Пізнавальне
ІСТОРІЯ БЕЗ ЦЕНЗУРИ 🇺🇦 /UNCENSORED HISTORY
Пізнавальне
20.02.202517:02
Collage by Патріот🇺🇦
#мова #україна #родина
Знай та поважай своє🇺🇦! бо це того варто👍
#мова #україна #родина
Знай та поважай своє🇺🇦! бо це того варто👍
20.02.202513:04
Photo by Wikimedia
#війна #україна
Колківська республіка - анклав української незалежності та демократії
В квітні 1943 року невелика частина Волині з центром в селі Колки була визволена від німецької окупації. УПА почали будували тут власну демократичну державу. За короткий період в республіці з’явилась власна газета, були організовані школи, лікарні, військові табори, відновлювали роботу електростанції, шевські, кравецькі виробництва, харчова промисловість, була введена власна валюта. Існував цей осередок незалежності недовго. В листопаді того ж 1943 року республіка була знову окупована нацистами.
Але німецька окупація не найбільше зло, яке довелось пережити місцевим. Після приходу більшовиків в 1944 році на цій території проводились особливо жорстокі репресії. Значна частина жителів колишньої Колківської республіки була заслана в Сибір, а більшовики зробили все можливе, щоб ніхто ніколи не дізнався про її існування.
#війна #україна
Колківська республіка - анклав української незалежності та демократії
В квітні 1943 року невелика частина Волині з центром в селі Колки була визволена від німецької окупації. УПА почали будували тут власну демократичну державу. За короткий період в республіці з’явилась власна газета, були організовані школи, лікарні, військові табори, відновлювали роботу електростанції, шевські, кравецькі виробництва, харчова промисловість, була введена власна валюта. Існував цей осередок незалежності недовго. В листопаді того ж 1943 року республіка була знову окупована нацистами.
Але німецька окупація не найбільше зло, яке довелось пережити місцевим. Після приходу більшовиків в 1944 році на цій території проводились особливо жорстокі репресії. Значна частина жителів колишньої Колківської республіки була заслана в Сибір, а більшовики зробили все можливе, щоб ніхто ніколи не дізнався про її існування.
20.02.202507:00
Collage by Патріот🇺🇦
#війна #україна
Доброго ранку, Україно🇺🇦!
Слава Україні та її воїнам 🇺🇦
Смерть ворогам☠
#війна #україна
Доброго ранку, Україно🇺🇦!
Слава Україні та її воїнам 🇺🇦
Смерть ворогам☠
15.02.202515:02
Photo by Wikimedia
#україна
Малеча з Луганщини. Олександрівськ
Місто розташоване на березі річки Лугані, за 7 км від обласного центру і за 2 км на захід від станції Мілове на залізниці Луганськ—Дебальцеве.
Олександрівськ заснований в другій половині XVIII століття. В 1907 році працювали винокурний та цегельний заводи.
З 2014 року місто окуповане кацапами.
#україна
Малеча з Луганщини. Олександрівськ
Місто розташоване на березі річки Лугані, за 7 км від обласного центру і за 2 км на захід від станції Мілове на залізниці Луганськ—Дебальцеве.
Олександрівськ заснований в другій половині XVIII століття. В 1907 році працювали винокурний та цегельний заводи.
З 2014 року місто окуповане кацапами.
15.02.202507:04
Photo by Wikimedia
#україна #родина
От і відповідь на запитання звідкіля на Донбасі сепаратизм , москальська☠ імперія роками-століттями знищувала все❗️ що пов'язане з УКРАЇНОЮ🇺🇦!
Горлівка, Донбас.
#україна #родина
От і відповідь на запитання звідкіля на Донбасі сепаратизм , москальська☠ імперія роками-століттями знищувала все❗️ що пов'язане з УКРАЇНОЮ🇺🇦!
Горлівка, Донбас.
14.02.202513:04
#деньвісторії #світ
З історії свята.
Достеменна історія цього свята досі невідома, проте у більшості переказів та легенд його "винуватцем" називають ранньохристиянського мученика Валентина — єпископа з італійського міста Терні (місто розташоване неподалік Риму – ред.), який жив у III столітті.
Згідно з цією версією, святкування Дня закоханих почалося в Римській імперії у 270 році до нашої ери, за часів царювання Клавдія II (268-270 рр.).
Під час ведення війни Клавдій начебто не хотів, щоб солдати вступали в шлюб, бо вважав, що одруження робить їх слабкими та обтяжує сімейним побутом.
