艺术
Храм поезії
艺术
08.05.202520:02
я — текст і я доживаю останні дні,
можливо навіть години
колись він створив мене, а тепер залишив помирати, як росіяни свого пораненого солдата
і ось я стікаю словами на задвірки історії,
клітинки пам'яті марширують повз мене, втоптуючи літери у ґрунт небуття
і співзвуччя гуртуються разом, аби дати останній бій вічності
колись він любив мене,
я був його гордістю, локальним бенґером
він тремтливо відправляв мене у почесне турне репостів,
начитував мої уривки перед дзеркалом, у душі та у ліжку,
як колискову для свого самолюбства
він декламував мене на всіх заходах,
онлайн і офлайнових
на літературниках, батлах і слемах
навіть у, прости господи, паші броського
(хай забудеться ім'я його)
пізніше я став текстом другого плану,
а згодом просто масовкою на його каналі
мої образи для нього посіріли
і рими вже, бач, не такі сильні,
ніби сила взагалі може ховатися у двох схожих закінченнях
і взагалі троє з п'яти суддів битви поетів мене засрали,
тому на мені вічне клеймо
і соромно зі мною з'являтись на людях
я помираю, але не буду просити багато
просто проведіть мене гідно,
коли я звучатиму
востаннє
@virshok
#карич
можливо навіть години
колись він створив мене, а тепер залишив помирати, як росіяни свого пораненого солдата
і ось я стікаю словами на задвірки історії,
клітинки пам'яті марширують повз мене, втоптуючи літери у ґрунт небуття
і співзвуччя гуртуються разом, аби дати останній бій вічності
колись він любив мене,
я був його гордістю, локальним бенґером
він тремтливо відправляв мене у почесне турне репостів,
начитував мої уривки перед дзеркалом, у душі та у ліжку,
як колискову для свого самолюбства
він декламував мене на всіх заходах,
онлайн і офлайнових
на літературниках, батлах і слемах
навіть у, прости господи, паші броського
(хай забудеться ім'я його)
пізніше я став текстом другого плану,
а згодом просто масовкою на його каналі
мої образи для нього посіріли
і рими вже, бач, не такі сильні,
ніби сила взагалі може ховатися у двох схожих закінченнях
і взагалі троє з п'яти суддів битви поетів мене засрали,
тому на мені вічне клеймо
і соромно зі мною з'являтись на людях
я помираю, але не буду просити багато
просто проведіть мене гідно,
коли я звучатиму
востаннє
@virshok
#карич
08.05.202513:03
Так дивишся на великодній цвіт –
і знов дитинство, знову всі живі,
а не життя спливло до половини
страшним руслом жадань та перемін.
І храм гойдає повнотілий дзвін
над усіма малими та живими.
Злічи своє утрачене. Тепер
воскресне Той, хто в п'ятницю помер,
і поведе – угору все та вгору.
Пелюстки солі сиплються з дерев.
І, мов ніхто з вас більше не помре,
дивися, як сміється той, хто поруч.
Катерина Калитко
#марор
і знов дитинство, знову всі живі,
а не життя спливло до половини
страшним руслом жадань та перемін.
І храм гойдає повнотілий дзвін
над усіма малими та живими.
Злічи своє утрачене. Тепер
воскресне Той, хто в п'ятницю помер,
і поведе – угору все та вгору.
Пелюстки солі сиплються з дерев.
І, мов ніхто з вас більше не помре,
дивися, як сміється той, хто поруч.
Катерина Калитко
#марор
08.05.202504:40
джерело: @Mr_James_Bond
05.05.202519:49
Сьогодні помер мій дядько Маслюк Віталій, брат моєї мами. Важко втрачати близьких. Світла пам'ять.
Мій Вітя пішов у вічність...
Лишив мені світле і затишне:
Спогади про дитинство
Та дзвінки, від яких надійно...
Він був трішки безладний,
Не любив ускладнювати,
Бо все має бути по-чесному:
Як зими чергуються з веснами.
