Аманентність
Аманентність - антонім іманентності, присутності, прояву, себто відсутність, зменшення прояву через розкриття внутрішніх властивостей.
TGlist reytingi
0
0
TuriOmmaviy
Tekshirish
TekshirilmaganIshonchnoma
ShubhaliJoylashuvУкраїна
TilBoshqa
Kanal yaratilgan sanaFeb 11, 2025
TGlist-ga qo'shildi
May 19, 2024Muxrlangan guruh
"Аманентність" guruhidagi so'nggi postlar
Repost qilingan:
Хто ж так прокачує персонажа?
21.02.202515:47
Президент США нібито став жертвою брехливої пропаганди Антанти, в тенета якої так легко потрапив, тому що в міжнародних справах був цілковитим невігласом. Дуже характерною видається оповідка, що ілюструє цей факт:
«Опинившись на борту “Джорджа Вашингтона” дорогою на мирну конференцію, він висловив намір віддати Чехію Чехословаччині. Коли його запитали, що він планує зробити з 3 мільйонами німців на чеських землях, він відповів: “Три мільйони німців у Чехії! А це цікаво! Масарик нічого мені про це не сказав!” Під час вечері у Білому домі в лютому 1916 року розмова зійшла на євреїв. Вільсон наполягав, що їх у світі щонайменше 100 млн. Коли йому сказали, їх у світі менше 15 млн., він велів принести енциклопедію, але навіть коли знайшов там точне число, не міг повірити в свою помилку. Південний Тіроль він передав Італії, оскільки не знав, що південніше перевалу Бреннер живуть австрійські німці
«Опинившись на борту “Джорджа Вашингтона” дорогою на мирну конференцію, він висловив намір віддати Чехію Чехословаччині. Коли його запитали, що він планує зробити з 3 мільйонами німців на чеських землях, він відповів: “Три мільйони німців у Чехії! А це цікаво! Масарик нічого мені про це не сказав!” Під час вечері у Білому домі в лютому 1916 року розмова зійшла на євреїв. Вільсон наполягав, що їх у світі щонайменше 100 млн. Коли йому сказали, їх у світі менше 15 млн., він велів принести енциклопедію, але навіть коли знайшов там точне число, не міг повірити в свою помилку. Південний Тіроль він передав Італії, оскільки не знав, що південніше перевалу Бреннер живуть австрійські німці
21.02.202511:24
20.02.202517:40
Repost qilingan:
† ЛНК ꑭ
20.02.202506:59
20 лютого вшановуємо пам'ять героїв Небесної Сотні.
Пам'ятайте їх подвиг. Вічна пам'ять!
Пам'ятайте їх подвиг. Вічна пам'ять!
18.02.202522:10
Канал був набагато краще, коли ви ставили пігулки
18.02.202522:02
Ефект Трампа: з мухи в слона і назад
Repost qilingan:
Той самий Кухарчук
18.02.202521:42
Що б там не сталося, навіть у найтяжчі моменти, навіть під загрозою розправи чи катування, навіть якщо все навколо палатиме, навіть при загрозі ядерної війни, або при її кінцевому результаті, не забувайте нести світло у цей світ.
18.02.202500:05
#хоттейк
Феміністки, які активно піднімають питання зґвалтувань, мають найперші кидати тухлі яйця і важкі камені в тих, хто пропонує завести в Україну мігрантів
Феміністки, які активно піднімають питання зґвалтувань, мають найперші кидати тухлі яйця і важкі камені в тих, хто пропонує завести в Україну мігрантів
18.02.202500:04
18.02.202500:02
18.02.202500:02
Джон Кутезее і Букер букерів
В університеті Кейптауну професор зваблює студентку, яка так ні разу і не відмовила, навпаки, здавалось би, навіть користується положенням закоханого по-байронівськи вже сивого чоловіка до поки її хлопець не тисне на неї, щоб та написала заяву і професора вигнали з ганьбою під крики усіх можливих організацій - в селі ПАР троє чорношкірих молодиків гвалтують білу дівчину, обливаючи її батька спиртом і підпалюючи, та застреливши собак; та не вказує ані про зґвалтування, а ні бажає виїхати, вважаючи, що ці молодики просто збирають податок на своїй землі, а ця кримінальна справа так ніколи і не буде розглянута - в обох випадках безчестя.
