Блогдор
Кирило Макаров ✙△
Блогдор
21.02.202513:24
В роки Другої світової американська армія розгорнула велику кількість військових баз на островах Меланезії. Для місцевого населення деяких островів, чий цивілізаційний рівень був близьким до кам'яного віку, перебування на їх землі іноземців було порівняно з візитом небесних богів, які лякали своїми технологіями та вражали рівнем достатку та щедрості - американські бази отримували десятки тон вантажів з постачанням, частина яких у вигляді подачок діставалась і аборигенам, які за рахунок цього добре жили.
Після того, як війна закінчилась і бази згорнули, магічне мислення аборигенів підказало їм, що для того, щоб створити собі такий же рівень життя, як у небожителів, треба скопіювати всі їх атрибути. Впродовж багатьох років аборигени будували з дерева та соломи фігури літаків та радарних станцій, ходили строєм на американський манер та навіть створили культи релігійного поклоніння візитерам з іншої цивілізації, щоб точно їм сподобатись.
Випадків, коли копіювання всього побаченого з лайна та палок дало аборигенам якісь матеріальні зміни, на даний момент не сталось.
#крінж
Після того, як війна закінчилась і бази згорнули, магічне мислення аборигенів підказало їм, що для того, щоб створити собі такий же рівень життя, як у небожителів, треба скопіювати всі їх атрибути. Впродовж багатьох років аборигени будували з дерева та соломи фігури літаків та радарних станцій, ходили строєм на американський манер та навіть створили культи релігійного поклоніння візитерам з іншої цивілізації, щоб точно їм сподобатись.
Випадків, коли копіювання всього побаченого з лайна та палок дало аборигенам якісь матеріальні зміни, на даний момент не сталось.
#крінж
28.01.202508:19
Мемуари розповідають про життя живих. Про мертвих розповідають лише їх епітафії.
#ПСВ
#ПСВ
08.01.202519:08
Працюючи над новою статтею ознайомився з книгою Джонатана Боффа про німецького воєначальника принца Руппрехта - "Haig's Enemy: Crown Prince Rupprecht and Germany's War on the Western Front", і ось над чим задумався.
В роки Першої світової принц Руппрехт Баварський командував німецькою групою армій, яка відповідала за північний сектор Західного фронту. Саме Руппрехт керував оборонними діями німецької сторони в битві на Соммі, Третій битві на Іпрі та битві при Камбре. В кожній з цих операцій з обох сторін брали участь мільйони людей, їх втрати рахувались в сотнях тисяч, їх підтримував вогонь тисяч гармат, які випускали мільйони боєприпасів. Масштаб особистості, на якій зав'язано управління такою кількістю людей та ресурсів важко збагнути з першого разу. Один тільки штаб принца Руппрехта займав половину історичного центру міста Монс. Фактично, на плечі Руппрехта лягала відповідальність за життя всього військового покоління Німеччини, адже майже всі людські резерви країни йшли на поповнення втрат у гіпербитвах Західного фронту.
Але, незважаючи на об'єктивно велику роль, яку людина відіграла в історії, їй майже не знайшлось місця в літературі. Фактично, книга Боффа - єдина загальнодоступна біографія цього воєначальника, яка і то була написана в контексті спроби британців дати оцінку власному минулому.
З цього випадкового прикладу слідує, що наше уявлення про минуле дуже обмежене, недалеке і завжди таким буде. З того, що пише Джон Бофф, можна зробити висновок, що принц Руппрехт був максимально близьким до архетипу ідеального німецького військового, за яким полює читацька уява в історії 20 століття - принц Руппрехт був наскільки це можливо компетентним у військовій справі та вимагав від своїх підлеглих поважати населення та культурну спадщину окупованої країни, забороняючи руйнувати вогнем артилерії старовинні собори та замки. Незважаючи на це, Руппрехт і близько не настільки ж відомий як умовні Роммель чи Гудеріан. Можливо, для піару його імені ніколи не було політичної необхідності.
