#історія
Звичка сприймати нашу історію виключно "під бромом" зіграла з нами злий жарт. Ми почали любити більше жертв, ніж героїв.
Так скалось і з тими подіями, що відбулись 29 січня 1918 р. біля залізничної станції Крути.
Пам'ятаю, що з раннього дитинства всім вдовблювали в голову те, що під Крутами загинули голі та босі "юнаки". Мовляв, Центральна Рада відправила на вірну смерть 300 хлопців віком від 14 до 17 років, що ніколи не тримали в руках зброю.
Вже у зрілому віці я дізнався про те, що "юнак" — це було звання юнкерів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького. Деякі юнкери вже мали досвід боїв Першої світової війни.
Я здивувався, коли дізнався, що під Крутами були представники Вільного козацтва — теж старі вояки, що добряче намучились в окопах "першої імперіалістичної".
Виявилось, що оборонці Крут були непогано озброєними — серед анархії Перших визвольних змагань їм вдалось знайти 16 кулеметів та змайструвати імпровізований гарматний "бронепотяг".
Меншістю серед оборонців Крут були бійці-добровольці Студентського Куреню Січових Стрільців, що складався зі студентів Університету св. Володимира, Українського народного університету, старшокласники Гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.
Це були українські пасіонарії — такі як сучасні "бердянські партизани" Микита Ханганов та Тигран Оганісян.
Після того, як крутянці стримали більшовицьку орду та розібрали залізничну колію до Києва, їм вдалось відступити прихопивши зброю та поранених товаришів. Через темряву та брак досліду, частина Студентського Куреню заблукала та потрапила у полон до більшовиків.
Близько 30 студентів-добровольців були розтріляні (наголошую, що не всі оборонці). Один зі студентів, Георгій Пипський співав перед смертю "Ще не вмерла...". Його подвиг не забули у майбутньому — у структурі УПА існувала старишинська школа названа в честь Героя-Крутянця. Загалом, втрати більшовиків перевищували кількість оборонців.
Наші тужливі співвічизники люблять ставити в приклад того, що командування покинуло захисників Крут у найкритичніший момент.
Вони люблять поливати брудом постать Аверкія Гончаренка. Однак вони не згадують про те, що під Крутами більшовики розстріляли брата Аверкія.
Вони забули про те, що А.Гончаренко пізніше з крутянцями доєднався до військ Петлюри, що продовжували воювати з більшовиками.
Чогось ми забули про те, що кров крутянців була відомщена — 28 лютого 2022 р. українські добровольці, бійці ЗСУ та ТрО, місцеві жителі завдали значних втрат батальйонно-тактичній групі 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії Центрального військового округу. Росіяни зупинились. Київ було врятовано.
Крути — це героїзм та самопожертва, а не плач та стогін.
Крути — це успішна оборонна операція, а не про "побиття українських немовлят".
Крути — це та подія в нашій історії, про котру слід згадувати з гордістю.
Крути — це про циклічність історії. Нічого додати більше....
P.S.
На фото знищена російська САУ біля Крут, перші дні вторгнення
