Грань
25.02.202510:00
КВІТИ ГОЛОСІЇВСЬКОГО ПРОСПЕКТУ
дивно як місто скручується в соломинку
коли його ніхто не бачить
ми обидва готові заприсягтися
що жили значно далі від ледь освітлених мафів із квітами
від готелю “мир”
від довгих баштових кранів голосіївського проспекту
їхнього глузливого блимання
господи що про нас говорить радість від споглядання
цих диких звірів незаконної забудови
ми розірвані навпіл між механічним оком нищення культурної інституції
і темним черевом левіатана
в темряві відстань стирається
як зелена пляма на натертому пальцями погляді
розмиваються обриси
від світу лишається лише те що ми встигли запам’ятати
повзучи від однієї перепони до іншої
наче хробак через яблуко
ще навіть не січень
але чимраз більшає сліпих будинків
холодної плоті
спочатку у черзі до банкомату а потім у власному ліжку
знову пливуть друзі і незнайомці через квадрати подолу
у сутенілій жовчі наче в сліпій кишці
дарма що лише встигли зголубитися
аж знову сюрчать крильця ворожого лігва
у їхніх смолистих домівках
чистять картоплю над синьою голкою побутового газу
колисають своїх дітей і благають щоб їхні очі не звикли до чорноти
жонглюють примарним струмом у закладах харчування
покривають коліна тканиною в старості в самоті і плачуть
а бог тихо стоїть у них за плечем
і чути як скрип повзе темним пагорбом
це земля обертається
це хижий вітер жене узвозом
це повіка світу заплющується
поки в нас деформуються щелепи
говори собі щось несамовито негарне
гарчи
все одно нас ніхто не почує
лише пара із рота лягатиме над землею
Віталія Олійник
#грань_поезії
дивно як місто скручується в соломинку
коли його ніхто не бачить
ми обидва готові заприсягтися
що жили значно далі від ледь освітлених мафів із квітами
від готелю “мир”
від довгих баштових кранів голосіївського проспекту
їхнього глузливого блимання
господи що про нас говорить радість від споглядання
цих диких звірів незаконної забудови
ми розірвані навпіл між механічним оком нищення культурної інституції
і темним черевом левіатана
в темряві відстань стирається
як зелена пляма на натертому пальцями погляді
розмиваються обриси
від світу лишається лише те що ми встигли запам’ятати
повзучи від однієї перепони до іншої
наче хробак через яблуко
ще навіть не січень
але чимраз більшає сліпих будинків
холодної плоті
спочатку у черзі до банкомату а потім у власному ліжку
знову пливуть друзі і незнайомці через квадрати подолу
у сутенілій жовчі наче в сліпій кишці
дарма що лише встигли зголубитися
аж знову сюрчать крильця ворожого лігва
у їхніх смолистих домівках
чистять картоплю над синьою голкою побутового газу
колисають своїх дітей і благають щоб їхні очі не звикли до чорноти
жонглюють примарним струмом у закладах харчування
покривають коліна тканиною в старості в самоті і плачуть
а бог тихо стоїть у них за плечем
і чути як скрип повзе темним пагорбом
це земля обертається
це хижий вітер жене узвозом
це повіка світу заплющується
поки в нас деформуються щелепи
говори собі щось несамовито негарне
гарчи
все одно нас ніхто не почує
лише пара із рота лягатиме над землею
Віталія Олійник
#грань_поезії
20.02.202512:40
ЗАТУЛЮВАЧІ БРАМИ
Коли прозираю крізь тонку шпарину, зашиту густими невидимими
нитками, свідомість витікає у небуття кожної наступної миті. Але тоді ж
спиняється найпершим свідомим словом.
Слова, як дорожні спотикачі, — з ким спроможні створити справжній
зв'язок?
Розділений і закутий у різні тіла, розум зшиває себе докупи саме словами.
Але з кожною спробою встановити зв'язок лиш множиться й множиться,
розрізаючись на дрібніші думки... Бо ніяк не спинити власну еволюційну
інерцію, не возз'єднатись з собою, щоб відчути втрачену цілісність.
Маю його в собі, в тобі, у кожному. І це ж він змушує затулятися від
брами собою, тобою, іншими, щоб приховатися. Але його присутність
оголюється ексгібіціоністично, як найперший імпульс буття.