Ну і головне, приклад принца Руппрехта вчергове свідчить про марність людських діянь - попри висоти, на яких він опинився за життя, та зіграну роль в історії, на виході лишилась тільки віддалена пам'ять серед своєї дворянської родини та одна єдина біографічна книга, яку ніхто не буде читати. Можливо, у Всесвіту якісь інші критерії вагомості людських досягнень.
#ПСВ #історія
В роки Першої світової принц Руппрехт Баварський командував німецькою групою армій, яка відповідала за північний сектор Західного фронту. Саме Руппрехт керував оборонними діями німецької сторони в битві на Соммі, Третій битві на Іпрі та битві при Камбре. В кожній з цих операцій з обох сторін брали участь мільйони людей, їх втрати рахувались в сотнях тисяч, їх підтримував вогонь тисяч гармат, які випускали мільйони боєприпасів. Масштаб особистості, на якій зав'язано управління такою кількістю людей та ресурсів важко збагнути з першого разу. Один тільки штаб принца Руппрехта займав половину історичного центру міста Монс. Фактично, на плечі Руппрехта лягала відповідальність за життя всього військового покоління Німеччини, адже майже всі людські резерви країни йшли на поповнення втрат у гіпербитвах Західного фронту.
Але, незважаючи на об'єктивно велику роль, яку людина відіграла в історії, їй майже не знайшлось місця в літературі. Фактично, книга Боффа - єдина загальнодоступна біографія цього воєначальника, яка і то була написана в контексті спроби британців дати оцінку власному минулому.
З цього випадкового прикладу слідує, що наше уявлення про минуле дуже обмежене, недалеке і завжди таким буде. З того, що пише Джон Бофф, можна зробити висновок, що принц Руппрехт був максимально близьким до архетипу ідеального німецького військового, за яким полює читацька уява в історії 20 століття - принц Руппрехт був наскільки це можливо компетентним у військовій справі та вимагав від своїх підлеглих поважати населення та культурну спадщину окупованої країни, забороняючи руйнувати вогнем артилерії старовинні собори та замки. Незважаючи на це, Руппрехт і близько не настільки ж відомий як умовні Роммель чи Гудеріан. Можливо, для піару його імені ніколи не було політичної необхідності.
Ну і головне, приклад принца Руппрехта вчергове свідчить про марність людських діянь - попри висоти, на яких він опинився за життя, та зіграну роль в історії, на виході лишилась тільки віддалена пам'ять серед своєї дворянської родини та одна єдина біографічна книга, яку ніхто не буде читати. Можливо, у Всесвіту якісь інші критерії вагомості людських досягнень.
#ПСВ #історія
31.12.202412:01
20.12.202422:15
18.12.202421:26
18.02.202515:38
"- Як ви гадаєте, Швейку, ця війна ще довго триватиме?
- П'ятнадцять років, - відповів Швейк. - Це очевидна річ, бо вже одного разу була Тридцятилітня війна, але тепер ми вдвічі мудріші, ніж раніше, отже, тридцять поділити на два - буде п'ятнадцять.
- Денщик нашого капітана, - озвався Юрайда, - розповідав, буцімто він чув, що ми дійдемо до кордону Галичини й далі вже не рушимо ані кроку. Після цього росіяни почнуть переговори про мир.
- Заради такого не варто було й воювати, - сказав твердо Швейк. - Коли вже війна, то хай і буде війна. Щодо мене, то я рішуче заперечую проти миру, аж поки не будемо в Москві й у Петрограді. Інакше яка з цього користь? Іде світова війна, а ми будемо тільки хвостами метляти біля кордонів."
//Ярослав Гашек, "Пригоди бравого вояка Швейка"//
#книги
- П'ятнадцять років, - відповів Швейк. - Це очевидна річ, бо вже одного разу була Тридцятилітня війна, але тепер ми вдвічі мудріші, ніж раніше, отже, тридцять поділити на два - буде п'ятнадцять.
- Денщик нашого капітана, - озвався Юрайда, - розповідав, буцімто він чув, що ми дійдемо до кордону Галичини й далі вже не рушимо ані кроку. Після цього росіяни почнуть переговори про мир.
