Історія Солом‘янського району

«Чим більше росіян ми вбʼємо зараз, тим менше доведеться вбивати нашим дітям»

24

Сьогодні ви побачите багато долбойобів, які «відбивали російські танки на Оболоні». Записуйте їх у блокнот. Після війни здасте прокуратурі.

Бо вони. Убивали. Своїх.

Абсолютно всі розстріли людей у Києві і тилових містах, полювання на ДРГ - це вбивства солдатів ЗСУ, або ж цивільних громадян переляканими долбойобами.

І мало того що вбили. Але ці долбойоби продовжують паплюжити пам‘ять загиблих, досі називаючи їх росіянами.

Підтримуючи ці розмови, або мовчки проходячи повз - ви потураєте цим долбойобам. І ви применшуєте подвиг солдатів які не пустили жодного росіянина в Київ.

На Берестейській теж було розстріляно своїх.

Так, у надважких умовах. Так, за тотальної чисельної переваги московських військ. Але тим вище треба оцінити героїзм українських воїнів. Ватажку інтервентів Муравйову навіть довелося брехати своєму керівництву та перебільшувати українські сили, щоб виправдати надмірні втрати та гальмування наступу.

Серед українських частин під Крутами була студентська сотня (120-130 людей), яка складалася з київської молоді. Це були добровольці, які проходили хоч і короткий, але військовий вишкіл. Тобто це точно не були випадкові юнаки, які не знали на що йдуть і навіть не вміли тримати в руках гвинтівку - як потім часто будуть розповідати. Це були молоді ідеалісти, українські патріоти - і це був їх свідомий вибір. Вважати їх "нетямущими хлопчиками" - це ображати їх та применшувати їхній подвиг. Три сотні вбитих у бою московських окупантів - найкраще свідчення мотивації та дієвості "дітей".

Найтрагічніший момент бою - розстріл більшовиками 27 українських полонених зі студентської сотні."

Тези про "беззбройних дітей", які не розуміли на що вони йдуть і були кинуті на вірну смерть цинічним командуванням вперше були публічно оголошені... більшовицькою пропагандою! Зрозуміло з якою метою - посіяти недовіру солдат до командирів, показати українців ідіотами та нездарами, знищити моральних дух та готовність захищати власну державу. Потім ці ж тези на різний лад повторювали ворожі пропагандисти і (трошки з іншими акцентами) кілька поколінь українських політиків-мазохістів - аж до наших часів.

Претензії треба висувати політичному керівництву Центральної Ради. За саботування розбудови армії, за пацифістські ілюзії, політичну наївність, суїцидальне лівацьке доктринерство, абсурдні кадрові рішення - чого варта лише заміна Петлюри на майже більшовика Порша на посаді Генерального секретаря військових справ вже в розпал війни з більшовиками!

Але вірні Україні військові та добровольці до кінця виконали свій обов`язок і дали політикам ще один шанс. Те ж стосується і військового командування, яке часто поливали абсурдним брудом. Наприклад, що українські командири пиячили у вагоні-ресторані під час бою під Крутами. Це - ворожа брехня.

Командувач українських сил під Крутами Аверкій Гончаренко особисто керував боєм, ефективно організував оборону, грамотно і вчасно провів організований відступ, завчасно дав команду розібрати ділянку залізниці для затримки ворога. Група найменш готових до бою юнаків була відведена в резерв і фактично в бою участі не брала.

Командир студентської сотні Андрій Омельченко загинув у бою. Командир Січових Стрільців Євген Коновалець керував вуличними боями в Києві та задавив більшовицький січневий заколот. Генерал Всеволод Петрів на чолі Гордієнківського полку - один з героїв київських боїв січня 1918 року. Симон Петлюра на чолі Гайдамацького Кошу Слобідської України завершив розгром московської п`ятої колони.

Стримувальні бої під Конотопом, Бахмачем і Крутами, а також придушення січневого заколоту в Києві - це ланки єдиного процесу, який дав українським дипломатам надважливий час та легітимність для перемовин. Саме тому вдалося підписати Берестейський мир з Центральними державами, досягти міжнародного визнання УНР, отримати військову допомогу Німеччини та Австро-Угорщини, зірвати спроби Троцького легітимізувати харківських маріонеток з так званого "українського радянського уряду". Українська армія разом із союзниками негайно розпочинає вигнання московських окупантів з України. Вже за кілька тижнів було звільнено Київ. Ще через місяць - звільнено всю територію України.

На фото - командир бою під Крутами, сотник Армії УНР Аверкій Гончаренко.

107 років тому, у січні 1918 року російські більшовицькі війська розпочали свій наступ на Київ, столицю Української Народної Республіки. Їхні жорстокі обстріли важкою артилерією та використання хімічної зброї протягом кількох днів перетворили центр міста на руїни. Захопивши Київ, більшовики розгорнули кривавий терор, знищивши тисячі мирних жителів.