Зачаровані, ми щоразу даємо їй слово. Але що вона може розповісти?
Ганна Щавінська
#грань_поезії
Коли прозираю крізь тонку шпарину, зашиту густими невидимими
нитками, свідомість витікає у небуття кожної наступної миті. Але тоді ж
спиняється найпершим свідомим словом.
Слова, як дорожні спотикачі, — з ким спроможні створити справжній
зв'язок?
Розділений і закутий у різні тіла, розум зшиває себе докупи саме словами.
Але з кожною спробою встановити зв'язок лиш множиться й множиться,
розрізаючись на дрібніші думки... Бо ніяк не спинити власну еволюційну
інерцію, не возз'єднатись з собою, щоб відчути втрачену цілісність.
Маю його в собі, в тобі, у кожному. І це ж він змушує затулятися від
брами собою, тобою, іншими, щоб приховатися. Але його присутність
оголюється ексгібіціоністично, як найперший імпульс буття.
Зачаровані, ми щоразу даємо їй слово. Але що вона може розповісти?
Ганна Щавінська
#грань_поезії
14.02.202510:00
світляки літали так довго
що вже й наймолодші
перестали зважати на них —
тільки давид не збирається йти до сну
бо не знає хто його там стрічатиме:
голіаф або йонатан
«святий, куди дивляться очі твої?
чому ти не граєш нам більше?
розкажи про свій смуток —
це така квітка яку
носиш в собі?
ти знаєш: якщо
пташці судилось співати
то й клітка з золота не перешкода!»
давид тримає рот так
наче він повний води
а він і є
повний води
Дарина Чупат
#грань_поезії
що вже й наймолодші
перестали зважати на них —
тільки давид не збирається йти до сну
бо не знає хто його там стрічатиме:
голіаф або йонатан
«святий, куди дивляться очі твої?
чому ти не граєш нам більше?
розкажи про свій смуток —
це така квітка яку
носиш в собі?
ти знаєш: якщо
пташці судилось співати
то й клітка з золота не перешкода!»
давид тримає рот так
наче він повний води
а він і є
повний води
Дарина Чупат
#грань_поезії
11.02.202510:00
ця війна траншеями
на лініях наших доль
холодом долонь
на могильних плитах
криком пташиним
серед руїн
вітрами з різних сторін
словами серед уцілілих стін
ця війна маками
і молитвами
шрамами напрямків
на червоних від крові мапах
відчуваєш її запах?
відчуваєш її на смак?
ця війна повзе слідами
йде слідом за бійцями
мостами та містами
лягає травою
звучить звуками мови людської
ця війна холоне як вода
в калюжі дороги ґрунтової
там над шахтами прокидається світанок
повзе хмарами так ніби наостанок
Валерій Пузік
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
на лініях наших доль
холодом долонь
на могильних плитах
криком пташиним
серед руїн
вітрами з різних сторін
словами серед уцілілих стін
ця війна маками
і молитвами
шрамами напрямків
на червоних від крові мапах
відчуваєш її запах?
відчуваєш її на смак?