Дядько був міцним і кремезним,
Маленькою уявляла, що він велетень,
Коли він, сміючись ховався за яблуню,
Грався зі мною у хованки. Мене не обманював:
Коли він казав, що я маленька, але дуже сильна –
Казав упевнено, я йому вірила щиро.
Садив мене на плечі, здавалося, вище хмар і снігу,
А влітку косив траву високу, щоб у садочку бігала.
Коли я була нареченою, то коровай величезний
Вітя разом з хрещеним за сотні кілометрів привезли.
Він міг не дзвонити півроку чи більше,
Але кожне "привіт, доця" у вуса ховав усміхнено.
Дядько був ниткою від мами до коріння та роду.
Тепер йому відболіло, він там, де вічний спокій.
Назавжди майже п'ятдесят вісім.
Мій Вітя пішов у вічність.
05.05.2025
@olesya13r
Мій Вітя пішов у вічність...
Лишив мені світле і затишне:
Спогади про дитинство
Та дзвінки, від яких надійно...
Він був трішки безладний,
Не любив ускладнювати,
Бо все має бути по-чесному:
Як зими чергуються з веснами.
Дядько був міцним і кремезним,
Маленькою уявляла, що він велетень,
Коли він, сміючись ховався за яблуню,
Грався зі мною у хованки. Мене не обманював:
Коли він казав, що я маленька, але дуже сильна –
Казав упевнено, я йому вірила щиро.
Садив мене на плечі, здавалося, вище хмар і снігу,
А влітку косив траву високу, щоб у садочку бігала.
Коли я була нареченою, то коровай величезний
Вітя разом з хрещеним за сотні кілометрів привезли.
Він міг не дзвонити півроку чи більше,
Але кожне "привіт, доця" у вуса ховав усміхнено.
Дядько був ниткою від мами до коріння та роду.
Тепер йому відболіло, він там, де вічний спокій.
Назавжди майже п'ятдесят вісім.
Мій Вітя пішов у вічність.
05.05.2025
@olesya13r
转发自:
REBEL ADELIS
05.05.202504:49
🔥Я долучаюся до збору @art_oborona
Staff збирає 100000 на наземну станцію RIY! 🐝
Staff - військовий підрозділу аеророзвідки 40 Окремої Артилерійської Бригади, потребує допомоги зі збором коштів для комплексу RIY.
Вже зібрано 60 000 грн 💪🏻
Потрібно дотиснути ще 40 000 грн⚡️
🎯Моя ціль 1000 грн.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3fSRFfUrXs
💳Номер картки банки
Staff збирає 100000 на наземну станцію RIY! 🐝
Staff - військовий підрозділу аеророзвідки 40 Окремої Артилерійської Бригади, потребує допомоги зі збором коштів для комплексу RIY.
Вже зібрано 60 000 грн 💪🏻
Потрібно дотиснути ще 40 000 грн⚡️
🎯Моя ціль 1000 грн.
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3fSRFfUrXs
💳Номер картки банки
4441 1111 2486 055601.05.202513:04
Повнорядкова втеча
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
转发自:
PLAIDPOETRYEVENT
08.05.202518:58
‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️
Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY
🤔Що варто знати?
Наш мегавибуховий, талановитий, чудовий та надуспішний
ЛАЙНАПИЩЕ
🤵Команда організаторів
- Бібліотекар
- Дездрімер
- Саміра
- Мурочка
👀Де, коли та як?
Дата: 11.05.25
Місце: Art Village
Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39
Час: 17:30
Вхід: донат від 150 грн
✍️Записуватися тут: @plaidpoetrik
Приходьте, вечір буде моцний!
Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY
🤔Що варто знати?
Наш мегавибуховий, талановитий, чудовий та надуспішний
ЛАЙНАПИЩЕ
🤵Команда організаторів
- Бібліотекар
- Дездрімер
- Саміра
- Мурочка
👀Де, коли та як?
Дата: 11.05.25
Місце: Art Village
Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39
Час: 17:30
Вхід: донат від 150 грн
✍️Записуватися тут: @plaidpoetrik
Приходьте, вечір буде моцний!
