єлагіна|тексти
22.02.202513:58
і я прокидаюся без прокидання
засинаю без сну
заїдаю цей викрик не розтуляючи рота
хто ти сидиш побіля моєї долоні
із мокрими більмами смутку
вітражним горінням захóду навколо очей
сестра а чи брат не народжені до і опісля
принадні статури — роз'єднані речення болю
це ми із тобою прописані текстом наскрізним —
нахилені голови
ось ти сидиш і повзе по коліну метелик
де ви тепер заокруглені скибочки сміху
і вихор над лобом що бився угору — посивів
приструнений ліг
це очі мої подібні тепер до твоїх
це схрещені пальці для тебе несуть між вузлами
щасливе завершення кола і
довгої драми
ніколи не пізно еге ж? обійми
обійми
спорідненість крові — ніщо в проживанні зими
набілена плоть до горішньої гілки дереться
а там тільки важить любов
яку виймеш із серця
аби над верхів'ями вільно стояти обом
засинаю без сну
заїдаю цей викрик не розтуляючи рота
хто ти сидиш побіля моєї долоні
із мокрими більмами смутку
вітражним горінням захóду навколо очей
сестра а чи брат не народжені до і опісля
принадні статури — роз'єднані речення болю
це ми із тобою прописані текстом наскрізним —
нахилені голови
ось ти сидиш і повзе по коліну метелик
де ви тепер заокруглені скибочки сміху
і вихор над лобом що бився угору — посивів
приструнений ліг
це очі мої подібні тепер до твоїх
це схрещені пальці для тебе несуть між вузлами
щасливе завершення кола і
довгої драми
ніколи не пізно еге ж? обійми
обійми
спорідненість крові — ніщо в проживанні зими
набілена плоть до горішньої гілки дереться
а там тільки важить любов
яку виймеш із серця
аби над верхів'ями вільно стояти обом
31.08.202421:18
он місяць іде круговидом боління і срібла
ворушить губами —
й усе промовляє на осінь
скотився ліхтар з його лоба останньою бростю
і кусником хлібним
це він догоряє смаглявий за крок до появи
і він танцюватиме вдома у чорній сорочці
за ким його голос отак заломився
й здичавів —
жалó в кровотоці
і змеркла вода його ока —
пора відцвітання
у всього свій задум — голки за тканиною тіла
я би тебе обійняв коли був би сміливим
місяцесяйний мій
і снився би й снив —
і просив би такої уяви
аби на щодень витинати із власної плоті
тобі у годину польоту і в миті скорботній
солоного й ніжного слова маленький кораблик
ворушить губами —
й усе промовляє на осінь
скотився ліхтар з його лоба останньою бростю
і кусником хлібним
це він догоряє смаглявий за крок до появи
і він танцюватиме вдома у чорній сорочці
за ким його голос отак заломився
й здичавів —
жалó в кровотоці
і змеркла вода його ока —
пора відцвітання
у всього свій задум — голки за тканиною тіла
я би тебе обійняв коли був би сміливим
місяцесяйний мій
і снився би й снив —
і просив би такої уяви
аби на щодень витинати із власної плоті
тобі у годину польоту і в миті скорботній
солоного й ніжного слова маленький кораблик
06.08.202406:02
я прийду до місця твого при дорозі
на розкроєну лінію твоєї нескінченної стежки
нехай лице твоє стане мені за сонце
і осінь почнеться
моя пам'ять тримає тебе міцно за голову
мої пальці на схилі твоєї повіки
дві брови як два голубі човники
чекають нового відліку
ти для мене завжди будеш у золоті
нерозгадана совісте білесої крові
смутне дерево сизе над вітами льоду
хитає-говорить
ніби видівся вчора
ніби стрінемось завтра
наші довгі розмови — шамріння на озері
і виходить з грудей нерозпалена ватра
іще досі