ця війна повзе слідами
йде слідом за бійцями
мостами та містами
лягає травою
звучить звуками мови людської
ця війна холоне як вода
в калюжі дороги ґрунтової
там над шахтами прокидається світанок
повзе хмарами так ніби наостанок
Валерій Пузік
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
26.12.202410:00
забуло зійти зерно те осіннє ниву що ним засівав -
засік порожній діти плачуть все більше
кажеш їм: я пелікан
серце от вам моє - їжте
вам отаку співає зоря колискову:
їжте серце моє
кинуте в камінь зерно не зростає знову -
знов різдво настає
Дарина Чупат
#грань_поезії
засік порожній діти плачуть все більше
кажеш їм: я пелікан
серце от вам моє - їжте
вам отаку співає зоря колискову:
їжте серце моє
кинуте в камінь зерно не зростає знову -
знов різдво настає
Дарина Чупат
#грань_поезії
31.10.202410:00
КОРИДОР ІЗ ДВЕРИМА ЗАВБІЛЬШКИ З ОКО
не відаю як ми обоє потрапили в цей
коридор із дверима завбільшки з око
не відаю
мабуть ми були випадковими слізьми що
випадково сюди вкотилися мабуть що так
і тут собі раптом згадали що люди ми
та вже немає нам назад вороття немає
навіть якщо наші сльози звідси крізь
двері викотяться то ми все одно
залишимось тут
там за стінами заметляється про
нас листя язиків на деревах тіл
то ті щасливі що можуть нас лише
бачити що можуть сюди увійти
то ті нещасні що можуть нас лише
бачити що не можуть сюди увійти
Грицько Чубай
#грань_поезії
не відаю як ми обоє потрапили в цей
коридор із дверима завбільшки з око
не відаю
мабуть ми були випадковими слізьми що
випадково сюди вкотилися мабуть що так
і тут собі раптом згадали що люди ми
та вже немає нам назад вороття немає
навіть якщо наші сльози звідси крізь
двері викотяться то ми все одно
залишимось тут
там за стінами заметляється про
нас листя язиків на деревах тіл
то ті щасливі що можуть нас лише
бачити що можуть сюди увійти
то ті нещасні що можуть нас лише
бачити що не можуть сюди увійти
Грицько Чубай
#грань_поезії
24.02.202511:27
нори
розставання починаються в мові,
коли припиняємо говорити «ми».
потім з'являються нори, в котрі ховаємося,
вдаючи добре загібернованих в собі.
весна розморожує нас.
на нових перехрестях.
Войцех Бжоска (Польща)
Переклад Юрій Матевощук
#грань_переклади
розставання починаються в мові,
коли припиняємо говорити «ми».
потім з'являються нори, в котрі ховаємося,
вдаючи добре загібернованих в собі.
весна розморожує нас.
на нових перехрестях.
Войцех Бжоска (Польща)
Переклад Юрій Матевощук
#грань_переклади
19.02.202508:26
травень: варроз
я приховував
хворобу бджіл
я не міг інакше
це ж на їхньому прикладі
я повинен був тебе навчати життя
а не смерті
Малґожата Лебда (Польща)
Переклад Юрій Завадський
#грань_переклади
я приховував
хворобу бджіл
я не міг інакше
це ж на їхньому прикладі
я повинен був тебе навчати життя
а не смерті
Малґожата Лебда (Польща)
Переклад Юрій Завадський
#грань_переклади
14.02.202505:34
таке у нас, знаєш, життя, що дізнаєшся
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
про поета,
коли того вбили або взяли в полон,
про режисера,
коли той не вийшов з оточення,
про фотографа,
коли той втратив бачення світу,
про співака,
коли тому перерізало горло осколком снаряда,
про диригента,
коли тому відірвало руки,
про танцюриста,
коли той схилився в поклоні землі, що його народила,
і більше не встав
культура війни,
культура смерті,
культура щоденних втрат,
які не повісиш на груди, як ордени,
мовляв, подивіться, скількох ми загубили в дорозі,
який багатий талантами український чорнозем
культура останнього танцю
останнього вірша
останньої пісні
останнього фото
не знятого фільму
культура дірок у довгій, мов поле плачу, стіні слави й шани,
де встромиш у дірку пальця – залишишся без руки
безжальна, як море,
яке виносить на берег таємне життя наших тіл,
з усіма його недосконалостями, першим пушком над губою,
слідами від поцілунків коханих людей, обіймами, сміхом,
жиром звичок, зморшками від дрібних буденних турбот,
напругою в м’язах від буття у містах, які ми так любили
культура свідчення й пам’яті,
що підводиться посеред вечері
й починає правити панахиду
ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям, ім’я за ім’ям,
так що й живі, бува, до «амінь» не доживають,
й виделки й ножі падають з рук
культура тривання у просторі,
де, здавалося б, не до життя
культура не йти в укриття від свободи
культура дивитися в очі страху аж доти ті не осліпнуть
культура часу, який проживаєш щоранку, як вперше
культура стояти на крижаному вітрі любові
із впертістю дерева, що може упасти, одначе не зрадить,
культура пейзажу, який ні ословити, ні перекласти,
а тільки носити під серцем, наче дитя,
щоб собою його народити й, імовірно, не пережити пологів
(хоча лікарі попереджали про небезпеку)
Ія Ківа
#грань_поезії
29.12.202412:30
КОРОЛЬ
Він радо грав з нами в цю гру, аж доки
не втомлювався і не
засинав на скрипучому троні,
випускаючи з рук скіпетр з індичого пір’я.