转发自:
новакаїн
08.05.202509:01
Небесні риби пливуть за течією.
Їхні білі хвости погладжують сонце,
що самотою лежить на небі.
Їхні губи цілують зорі і всім стає щемко від того.
Взимку риби струшують вниз білу луску на радість дітям.
А восени обтріпуються від води, наче собаки -
і краплі стікають додолу.
Ти сказав, що говориш з небесними рибами про мене.
Вони бережно збирають всі розмови,
населяють букви на нитку речень,
щоб подарувати їх мені.
Цікаво, коли наші слова зустрінуться,
вони впізнають одне одного?
Чи розминуться?
Їхні білі хвости погладжують сонце,
що самотою лежить на небі.
Їхні губи цілують зорі і всім стає щемко від того.
Взимку риби струшують вниз білу луску на радість дітям.
А восени обтріпуються від води, наче собаки -
і краплі стікають додолу.
Ти сказав, що говориш з небесними рибами про мене.
Вони бережно збирають всі розмови,
населяють букви на нитку речень,
щоб подарувати їх мені.
Цікаво, коли наші слова зустрінуться,
вони впізнають одне одного?
Чи розминуться?
转发自:
Теплий сніг
07.05.202520:01
Стільки потрібно виправити.
Не напасешся червоних
чорнил в прозорій в’язниці ручки.
Час іде, і вже не старанний учень –
невдаха-мученик з вигаданою правдою
проповідує, ким тобі треба бути.
Він веде щоденник, закреслює.
І спочатку:
з чистого аркуша, нової вкладки,
а краще вікнa, невинно розкритого
в очікуванні. Не так!
Все мало бути
як в рекламі курячого бульйону:
де у мами, доньки і навіть курки
усміхнені личка-смайлики.
Ми всі в очікуванні,
до приходу Ґодо
не смійте нічого чіпати.
Як це, забули покликати?
Усміхнені личка спілкуються нині вигуками:
«Розітни!» — причмокує невідомий свідок,
в попкорнових жвалах прожовуючи акцент.
Бульйоном розмита межа, а між
втратами і витратами –
різниця майже відсутня.
І доки ховаєш синицю в кишені сукні,
журавель начищає дзьоба —
збирати падаль, починаючи із очей.
Не напасешся червоних
чорнил в прозорій в’язниці ручки.
Час іде, і вже не старанний учень –
невдаха-мученик з вигаданою правдою
проповідує, ким тобі треба бути.
Він веде щоденник, закреслює.
І спочатку:
з чистого аркуша, нової вкладки,
а краще вікнa, невинно розкритого
в очікуванні. Не так!
Все мало бути
як в рекламі курячого бульйону:
де у мами, доньки і навіть курки
усміхнені личка-смайлики.
Ми всі в очікуванні,
до приходу Ґодо
не смійте нічого чіпати.
Як це, забули покликати?
Усміхнені личка спілкуються нині вигуками:
«Розітни!» — причмокує невідомий свідок,
в попкорнових жвалах прожовуючи акцент.
Бульйоном розмита межа, а між
втратами і витратами –
різниця майже відсутня.
І доки ховаєш синицю в кишені сукні,
журавель начищає дзьоба —
збирати падаль, починаючи із очей.
05.05.202517:02
[залишене в окупації. 3]
⠀
залишені в окупації
загублені на війні речі
мають властивість повертатися
їх повертає любов
викуповуючи останніми там
де виробництво вже припинилося
тому безглуздо сумувати за дорогими
речима, лишеними в окупації
⠀
але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?
як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?
⠀
що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?
доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною
залишивши безсмертя запитанням,
на які наймудріший
на які найсміливіший
не неважиться дати відповідь
⠀
хто зведе над останніми поглядами в небо кургани?
