гָолָосִівкֻи
21.02.202518:05
зібралася пензлювати на літній інтенсив їдишу з таким настроєм
була невимушена павза у вивченні будь-яких мов тривалістю півтора роки 🫠
була невимушена павза у вивченні будь-яких мов тривалістю півтора роки 🫠
17.02.202519:39
в цьому домі всі дотичні до Jewish studies.
інколи — буквально.
інколи — буквально.
24.08.202417:19
також [це сталося!] я потихеньку готую курс їдишу для беґіннерів і, як це завше в мене буває на ранніх етапах роботи, піймала гіперфіксацію і знайшла приблизно тищу матеріалів, як вивчити алфавіт/алеф-бейс.
кумедно, адже, не мавши ніякого досвіду навчання кого-небудь з нуля бодай якійсь мові, я спершу відреагувала на це завдання приблизно так: «ну як вчити літери, дивитися на них уважно, головою думати…. а шо???»
побачимо, що з цього всього вийде 🤓
кумедно, адже, не мавши ніякого досвіду навчання кого-небудь з нуля бодай якійсь мові, я спершу відреагувала на це завдання приблизно так: «ну як вчити літери, дивитися на них уважно, головою думати…. а шо???»
побачимо, що з цього всього вийде 🤓
31.07.202416:45
у дуже несподіваному колективному обговоренні сьогодні дійшла висновку що аби мати змогу гідно працювати і займатися зокрема перекладами з їдишу — як перекладами з тарифом за 1800 знаків, угодою і офіційним оформленням стосунків перекладачка-видавець — може знадобитися не надто красиве завершення поточної історії з тим, де я є і що я роблю в цьому місці.
але працювати на кілька різних видавців із прозорими умовами котрі всіх влаштовують — з одного боку — і покласти без перебільшення два роки свого життя за Ідею і Волонтерство [чим воно є по суті], справді наштовхують на досить радикальні думки, які однозначно мають іще поваритися в голівоньці трошки.
але працювати на кілька різних видавців із прозорими умовами котрі всіх влаштовують — з одного боку — і покласти без перебільшення два роки свого життя за Ідею і Волонтерство [чим воно є по суті], справді наштовхують на досить радикальні думки, які однозначно мають іще поваритися в голівоньці трошки.
19.02.202521:26
летять шахеди, дочитується Дебора Фоґель (витлумачується як зустріч із самим життям)
09.09.202413:45
бейзікаллі я і не перетворюю вже а від усього відмовляюсь лол
24.08.202417:05
Щойно використала зворот «ті, хто не мають Бога в серці» — і навіть не довелося перефразовувати щось чи вигадувати, адже «di, vos hobn gor keyn got in harzn»
Час від часу доводиться замислюватися, чи я так люблю перекладати з їдишу, бо це легко, природно й приємно, чи бо просто лінива й люблю ото понаписувати буквально — а їдиш легко до цього дається.
Час від часу доводиться замислюватися, чи я так люблю перекладати з їдишу, бо це легко, природно й приємно, чи бо просто лінива й люблю ото понаписувати буквально — а їдиш легко до цього дається.
31.07.202416:04
наснилася абетка самаритянського івриту, а взагалі зараз трохи складно (але дуже цікаво)
і в кожнім разі ліпше ніж могло би бути — вдавати дослідницьку діяльність із людиною яка, серед іншого, час від часу оре «украінци антісеміти»
і в кожнім разі ліпше ніж могло би бути — вдавати дослідницьку діяльність із людиною яка, серед іншого, час від часу оре «украінци антісеміти»
19.02.202513:49
[чесно вкрадене зі сторізів знайомої]
але взагалі —
думаю про такі осмислення — і водночас думаю про старі свої нариси з концептуальною поки що назвою «звірятковість в (?)наймолодшій(?) українській поезії».
може колись закінчу цю недостаттю і матиму нагоду розповісти про fellow поеток і поетів і чому вони імпліцитно чи експліцитно пишуть про маленьких крихких істот у великому світі, утверджують цінність кожного життя; і чому це, зрештою, важливо нині, під час великих воєн, радикалізації суспільства, популізму й зміцнення всякої фашні.