- Заради такого не варто було й воювати, - сказав твердо Швейк. - Коли вже війна, то хай і буде війна. Щодо мене, то я рішуче заперечую проти миру, аж поки не будемо в Москві й у Петрограді. Інакше яка з цього користь? Іде світова війна, а ми будемо тільки хвостами метляти біля кордонів."
//Ярослав Гашек, "Пригоди бравого вояка Швейка"//
#книги
24.01.202513:47
05.01.202514:44
"В конце того же августа я сам был произведен в бригадиры. Меня с пятью рядовыми частенько наряжали связными к генералу Консоме. Он был маленький, молчаливый и – на первый взгляд – не жесткий и не геройский. Но ухо с ним надо было держать востро. Больше всего на свете он трясся над своими удобствами. Думал он исключительно о них, и, хоть мы уже месяц с гаком только и делали, что отступали, он всем учинял разнос, если его ординарец не сразу находил ему на новой стоянке чистую постель и кухню на современный лад.
Начальнику штаба при его четырех галунах эти претензии на комфорт причиняли массу беспокойства. Непомерная требовательность генерала Консоме выводила его из себя. Тем более что его самого, желтого от гастрита и запоров, еда не интересовала. Однако ему приходилось есть яйца всмятку за столом начальника и выслушивать генеральские жалобы. А ведь раз ты военный, будь им и терпи. Но я его нисколько не жалел: как офицер он был страшная сволочь. Судите сами. Тащишься день-деньской то по дорогам, то по холмам, то по люцерне, то по огородам, а тебя останавливают где попало: генералу необходим ночлег. Ему ищут и находят какую-нибудь деревушку в стороне, где поспокойней и еще не разместились солдаты, а если разместились, ее живенько освобождают, а солдат вышвыривают на улицу, даром что они уже на отдых расположились.
Деревня – только для штаба с его лошадьми, поклажей, чемоданами и этим сволочным майором. Звали эту суку Укуссон, майор Укуссон. Надеюсь, теперь он окочурился (окончательно и нелегкой смертью). Но во времена, о которых я говорю, этот Укуссон был жив и цел. Каждый вечер он собирал нас и устраивал нам накачку, чтобы подтянуть нас и подогреть наш пыл. А потом принимался нас гонять, забывая, что мы весь день за генералом трюхали. Спешиться! По коням! Спешиться! Вот так мы и развозили его приказы – то туда, то сюда. Когда все это кончалось, нас проще и удобней для всех было бы утопить – так с нас лило.
– Всем убираться! В полк! Живо! – надсаживался он.
– А где он, наш полк, господин майор? – спрашивали мы.
мы.
– В Барбаньи.
– А Барбаньи где?
– Вон там!
Там, куда он показывал, как, впрочем, повсюду, была только ночь, проглатывавшая дорогу в двух шагах от нас так, что от нее оставался кусочек размером с коровий язык.
Поди-ка найди это его Барбаньи на краю света! Для этого пришлось бы пожертвовать целым эскадроном. Да еще эскадроном смельчаков! Я не был смельчаком, не видел причины им становиться и меньше, чем кто-либо, стремился искать Барбаньи, название которого и сам майор взял с потолка. Это все равно, как если бы меня криком пытались убедить покончить с собой. В этом деле ведь так: либо тебе этого хочется, либо нет.
Обо всей этой тьме, такой густой, что казалось, в ней не разглядишь и собственную руку, если ее чуток от плеча отвести, я знал одно, зато твердо: в ней таятся несчетные и безмерные опасности.
Как только темнело, а то и с самого заката этот горлопан майор старался сплавить нас на тот свет. Мы пробовали отбрыкаться – волынили, упорно делали вид, что не поняли, и, как могли, цеплялись за надежду на теплый ночлег, но в конце концов, когда деревьев делалось уже не видно, приходилось подчиняться и идти помирать: генералу подавали обед.
С этой минуты все зависело от случая. Иногда мы находили Барбаньи и свой полк, иногда нет. Обычно мы натыкались на него по ошибке, когда часовые дежурного эскадрона открывали по нам огонь при нашем приближении. Словом, мы поневоле заставляли узнавать нас, и ночь почти всегда заканчивалась разными нарядами – перетаскиванием сотен кулей с овсом или ведер с водой, и нас подгоняли криком, да таким, что мы от него балдели не меньше, чем от недосыпа.