Наш квітневий король, і король серпневий,
і осінній король, і ніколи – король зимовий,
бо зимою – сніги й ранні тіні,
і замітало схил, яким вела
єдина дорога до нього.
Захмарне королівство, про яке не знали навіть
наші брати і сестри, королівство Карія.
Ми обережно виходили з дому задньою хвірткою,
і, йдучи, готували для нього добірку новин:
хлопці з Лугів програли,
цукор кипить на гарячому камені,
один утопився, заснувши в човні. Бувало,
він чемно вдягав корону, щойно
ми заходили в сад, а бувало, вередував, і тоді
нам треба було розгадувати його загадки,
загадки, на які він сам не знав відповіді, й лише
махав рукою, сміючись із нашого завзяття.
Після трапези і чаркування компотом
був час аудієнцій,
і ми ставали по обидва боки трону
зі смерековими списами, суворі і насторожені,
бо казна-хто міг прийти до нашого короля.
І хтось приходив щоразу, а хто?
Чи приходили ті, кому також в’язали
рукави за спиною? Чи приходили ті, хто в’язав,
щоб попросити у нього невчасне пробачення?
Чи приходили
ті, хто забув його за роки хвороби і усамітнення,
щоб навести лад у власних нотатках?
Чи приходила жінка, щоб довго-довго дивитись,
а потім повернутися до чоловіка в машині,
відкупившись Божим заступництвом?
Приходить король квітневий,
червневий король
приходить,
приходить король осінній, а зимового короля
нема.
Остап Сливинський
#грань_поезії
Він радо грав з нами в цю гру, аж доки
не втомлювався і не
засинав на скрипучому троні,
випускаючи з рук скіпетр з індичого пір’я.
Наш квітневий король, і король серпневий,
і осінній король, і ніколи – король зимовий,
бо зимою – сніги й ранні тіні,
і замітало схил, яким вела
єдина дорога до нього.
Захмарне королівство, про яке не знали навіть
наші брати і сестри, королівство Карія.
Ми обережно виходили з дому задньою хвірткою,
і, йдучи, готували для нього добірку новин:
хлопці з Лугів програли,
цукор кипить на гарячому камені,
один утопився, заснувши в човні. Бувало,
він чемно вдягав корону, щойно
ми заходили в сад, а бувало, вередував, і тоді
нам треба було розгадувати його загадки,
загадки, на які він сам не знав відповіді, й лише
махав рукою, сміючись із нашого завзяття.
Після трапези і чаркування компотом
був час аудієнцій,
і ми ставали по обидва боки трону
зі смерековими списами, суворі і насторожені,
бо казна-хто міг прийти до нашого короля.
І хтось приходив щоразу, а хто?
Чи приходили ті, кому також в’язали
рукави за спиною? Чи приходили ті, хто в’язав,
щоб попросити у нього невчасне пробачення?
Чи приходили
ті, хто забув його за роки хвороби і усамітнення,
щоб навести лад у власних нотатках?
Чи приходила жінка, щоб довго-довго дивитись,
а потім повернутися до чоловіка в машині,
відкупившись Божим заступництвом?
Приходить король квітневий,
червневий король
приходить,
приходить король осінній, а зимового короля
нема.