на розкроєну лінію твоєї нескінченної стежки
нехай лице твоє стане мені за сонце
і осінь почнеться
моя пам'ять тримає тебе міцно за голову
мої пальці на схилі твоєї повіки
дві брови як два голубі човники
чекають нового відліку
ти для мене завжди будеш у золоті
нерозгадана совісте білесої крові
смутне дерево сизе над вітами льоду
хитає-говорить
ніби видівся вчора
ніби стрінемось завтра
наші довгі розмови — шамріння на озері
і виходить з грудей нерозпалена ватра
іще досі
31.10.202416:48
віддалений гуркіт — світанку брова розсічена
затемнені вулиці у сизуватому русі
ніби сережка твоя — на пагорбі хрест
дай дотягнусь
а ось і рука що до пошесті вже доторкалася
тримає сліди на долоні за контурну карту
рухливий кордон і глевкої землі аромат
в ядрі кулака
зашвидко доба проминає
а там — на покіс
перони в диму
на вкорінення власної плоті
скільки не йшов би — щораз від обіймів колотить
і знов не прощаємось
затемнені вулиці у сизуватому русі
ніби сережка твоя — на пагорбі хрест
дай дотягнусь
а ось і рука що до пошесті вже доторкалася
тримає сліди на долоні за контурну карту
рухливий кордон і глевкої землі аромат
в ядрі кулака
зашвидко доба проминає
а там — на покіс
перони в диму
на вкорінення власної плоті
скільки не йшов би — щораз від обіймів колотить
і знов не прощаємось
22.08.202411:07
портрет в інтер'єрі
цей чоловік із очима води найчистішої ртуті
таку не зібрати не переплавити силою пам'яті
море що глибоко втоплене під цими надбрівними дугами
повільно здіймає вали і слухає
слухає
всередині себе
перевертаючи камінь
цей чоловік з куснем льоду під язиком
і важкими росистими віями
трима за грудиною жбан мовчазного реактора
і скільки би я не приходив
і зопалу що би не витнув
він руку заклавши за комір
так і стоятиме
у дверях світінням пригаслим
мені відчини! вода підступа до порогу немовби причалу
і обрій тремтить на стіні — дім вібрує скляний
як же мені тебе довго тут не вистачало —
тече лазурова ріка по холодній щоці
давай зазирнемо у люстро —
все так як любили
прозоріє стеля і всіяний зорями килим
купає півмісяць човна в голубім молоці
лампади очей притуляю до рук —
і у темряві бачу
як деревце пíсні
між губ пробивається зачином
а цей чоловік посміхнувся —
метелик майнув —
і уже не вернути
цей чоловік із очима води найчистішої ртуті
таку не зібрати не переплавити силою пам'яті
море що глибоко втоплене під цими надбрівними дугами
повільно здіймає вали і слухає
слухає
всередині себе
перевертаючи камінь
цей чоловік з куснем льоду під язиком
і важкими росистими віями
трима за грудиною жбан мовчазного реактора
і скільки би я не приходив
і зопалу що би не витнув
він руку заклавши за комір
так і стоятиме
у дверях світінням пригаслим
мені відчини! вода підступа до порогу немовби причалу
і обрій тремтить на стіні — дім вібрує скляний
як же мені тебе довго тут не вистачало —
тече лазурова ріка по холодній щоці
давай зазирнемо у люстро —
все так як любили
прозоріє стеля і всіяний зорями килим
купає півмісяць човна в голубім молоці
лампади очей притуляю до рук —
і у темряві бачу
як деревце пíсні
між губ пробивається зачином
а цей чоловік посміхнувся —
метелик майнув —
і уже не вернути
31.07.202421:17
ІІІ.
вчуваю як дихає осінь крізь жовту перетинку літа
марлева тінь опускається на стиснуті рубежі набряклих повік що тремтять
і хочеться присвітити їх золотим оксамитам
поки ти пишеш
ІV.