Утром группа связи опять отправлялась на командный пункт генерала Консоме продолжать войну."
//Луи-Фердинан Селин, "Путешествие на край ночи"//
#книги #ПСВ #Франція
Начальнику штаба при его четырех галунах эти претензии на комфорт причиняли массу беспокойства. Непомерная требовательность генерала Консоме выводила его из себя. Тем более что его самого, желтого от гастрита и запоров, еда не интересовала. Однако ему приходилось есть яйца всмятку за столом начальника и выслушивать генеральские жалобы. А ведь раз ты военный, будь им и терпи. Но я его нисколько не жалел: как офицер он был страшная сволочь. Судите сами. Тащишься день-деньской то по дорогам, то по холмам, то по люцерне, то по огородам, а тебя останавливают где попало: генералу необходим ночлег. Ему ищут и находят какую-нибудь деревушку в стороне, где поспокойней и еще не разместились солдаты, а если разместились, ее живенько освобождают, а солдат вышвыривают на улицу, даром что они уже на отдых расположились.
Деревня – только для штаба с его лошадьми, поклажей, чемоданами и этим сволочным майором. Звали эту суку Укуссон, майор Укуссон. Надеюсь, теперь он окочурился (окончательно и нелегкой смертью). Но во времена, о которых я говорю, этот Укуссон был жив и цел. Каждый вечер он собирал нас и устраивал нам накачку, чтобы подтянуть нас и подогреть наш пыл. А потом принимался нас гонять, забывая, что мы весь день за генералом трюхали. Спешиться! По коням! Спешиться! Вот так мы и развозили его приказы – то туда, то сюда. Когда все это кончалось, нас проще и удобней для всех было бы утопить – так с нас лило.
– Всем убираться! В полк! Живо! – надсаживался он.
– А где он, наш полк, господин майор? – спрашивали мы.
мы.
– В Барбаньи.
– А Барбаньи где?
– Вон там!
Там, куда он показывал, как, впрочем, повсюду, была только ночь, проглатывавшая дорогу в двух шагах от нас так, что от нее оставался кусочек размером с коровий язык.
Поди-ка найди это его Барбаньи на краю света! Для этого пришлось бы пожертвовать целым эскадроном. Да еще эскадроном смельчаков! Я не был смельчаком, не видел причины им становиться и меньше, чем кто-либо, стремился искать Барбаньи, название которого и сам майор взял с потолка. Это все равно, как если бы меня криком пытались убедить покончить с собой. В этом деле ведь так: либо тебе этого хочется, либо нет.
Обо всей этой тьме, такой густой, что казалось, в ней не разглядишь и собственную руку, если ее чуток от плеча отвести, я знал одно, зато твердо: в ней таятся несчетные и безмерные опасности.
Как только темнело, а то и с самого заката этот горлопан майор старался сплавить нас на тот свет. Мы пробовали отбрыкаться – волынили, упорно делали вид, что не поняли, и, как могли, цеплялись за надежду на теплый ночлег, но в конце концов, когда деревьев делалось уже не видно, приходилось подчиняться и идти помирать: генералу подавали обед.
С этой минуты все зависело от случая. Иногда мы находили Барбаньи и свой полк, иногда нет. Обычно мы натыкались на него по ошибке, когда часовые дежурного эскадрона открывали по нам огонь при нашем приближении. Словом, мы поневоле заставляли узнавать нас, и ночь почти всегда заканчивалась разными нарядами – перетаскиванием сотен кулей с овсом или ведер с водой, и нас подгоняли криком, да таким, что мы от него балдели не меньше, чем от недосыпа.
Утром группа связи опять отправлялась на командный пункт генерала Консоме продолжать войну."
//Луи-Фердинан Селин, "Путешествие на край ночи"//
#книги #ПСВ #Франція
25.12.202415:24
20.12.202422:09
Настрій вчергове згадати фільм "Зулу" (1964) про битву при Роркс-Дріфт.
