Присвячується кравчиням та їхнім родинам

Мама повільно проводила машину між юрбами й барикадами з палаючих шин. Ніщо так люто не горить як шина — вона спалахує абсолютно несамовито. Поряд із вогняними барикадами було жарко, як у пічці. Я казав мамі: «Мабуть, Сатана в пеклі теж палить шини.»

Маршруточник-зулус вийшов. У нього була івіса — народна зброя зулу: по суті, бойова палиця, якою можна пробити людині череп. Його поплічник, що сидів попереду, вийшов теж. Вони підійшли до нашої машини, схопили водія, який запропонував нас підвезти, витягли й стали тицяти своїми палицями йому в обличчя.
— Ти що в нас пасажирів крадеш? Хто тобі дозволив людей підбирати?

Я ріс у Південній Африці під час апартеїду, і це було незручно, тому що ріс я у змішаній сім’ї — і в ній єдиний був особою мішаного походження. Моя мати Патрісія Номбуйсело Ноа — чорна. Мій батько Роберт — білий. Якщо бути точним, він швейцарський німець, а вони незмінно належать до білої раси. Під час апартеїду одним із найгірших злочинів було мати статевий зв’язок із людиною іншої раси. Зайве казати, що мої батьки вчинили саме це.

Біля будинку росло невеличке персикове дерево, а з другого боку була доріжка, щоб заїжджати машиною. Я ніколи не розумів, навіщо бабусі під’їздна доріжка. У неї ж не було машини. І водити вона не вміла. Але під’їздна доріжка в неї була. У всіх сусідів теж були такі доріжки – у декого з вигадливими кованими ворітьми. Машин у них так само не було. І в більшості цих родин не очікувалося навіть такого майбутнього, в якому можна було би машину купити. У Совето одна машина припадала приблизно на тисячу людей, але під’їздні доріжки були практично в усіх. Ніби в такий спосіб люди намагалися приманити автомобіль у своє життя. Історія Совето – це історія отаких під’їздних доріжок. Це місце сповнене надій.

📎 Спонтанна покупка приносить радість, а якщо це книга — то навіть подвійну. Адже можна витратити гроші на щось непотрібне, що так і залишиться без діла. А у купленої книжки завжди є шанс бути прочитаною — якщо не її власником, то кимось іншим, адже її завжди можна подарувати.

📎 Ніколи не знаєш, коли певна книжка стане в пригоді чи коли вона відгукнеться.

📎 … ніколи не знаєш, скільки зрештою прочитаєш. Тому

Люди змінюються разом зі своїми смаками, і книги можуть бути поруч у цьому процесі розвитку.

📎 Єдине, що я можу точно порадити —

. Я часто складаю список бажаних книг, щоб потім не бігати в паніці.