Остап Сливинський
#грань_поезії
25.12.202410:10
ПОЗА БУРЕЮ
Поза бурею немає óбразів
Дай мені силу прибити
ці хмари
до землі
Ти — єдине, що співає
Стрілка часу обертається, тарілка складається
на підлозі, злітає на стіл
Риба проростає на білому блюді, сяйлива
і сильна
Фредрик Нюберґ (Швеція)
Переклад Лев Грицюк
#грань_перекладів
Поза бурею немає óбразів
Дай мені силу прибити
ці хмари
до землі
Ти — єдине, що співає
Стрілка часу обертається, тарілка складається
на підлозі, злітає на стіл
Риба проростає на білому блюді, сяйлива
і сильна
Фредрик Нюберґ (Швеція)
Переклад Лев Грицюк
#грань_перекладів
10.09.202409:00
і з т р і щ и н в а с ф а л ь т і л и н у т ь в о л о ш к о в і м е л о д і ї
розмальовують світ у синій колір різних відтінків
всі діти в парку раптово стають індиго
доводять теореми вирішують рівняння
грають у шахи й рано старіють
бачиш на блакитному клітчастому столику
вишикувалися стаканчики з рідиною
це лазурна горілка для старих сизооких шахістів
що повільно виводять у бій фігури
шикують у шеренгу синю піхоту
ставлять над нею кобальтових офіцерів
підтримують сухопутні з'єднання ультрамариновою кавалерією
і далекобійним сапфіровим ферзем
але це все лише до пори я знаю
фортеця не може триматися вічно
особливо якщо король без очей і без кольору
я знаю бо я це бачив на власні блакитні
і коли впаде остання волошкова башта
і бірюзові ворожі війська мов вода потечуть у місто
зникнуть мелодії зникнуть діти зникнуть волошки й відтінки
залишаться самі сірі трупи і сірі тріщини
під дивом уцілілим
небесно-блакитним
Ігор Мітров
#грань_поезії
розмальовують світ у синій колір різних відтінків
всі діти в парку раптово стають індиго
доводять теореми вирішують рівняння
грають у шахи й рано старіють
бачиш на блакитному клітчастому столику
вишикувалися стаканчики з рідиною
це лазурна горілка для старих сизооких шахістів
що повільно виводять у бій фігури
шикують у шеренгу синю піхоту
ставлять над нею кобальтових офіцерів
підтримують сухопутні з'єднання ультрамариновою кавалерією
і далекобійним сапфіровим ферзем
але це все лише до пори я знаю
фортеця не може триматися вічно
особливо якщо король без очей і без кольору
я знаю бо я це бачив на власні блакитні
і коли впаде остання волошкова башта
і бірюзові ворожі війська мов вода потечуть у місто
зникнуть мелодії зникнуть діти зникнуть волошки й відтінки
залишаться самі сірі трупи і сірі тріщини
під дивом уцілілим
небесно-блакитним
Ігор Мітров
#грань_поезії
23.02.202511:37
КОЛИСКОВА ДЛЯ ДРУЖИНИ
стоїть сон проти квітки
задивився сон на квітку аж зацвів
на сон квітка задивилася
заснула
Валерій Ілля
#грань_поезії
стоїть сон проти квітки
задивився сон на квітку аж зацвів
на сон квітка задивилася
заснула
Валерій Ілля
#грань_поезії
16.02.202510:00
ці вірші ніхто не читататиме
щойно минуть роки війни
жодне покоління історії не бачили того
що пережили ми
(нас зрозуміли б лише покоління, яких посилали в газові камери,
нас зрозуміли б заморені голодом прабаби й прадіди)
крім них навряд хтось збагне,як довго
ця смертоносність їла наші землі,
тіла та серця
а проте
коли зацементуються втрати
як прийде прийняття, відпускання
і нарешті по них
венозне
самовпевнене забуття –
прийдуть нащадки
(молитимуть, щоб хоч вони були вільними від
російського терору) –
наші вірші визнають надто темними
і нудними через їхній біль,
через їхню неосяжну травму
через надто гучну відвертість
через фрактальну темряву
нудну для сторонніх очей тих
хто не був свідком
не мав втрат
не жив післяжиттям
коли настане ця мить забуття
(мене вже точно не буде)
яка ж я була б щаслива!
що десь у спалахах всесвіту ще
будуть такі часи
будьте щасливі за мене
і за нас усіх
не забудьте коротку притчу,
розказану сотнею наших книг
писаних у окопах і позаду них
Ярина Чорногуз
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
щойно минуть роки війни
жодне покоління історії не бачили того
що пережили ми
(нас зрозуміли б лише покоління, яких посилали в газові камери,
нас зрозуміли б заморені голодом прабаби й прадіди)
крім них навряд хтось збагне,як довго
ця смертоносність їла наші землі,
тіла та серця
а проте
коли зацементуються втрати
як прийде прийняття, відпускання
і нарешті по них
венозне
самовпевнене забуття –
прийдуть нащадки
(молитимуть, щоб хоч вони були вільними від
російського терору) –
наші вірші визнають надто темними
і нудними через їхній біль,
через їхню неосяжну травму
через надто гучну відвертість
через фрактальну темряву
нудну для сторонніх очей тих
хто не був свідком
не мав втрат
не жив післяжиттям
коли настане ця мить забуття
(мене вже точно не буде)
яка ж я була б щаслива!