війна дарує безкоштовно
дорого оплачувану і довго оплакану істину
⠀
тіла нізащо не відпускають тіла
живі помирають разом з мертвими
полеглі в бою довго не помирають
⠀
до зими двадцять другого ми не знали
що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля"
⠀
до кінця лютого що триватиме цілі роки
ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою
⠀
до кінця лютого, що триватиме цілі роки,
ми так і не дізнаємося точної відповіді
як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
⠀
залишені в окупації
загублені на війні речі
мають властивість повертатися
їх повертає любов
викуповуючи останніми там
де виробництво вже припинилося
тому безглуздо сумувати за дорогими
речима, лишеними в окупації
⠀
але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?
як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?
⠀
що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?
доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною
залишивши безсмертя запитанням,
на які наймудріший
на які найсміливіший
не неважиться дати відповідь
⠀
хто зведе над останніми поглядами в небо кургани?
війна дарує безкоштовно
дорого оплачувану і довго оплакану істину
⠀
тіла нізащо не відпускають тіла
живі помирають разом з мертвими
полеглі в бою довго не помирають
⠀
до зими двадцять другого ми не знали
що таке "орел вийняв карі очі на чужому полі, біле тіло вовки з'їли, така його доля"
⠀
до кінця лютого що триватиме цілі роки
ми визнаємо, що бачать очі залишених на полі бою
⠀
до кінця лютого, що триватиме цілі роки,
ми так і не дізнаємося точної відповіді
як жити з дотиками загиблих на твоєму тілі
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
05.05.202503:35
Небо згортає докупи осяйні нитки,
Серед сумливих клубків калатає гроза.
Вітер і дощ залишилися на самоті,
Вицвіт химерних ромашок похмуро тремтить,
Від танцю заливи утомлений світ замовчав.
Захисток сповіді чахне побіля хатин,
Невід гризот огортає смагляві хрести.
Гінко ступає, узявши барвінок пахкий.
Парох чекає…Та тіло істотно дрижить.
«Тихо, Явдохо, не вдасться святому втекти!».
Хвиля жаги обіймає незайману плоть.
Розум зникає від погляду темної зʼяви,
Магія відьми схопила руїни думок.
Всесвіт одразу спинився і шпарко замовк.
Вирвала серце раба і з собою забрала.
Лячне житло похилилося біля пітьми,
Морок гріхів окуповує врунистий ліс.
Гарпія прагне довічне життя зберегти,
Суще чаклунки, насправді, не має ціни.
Маска красуні не зникне багато століть.
Серед сумливих клубків калатає гроза.
Вітер і дощ залишилися на самоті,
Вицвіт химерних ромашок похмуро тремтить,
Від танцю заливи утомлений світ замовчав.
Захисток сповіді чахне побіля хатин,
Невід гризот огортає смагляві хрести.
Гінко ступає, узявши барвінок пахкий.
Парох чекає…Та тіло істотно дрижить.
«Тихо, Явдохо, не вдасться святому втекти!».
Хвиля жаги обіймає незайману плоть.
Розум зникає від погляду темної зʼяви,
Магія відьми схопила руїни думок.
Всесвіт одразу спинився і шпарко замовк.
Вирвала серце раба і з собою забрала.
Лячне житло похилилося біля пітьми,
Морок гріхів окуповує врунистий ліс.
Гарпія прагне довічне життя зберегти,
Суще чаклунки, насправді, не має ціни.
Маска красуні не зникне багато століть.
30.04.202517:04
майор Г'юлетт заздрить мертвим, бо їм не треба вставати щоранку,
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
转发自:
Літеросплетіння
08.05.202517:03
Під ракетні дощі прокидається місто нескорене.
Дивоквітень спішить, біля згарищ пашіють черешні.
Та магнолії цвіт переносить у край нетутешній,
Де спокійний політ для пташок поміж лагідні промені.
Серед гулу сирен на Великдень збираються кошики.
Квітотіні дерев помережали стежку до дому.
Хай куди обере приземлитися дрон невідомо,
Майоріють меренги пасок і на свято запрошують.
І хоч глиняні сльози застигли на стінах потрісканих,
І по шкірі морозом крокують думки про минуле,
На життєвій дорозі далеко не все осягнули,
Тож іти між загрозливих злив залишається тільки-но.