Ця трагічна сторінка нашої історії є яскравим прикладом російської імперіалістичної агресії та її антиукраїнської сутності. Як і багато інших разів в історії, Москва вдалася до насильства та терору, щоб нав'язати свою владу українському народу.

✔️Після більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року, Україна проголосила свою незалежність, створивши Українську Народну Республіку. Проте, більшовики не змирилися з цим та почали готувати збройне повстання в Києві. Їхні плани були зірвані завдяки рішучим діям українських військових, але це стало лише початком збройного конфлікту.

✔️Більшовицькі війська вторглися в Україну в грудні 1917 року, маскуючи свої наміри "допомогою братньому народу". Їхня справжня мета полягала в захопленні українських територій та встановленні маріонеткової влади.

Особливою жорстокістю відзначився командувач більшовицькими військами Михайло Муравйов. Він заохочував своїх солдатів до жорстоких катувань та вбивств українців, віддавав міста на розграбування та обкладав їх мешканців непомірною даниною.

✔️На початку 1918 року більшовики підійшли до Києва. Їхній наступ супроводжувався безжальними обстрілами міста з важкої артилерії. Тисячі снарядів падали на житлові квартали, лікарні та церкви, знищуючи все на своєму шляху. Муравйов нещадно обстрілював Київ, не шкодуючи ні історичних пам'яток, ні мирного населення. Він цинічно хизувався своїми злочинами, називаючи їх "революційною необхідністю".

✔️Захопивши Київ, більшовики розгорнули справжній терор. Вони вбивали всіх, хто вважався "ворогами революції" - колишніх військових, інтелігентів, священників та навіть випадкових перехожих, у яких знаходили українськомовні документи.

Масштаби терору були настільки жахливими, що шокували навіть самих більшовиків. Проте це не зупинило їх, і вони продовжували свої злочини, знищуючи цвіт української нації.

За різними оцінками, під час більшовицького терору у Києві загинуло близько п'яти тисяч людей. Ця трагедія стала ще одним свідченням імперіалістичної сутності Росії та її готовності йти на будь-які злочини заради досягнення своїх цілей.

Сьогодні, коли Росія знову веде війну проти України, ми бачимо, що її методи не змінилися. Російські окупанти знову вбивають мирних жителів, катують полонених та знищують наші міста.

Провідний бібліотекар і краєзнавець Олександр Михайлик уже готує для вас нову розповідь циклу "Видатні імена Солом'янки" – цього разу про людину, яка стала символом спротиву русифікації Донбасу.

Олекса Тихий – учитель, правозахисник, український дисидент. Він не просто виступав за право говорити рідною мовою, він присвятив цьому своє життя, не зрадивши своїх переконань навіть ціною свободи.

"Я – для того, щоб жив мій народ, щоб підносилась його культура... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських письменників, українських композиторів та акторів"

Два арешти, оголошення "винятково небезпечним рецидивістом", 14 років у радянських таборах, смерть у тюремній лікарні – такою була ціна його боротьби... Але ідеї Тихого не поховали ані грати, ані тортури. Вони живуть сьогодні, нагадуючи, чому українська мова та культура – це не просто питання смаку, а питання нашого існування.

Олекса Тихий не був киянином, він жив і працював на Донеччині, але Київ став місцем його останнього спочинку. 19 листопада 1989 року його тлінні останки разом із прахом Василя Стуса та Юрія Литвина були перепоховані на Байковому кладовищі. А з 2019 року в нашому районі є вулиця, що носить його ім’я.

Середа, 26 лютого, о 16:00.

Вул. Освіти 14-А, Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди

Завод «Росинка» був заснований у 1960 році, ставши першим спеціалізованим підприємством у столиці з виробництва газованих напоїв. Його продукція швидко завоювала популярність завдяки високій якості та оригінальним рецептурам.

• Культові газовані напої «Байкал», «Тархун», «Буратино» та «Крем-сода».

• Натуральний квас «Давньокиївський» – улюблений напій у спекотні літні дні.

• Мінеральна вода «Софія Київська».

• Відомий в Україні Capri-Sonne – ліцензійний німецький продукт.

«Росинка» була одним із перших українських заводів, що впровадили сучасні технології фільтрації води та екологічну упаковку. Також завод отримував численні нагороди за якість своєї продукції.

У 2016 році виробництво припинилося через фінансові труднощі. Завод був визнаний банкрутом і виставлений на продаж. У 2023 році його викупив екс-депутат Київради за 138 мільйонів гривень. Подальша доля підприємства залишається невизначеною.

Досі незрозуміло, чи відродять виробництво легендарних напоїв, чи на місці заводу з’явиться черговий житловий комплекс. Але для багатьох киян «Росинка» залишиться частиною історії міста, символом минулих десятиліть і смаком справжнього дитинства.