Однак священнослужитель, на ім'я Валентин таємно вінчав закоханих. Коли правитель про це дізнався, єпископа схопили, піддали жорстким тортурам і згодом обезголовили за "антидержавницьку" діяльність. У ніч перед стратою, яка відбулася 14 лютого між 269 року, він написав дівчині, ймовірно, дочці тюремного наглядача, з якою подружився в ув’язненні, любовного листа у віршованій формі та підписав його: "Твій Валентин". Згодом такі листи отримали назву "валентинки".
У 496 році Папа Геласій I заснував День пам’яті Святого Валентина, якого вшановують 14 лютого. Вважається, що він зробив це, аби витіснити язичницьке свято римських "люперкаліїв", яке щорічно відзначалося 15 лютого.
Натомість образ святого Валентина мав підкреслити духовний вимір кохання між чоловіком та жінкою.
У XIV столітті священника Валентина канонізували за благі діяння.
Відтоді День Святого Валентина широко святкується у святому світі, в тому числі й в Україні.
Проте Православна церква України заявила, що День Святого Валентина "не відповідає фактам з реального життя святого Валентина" та не належить до православної традиції.
З історії свята.
Достеменна історія цього свята досі невідома, проте у більшості переказів та легенд його "винуватцем" називають ранньохристиянського мученика Валентина — єпископа з італійського міста Терні (місто розташоване неподалік Риму – ред.), який жив у III столітті.
Згідно з цією версією, святкування Дня закоханих почалося в Римській імперії у 270 році до нашої ери, за часів царювання Клавдія II (268-270 рр.).
Під час ведення війни Клавдій начебто не хотів, щоб солдати вступали в шлюб, бо вважав, що одруження робить їх слабкими та обтяжує сімейним побутом.
Однак священнослужитель, на ім'я Валентин таємно вінчав закоханих. Коли правитель про це дізнався, єпископа схопили, піддали жорстким тортурам і згодом обезголовили за "антидержавницьку" діяльність. У ніч перед стратою, яка відбулася 14 лютого між 269 року, він написав дівчині, ймовірно, дочці тюремного наглядача, з якою подружився в ув’язненні, любовного листа у віршованій формі та підписав його: "Твій Валентин". Згодом такі листи отримали назву "валентинки".
У 496 році Папа Геласій I заснував День пам’яті Святого Валентина, якого вшановують 14 лютого. Вважається, що він зробив це, аби витіснити язичницьке свято римських "люперкаліїв", яке щорічно відзначалося 15 лютого.
Натомість образ святого Валентина мав підкреслити духовний вимір кохання між чоловіком та жінкою.
У XIV столітті священника Валентина канонізували за благі діяння.
Відтоді День Святого Валентина широко святкується у святому світі, в тому числі й в Україні.
Проте Православна церква України заявила, що День Святого Валентина "не відповідає фактам з реального життя святого Валентина" та не належить до православної традиції.
20.02.202515:21
Навіть якщо корабель не потонув під час шторму і його не захопили пірати, померти на суші, в тропіках можна було кожної хвилини.
Одного разу Яблонську вкусила бананова гадюка, яку мандрівниця не помітила в листі. Смерть після такого укусу настає одразу, але Софію врятував місцевий знахар. Після відвідин Ангкора в Камбоджі вона перехворіла малярією, яка теж часто буває смертельною. Іншого разу Яблонська зірвала красиву орхідею, щоб засушити на пам’ять, а наступного дня рука розпухла і сильно боліла. Лікар нічим допомогти не зміг, тому Яблонська звернулася до малайського чародія і знову врятувалася від смерті. На Бора-Бора під час сходження на найвищу вершину острова мандрівниця мало не впала у глибоке провалля, її в останню мить врятував місцевий провідник Матай.
1939 році Яблонська приїжджала на деякий час в Україну, зустрічалася з читачами на творчих вечорах, відвідала рідних і повернулася до Китаю.
На прощання у Львові їй подарували ляльку-гуцулку, і Софія з нею ніколи не розлучалася. Об’їхавши чимало країн; гуцулка поселилася на українському килимі, простеленому у спальні Софії. В листі до однієї знайомої вона писала: «Мені вдалось зберегти небагато цінних особистих речей, з якими я ніколи не розлучалася: гуцульську ляльку — дарунок українок після моїх читань в Галичині; книжку віршів Кобзаря; здається, теж не зовсім загубила мою українську душу; та, врешті, дерев’яну різьблену мисочку, на якій ще видно напис: „Чим хата багата — тим рада”».
Вона називала свого чоловіка Жана Іваном, годувала галицькими стравами та навчала українських слів, створила український квітник з мальвами та соняшниками, призвичаювала китайців вишивати рушники, їсти борщ та доїти корову (її в Китаї здебільшого використовували як тяглову силу). Після повернення з Піднебесної, сім’я Уден поселилася спочатку в Парижі, а після смерті чоловіка — на французькому острові Нуармутьє.