великий незграбний джміль суне собі потроху від квітки до квітки; мишка-полівка лізе по стернині вгору-вгору-вгору; всі ці прояви дрібного життя безміру цінніші за велемудрі розмірковування про абстрактні речі
але взагалі —
думаю про такі осмислення — і водночас думаю про старі свої нариси з концептуальною поки що назвою «звірятковість в (?)наймолодшій(?) українській поезії».
може колись закінчу цю недостаттю і матиму нагоду розповісти про fellow поеток і поетів і чому вони імпліцитно чи експліцитно пишуть про маленьких крихких істот у великому світі, утверджують цінність кожного життя; і чому це, зрештою, важливо нині, під час великих воєн, радикалізації суспільства, популізму й зміцнення всякої фашні.
великий незграбний джміль суне собі потроху від квітки до квітки; мишка-полівка лізе по стернині вгору-вгору-вгору; всі ці прояви дрібного життя безміру цінніші за велемудрі розмірковування про абстрактні речі
09.09.202413:45
19.08.202421:38
Приємно врешті-решт повертатися до теми «їдиш у Ваймарському Берліні» (хоча, звісно, виникає докір сумління самій собі, що я просто читаю розумні розлогі праці англійською і німецькою, а тоді переказую-переосмислюю їх, ще й часто на публіку, мовою українською).
Але ну як не можна висловити свого зачудування, що колись у Romanisches Café, названому багатьма rakhmonishes cafe (за співзвуччям слів, друге з яких означає «жалюгідне»), сиділи разом Мелех Равич, Довид Берґельсон і Ельза Ласкер-Шюлер?…
І це, звісно, про викоріненість, тимчасовості й жалюгідність — як же без неї — але мені дуже радісно наштовхуватися на всі ці переплетіння.
Але ну як не можна висловити свого зачудування, що колись у Romanisches Café, названому багатьма rakhmonishes cafe (за співзвуччям слів, друге з яких означає «жалюгідне»), сиділи разом Мелех Равич, Довид Берґельсон і Ельза Ласкер-Шюлер?…
І це, звісно, про викоріненість, тимчасовості й жалюгідність — як же без неї — але мені дуже радісно наштовхуватися на всі ці переплетіння.
11.06.202410:10
Хочеться, аби це місце стало (також) історією того, як можна губитися в житті, а потім знаходити(ся), знову намацувати найважливіше.
Сьогодні побачила, як хтось зауважив: звістки від людей «в академії», що вони йдуть із науки [припиняють займатися усім цим, give up phd] — прикрі й демотивуючі.
Дуже довго думала, чи писати якийсь коментар від себе — бо кому воно, зрештою, треба?
Під твітом уже збиралися справедливі зауваження, що це все стається не просто так і абсурдність тієї ж аспірантури нині — щось нечуване.
А я подумала, що в моєму випадку відрахуватися і бути змушеною «компенсувати навчання на бюджеті» — це просто штраф за неуважність або й ціна Виходу.
Власне, хотілося би писати також і про Вихід — або вже, принаймні тематичніше, про Отримання нових важливих сенсів і нових шляхів, що можна досліджувати.
Але особисто я не знаю, коли це стане (для мене) можливим і як бути з academic life узагалі.
Правда в тім, що я не зможу змусити себе поїхати «далеко й надовго», хай це й міг бути найкращий наразі вихід; я з багатьох причин застрягла, вгрузла у своє життя на цьому його етапі й займаюся виправленням багатьох важливих дрібниць, що уможливлюють працездатність у найбанальніших її аспектах: могти сидіти кілька годин; могти тримати концентрацію; могти цікавитися новим.
Я шкодую, що рік тому спокусилася найлегшим варіантом і спонтанно вступила в аспірантуру тут. З іншого боку — не можна було у найгіршому кошмарі побачити, чим вона стає і як функціонує нині.
Думаю про неочевидні форми виправлення чогось у житті й навчання у приховані способи — і вчуся звертати увагу на себе, менше почуватися зобовʼязаною, не соромитися інтересу до наукових речей, навіть якщо сил і бажання «відповідати якомусь рівню» немає. Це теж правильно — адже все, що відчувається правильним, таким і є.
Сьогодні побачила, як хтось зауважив: звістки від людей «в академії», що вони йдуть із науки [припиняють займатися усім цим, give up phd] — прикрі й демотивуючі.
Дуже довго думала, чи писати якийсь коментар від себе — бо кому воно, зрештою, треба?
