Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Паглядзець

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Ніколассон

поспілкуватись: @write_nik
інста: instagram.com/nikolasson

Рэйтынг TGlist

ТыпПублічны

Вертыфікацыя

Не вертыфікаваны

Надзейнасць

Не надзейны

Размяшчэнне

МоваІншая

Дата стварэння каналаSep 15, 2017

Дадана ў TGlist

Sep 16, 2023

Я ўладальнік канала

Гісторыя змяненняў

Статыстыка Тэлеграм-канала Ніколассон

Падрабязней

Падпісчыкаў

1 454

24 гадз.

10%Тыдзень

2-0.2%Месяц

4-0.3%

Індэкс цытавання

0

Згадкі2Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах2

Сярэдняе ахоп 1 паста

531

12 гадз.3900%24 гадз.5310%48 гадз.00%

Узаемадзеянне (ER)

15.82%

Рэпостаў10Каментары0Рэакцыі74

Узаемадзеянне па ахопу (ERR)

0%

24 гадз.0%Тыдзень0%Месяц0%

Ахоп 1 рэкламнага паста

0

1 гадз.00%1 – 4 гадз.00%4 - 24 гадз.00%

Падрабязней

Падключыце нашага бота да канала і даведайцеся пол аўдыторыі гэтага канала.

Усяго пастоў за 24 гадзіны

0

Дынаміка

Апошнія публікацыі ў групе "Ніколассон"

Усе пасты

31.03.202519:30

Різниця

Забуті і кинуті,
Самотні і втрачені,
Оточені стінами
Розбитого значення,
Заплутані знаками,
Примушені вирости,
Ми всі перелякані,
Різниця — у щирості.

Шляхи неполічені,
Зарослі, запилені.
Провісники вічності
Чигають за спинами.
Стигмати замотані,
Розриви залатані,
Ми всі — у самотності,
Різниця — у натовпах.

Світанки і сутінки,
Думками поорані.
Поволі до суті ми
Бредемо заморено
Старою дорогою
Із мрії до додому та
Ховаємо спогади
У ночі свідомості,

Миттєвості краючи,
Щоб заново виткати,
Ми всі помираємо,
Різниця — у швидкості.

///

05.03.202520:07

вічноберезень

викидень осені бруд весни
мокрий асфальт грязюка на кросах
ранні світанки набиті масним
туманом
вітер що лізе в волосся
парочки в парках дурні без курток
у плюс одинадцять шумні люди
біля під’їзду торчки та укурки
що повилазили після лютого
довгі дороги короткі радості
що викликають прямі пропорції
збільшення температури і градусу
у відгороджених пластиком порціях
сонні дахи під’їзди і лавочки
шмотки які прокурили вокзали
часті затяжки що робиш долаючи
спільні неспогади що не траплялись
лінії фарби в мандрівці стінами
тіні колишніх друзів на березі
юності що повертається іноді
вічносімнадцятим вічноберезнем
ночі до самого ранку пальці
що віддають залишки холоду
сонне метро опівнічні станції
дотики видихи
грози молодість

(2016)

27.02.202519:49

мінвайл, не забувайте про оцей збір, будь ласка. тут лишилося дотиснути не так багато (порівняно з тим, що вже накидали). з мене збірки.

16.02.202519:14

друзів дитинства, про яких я писав цей вірш, трошки розкидало життям та світом. але один із них зараз захищає нашу країну, і його підрозділу треба закрити ось цей збір на бус. з чим я вас і попрошу допомогти.

тут банка:
https://send.monobank.ua/jar/8zaXUPHqvP

якщо закинете від 500 грн, то відправлю вам у подарунок або одну збірку у твердій обкладинці, або дві у мʼякій — на ваш вибір. а якщо вже їх маєте, то можете застовбити собі наступну — колись же вона та й вийде.

як закинете, пишіть мені сюди, будь ласка

05.09.202419:17

/черви/

я хочу, щоб ви згнили —
покинуті,
непохо́вані.
я хочу, щоб ви не могли напитись
нічим, крім морської води.
у пеклі мало смоли,
щоб вам казани наповнити
за те, що ваші брудні копита
посміли ступити сюди.

я хочу, щоб ви страждали
й коли ваше місто спатиме —
аби ви безсило дрижали від виску
сирен і тріску пожеж.
у пеклі занадто мало
вогню, аби катувати вас.
аби ваші душі від бруду очистити,
треба дерти ножем.

хай душі ваші черви́ві
ніде не знаходять при́хистку.
шматуйте їх дужче, вогненні бурі!
шуліки, зліше деріть!
хай спершу здохнете ви,
а потім і ваші при́хвостні,
що врешті стягнули овечі шкури
й явили з-під них щурів.