Там Яблонська вирішила отримати новий досвід – вона проектувала та здавала в оренду будинки, а також написала повість-спогад «Розмова з батьком», в якій описала проведене в Галичині дитинство.
Софія Яблонська загинула в автомобільній катастрофі 4 лютого 1971 р. Вона їхала в Париж на зустріч з видавцем і везла рукопис нової книги.
Одного разу Яблонську вкусила бананова гадюка, яку мандрівниця не помітила в листі. Смерть після такого укусу настає одразу, але Софію врятував місцевий знахар. Після відвідин Ангкора в Камбоджі вона перехворіла малярією, яка теж часто буває смертельною. Іншого разу Яблонська зірвала красиву орхідею, щоб засушити на пам’ять, а наступного дня рука розпухла і сильно боліла. Лікар нічим допомогти не зміг, тому Яблонська звернулася до малайського чародія і знову врятувалася від смерті. На Бора-Бора під час сходження на найвищу вершину острова мандрівниця мало не впала у глибоке провалля, її в останню мить врятував місцевий провідник Матай.
1939 році Яблонська приїжджала на деякий час в Україну, зустрічалася з читачами на творчих вечорах, відвідала рідних і повернулася до Китаю.
На прощання у Львові їй подарували ляльку-гуцулку, і Софія з нею ніколи не розлучалася. Об’їхавши чимало країн; гуцулка поселилася на українському килимі, простеленому у спальні Софії. В листі до однієї знайомої вона писала: «Мені вдалось зберегти небагато цінних особистих речей, з якими я ніколи не розлучалася: гуцульську ляльку — дарунок українок після моїх читань в Галичині; книжку віршів Кобзаря; здається, теж не зовсім загубила мою українську душу; та, врешті, дерев’яну різьблену мисочку, на якій ще видно напис: „Чим хата багата — тим рада”».
Вона називала свого чоловіка Жана Іваном, годувала галицькими стравами та навчала українських слів, створила український квітник з мальвами та соняшниками, призвичаювала китайців вишивати рушники, їсти борщ та доїти корову (її в Китаї здебільшого використовували як тяглову силу). Після повернення з Піднебесної, сім’я Уден поселилася спочатку в Парижі, а після смерті чоловіка — на французькому острові Нуармутьє.
Там Яблонська вирішила отримати новий досвід – вона проектувала та здавала в оренду будинки, а також написала повість-спогад «Розмова з батьком», в якій описала проведене в Галичині дитинство.
Софія Яблонська загинула в автомобільній катастрофі 4 лютого 1971 р. Вона їхала в Париж на зустріч з видавцем і везла рукопис нової книги.
20.02.202511:00
Collage by Патріот🇺🇦
#війна #україна
Без опису посту.
Це наша історія, історія ⚔ повномасштабної війни.
Чекаю від вас коментарі.
P.S. Вас обманювали і обманювать, в цьому році будуть вибори, покажіть хто ви і знову оберіть того хто вам обіцяв ШАШЛИКИ!
#війна #україна
Без опису посту.
Це наша історія, історія ⚔ повномасштабної війни.
Чекаю від вас коментарі.
P.S. Вас обманювали і обманювать, в цьому році будуть вибори, покажіть хто ви і знову оберіть того хто вам обіцяв ШАШЛИКИ!
19.02.202517:01
Collage by Патріот🇺🇦
#мова #україна #родина
Знай та поважай своє🇺🇦! бо це того варто👍
#мова #україна #родина
Знай та поважай своє🇺🇦! бо це того варто👍
15.02.202513:01
Photo by Wikimedia
#україна
📍Це знаменитий віадук у Ворохті (фото 1930-х років).
Його історія почалася у 1890-х, коли через село проклали гілку Транскарпатської залізниці. Переказували, колію будували італійські інженери, великі приборкувачі гірських ландшафтів.
Досі потяги з Івано-Франківська до Ділового їздять саме частиною Транскарпатської залізниці.
Фотогенічний віадук у Ворохті задумували зовсім іншим - це мав бути звичайний залізний міст. Та під час прокладання колій неподалік знайшли поклади якісного пісковику.
Склепінчасті мости, які спроєктувало Товариство австрійських інженерів у Відні, виявилися дешевшими за металеві. Камінь із каменярень "Інженер Крауш і Ко" та "Ґорґани" використовували не лише на карпатські віадуки, а й експортували до Кракова та Відня.
На жаль, під час Першої світової війни віадук підірвали москальські☠ солдати. Його відбудували у
1925-1927 роках.
#україна
📍Це знаменитий віадук у Ворохті (фото 1930-х років).