надягнем сьогодні мій друже найліпші наші костюми
блакитної зірки волошку на комір тобі пришпилю
і підемо в поле дивитись як падає вигаслий човен
у здійняті нами долоні із крові і кришталю
V.
я бачу як довго всихатиме руки ледь надломлений пагін
як осипається пальців визрілий колосок
і ноги в потріскану землю повільно і міцно вростають
як близько говорить трава
яка проста її мова
скажи мені що у правицю лягло між гілок вузлуватих
он плавиться скло і струмує у ґрунт за вогнем і вином
і сонця вітрило нечуле — звуглілого серпня фрегат —
посвіт на око твоє бурштинове дало
а скільки ще літа відмає нам
за ким ця сльоза на стеблині
маківки звихрені з інеєм — прим'ятий під нами полин
випий зі мною сьогодні
випий — і ніч цю зустрінуть
із повнею у зіницях
квіткар і півонії син
вчуваю як дихає осінь крізь жовту перетинку літа
марлева тінь опускається на стиснуті рубежі набряклих повік що тремтять
і хочеться присвітити їх золотим оксамитам
поки ти пишеш
ІV.
надягнем сьогодні мій друже найліпші наші костюми
блакитної зірки волошку на комір тобі пришпилю
і підемо в поле дивитись як падає вигаслий човен
у здійняті нами долоні із крові і кришталю
V.
я бачу як довго всихатиме руки ледь надломлений пагін
як осипається пальців визрілий колосок
і ноги в потріскану землю повільно і міцно вростають
як близько говорить трава
яка проста її мова
скажи мені що у правицю лягло між гілок вузлуватих
он плавиться скло і струмує у ґрунт за вогнем і вином
і сонця вітрило нечуле — звуглілого серпня фрегат —
посвіт на око твоє бурштинове дало
а скільки ще літа відмає нам
за ким ця сльоза на стеблині
маківки звихрені з інеєм — прим'ятий під нами полин
випий зі мною сьогодні
випий — і ніч цю зустрінуть
із повнею у зіницях
квіткар і півонії син
29.10.202416:32
тепле дихання пізнього жовтня — знімаю берет
тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога
перехожого схилена свічечка
шелест і лет
завивається листя —
безвітряний рух із нічого
на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить
і виструнчує небо усіх хто погляне на нього
подивися я хмара
у гриву ввібрався — і звір
з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить
і усе до межі
і всього наче вдосталь — аж ні
наболіле нутро розпирає і хочеться зриву
і кресати свій танець наосліп в куті золотім
і гатити у кола хисткого й недовгого світла
розпікайся пияч доки жевріє радости мед
доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку
наче це і не я свій на тебе приміряв берет
наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав
тепле дихання — вохриста ніч у ліхтарного бога
перехожого схилена свічечка
шелест і лет
завивається листя —
безвітряний рух із нічого
на кирилівській жовто і прірва над жовтим зорить
і виструнчує небо усіх хто погляне на нього
подивися я хмара
у гриву ввібрався — і звір
з мене стежкою рук і вихристим волоссям виходить
і усе до межі
і всього наче вдосталь — аж ні
наболіле нутро розпирає і хочеться зриву
і кресати свій танець наосліп в куті золотім
і гатити у кола хисткого й недовгого світла
розпікайся пияч доки жевріє радости мед
доки схиба моя ще не знає ні форми ні ліку
наче це і не я свій на тебе приміряв берет
наче це і не я вчора в нього лице своє виплакав
18.08.202413:38
це я такий розповстаний миттєвий
мов корабель завмерлий понад ліжком
під стелею моя вода і ніжність
хлюпоче світло у важких портьєрах
це я такий заплутаний без ладу
у білій нитці пізнього світіння
ой люлі любий піднесу до вікон
стою з тобою в сонці по коліна
вже перша брость малого винограду
в моїй долоні до кісток зотліла
а я ізнов лице твоє вигадую
мов ліплять ідола
скипай і плач із пам'яті ввижайся
торкнула скельце
тонкою гілкою у вузликах рука — завмерло серце
і тихослівний я надніч скричав над жовтим бризом
це ти — моя завихрена свіча
що тягне вниз!
