З Колегії Бардів вам надходив лист, де пропонувалось долучитись Довакіну, як тому, хто надихає бардів на творчість, після чого вони призначали вам супроводжувача, який слідував за вами і був свідком ваших вчинків, щоб їх можна було оспівати в піснях.

Був квест з веселим молодим бардом, який складав про вас пісні, базуючись на тому, як ви діяли у квестах та вирішували проблеми. Після чого розносив складену пісню по корчмах...це потребувало додаткових витрат грошей та часу на діалоги, але я відчував, що це окупиться. Мета полягала в тому, щоб дати гравцеві власну версію менестрелів сера Робіна зі «Святого Грааля», бо ми знали, які дурниці люблять витворяти гравці.

Так чи інакше, цей квест було вирізано разом із сюжетною лінією про клани орків та купою інших речей, над якими я працював. Таке часто трапляється, особливо в амбітних іграх з відкритим світом.

<...>У мене було кілька джунів, які працювали зі мною над Arena (весь код був написаний на Assembler, і двоє молодших програмісток, які допомагали мені, виявилися досить вправними). Під час розробки Daggerfall зі мною працював один джуніор-програміст, але він пішов через кілька місяців. Наприкінці проєкту до команди приєднався ще один, але він також залишив компанію опісля. Весь інший час я був єдиним програмістом. Окремо була ще одна людина, яка займалася більшістю роботи над 3D-рушієм Daggerfall. У Arena весь код, пов’язаний із графікою, писав я сам.

Ми зробили Daggerfall за 18 місяців і Arena – менш ніж за 12. Таке майже ніколи не трапляється. Це була найважча річ, яку я коли-небудь робив. Неможливо описати той тиск, що йшов від компанії, яка була на межі банкрутства, тиск, що я сам на себе наклав, намагаючись досягти майже неможливого. Я б нікому не радив проходити через таке. Коли я кажу, що це мене ледь не вбило, я маю на увазі це буквально.