Його історія почалася у 1890-х, коли через село проклали гілку Транскарпатської залізниці. Переказували, колію будували італійські інженери, великі приборкувачі гірських ландшафтів.
Досі потяги з Івано-Франківська до Ділового їздять саме частиною Транскарпатської залізниці.
Фотогенічний віадук у Ворохті задумували зовсім іншим - це мав бути звичайний залізний міст. Та під час прокладання колій неподалік знайшли поклади якісного пісковику.
Склепінчасті мости, які спроєктувало Товариство австрійських інженерів у Відні, виявилися дешевшими за металеві. Камінь із каменярень "Інженер Крауш і Ко" та "Ґорґани" використовували не лише на карпатські віадуки, а й експортували до Кракова та Відня.
На жаль, під час Першої світової війни віадук підірвали москальські☠ солдати. Його відбудували у
1925-1927 роках.
14.02.202517:03
Photo by Wikimedia
#світ
Вислів «відмивати гроші» прийшов до нас із США.
На початку XX століття, відомому американському гангстеру Аль Капоне було важко витрачати здобуті незаконним шляхом гроші, адже він постійно був під пильною увагою спецслужб.
Для того, щоб була можливість спокійно розпоряджатися цими грошима і не попастися поліції, Капоне створив величезну мережу пралень, в яких були дуже низькі ціни, тому поліції було складно відстежити реальну кількість клієнтів. Завдяки цьому, у Капоне з'явилася можливість писати абсолютно будь-які доходи від пралень.
Звідси і пішов популярний зараз вираз «відмивати гроші».
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
#світ
Вислів «відмивати гроші» прийшов до нас із США.
На початку XX століття, відомому американському гангстеру Аль Капоне було важко витрачати здобуті незаконним шляхом гроші, адже він постійно був під пильною увагою спецслужб.
Для того, щоб була можливість спокійно розпоряджатися цими грошима і не попастися поліції, Капоне створив величезну мережу пралень, в яких були дуже низькі ціни, тому поліції було складно відстежити реальну кількість клієнтів. Завдяки цьому, у Капоне з'явилася можливість писати абсолютно будь-які доходи від пралень.
Звідси і пішов популярний зараз вираз «відмивати гроші».
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
14.02.202513:01
Photo by Wikimedia
#деньвісторії #світ
День святого Валентина 14 лютого є неофіційним святом усіх закоханих, яке пройшло крізь століття, і сьогодні широко відзначається у всьому світі.
Цей день, коли згадують ім’я святого, за популярністю може позмагатися хіба що з Днем Святого Миколая.
#деньвісторії #світ
День святого Валентина 14 лютого є неофіційним святом усіх закоханих, яке пройшло крізь століття, і сьогодні широко відзначається у всьому світі.
Цей день, коли згадують ім’я святого, за популярністю може позмагатися хіба що з Днем Святого Миколая.
20.02.202515:21
#україна #світ
В Південно-Східній Азії вона мало не померла від укусу бананової гадюки, малярійного комара та соку отруйної орхідеї; полювала на тигра в Лаосі, кілька місяців жила і вела побут із місцевими на Бора-Бора, мала аудієнцію у останньої королеви Таїті, втікала від залицянь князя в Таїланді та була на весіллі в’єтнамського принца.
Її ім’я все ще мало відоме серед своїх, а проте записи Яблонської справді цікаві та унікальні. Особливо тому, що вони про країни і звичаї, яких більше немає.
Так в 30х р. ХХ ст. не було ні Інстаграму, ні бюджетних авіакомпаній, ні фотоапаратів, які можна сховати в кишені, ні засобів гігієни, ні багатьох зручних штук. Не було і жанру тревелогів, тим паче написаних жінками!
Жінки в той час, зазвичай, не покидали своє місто, не те що країну. Навіть сьогодні в азійських селах на світлих європейок у штанах і з короткими зачісками дивляться зі здивуванням, а тоді, бувало, реагували агресивно.
Одного разу в Китаї в Яблонську навіть кидали камінням. І от в той час, коли мандри були не задоволенням, а дорогим і надзвичайно складним випробуванням, вона все одно об’їздила, обплила та облетіла світ.
Яблонська захоплює – вона справді виняткова, безстрашна, зі стержнем, з характером. Йшла за покликом, не боялася бути інакшою.
Софія народилася у Львівській області у сім’ї священика у 1907 році. Навчалася в учительській гімназії, драматичній студії. В Тернополі з братом займалася менеджментом двох кінотеатрів. Імовірно, тоді вона вирішила опановувати техніку знімання документального кіно і у 1927 р. вирушила туди, де кіно з’явилося – в Париж.
