити надбане?
Де можна знайти згублене?
Де можна взнати втрачене?
У Мрії - там зроста Надія!
В Надії - зроджується Віра!
У Вірі ж, виростає Дія!
А в Дії є Терпіння й Міра!
© Богдан Яремцьо
25.03.202507:28
Тернистий шлях усіяний квітками,
В яких шипи стирчать у різнобіч.
М'яко впадеш і зранений думками,
Піднімешся й даси біді відсіч.
В житті завжди є дві дороги:
Одна у небо, друга в землю путь.
Та краще буть з природою в покорі,
А ніж рубать, ламать та інших гнуть.
У Бога є для нас вготовлена дорога.
Ото б і знеї, в прірву, не ковзнуть!
Вона вузька та й рівна від порога,
Там ти візьмеш свій денний путь!
© Богдан Яремцьо
В яких шипи стирчать у різнобіч.
М'яко впадеш і зранений думками,
Піднімешся й даси біді відсіч.
В житті завжди є дві дороги:
Одна у небо, друга в землю путь.
Та краще буть з природою в покорі,
А ніж рубать, ламать та інших гнуть.
У Бога є для нас вготовлена дорога.
Ото б і знеї, в прірву, не ковзнуть!
Вона вузька та й рівна від порога,
Там ти візьмеш свій денний путь!
© Богдан Яремцьо
15.03.202518:10
Слова
Колись і треба щось сказати.
Часом в тривозі промовчати.
А іноді, й у шепоті бажати,
Того, що хочеш ти.
Із чистих помислів,
З яскравості думок,
Із почуттів та слів
Формується рядок .
І все, що я дать хотів тобі,
З твого обличчя можна прочитати.
Немов відкриті ті листи,
Що шлеш у помислах собі.
Потоком слів не виправити дії -
У вирві дум багато ми пройшли.
Та тільки в них, вже правди то не тії,
Що разом у довірі, якось йшли.
Словами можна замки будувати.
Тож не хотілося, того так мати -
Сторін високі береги,
Де вже не здіймешся і ти... .
Словами можна ображати.
Словами можна і обняти.
Надію дати та зрости!
А почуття потрібно знати,
Щоб зрозуміть конфлікт життя!
Якби я міг уникнуть сум'яття,
Щоб вирівнять буття дорги,
Не оббиваючи, сумні пороги... .
Потрібно просто вміти жити!
Цінити, думати і мить ловити,
Щоб у словах могли ми пити,
Цілющі води, в спраглі дні!
І ось такі - ми не одні!
© Богдан Яремцьо.
Колись і треба щось сказати.
Часом в тривозі промовчати.
А іноді, й у шепоті бажати,
Того, що хочеш ти.
Із чистих помислів,
З яскравості думок,
Із почуттів та слів
Формується рядок .
І все, що я дать хотів тобі,
З твого обличчя можна прочитати.
Немов відкриті ті листи,
Що шлеш у помислах собі.
Потоком слів не виправити дії -
У вирві дум багато ми пройшли.
Та тільки в них, вже правди то не тії,
Що разом у довірі, якось йшли.
Словами можна замки будувати.
Тож не хотілося, того так мати -
Сторін високі береги,
Де вже не здіймешся і ти... .
Словами можна ображати.
Словами можна і обняти.
Надію дати та зрости!
А почуття потрібно знати,
Щоб зрозуміть конфлікт життя!
Якби я міг уникнуть сум'яття,
Щоб вирівнять буття дорги,
Не оббиваючи, сумні пороги... .
Потрібно просто вміти жити!
Цінити, думати і мить ловити,
Щоб у словах могли ми пити,
Цілющі води, в спраглі дні!
І ось такі - ми не одні!
© Богдан Яремцьо.
04.04.202505:28
Гарт
У стрімких потоках плинних днів,
Набути досвід не зазнавши втрат,
Не вийде. Та й не треба слів!
Щодня пірну у старт та гарт!
Здобуду силу в світлі дня,
Відроджуся в тінь ночей!
Продовжу битись за життя!
Усуну пелену з очей!
Кожен день і кожна мить
Дарує неповторний стан!
Такий де серце не болить,
Де вже не має більше ран!
У хмарах і потоках вітряних,
У яснім й теплім світлі дня,
У силі віри, снів омріяних,
В надії буду жити я!
© Богдан Яремцьо
У стрімких потоках плинних днів,
Набути досвід не зазнавши втрат,
Не вийде. Та й не треба слів!
Щодня пірну у старт та гарт!
Здобуду силу в світлі дня,
Відроджуся в тінь ночей!
Продовжу битись за життя!
Усуну пелену з очей!
Кожен день і кожна мить
Дарує неповторний стан!
Такий де серце не болить,
Де вже не має більше ран!
У хмарах і потоках вітряних,
У яснім й теплім світлі дня,
У силі віри, снів омріяних,
В надії буду жити я!
© Богдан Яремцьо
22.03.202508:12
Натхнення
В ранковий час, під шум бруківки,
Прокинулись сонливо парки міст.
У вітрах шумлять дерев верхівки,
А спів птахів дарує вмілим хист!
© Богдан Яремцьо
В ранковий час, під шум бруківки,
Прокинулись сонливо парки міст.
У вітрах шумлять дерев верхівки,
А спів птахів дарує вмілим хист!
© Богдан Яремцьо
11.03.202513:50
Перемога
Текло страждання довгою рікою,
Воно сягнуло вже за береги.
Моя Країна, все не зна спокою,
Через набіги й люті дичини.
Війна і смерть кружля повсюди.
Здається, що не має краю і кінця.
Прийшли та й топчуть нас нелюди.
Нема живого й острівця.
Розправе крила перемога!
Стрепенеться з ран вона!
Засяє сонце правди! Та негода
Повіки згине мов туман.
І не тому, що нас приспали,
Й ми розбудилися зі сна.
А через те, що наше діло - праве!
Розквітне на весні Вона!
© Богдан Яремцьо
Текло страждання довгою рікою,
Воно сягнуло вже за береги.
Моя Країна, все не зна спокою,
Через набіги й люті дичини.
Війна і смерть кружля повсюди.
Здається, що не має краю і кінця.
Прийшли та й топчуть нас нелюди.
Нема живого й острівця.
Розправе крила перемога!
Стрепенеться з ран вона!
Засяє сонце правди! Та негода
Повіки згине мов туман.
І не тому, що нас приспали,
Й ми розбудилися зі сна.
А через те, що наше діло - праве!
Розквітне на весні Вона!
© Богдан Яремцьо
Паказана 1 - 14 з 14
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.