Відтінок міста і села, цивілізації білої Британії в вигляді університету, де дівчина цікавиться феміністичними авторами, але впродовж довго часу просто не можу сказати ні, проти натуральної жорстокості села, де вбивають тварин щодня, неприглядно. Рівень жорстокості доволі різний, а також і різний рівень витривалості жінок.
В кінці-кінців расовий відтінок: а якщо вони були б білими, то все було би інакше? - питає головний герой у своєї доньки, що живе серед чорних у ПАР. Пізніше зустрічає одного ґвалтівника на вечірці свого сусіда, який очевидно також здав свою білу сусідку. Тепер вони хочуть володіти. Ще один вигляд репарацій - каже протагоніст, коли приходить на свої розгромлену квартиру, де дітлахи все виносили мішками. Тепер вони не раби, їм не можна наказати - ось що таке Південно-африканська республіка, де на думку деяких критиків відбуваються не тільки зґвалтування, але і самий високий рівень ВІЧ.
Білий Байрон тут в остракізмі, як в старі добрі, але поруч відбувається справжнє насильство, коли Байрона судять лише за палке кохання
В університеті Кейптауну професор зваблює студентку, яка так ні разу і не відмовила, навпаки, здавалось би, навіть користується положенням закоханого по-байронівськи вже сивого чоловіка до поки її хлопець не тисне на неї, щоб та написала заяву і професора вигнали з ганьбою під крики усіх можливих організацій - в селі ПАР троє чорношкірих молодиків гвалтують білу дівчину, обливаючи її батька спиртом і підпалюючи, та застреливши собак; та не вказує ані про зґвалтування, а ні бажає виїхати, вважаючи, що ці молодики просто збирають податок на своїй землі, а ця кримінальна справа так ніколи і не буде розглянута - в обох випадках безчестя.
Відтінок міста і села, цивілізації білої Британії в вигляді університету, де дівчина цікавиться феміністичними авторами, але впродовж довго часу просто не можу сказати ні, проти натуральної жорстокості села, де вбивають тварин щодня, неприглядно. Рівень жорстокості доволі різний, а також і різний рівень витривалості жінок.
В кінці-кінців расовий відтінок: а якщо вони були б білими, то все було би інакше? - питає головний герой у своєї доньки, що живе серед чорних у ПАР. Пізніше зустрічає одного ґвалтівника на вечірці свого сусіда, який очевидно також здав свою білу сусідку. Тепер вони хочуть володіти. Ще один вигляд репарацій - каже протагоніст, коли приходить на свої розгромлену квартиру, де дітлахи все виносили мішками. Тепер вони не раби, їм не можна наказати - ось що таке Південно-африканська республіка, де на думку деяких критиків відбуваються не тільки зґвалтування, але і самий високий рівень ВІЧ.
Білий Байрон тут в остракізмі, як в старі добрі, але поруч відбувається справжнє насильство, коли Байрона судять лише за палке кохання
13.02.202522:07
13.02.202522:07
Ахмед Салман Рушді та Букер букерів
Діти опівночі - роман Салман Рушді, який був визнаний найкращим текстом, що був номінований на Букера за останні 25 років. Текст, що метафорично, через розповідь історії однієї сім'ї розповідає історію країни Індії і іноді Пакистану, де кожна політична дія та різноманітні внутрішні сутички відображаються на головному героєві так чи інакше: пасивно-буквально, метафорично-активно, як описав сам автор. В цьому дуже багато від Ста років самотності Гарсіа Маркеса, який розповідає історію Латинської Америки, яка метафорично-активно і іноді активно-буквально впливає на історію сім'ї, що замкнулась на собі.