мов корабель завмерлий понад ліжком
під стелею моя вода і ніжність
хлюпоче світло у важких портьєрах
це я такий заплутаний без ладу
у білій нитці пізнього світіння
ой люлі любий піднесу до вікон
стою з тобою в сонці по коліна
вже перша брость малого винограду
в моїй долоні до кісток зотліла
а я ізнов лице твоє вигадую
мов ліплять ідола
скипай і плач із пам'яті ввижайся
торкнула скельце
тонкою гілкою у вузликах рука — завмерло серце
і тихослівний я надніч скричав над жовтим бризом
це ти — моя завихрена свіча
що тягне вниз!
14.06.202419:39
зніму з твого лоба листочок — ти вийшов з дощу
приніс на собі вільгий повів холодного літа
вода з тебе диха — присядь біля мене усміхнений
і я тобі пісню у змерзлій долоні вміщу —
краплинисту музику зéлені сяйне звучання
і чим я живий — все у жмені озерцем скляним
нічого не жаль — до останнього скельця візьми
цей калейдоскоп іграшковий розібраний
знову вчуваю
як тінь відступа — одсахнулася — господи так!
коли із тобою — то серце мов біла ріка
без дна і печалі
приніс на собі вільгий повів холодного літа
вода з тебе диха — присядь біля мене усміхнений
і я тобі пісню у змерзлій долоні вміщу —
краплинисту музику зéлені сяйне звучання
і чим я живий — все у жмені озерцем скляним
нічого не жаль — до останнього скельця візьми
цей калейдоскоп іграшковий розібраний
знову вчуваю
як тінь відступа — одсахнулася — господи так!
коли із тобою — то серце мов біла ріка
без дна і печалі
02.09.202418:27
іndigo blue
і ось повернення
я виходжу зі спіненого оксамиту
штормової пісні
кам'яного причастя
ліхтарики у руках запалилися й виникли
тінистий берегу прийми мене
корабельного майстра
я сьогодні високий а мій поступ без сліду
смолистий піджак пропахнув прибоєм
із сіллю на губах
зі смагою і перлами
я до тебе прийшов
мої очі сміються понад ниткою рота
скривленого у розпачі
я так довго не бачив
як свічечка голови пропливає над іншими —
ось ти
підходиш до столу
проводиш по ньому долонею
надпиваєш із чашки
за удаваним спокоєм
як за твоєю сорочкою
хилитається тіла тендітний вітрильник —
і я нахиляюсь — до зім'ятого коміра тобі приколюю
дихання моря
хмаркою індиго
пощо одвернувся?
а це довге повернення
од берега до берега
наскрізною змійкою досі іде
на чужих руках засинаєш
і закотилися перли
назад за схолоджену воду і стому моїх грудей
я зникаю з відпливом і білі намиста розкидую —
їж хвиле їж
наїдайся
це мій дарунок тобі до осінніх заручин
моя жертва тобі за таємної мови стозвуччя
і талан називати човни
його іменем
серпень 2024
і ось повернення
я виходжу зі спіненого оксамиту
штормової пісні
кам'яного причастя
ліхтарики у руках запалилися й виникли
тінистий берегу прийми мене
корабельного майстра
я сьогодні високий а мій поступ без сліду
смолистий піджак пропахнув прибоєм
із сіллю на губах
зі смагою і перлами
я до тебе прийшов
мої очі сміються понад ниткою рота
скривленого у розпачі
я так довго не бачив
як свічечка голови пропливає над іншими —
ось ти
підходиш до столу
проводиш по ньому долонею
надпиваєш із чашки
за удаваним спокоєм
як за твоєю сорочкою
хилитається тіла тендітний вітрильник —
і я нахиляюсь — до зім'ятого коміра тобі приколюю
дихання моря
хмаркою індиго
пощо одвернувся?