Дивоквітень спішить, біля згарищ пашіють черешні.
Та магнолії цвіт переносить у край нетутешній,
Де спокійний політ для пташок поміж лагідні промені.
Серед гулу сирен на Великдень збираються кошики.
Квітотіні дерев помережали стежку до дому.
Хай куди обере приземлитися дрон невідомо,
Майоріють меренги пасок і на свято запрошують.
І хоч глиняні сльози застигли на стінах потрісканих,
І по шкірі морозом крокують думки про минуле,
На життєвій дорозі далеко не все осягнули,
Тож іти між загрозливих злив залишається тільки-но.
08.05.202505:03
Раніш просив у Бога – збережи,
Живими поверни усіх додому.
А нині стрілки часу, мов ножі,
Що і Всевишній відчуває втому:
За котрим лютим – лютая весна,
Де все цвіте – тіла, пліснява, квіти,
І пятниця – страшна, а не страсна,
Труни, труни, під саванами діти,
Донат, донат, на дрон, на РЕБ, на гріб,
На посошок, допили і погнали –
Не розбереш, де регіт, а де хрип,
Де Лазареві склепи, де підвали,
Сирени виють, виють матерІ,
Марія плаче миррою над тілом.
Летить над домом з ночі до зарі
Примушення до миру із тротилом.
Христос воскрес! Воістину, скажи?
Кагор і паска, крашанка і квітка.
Раніш просив у Бога – збережи.
Тепер прошу:
нехай все буде
Швидко.
facebook.com/share/12H2YzdjJPC
Darwin Tremor
#skladno
Живими поверни усіх додому.
А нині стрілки часу, мов ножі,
Що і Всевишній відчуває втому:
За котрим лютим – лютая весна,
Де все цвіте – тіла, пліснява, квіти,
І пятниця – страшна, а не страсна,
Труни, труни, під саванами діти,
Донат, донат, на дрон, на РЕБ, на гріб,
На посошок, допили і погнали –
Не розбереш, де регіт, а де хрип,
Де Лазареві склепи, де підвали,
Сирени виють, виють матерІ,
Марія плаче миррою над тілом.
Летить над домом з ночі до зарі
Примушення до миру із тротилом.
Христос воскрес! Воістину, скажи?
Кагор і паска, крашанка і квітка.
Раніш просив у Бога – збережи.
Тепер прошу:
нехай все буде
Швидко.
facebook.com/share/12H2YzdjJPC
Darwin Tremor
#skladno
07.05.202519:47
Квітень був "на нулі".
Підірвався на мінах.
Не лишилося слів.
Не лишилося рук.
Час, неначе павук,
Виплітав павутину -
А виходили стіни,
Великі й малі.
Вона каже: - Привіт.
Він нічого не каже.
І на правій брові
Шов пече, ніби ніж.
Він якийсь сам не свій,
І вона не своя вже.
І між ними весь світ -
Як цеглина в стіні.
Вона каже: - З вікна
Все здається недобрим.
Все немов проти нас.
Все крихке, ніби шлюб.
У шпиталі весна -
Як ознака хвороби.
- Ти ж нічого не зробиш.
І я не зроблю.
Квітень прісний, як вступ
До воєнної книги.
Свіжу-свіжу культю
Туго стримують шви.
- Але вишні цвітуть -
І хіба це не диво?
І хіба це не диво -
Лишитись живим?
Біль короткий, як вірш,
І колючий, як кашель.
І між ними стіна
Все стоїть і стоїть.
Світ формується з тиш
І її зауважень.
Він не чує своїх
І нічого не каже,
Він нічого не каже.
Вона каже:
- Поспиш?
@dubrivuuk
#оля_дубрівук
Підірвався на мінах.
Не лишилося слів.
Не лишилося рук.
Час, неначе павук,
Виплітав павутину -
А виходили стіни,
Великі й малі.
Вона каже: - Привіт.
Він нічого не каже.