що десь у спалахах всесвіту ще
будуть такі часи
будьте щасливі за мене
і за нас усіх
не забудьте коротку притчу,
розказану сотнею наших книг
писаних у окопах і позаду них
Ярина Чорногуз
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
14.02.202505:32
Буває минуле насниться -
Шибку прошиє голка срібного місяця
Лусне бульбашка сну
І вже зустрічає ранок
птаха твоя червона у грудях
тріпоче крилами
Приходять усі, з ким давно попрощались,
усі, із ким так і не встигли.
Проводжаєш спогади разом із останнім триванням ночі
Згадуєш імена і розумієш -
це ще не всі
Тримаєш у руках маленьку криничку -
вранішню каву
І загадуєш собі сьогодні -
хай це буде єдина чорнота
хай це буде єдина темрява
цього нового
молодого
дня
Олена Герасимʼюк
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
Шибку прошиє голка срібного місяця
Лусне бульбашка сну
І вже зустрічає ранок
птаха твоя червона у грудях
тріпоче крилами
Приходять усі, з ким давно попрощались,
усі, із ким так і не встигли.
Проводжаєш спогади разом із останнім триванням ночі
Згадуєш імена і розумієш -
це ще не всі
Тримаєш у руках маленьку криничку -
вранішню каву
І загадуєш собі сьогодні -
хай це буде єдина чорнота
хай це буде єдина темрява
цього нового
молодого
дня
Олена Герасимʼюк
#грань_поезії
#грань_поезії_військових
28.12.202410:00
×××
І
щоночі
з неба віє
смертельний вітер
щоночі
іскряться
понад хмарами
не зорепади
а крилаті ракети
і здіймаються в димах огні
і здіймаються в огнях дими
і дахів колосся іржаве
зотнуте спада
на поснулі тіла
і вже темінь
світліша від дня
у загравах пожеж
а день од теміні чорніший —
у кіптяві і крові
ІІ
щоночі
з неба віє
смертельний вітер
а вранці
комунальники
збирають уламки
чиїхось життів
і хвилина мовчання
триває
роками
Ростислав Кузик
#грань_поезії
І
щоночі
з неба віє
смертельний вітер
щоночі
іскряться
понад хмарами
не зорепади
а крилаті ракети
і здіймаються в димах огні
і здіймаються в огнях дими
і дахів колосся іржаве
зотнуте спада
на поснулі тіла
і вже темінь
світліша від дня
у загравах пожеж
а день од теміні чорніший —
у кіптяві і крові
ІІ
щоночі
з неба віє
смертельний вітер
а вранці
комунальники
збирають уламки
чиїхось життів
і хвилина мовчання
триває
роками
Ростислав Кузик
#грань_поезії
23.12.202416:05
РІЗДВО
Немає бажання
пірнати
у хаос
доріг.
Навалилася
втома
на плечі.
Благаю:
покиньте мене,
як дитячу забавку,
в кутку.
Тут
нічого не чути,
тільки
грубки тепло.
Сиджу,
а диму струмки
виграють
у повітрі.
Джузеппе Унґаретті (Італія)
Переклад Юрій Педан
#грань_перекладів
Немає бажання
пірнати
у хаос
доріг.
Навалилася
втома
на плечі.
Благаю:
покиньте мене,
як дитячу забавку,
в кутку.
Тут
нічого не чути,
тільки
грубки тепло.
Сиджу,
а диму струмки
виграють
у повітрі.
Джузеппе Унґаретті (Італія)
Переклад Юрій Педан
#грань_перекладів
01.09.202411:48
по кому подзвін
померлі ввижаються
нам у постатях
снів і наяву
живуть тут зовсім поруч
ходять на побачення
стискають зернятка
молитов
кожен четвер
як привид життя
по кому дзвонитимеш
завтра, дзвоне?