Під твітом уже збиралися справедливі зауваження, що це все стається не просто так і абсурдність тієї ж аспірантури нині — щось нечуване.
А я подумала, що в моєму випадку відрахуватися і бути змушеною «компенсувати навчання на бюджеті» — це просто штраф за неуважність або й ціна Виходу.
Власне, хотілося би писати також і про Вихід — або вже, принаймні тематичніше, про Отримання нових важливих сенсів і нових шляхів, що можна досліджувати.
Але особисто я не знаю, коли це стане (для мене) можливим і як бути з academic life узагалі.
Правда в тім, що я не зможу змусити себе поїхати «далеко й надовго», хай це й міг бути найкращий наразі вихід; я з багатьох причин застрягла, вгрузла у своє життя на цьому його етапі й займаюся виправленням багатьох важливих дрібниць, що уможливлюють працездатність у найбанальніших її аспектах: могти сидіти кілька годин; могти тримати концентрацію; могти цікавитися новим.
Я шкодую, що рік тому спокусилася найлегшим варіантом і спонтанно вступила в аспірантуру тут. З іншого боку — не можна було у найгіршому кошмарі побачити, чим вона стає і як функціонує нині.
Думаю про неочевидні форми виправлення чогось у житті й навчання у приховані способи — і вчуся звертати увагу на себе, менше почуватися зобовʼязаною, не соромитися інтересу до наукових речей, навіть якщо сил і бажання «відповідати якомусь рівню» немає. Це теж правильно — адже все, що відчувається правильним, таким і є.
19.02.202513:38
Збіґнєв Герберт каже про переклад поезії:
31.08.202418:55
насправді наступна емоція після захвату, коли я побачила щось зроблене нове, щось красиве в когось — сум
це не заздрощі, бо you will never know що відбувається в кого в житті і якою ціною у світ виходять крихти їхнього прекрасного — а це просто сум, бо мені тяжко жити і робити побутові речі, а працювати — майже неможливо; про більше й глибше творення я вже досить давно не замислювалася
прямо зараз я зважую якому видавництву все ж відмовити, хай і з запізненням, бо сил тягнути кілька перекладів паралельно я вже пів року як не маю, а тягнутиму паралельно переклад(и), редагування, саморедагування, розробку навчального курсу й навчання людей двічі на тиждень, дисертацію, побіжні конференції і штуки на які постійно потрібно подаватися, хоч і бажання/уявлення про це вже геть немає ніякого; а ще кілька власних сайд проджектів, які не мають дедлайнів і саме тому висять мертвим тягарем уже так давно, що я припинила щось відчувати з цього приводу
*я продовжую брати нові перекладацькі проєкти хоча з 2022 року було опубліковано нуль [також нуль комунікації з цього приводу, гадаю, воно все в лімбі роботи?¿]
я не можу плакати про це і ледь можу говорити про це бо мені ну просто ніяк
сумно типу трохи напевно
це не заздрощі, бо you will never know що відбувається в кого в житті і якою ціною у світ виходять крихти їхнього прекрасного — а це просто сум, бо мені тяжко жити і робити побутові речі, а працювати — майже неможливо; про більше й глибше творення я вже досить давно не замислювалася
прямо зараз я зважую якому видавництву все ж відмовити, хай і з запізненням, бо сил тягнути кілька перекладів паралельно я вже пів року як не маю, а тягнутиму паралельно переклад(и), редагування, саморедагування, розробку навчального курсу й навчання людей двічі на тиждень, дисертацію, побіжні конференції і штуки на які постійно потрібно подаватися, хоч і бажання/уявлення про це вже геть немає ніякого; а ще кілька власних сайд проджектів, які не мають дедлайнів і саме тому висять мертвим тягарем уже так давно, що я припинила щось відчувати з цього приводу
*я продовжую брати нові перекладацькі проєкти хоча з 2022 року було опубліковано нуль [також нуль комунікації з цього приводу, гадаю, воно все в лімбі роботи?¿]
я не можу плакати про це і ледь можу говорити про це бо мені ну просто ніяк
сумно типу трохи напевно
02.08.202412:10
02.05.202415:46
Gespräch In_gebirg
жарт на півтори людини
жарт на півтори людини
Показано 1 - 16 из 16
Войдите, чтобы разблокировать больше функциональности.