І на правій брові
Шов пече, ніби ніж.
Він якийсь сам не свій,
І вона не своя вже.
І між ними весь світ -
Як цеглина в стіні.
Вона каже: - З вікна
Все здається недобрим.
Все немов проти нас.
Все крихке, ніби шлюб.
У шпиталі весна -
Як ознака хвороби.
- Ти ж нічого не зробиш.
І я не зроблю.
Квітень прісний, як вступ
До воєнної книги.
Свіжу-свіжу культю
Туго стримують шви.
- Але вишні цвітуть -
І хіба це не диво?
І хіба це не диво -
Лишитись живим?
Біль короткий, як вірш,
І колючий, як кашель.
І між ними стіна
Все стоїть і стоїть.
Світ формується з тиш
І її зауважень.
Він не чує своїх
І нічого не каже,
Він нічого не каже.
Вона каже:
- Поспиш?
@dubrivuuk
#оля_дубрівук
05.05.202513:04
Зараз, коли щоранку всі знову списуються,
перепитують чи всі живі, роблять перекличку,
зворушливою стає
ця віра в базові речі -
близькість, електрику та агностицизм.
Зранку всі прокидаються,
перевіряють сповіщення,
читають новини.
Кожне сповіщення важливе,
і кожна електрична лампочка,
як голова Ісуса -
перевіряєш,
чи засвітиться.
Сергій Жадан
#жадан
перепитують чи всі живі, роблять перекличку,
зворушливою стає
ця віра в базові речі -
близькість, електрику та агностицизм.
Зранку всі прокидаються,
перевіряють сповіщення,
читають новини.
Кожне сповіщення важливе,
і кожна електрична лампочка,
як голова Ісуса -
перевіряєш,
чи засвітиться.
Сергій Жадан
#жадан
转发自:
RaminaRa
03.05.202517:52
Травневий настрій!!!
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
30.04.202513:02
Кожний місяць новий розтікався розтягнутим почерком
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
08.05.202515:00
@Mr_James_Bond
08.05.202504:42
гралися з тобою, перебирали молекули
від тендітно-близького до червоно-далекого
я вода
ти вода
просочимося поміж формули
доклітинно-фотонними теплими формами
ізотопи довго живуть серед проникаючих
сховай мене в свій широкий рукав,
буду тобі росою, сльозами, туманом
я вода
ти вода
інших поруч немає
почергово дихати - народимо солоне
зайве перетече крізь нас мінорними актиноїдами
в глибоководні сенси першоматерії
доторками хвилями проривним стерео
принцип народження — подих, слово, електрика
виплюнув нас, мов риб — мертвих, солоних, даремних
з шансом на соті піднятись
нестримною силою дамб,
де два на два
вода
@viknapoetry
#верле
від тендітно-близького до червоно-далекого
я вода
ти вода
просочимося поміж формули
доклітинно-фотонними теплими формами
ізотопи довго живуть серед проникаючих
сховай мене в свій широкий рукав,
буду тобі росою, сльозами, туманом
я вода
ти вода
інших поруч немає
почергово дихати - народимо солоне
зайве перетече крізь нас мінорними актиноїдами
в глибоководні сенси першоматерії
доторками хвилями проривним стерео
принцип народження — подих, слово, електрика
виплюнув нас, мов риб — мертвих, солоних, даремних
з шансом на соті піднятись
нестримною силою дамб,
де два на два
вода
@viknapoetry
#верле
转发自:
Сніг_на_голову
06.05.202520:02
Занурення
"Моє глибоке дитя,
твого дна не дістатись ніколи.
Тобою матусі страшать інших матусь,
хоч тобі всього чотири.
Не високорозвинений савант -
аутист звичайний.
Покруч без'язикий".
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Чорне на чорному, кажуть,
ще можна розгледіти.
Діти збираються в зграйки,
мов ті воронята.
Битися, рвати їх спокій затято,
як шмату - твоє заняття.
Лет іт бі.
Біле на білому, кажуть,
що можна відчути.