Працювала моделлю та натурницею, вчилася користуватися кінокамерою, знялася у невеликій ролі в одній зі стрічок компанії Pathe-Natan, познайомилася з Володимиром Винниченком. За порадою друзів, Яблонська вирішує поїхати у одну з французьких колоній – Марокко.
За мотивами подорожі пише свій перший тревелог – «Чар Марокка». Він виходить друком у Львові в 1932 р. та отримує чудові відгуки критиків.
Згодом, надихнувшись розповідями українського сходознавця та японіста Степана Левинського, Яблонська зважується на довколасвітню подорож із обов’язковим відвіданням екзотичних островів у Тихому океані – Таїті та Бора-Бора. Вони особливо манять її – Софія шукає рай на землі.
Маршрут був такий: з Марселя через Єгипет до Шрі-Ланки, потім Малайзія, Таїланд, Китай, В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Полінезія, США і назад у Францію.
Дирекція «Індокитай Фільм» не надто вірила, що Софії вдасться зняти хоча б щось в Юньнані – до того спроби інших кінооператорів були безрезультатними. Тому короткі замальовки звідти, які вона надсилала в Париж, приємно дивували.
Яблонська не тільки фільмує та фотографує, а й занотовує свої враження. Невеликі статті вона надсилає в українські часописи, а згодом упорядковує дві книги: «З країни рижу та опію» та “Далекі обрії”, які ілюструє своїми фото. В них багато особистісних переживань, вражень та рефлексій і зовсім немає нудної енциклопедичної інформації.
Це не просто тревелоги, а жіночі тревелоги: Яблонська сприймає світ очима – як фотограф і оператор, а й серцем – як жінка і пише часто про жінок.
Читати Яблонську через майже 100 років цікаво – у неї про той світ, якого вже не існує. Це рідкісна задокументована історія підкорених європейською цивілізацією народів і природи Азії.
Прикметно, що в часи поділу тієї частини світу на неосвічених туземців і білих панів, Яблонська не гидує і досліджує країну зсередини. В Сайгоні їсть суп фо-бо у вуличного кухаря – на цю дивину збігається подивитися вся вулиця; на Балі бере участь у релігійних церемоніях, спить на долівці в хижах разом із полінезійцями і полює із ними на акулу.
На Бора-Бора Софія стає однією з місцевих і навіть отримує місцеве ім’я – Теура (в перекладі – Червона птаха). І всюди вона досліджує місця, людей, звичаї, які ще поки не піддалися колонізаційному впливу і залишилися автентичними. І звичайно, подорожі в 30х роках минулого століття були справді небезпечними.
В Південно-Східній Азії вона мало не померла від укусу бананової гадюки, малярійного комара та соку отруйної орхідеї; полювала на тигра в Лаосі, кілька місяців жила і вела побут із місцевими на Бора-Бора, мала аудієнцію у останньої королеви Таїті, втікала від залицянь князя в Таїланді та була на весіллі в’єтнамського принца.
Її ім’я все ще мало відоме серед своїх, а проте записи Яблонської справді цікаві та унікальні. Особливо тому, що вони про країни і звичаї, яких більше немає.
Так в 30х р. ХХ ст. не було ні Інстаграму, ні бюджетних авіакомпаній, ні фотоапаратів, які можна сховати в кишені, ні засобів гігієни, ні багатьох зручних штук. Не було і жанру тревелогів, тим паче написаних жінками!
Жінки в той час, зазвичай, не покидали своє місто, не те що країну. Навіть сьогодні в азійських селах на світлих європейок у штанах і з короткими зачісками дивляться зі здивуванням, а тоді, бувало, реагували агресивно.
Одного разу в Китаї в Яблонську навіть кидали камінням. І от в той час, коли мандри були не задоволенням, а дорогим і надзвичайно складним випробуванням, вона все одно об’їздила, обплила та облетіла світ.
Яблонська захоплює – вона справді виняткова, безстрашна, зі стержнем, з характером. Йшла за покликом, не боялася бути інакшою.
Софія народилася у Львівській області у сім’ї священика у 1907 році. Навчалася в учительській гімназії, драматичній студії. В Тернополі з братом займалася менеджментом двох кінотеатрів. Імовірно, тоді вона вирішила опановувати техніку знімання документального кіно і у 1927 р. вирушила туди, де кіно з’явилося – в Париж.
Працювала моделлю та натурницею, вчилася користуватися кінокамерою, знялася у невеликій ролі в одній зі стрічок компанії Pathe-Natan, познайомилася з Володимиром Винниченком. За порадою друзів, Яблонська вирішує поїхати у одну з французьких колоній – Марокко.