може мене забереш
від шибениці часу
вміння зупинитися
перед пащею страху
вміння зупинитися
вміння
тут
Павло Щепан
#грань_поезії
/ Сьогодні уродини святкує поет і співзасновник «Грані» Павло Щепан. Вітаємо, дякуємо і зичимо стійкості та витримки перед лицем усіх викликів, з якими зіштовхує життя.
Павло відкрив привітальну банку, донати з якої підуть на підтримку ЗСУ. Привітати його можна тут.
померлі ввижаються
нам у постатях
снів і наяву
живуть тут зовсім поруч
ходять на побачення
стискають зернятка
молитов
кожен четвер
як привид життя
по кому дзвонитимеш
завтра, дзвоне?
може мене забереш
від шибениці часу
вміння зупинитися
перед пащею страху
вміння зупинитися
вміння
тут
Павло Щепан
#грань_поезії
/ Сьогодні уродини святкує поет і співзасновник «Грані» Павло Щепан. Вітаємо, дякуємо і зичимо стійкості та витримки перед лицем усіх викликів, з якими зіштовхує життя.
Павло відкрив привітальну банку, донати з якої підуть на підтримку ЗСУ. Привітати його можна тут.
21.02.202508:41
РАВЛИКИ
перед тебе в долонях тече смородина
у густі ріки дарую тобі, плюща паростко,
цю смородину
ти спіраль і равлик; здійнята черепашка
котру дитя узяло собі в талісман
навколо шиї ниткою витинаний;
тисячі горбів і рівнин пройдений;
набачився чого тільки можна
набачитися з ледь вищої
та ледь вищої щодня шиї
а все ще не народився з черепашки
у повноцінне й прямоходяче
– плюща паростко,
ти питимеш з моїх рук чорнуватої води?
– головою загорнутою аж до витоку;
губами в соломині – кисло –
аби ж не солоно. питиму –
дитя дорослішатиме –
спіраль закручуватиметься
замість розправитись
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
перед тебе в долонях тече смородина
у густі ріки дарую тобі, плюща паростко,
цю смородину
ти спіраль і равлик; здійнята черепашка
котру дитя узяло собі в талісман
навколо шиї ниткою витинаний;
тисячі горбів і рівнин пройдений;
набачився чого тільки можна
набачитися з ледь вищої
та ледь вищої щодня шиї
а все ще не народився з черепашки
у повноцінне й прямоходяче
– плюща паростко,
ти питимеш з моїх рук чорнуватої води?
– головою загорнутою аж до витоку;
губами в соломині – кисло –
аби ж не солоно. питиму –
дитя дорослішатиме –
спіраль закручуватиметься
замість розправитись
Дмитро Вільгоцький
#грань_поезії
15.02.202510:00
з якого сну ти вилупилася
того дня коли вперше сіла на вишню
чи оплакала шкаралупу
чи поховала кісточку разом з нею
чи проковтнула
чи знайшла потрібне дерево в бабиному саду
аби під ним закопати
чи була поряд коли його рубали
чи гострила сокиру об власні ребра
яким сном ти обростаєш наново
прийнявши на себе кожен леза удар
поки на найвищій гілці
видзьобує шпак печінки
перестиглим вишням
Ірина Божко
#грань_поезії
того дня коли вперше сіла на вишню
чи оплакала шкаралупу
чи поховала кісточку разом з нею
чи проковтнула
чи знайшла потрібне дерево в бабиному саду
аби під ним закопати
чи була поряд коли його рубали
чи гострила сокиру об власні ребра
яким сном ти обростаєш наново
прийнявши на себе кожен леза удар
поки на найвищій гілці
видзьобує шпак печінки
перестиглим вишням
Ірина Божко
#грань_поезії
12.02.202508:26
Любовна пісня
Я лежу тут і думаю про тебе:
цілий світ
заплямований любов’ю!
Жовте, жовте, жовте –
воно в'їдається в листя,
змішується з шафраном,
рогате віття
хилиться важко
під гладким пурпуровим небом!
Тут цілковита тьма,
лише густо-медова пляма
перетікає з листка на листок
з гілки на гілку,
псуючи кольори
цілого світу –
ти далеко, далеко,
за винно-червоною лямівкою обрію!