...ворога возлюбити
не можу — прости мене, Боже мій.
немає добра до ницої че́рні,
яка прийшла по моє.
я хочу, щоб ці раби
родючість землі примножили
і здохли, немов жалюгідні че́рви,
якими вони і є.

///

15.05.202420:09

.сад.

а у тому, що коїться, годі інший шукати задум —
просто Бог збирає найліпші квіти зі сво́го саду,
просто кличе дітей до сто́лу і поруч садить,
каже "Досить, любі, дивитись у ту безодню.
Тут вам буде ліпше. Посидьмо ж одне із одним —
тут ви в мене не будете ані злякані, ні голодні.

А настане час — і прибудуть рідні, за вами скучивши.
Відпочиньте, діти. Я ж точно знаю, що ви наму́чились."

і у них з очей зникають останні відблиски бійні,
і розкинувши руки, немовби кличучи світ в обійми,
Бог сідає за стіл,
а вони сідають від нього збоку
і уперше за довгі дні відчувають спокій.

(15.V.2024)

16.04.202419:06

/люди, які здалися/

рядки обриваються.
крізь пальці ковзають рими.
проза рутини обтягує,
ніби старі речі.
дорога повна привалами,
та мій настільки затримався,
що скоро стане містечком.

брудним ганчір'ям простелиться,
зарябить горо́дів лисинами,
назви вулиць напише
на табличках нудотно-білих,
і тоді у ньому оселяться
люди, які здалися,
спинившись
на півдорозі до цілі.

ставатимуть юні старими,
дахи обростатимуть зі́ллям,
врожай восени позбирають
і буде у льо́хах досто́ту.
і йтимуть повз пілігрими,
і будуть дивитись презирливо,
і будуть сліди криваві
тягнутись за стертими сто́пами.

від сорому заховавшись,
місто обліпиться стінами,
щоб люд оминала біда
і приблуди дітей не забрали...

а колись,
після другої варти,
один із містян прокинеться,
перетне спорожнілий майдан
і піде за браму.

///

10.03.202419:16

володар мух

у сутінках звір до нас шепотів
шарудінням піску від наших тіл
голосами хащів листям дерев
годинниками що бігли вперед
ми сиділи в колі і кожен сам
на землі малювали знаки списа́ми
і в кожного з нас у руках було
потріскане окулярів скло

звір казав нам про те що час іти
наш ліміт того що він нам простив
вже давно усяку межу перетнув
кожен сам повинен нести́ вину
звір казав що більше ніхто за нас
не заступиться і відтепер стіна
наш кордон а не обрій як це було
що уперше у себе впустивши зло

ми навіки його поселили там
звір сидів у темряві і листав
наші душі ніби чорновики
що тепер не будуть уже ніким
дописані крім лише нас самих
він стирав наші спогади сміх і ми
відчували як холод біжить по спині́
хоч вогонь був тут біля наших ніг

ми ловили кожне слово його
ми кидали спогади у вогонь
ми складали слова в бойові кли́чі
малюючи попелом по обличчях

ми боязко брали до рук списи́
ми стискали дре́вка з останніх сил
ми здирали минуле як шрами корости
і вчились бути дорослими

зірвавшись
вітер вогонь роздмухував
годуючись нашим страхом і муками
над нами літав володар мух
і ми возносили
славу
йому

///

21.02.202419:38

скільки було рядків
даних моїм містам
скільки ночей я пив
тільки тому що сам
скільки разів втрачав
думку під гуркіт злив
я б описав печаль
але усе спалив

скільки було вина
відданого пітьмі
скільки разів лунав
мій ні для кого сміх
скільки разів у снах
я осягав усе
я б написав про крах
але не бачу сенс

взявши девіз і герб
скільки я славив зим
скільки було легенд
щоб розказати всім
скільки разів росу
крала брудна вода
я б написав про сум
але усе віддав

скільки заклав душі
в кожен новий пробіл
скільки життів прожив
доки забракло сил
кожен дає землі
те що в собі несе
я б написав про тлін
але сказав усе

далі від всіх доріг
я заховав свій дім
те що завжди беріг
нині дарую
всім

///

Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту

19.01.202418:50

ці стіни пам'ятають наші тіні,
кімнати пам'ятають наші запахи,
ці двері пам'ятають, як ми вийшли,
аби не повертатися ніколи.
уявимо, що пил - це просто іній,
уявимо, що час - це просто за́бавка,
уявимо, що тут панує тиша,
бо всі пішли курити на балконі.

уявимо, що в цих порожніх чашках
шипить "шабо́", замішаний із колою,
що ми і не дівалися нікуди,
що нам усе примарилося сонно.
ці стіни ще не знають, як нам важко,
для них ми - молоді і неподолані...

вертайтеся скоріше з перекура.
не слід було виходити назовні.

///

Не змаглі атрымаць доступ
да медыяконтэнту

Усе пасты