Історія Салмана Рушді також пронизана містикою, в якій кожна дитина опівночі(діти, що народилися 15 серпня 1947 року, в день проголошення незалежності Індії) мають різні надлюдські здібності, а головний герой може з ними усіма спілкуватися через телепатію і разом об'єднувати в конференцію, яка скоро почала розвалюватися. Як і в Ста роках, містичність історії пов'язана більше з самим народом, про який пише автор, з його віруваннями, з його традиціями, віри в шаманів, саму магію, але Салман Рушді робить це все ж більше, як англієць, який виписує соціологію, коли Маркес здавалося ніби ближче до того самого народу, що вимочився в містичних віруваннях і його містика, можливо, більш буквальна, а не для того щоб провести аналогію.
Вплив очевидний. Автори, що хочуть показують свій народ, шукають його характерні риси, вимальовують обличчя достатньо чіткі, щоб їх впізнати, достатньо розмиті, щоб не сказати конкретного імені, лише область прописки. Соціальний роман змінився з французького на колумбійський, якщо раніше намагалися писати більш сухий соціологічний роман, як у Бальзака з конкретними історіями, Гоголь, певно, в цьому плані трохи відрізнявся від російських колег, як то Салтиков-Щедрин, певно, бо писав про містичну Україну; роман від чисто соціально-урбаністичного змінився до містично-сільського.
Певно, європейці шукають в темних закутках щось справжнє, надихаючих варварів, по типу Траяна, але, як і Траян, вони мають бути достатньо латинізовані: спочатку Іспанія стає римською, а потім там народжується Траян. Можливо, британці і просто жаліють свою колишню колонію. Можливо б росіяни, достатньо часу протримав нас колонією, потім васхіщались би невідомою українською культурою, що потім під час енних визвольних змагань вивільнилася, зверхня похвала. Ніхто не пожаліє того, хто кидає гранату в червоний жакет, з коктейлем Молотова чекає БТР - така творчість не отримує нагород, але чи може бути українська соціологія іншою? Де кожен поет тримає в руці гранату, кожен письменник тримає кулемет і знає ціну кожному слову.
Поезія дикого поля, роман воєнного табору, есей довгого походу.
Діти опівночі - роман Салман Рушді, який був визнаний найкращим текстом, що був номінований на Букера за останні 25 років. Текст, що метафорично, через розповідь історії однієї сім'ї розповідає історію країни Індії і іноді Пакистану, де кожна політична дія та різноманітні внутрішні сутички відображаються на головному героєві так чи інакше: пасивно-буквально, метафорично-активно, як описав сам автор. В цьому дуже багато від Ста років самотності Гарсіа Маркеса, який розповідає історію Латинської Америки, яка метафорично-активно і іноді активно-буквально впливає на історію сім'ї, що замкнулась на собі.
Історія Салмана Рушді також пронизана містикою, в якій кожна дитина опівночі(діти, що народилися 15 серпня 1947 року, в день проголошення незалежності Індії) мають різні надлюдські здібності, а головний герой може з ними усіма спілкуватися через телепатію і разом об'єднувати в конференцію, яка скоро почала розвалюватися. Як і в Ста роках, містичність історії пов'язана більше з самим народом, про який пише автор, з його віруваннями, з його традиціями, віри в шаманів, саму магію, але Салман Рушді робить це все ж більше, як англієць, який виписує соціологію, коли Маркес здавалося ніби ближче до того самого народу, що вимочився в містичних віруваннях і його містика, можливо, більш буквальна, а не для того щоб провести аналогію.
Вплив очевидний. Автори, що хочуть показують свій народ, шукають його характерні риси, вимальовують обличчя достатньо чіткі, щоб їх впізнати, достатньо розмиті, щоб не сказати конкретного імені, лише область прописки. Соціальний роман змінився з французького на колумбійський, якщо раніше намагалися писати більш сухий соціологічний роман, як у Бальзака з конкретними історіями, Гоголь, певно, в цьому плані трохи відрізнявся від російських колег, як то Салтиков-Щедрин, певно, бо писав про містичну Україну; роман від чисто соціально-урбаністичного змінився до містично-сільського.