Вільям Карлос Вільямс (Америка)
Переклад Остап Сливинський
#грань_переклади
Я лежу тут і думаю про тебе:
цілий світ
заплямований любов’ю!
Жовте, жовте, жовте –
воно в'їдається в листя,
змішується з шафраном,
рогате віття
хилиться важко
під гладким пурпуровим небом!
Тут цілковита тьма,
лише густо-медова пляма
перетікає з листка на листок
з гілки на гілку,
псуючи кольори
цілого світу –
ти далеко, далеко,
за винно-червоною лямівкою обрію!
Вільям Карлос Вільямс (Америка)
Переклад Остап Сливинський
#грань_переклади
27.12.202410:00
згадай як уперше заговорила
в грудневу порожнечу
і як світилися святково вікна
немовби темрява
не може ніколи настати
тепер пригадуєш ті часи
із трепетом наче щоразу
спадає на очі спомин про дитячу
книжку що переплутала зі сном
чи з таємничою зустріччю
в сусідньому дворі
от і свято і світло і свято світла
і мерехтять спогади у вікнах
до яких щоразу вертаєшся
та не можеш
розгледіти там відповідь на питання
чому говорити стає все тяжче
хоча відлуння від слів більшає?
Тетяна Непипенко
#грань_поезії
в грудневу порожнечу
і як світилися святково вікна
немовби темрява
не може ніколи настати
тепер пригадуєш ті часи
із трепетом наче щоразу
спадає на очі спомин про дитячу
книжку що переплутала зі сном
чи з таємничою зустріччю
в сусідньому дворі
от і свято і світло і свято світла
і мерехтять спогади у вікнах
до яких щоразу вертаєшся
та не можеш
розгледіти там відповідь на питання
чому говорити стає все тяжче
хоча відлуння від слів більшає?
Тетяна Непипенко
#грань_поезії
23.11.202409:41
1932-33
колись
з моїх ясен
виросли
білі стебла
зубів
та сьогодні
я не знаю
навіщо
навіщо
мені язик
що непорушно
лежить
у ямі рота
шорсткий і брудний
як мертвий собака
тріски тіл
волочаться за вітром
дитячі плачі
граються
в полях
мертво
стоїть
каміння домів
пусткою
світить
череп села
і невпинно
важчає
повітря
від всотаних
душ
і невпинно
росте
тісто
могил
Ростислав Кузик
#грань_поезії
колись
з моїх ясен
виросли
білі стебла
зубів
та сьогодні
я не знаю
навіщо
навіщо
мені язик
що непорушно
лежить
у ямі рота
шорсткий і брудний
як мертвий собака
тріски тіл
волочаться за вітром
дитячі плачі
граються
в полях
мертво
стоїть
каміння домів
пусткою
світить
череп села
і невпинно
важчає
повітря
від всотаних
душ
і невпинно
росте
тісто
могил
Ростислав Кузик
#грань_поезії
31.08.202416:20
Минається літо
Минається літо:
зозулі самі собою
розчиняються в кронах березових.
Ще дзьоби розкривають, —
а голосу немає:
минається літо.
Трави покошено,
що там суниці росли,
і кожну ягоду неминуче
коса надвоє перекраяла.
Як громадили у копиці,
кров сочилася.
Думав: дивитися,
як ти даленієш,
то ще не втратити зовсім. —
Аж вулиця раптом поділилася нескінченно
на всі сторони світу,
і в кожній з них ти —
нескінченно
минається літо.
Віктор Кордун
#грань_поезії
Минається літо:
зозулі самі собою
розчиняються в кронах березових.
Ще дзьоби розкривають, —
а голосу немає:
минається літо.
Трави покошено,
що там суниці росли,
і кожну ягоду неминуче
коса надвоє перекраяла.
Як громадили у копиці,
кров сочилася.
Думав: дивитися,
як ти даленієш,
то ще не втратити зовсім. —
Аж вулиця раптом поділилася нескінченно
на всі сторони світу,
і в кожній з них ти —
нескінченно
минається літо.
Віктор Кордун
#грань_поезії
Показано 1 - 24 із 33
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.