а це довге повернення
од берега до берега
наскрізною змійкою досі іде
на чужих руках засинаєш
і закотилися перли
назад за схолоджену воду і стому моїх грудей
я зникаю з відпливом і білі намиста розкидую —
їж хвиле їж
наїдайся
це мій дарунок тобі до осінніх заручин
моя жертва тобі за таємної мови стозвуччя
і талан називати човни
його іменем
серпень 2024
17.08.202412:34
у нічному автобусі руки блакитні пливуть
захмеліла гітара під кріслом пручається
а для мене немає чистішої музики
аніж дорожній гуркіт
і на порозі застигле твоє мовчання
бистронога блискавко
хрещатий узоре ночі
приспаний вузлику що лежить на колінах
оберемками світла застіть мене пекучого
очі мені заступіть
як виринає на синьому тлі —
я волію! я бачу! —
за муром повік мерехтлива фігура —
сльозину зроню —
плазма гарячого срібла танцює
складається в обрис палаючий
прекрасний знайомцю
у довгій сорочці вогню
вдивляюся — ах ти!
на тілі немов на екрані
хвиліють поля
котять соняхи жар у небесну ріллю
і ти похилився між ними
мов квітка остання
ховаєш лице за солом'яним капелюхом
і руки блакитні пливуть
між рік сухостою і стебел
у тьмі бірюзовій у струнах
південних зірчастих падінь
це я розчиняюсь це я
у сні знов вертаю до тебе
в розчахнуте коло обіймів
іду опромінений
15-16 серпня 2024
захмеліла гітара під кріслом пручається
а для мене немає чистішої музики
аніж дорожній гуркіт
і на порозі застигле твоє мовчання
бистронога блискавко
хрещатий узоре ночі
приспаний вузлику що лежить на колінах
оберемками світла застіть мене пекучого
очі мені заступіть
як виринає на синьому тлі —
я волію! я бачу! —
за муром повік мерехтлива фігура —
сльозину зроню —
плазма гарячого срібла танцює
складається в обрис палаючий
прекрасний знайомцю
у довгій сорочці вогню
вдивляюся — ах ти!
на тілі немов на екрані
хвиліють поля
котять соняхи жар у небесну ріллю
і ти похилився між ними
мов квітка остання
ховаєш лице за солом'яним капелюхом
і руки блакитні пливуть
між рік сухостою і стебел
у тьмі бірюзовій у струнах
південних зірчастих падінь
це я розчиняюсь це я
у сні знов вертаю до тебе
в розчахнуте коло обіймів
іду опромінений
15-16 серпня 2024
20.05.202419:16
несу тобі пірамідку рожевого цвіту каштана:
леліють нитки, витикаються із пліч на юрмистій вулиці,
і плутають між черевиками
плями займистi осяйні —
сонце вальсує.
і я в нім, убраний до свята
у дихання, у рокотіння,
алеями золотими іду тебе красно квітчати:
несу тобі повів акацій і теплу бузкову печать,
і пахощі сині.
хто спинить того, що відкрився талому небу любові,
тривкій бірюзі, ритмам соку у щойно народженім листі.
несу тобі першої зірки легкий колосок —
засвітися!
іти ж бо ще довго.
леліють нитки, витикаються із пліч на юрмистій вулиці,
і плутають між черевиками
плями займистi осяйні —
сонце вальсує.
і я в нім, убраний до свята
у дихання, у рокотіння,
алеями золотими іду тебе красно квітчати:
несу тобі повів акацій і теплу бузкову печать,
і пахощі сині.
хто спинить того, що відкрився талому небу любові,
тривкій бірюзі, ритмам соку у щойно народженім листі.
несу тобі першої зірки легкий колосок —
засвітися!
іти ж бо ще довго.
Показано 1 - 12 із 12
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.