За мотивами подорожі пише свій перший тревелог – «Чар Марокка». Він виходить друком у Львові в 1932 р. та отримує чудові відгуки критиків.
Згодом, надихнувшись розповідями українського сходознавця та японіста Степана Левинського, Яблонська зважується на довколасвітню подорож із обов’язковим відвіданням екзотичних островів у Тихому океані – Таїті та Бора-Бора. Вони особливо манять її – Софія шукає рай на землі.
Маршрут був такий: з Марселя через Єгипет до Шрі-Ланки, потім Малайзія, Таїланд, Китай, В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Полінезія, США і назад у Францію.
Дирекція «Індокитай Фільм» не надто вірила, що Софії вдасться зняти хоча б щось в Юньнані – до того спроби інших кінооператорів були безрезультатними. Тому короткі замальовки звідти, які вона надсилала в Париж, приємно дивували.
Яблонська не тільки фільмує та фотографує, а й занотовує свої враження. Невеликі статті вона надсилає в українські часописи, а згодом упорядковує дві книги: «З країни рижу та опію» та “Далекі обрії”, які ілюструє своїми фото. В них багато особистісних переживань, вражень та рефлексій і зовсім немає нудної енциклопедичної інформації.
Це не просто тревелоги, а жіночі тревелоги: Яблонська сприймає світ очима – як фотограф і оператор, а й серцем – як жінка і пише часто про жінок.
Читати Яблонську через майже 100 років цікаво – у неї про той світ, якого вже не існує. Це рідкісна задокументована історія підкорених європейською цивілізацією народів і природи Азії.
Прикметно, що в часи поділу тієї частини світу на неосвічених туземців і білих панів, Яблонська не гидує і досліджує країну зсередини. В Сайгоні їсть суп фо-бо у вуличного кухаря – на цю дивину збігається подивитися вся вулиця; на Балі бере участь у релігійних церемоніях, спить на долівці в хижах разом із полінезійцями і полює із ними на акулу.
На Бора-Бора Софія стає однією з місцевих і навіть отримує місцеве ім’я – Теура (в перекладі – Червона птаха). І всюди вона досліджує місця, людей, звичаї, які ще поки не піддалися колонізаційному впливу і залишилися автентичними. І звичайно, подорожі в 30х роках минулого століття були справді небезпечними.
20.02.202509:04
Photo by Wikimedia
#деньвісторії #україна
20 лютого 2014 року без жодних сумнівів можна вважати одним із найтрагічніших днів в історії незалежної України.
В цей день підконтрольний владі спецпідрозділ МВС «Беркут» відкрив вогонь по майданівцям бойовими набоями.
Вранці 20 лютого близько 10-ої години демонстранти знову зайняли Жовтневий палац та Український дім. Після цього силовики на вулиці Інститутській відкрили вогонь по активістам.
Того ж дня в інтернеті з'явилося декілька відео, на яких зображено, як силовики стріляють з вогнепальної зброї в озброєних лише щитами і палицями протестувальників на вулиці Інститутській.
До 14:00 години були вбиті 35 осіб, а о 17:00 повідомлялося про 60 загиблих майданівців. Після 15 години міліцейські підрозділи почали масово отримувати зброю та бойові набої. Загалом було видано 1000 одиниць зброї, з них 408 — тітушкам. До речі,
останніх завозили з Білгороду, Вороніжу, Курську, Ростову і по містах, які вони планували окуповувати. В Харькові згодом, наприклад, їх зупинили наші націоналістичні обʼєднання. Як і в Одесі. В Донецьку вони вбивали мирних протестантів. Люди просто зникали.
Після кривавих подій в центрі Києва про свою підтримку Майдану почали заявляти силовики з різних областей України. Світ облетіли кадри розстрілу фактично беззбройних людей в центрі Києва силовиками.
#деньвісторії #україна
20 лютого 2014 року без жодних сумнівів можна вважати одним із найтрагічніших днів в історії незалежної України.
В цей день підконтрольний владі спецпідрозділ МВС «Беркут» відкрив вогонь по майданівцям бойовими набоями.
Вранці 20 лютого близько 10-ої години демонстранти знову зайняли Жовтневий палац та Український дім. Після цього силовики на вулиці Інститутській відкрили вогонь по активістам.
Того ж дня в інтернеті з'явилося декілька відео, на яких зображено, як силовики стріляють з вогнепальної зброї в озброєних лише щитами і палицями протестувальників на вулиці Інститутській.