" Сину, з якого боку вийдеш
на сушу сушитись?"
Перші свідомі слова вилітають
на волю судомним криком -
спокута.
Біле на чорному часто
не видно і зовсім.
Чом кулачки розбиваються
об небосхили?
Спить бісеня горілиць на асфальті,
лякає людей і чілить.
Бідосі.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Конспектую концепти.
Нормотипові. Типи нормові.
Відмежуватися від обмеження,
щоб лялечка не задихнулася
в коконі ізоляційної стрічки.
Втрата води смертельна.
Голова - кард рідер
для зчитування маст рідів.
Потрібне повне оновлення.
Доступне певне умовлення.
Кінд обдирає осердя
охриплого голосу -
видайте ордер.
"Всміхнися, мій сину,
нарешті тебе почули".
МТБ 2 1
цундерехаййомугрець
"Моє глибоке дитя,
твого дна не дістатись ніколи.
Тобою матусі страшать інших матусь,
хоч тобі всього чотири.
Не високорозвинений савант -
аутист звичайний.
Покруч без'язикий".
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Чорне на чорному, кажуть,
ще можна розгледіти.
Діти збираються в зграйки,
мов ті воронята.
Битися, рвати їх спокій затято,
як шмату - твоє заняття.
Лет іт бі.
Біле на білому, кажуть,
що можна відчути.
" Сину, з якого боку вийдеш
на сушу сушитись?"
Перші свідомі слова вилітають
на волю судомним криком -
спокута.
Біле на чорному часто
не видно і зовсім.
Чом кулачки розбиваються
об небосхили?
Спить бісеня горілиць на асфальті,
лякає людей і чілить.
Бідосі.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Конспектую концепти.
Нормотипові. Типи нормові.
Відмежуватися від обмеження,
щоб лялечка не задихнулася
в коконі ізоляційної стрічки.
Втрата води смертельна.
Голова - кард рідер
для зчитування маст рідів.
Потрібне повне оновлення.
Доступне певне умовлення.
Кінд обдирає осердя
охриплого голосу -
видайте ордер.
"Всміхнися, мій сину,
нарешті тебе почули".
МТБ 2 1
цундерехаййомугрець
05.05.202509:04
давай поговоримо. про політику, про коріння і секс.
коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель.
про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами,
кислішими за обличчя?
їстимеш, не почуваючись ситим, а
красномовним правда не личить.
дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем;
ходив навколо, приколов,
розрісся у серці кущем.
метелика тінь знає де вирости й впасти,
а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити.
можливо, всього лише
чийсь воннабі,
якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/
тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа:
твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах.
шершавим наче асфальт, язиком.
гáряче,
повний рот маршмеллоу.
ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений,
так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням.
я не почула нічого з того що ти говорив
@viknapoetry
#єва_верле
коритися ідеалам — без сенсу, для ідей ти транзитний Марсель.
про що писати, коли поле думок всіяне дикими ягодами,
кислішими за обличчя?
їстимеш, не почуваючись ситим, а
красномовним правда не личить.
дві таблетки натще — може, трохи загоїть щем;
ходив навколо, приколов,
розрісся у серці кущем.
метелика тінь знає де вирости й впасти,
а мій ліричний герой — як твої думки скопіпастити.
можливо, всього лише
чийсь воннабі,
якому бог торчить пару бажань /як я — вірш тобі/
тому ріжемо яблука на двох, сухими губами до ножа:
твої торкалися гострого, а на моїх густим застиг жах.
шершавим наче асфальт, язиком.
гáряче,
повний рот маршмеллоу.
ідіоми, як ідеали — цикорій, на каву мелений,
так глибоко, що втрачені ґудзики проростають корінням.
я не почула нічого з того що ти говорив
@viknapoetry
#єва_верле
02.05.202520:01
Коли заново вчиш слова, найважче вимовити “ніколи”,
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
30.04.202513:00
Я ллю на себе віск рожевої свічечки.
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
显示 1 - 24 共 4 957
登录以解锁更多功能。