Певно, європейці шукають в темних закутках щось справжнє, надихаючих варварів, по типу Траяна, але, як і Траян, вони мають бути достатньо латинізовані: спочатку Іспанія стає римською, а потім там народжується Траян. Можливо, британці і просто жаліють свою колишню колонію. Можливо б росіяни, достатньо часу протримав нас колонією, потім васхіщались би невідомою українською культурою, що потім під час енних визвольних змагань вивільнилася, зверхня похвала. Ніхто не пожаліє того, хто кидає гранату в червоний жакет, з коктейлем Молотова чекає БТР - така творчість не отримує нагород, але чи може бути українська соціологія іншою? Де кожен поет тримає в руці гранату, кожен письменник тримає кулемет і знає ціну кожному слову.
Поезія дикого поля, роман воєнного табору, есей довгого походу.
Repost qilingan:
Грань
13.02.202510:42
таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшся
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
Rekordlar
06.06.202423:59
403
Obunachilar22.05.202423:59
0
Iqtiboslar indeksi18.02.202503:20
199
Bitta post qamrovi19.01.202512:35
92
Reklama posti qamrovi20.01.202522:35
13.25%
ER20.02.202503:36
53.49%
ERRRepost qilingan:Хто ж так прокачує персонажа?
21.02.202515:47
Президент США нібито став жертвою брехливої пропаганди Антанти, в тенета якої так легко потрапив, тому що в міжнародних справах був цілковитим невігласом. Дуже характерною видається оповідка, що ілюструє цей факт:
«Опинившись на борту “Джорджа Вашингтона” дорогою на мирну конференцію, він висловив намір віддати Чехію Чехословаччині. Коли його запитали, що він планує зробити з 3 мільйонами німців на чеських землях, він відповів: “Три мільйони німців у Чехії! А це цікаво! Масарик нічого мені про це не сказав!” Під час вечері у Білому домі в лютому 1916 року розмова зійшла на євреїв. Вільсон наполягав, що їх у світі щонайменше 100 млн. Коли йому сказали, їх у світі менше 15 млн., він велів принести енциклопедію, але навіть коли знайшов там точне число, не міг повірити в свою помилку. Південний Тіроль він передав Італії, оскільки не знав, що південніше перевалу Бреннер живуть австрійські німці
«Опинившись на борту “Джорджа Вашингтона” дорогою на мирну конференцію, він висловив намір віддати Чехію Чехословаччині. Коли його запитали, що він планує зробити з 3 мільйонами німців на чеських землях, він відповів: “Три мільйони німців у Чехії! А це цікаво! Масарик нічого мені про це не сказав!” Під час вечері у Білому домі в лютому 1916 року розмова зійшла на євреїв. Вільсон наполягав, що їх у світі щонайменше 100 млн. Коли йому сказали, їх у світі менше 15 млн., він велів принести енциклопедію, але навіть коли знайшов там точне число, не міг повірити в свою помилку. Південний Тіроль він передав Італії, оскільки не знав, що південніше перевалу Бреннер живуть австрійські німці
Repost qilingan:
✙Медвежатко✙|🍉
05.02.202519:05
Хлопчик:
—Слава Україні! Ми, бійці ... бригади, відкриваємо збір на купівлю автівки для виконання бойових завдань, кожна ваша гривня....
Чоловік:
—Слава Україні! Ми, бійці ... бригади, відкриваємо збір на купівлю автівки для виконання бойових завдань, кожна ваша гривня....
Чоловік:
Repost qilingan:† ЛНК ꑭ
20.02.202506:59
20 лютого вшановуємо пам'ять героїв Небесної Сотні.
Пам'ятайте їх подвиг. Вічна пам'ять!
Пам'ятайте їх подвиг. Вічна пам'ять!
20.02.202517:40
Repost qilingan:
Propaganda Posters
13.02.202500:07
'Her offspring' — American Catholic cartoon (1942) showing the vulture of 'Materialism' with her offspring, Nazism, Communism and Fascism.
https://redd.it/1ili5p5
@r_propagandaposters
https://redd.it/1ili5p5
@r_propagandaposters
Repost qilingan:Той самий Кухарчук
18.02.202521:42
Що б там не сталося, навіть у найтяжчі моменти, навіть під загрозою розправи чи катування, навіть якщо все навколо палатиме, навіть при загрозі ядерної війни, або при її кінцевому результаті, не забувайте нести світло у цей світ.
Repost qilingan:Грань
13.02.202510:42
таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшся
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.