До 14:00 години були вбиті 35 осіб, а о 17:00 повідомлялося про 60 загиблих майданівців. Після 15 години міліцейські підрозділи почали масово отримувати зброю та бойові набої. Загалом було видано 1000 одиниць зброї, з них 408 — тітушкам. До речі,
останніх завозили з Білгороду, Вороніжу, Курську, Ростову і по містах, які вони планували окуповувати. В Харькові згодом, наприклад, їх зупинили наші націоналістичні обʼєднання. Як і в Одесі. В Донецьку вони вбивали мирних протестантів. Люди просто зникали.
Після кривавих подій в центрі Києва про свою підтримку Майдану почали заявляти силовики з різних областей України. Світ облетіли кадри розстрілу фактично беззбройних людей в центрі Києва силовиками.
19.02.202515:04
Photo by Wikimedia
#україна #міста
Фото Вінниці 1941-го року, зроблені Георгом Лотаром Тунчіком.
Георг Лотар Тунчік народився в німецькому місті Гера 19 квітня 1917 року в сім'ї майстра-кравця Антона Тунчіка та його дружини Воллі Елізабет. – Створив аматорську кіностудію в Гері. Серед його мотивів — краєвиди міста, фотографії з театральних репетицій, а також зображення святкувань і великих подій у Гері.
#україна #міста
Фото Вінниці 1941-го року, зроблені Георгом Лотаром Тунчіком.
Георг Лотар Тунчік народився в німецькому місті Гера 19 квітня 1917 року в сім'ї майстра-кравця Антона Тунчіка та його дружини Воллі Елізабет. – Створив аматорську кіностудію в Гері. Серед його мотивів — краєвиди міста, фотографії з театральних репетицій, а також зображення святкувань і великих подій у Гері.
15.02.202511:00
Video by Wikimedia
#україна
Головний отаман армії УНР🇺🇦 Петлюра і Голова Директорії УНР Винниченко. Софійській площа, 22 січня 1919-й рік під час об’єднання УНР та ЗУНР в Соборну Україну.
На всіх будинках в центрі Києва майоріли українські прапори, по всій Софійській площі виднілися герби українських земель.
Об 11:00 вишикувалися військові частини, приходили представники профспілок та інших інституцій з прапорами та оркестрами.
Член Директорії Швець оголосив: «Однині є єдина Незалежна Україна!»🇺🇦.
Тисячі людей почали вигукувати: «Слава. Слава Україні!»🇺🇦 і вдарив дзвін на дзвіниці Мазепи.
Було чутно гарматні постріли з Печерська - 121 залп на честь Собороної України🇺🇦.
#україна
Головний отаман армії УНР🇺🇦 Петлюра і Голова Директорії УНР Винниченко. Софійській площа, 22 січня 1919-й рік під час об’єднання УНР та ЗУНР в Соборну Україну.
На всіх будинках в центрі Києва майоріли українські прапори, по всій Софійській площі виднілися герби українських земель.
Об 11:00 вишикувалися військові частини, приходили представники профспілок та інших інституцій з прапорами та оркестрами.
Член Директорії Швець оголосив: «Однині є єдина Незалежна Україна!»🇺🇦.
Тисячі людей почали вигукувати: «Слава. Слава Україні!»🇺🇦 і вдарив дзвін на дзвіниці Мазепи.
Було чутно гарматні постріли з Печерська - 121 залп на честь Собороної України🇺🇦.
14.02.202515:04
Photo by Wikimedia
#світ
Звичаї цивілізованого світу😱
«Господині смерті», або як на Сардинії вбивали чоловіків дерев'яним молотком або душили ногами🤯
⠀
У ХVIII сторіччі на Сардинії панували досить жорстокі звичаї. Вважалося, що якщо чоловік помер швидко і легко, то це символ доблесті, а от якщо ніяк не хотів йти на той світ і страждав – символ ганьби, якою він плямує і свій рід. Щоб уникнути ганебної долі, сім'я запрошувала до чоловіка, який знаходився при смерті аккабадору - так називали жінок, які проводили умертвіння.
Евтаназія зводилася до удару дерев'яним молотком по потилиці (дами були професіоналами в цій справі), або проводили задушення ногами...
Аккабадора - це постать із традицій Сардинії (Італія), пов'язана з стародавніми ритуалами кінця життя. Термін походить від сардинського слова accabadora, що можна перекласти як «прикінчити».
Аккабадора була жінкою, яка вважалася свого роду посередником між життям та смертю. Її завдання полягало в тому, щоб полегшити відхід із життя важкохворих, які страждали від невиліковних хвороб.
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
#світ
Звичаї цивілізованого світу😱
«Господині смерті», або як на Сардинії вбивали чоловіків дерев'яним молотком або душили ногами🤯
⠀
У ХVIII сторіччі на Сардинії панували досить жорстокі звичаї. Вважалося, що якщо чоловік помер швидко і легко, то це символ доблесті, а от якщо ніяк не хотів йти на той світ і страждав – символ ганьби, якою він плямує і свій рід. Щоб уникнути ганебної долі, сім'я запрошувала до чоловіка, який знаходився при смерті аккабадору - так називали жінок, які проводили умертвіння.
Евтаназія зводилася до удару дерев'яним молотком по потилиці (дами були професіоналами в цій справі), або проводили задушення ногами...
Аккабадора - це постать із традицій Сардинії (Італія), пов'язана з стародавніми ритуалами кінця життя. Термін походить від сардинського слова accabadora, що можна перекласти як «прикінчити».
Аккабадора була жінкою, яка вважалася свого роду посередником між життям та смертю. Її завдання полягало в тому, щоб полегшити відхід із життя важкохворих, які страждали від невиліковних хвороб.
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
14.02.202511:04
Photo by Wikimedia
#світ
Більшість римських імператорів народилися далеко за межами Риму і самої Італії.
Перед вами карта за регіонами імперії зі статистикою місць походження імператорів, починаючи з Августа (27 р. до н.е.) аж до 518 р. н.е. (закінчення династії Львів у східній частині імперії).
Найбільше імператорів вийшло з Іллірії та прилеглих до неї територій. Саме звідси приходила непропорційно велика кількість рекрутів для римської армії.
Іллірійці та інші народи цього регіону вважалися чудовим військовим матеріалом, і тут протягом багатьох років розвивалася традиція військової служби в Римі з покоління в покоління.
Тут у III столітті розташовувалося 12 легіонів. Деякі з професійних солдатів стають генералами, а з цих генералів вийшло чимало імператорів. Є навіть такий термін історіографії "іллірійські імператори" - солдатські імператори з Іллірії часів кризи III століття.
Насправді це була не особливо багата провінція, тому так багато людей обрали кар'єру в римській армії.
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
#світ
Більшість римських імператорів народилися далеко за межами Риму і самої Італії.
Перед вами карта за регіонами імперії зі статистикою місць походження імператорів, починаючи з Августа (27 р. до н.е.) аж до 518 р. н.е. (закінчення династії Львів у східній частині імперії).
Найбільше імператорів вийшло з Іллірії та прилеглих до неї територій. Саме звідси приходила непропорційно велика кількість рекрутів для римської армії.
Іллірійці та інші народи цього регіону вважалися чудовим військовим матеріалом, і тут протягом багатьох років розвивалася традиція військової служби в Римі з покоління в покоління.
Тут у III столітті розташовувалося 12 легіонів. Деякі з професійних солдатів стають генералами, а з цих генералів вийшло чимало імператорів. Є навіть такий термін історіографії "іллірійські імператори" - солдатські імператори з Іллірії часів кризи III століття.
Насправді це була не особливо багата провінція, тому так багато людей обрали кар'єру в римській армії.
Матеріал підготувала : Netty Zeiman
20.02.202515:04
Photo by Wikimedia
#україна #світ
Якби в 30-х р. ХХ ст. існував Інстаграм, вона зібрала б найбільшу кількість підписників.
Вона б ілюструвала тревел-блоги своїми професійними фотографіями і була би, без сумніву, єдиною українкою, яка викладала відео в сторіз.
Софія Яблонська – авторка перших українських тревелогів, кінооператор та фотограф, яка здійснила навколосвітню подорож, довго жила в Китаї, а похована у Франції.
чит.далі
#україна #світ
Якби в 30-х р. ХХ ст. існував Інстаграм, вона зібрала б найбільшу кількість підписників.
Вона б ілюструвала тревел-блоги своїми професійними фотографіями і була би, без сумніву, єдиною українкою, яка викладала відео в сторіз.
Софія Яблонська – авторка перших українських тревелогів, кінооператор та фотограф, яка здійснила навколосвітню подорож, довго жила в Китаї, а похована у Франції.
чит.далі
20.02.202509:03
15.02.202517:02
Photo by Wikimedia
#срср
Совєтська реклама плавленого сиру.
"З плавлених сирів справді можна приготувати і салати, і перші, і другі страви, і навіть десерт!"
#срср
Совєтська реклама плавленого сиру.
"З плавлених сирів справді можна приготувати і салати, і перші, і другі страви, і навіть десерт!"
15.02.202509:02
Photo by Wikimedia
#україна #родина
Поет🇺🇦 світового калібру про ідентичність нації.
Горлівка, Донбас.
#україна #родина
Поет🇺🇦 світового калібру про ідентичність нації.
Горлівка, Донбас.
14.02.202515:00
14.02.202511:01
Показано 1 - 24 із 7789
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.