На мою думку, це один зі зразкових фільмів на історичну тему, подібних якому вже не знімуть. Що вже казати, в ролі воїнів зулу грали роль більше тисячі чоловіків зі справжнього племені зулу, нащадків тих, хто бився в той день. Автори фільму з повагою поставились до обох сторін історії і у них вийшло дійсно захоплююче історичне полотно.
https://youtu.be/a4Vfq4YaWJ0?si=pXZBoWEnXLKz04ny
#кіно #Rule_Britannia
На мою думку, це один зі зразкових фільмів на історичну тему, подібних якому вже не знімуть. Що вже казати, в ролі воїнів зулу грали роль більше тисячі чоловіків зі справжнього племені зулу, нащадків тих, хто бився в той день. Автори фільму з повагою поставились до обох сторін історії і у них вийшло дійсно захоплююче історичне полотно.
https://youtu.be/a4Vfq4YaWJ0?si=pXZBoWEnXLKz04ny
#кіно #Rule_Britannia
18.12.202421:17
15.02.202511:40
Подивився цікаву документалку про Естонську війну за Незалежність 1918-1920 з анімованими картами і мені сподобалось.
По-перше, завжди радіє серце, коли якась воююча сила здобуває перемогу над червоними. Конкретно естонська війна була дуже динамічною і складною, естонська армія та всі її союзники заслуговують поваги за таку боротьбу.
По-друге, майже всі війни на території колишньої Російської імперії мають в собі приклад ресурсного відношення союзничків до країн-мінорів, які намагаються відстояти себе. Так, в критичний момент війни з більшовиками, німецький фрайкор, представлений у вигляді Залізної дивізії генерала фон дер Гольца, здійснив збройний заколот з метою повалення уряду Латвії. У свій час балтійський фрайкор, який утворився з числа колишніх німецьких військових та місцевих загонів з числа німецьких колоністів, дав поштовх спротиву більшовикам у всьому регіоні. Коли фронт проти червоних тримали вже армії Латвії та Естонії, фрайкор підняв зброю проти балтійських держав з метою їх демонтажу і створення нової держави для балтійських німців. Спільними зусиллями естонської та латвійської армії німці були розбиті, але неприємні враження від події залишились і в майбутньому теж зіграли свою роль.
Можливо, для когось це відео стане поштовхом до інтересу по історії країн Балтії 1918-1940. Вона не є надто розкрученою, але в ній є велика кількість сюжетів, над якими є сенс задуматись.
https://youtu.be/HBA0xDHZjko?si=vJe_Kpl1uomodB03
#історія
По-перше, завжди радіє серце, коли якась воююча сила здобуває перемогу над червоними. Конкретно естонська війна була дуже динамічною і складною, естонська армія та всі її союзники заслуговують поваги за таку боротьбу.
По-друге, майже всі війни на території колишньої Російської імперії мають в собі приклад ресурсного відношення союзничків до країн-мінорів, які намагаються відстояти себе. Так, в критичний момент війни з більшовиками, німецький фрайкор, представлений у вигляді Залізної дивізії генерала фон дер Гольца, здійснив збройний заколот з метою повалення уряду Латвії. У свій час балтійський фрайкор, який утворився з числа колишніх німецьких військових та місцевих загонів з числа німецьких колоністів, дав поштовх спротиву більшовикам у всьому регіоні. Коли фронт проти червоних тримали вже армії Латвії та Естонії, фрайкор підняв зброю проти балтійських держав з метою їх демонтажу і створення нової держави для балтійських німців. Спільними зусиллями естонської та латвійської армії німці були розбиті, але неприємні враження від події залишились і в майбутньому теж зіграли свою роль.
Можливо, для когось це відео стане поштовхом до інтересу по історії країн Балтії 1918-1940. Вона не є надто розкрученою, але в ній є велика кількість сюжетів, над якими є сенс задуматись.
https://youtu.be/HBA0xDHZjko?si=vJe_Kpl1uomodB03
#історія
24.01.202511:48
Після вивчення місцевості на ділянці фронту під Іпром в 1916 році, штабні фахівці Британського танкового корпусу зробили висновок, що у разі початку тут великого наступу через руйнування місцевої дренажної системи, всі поля перетворяться на непролазне болото.
31 липня 1917 року, після апокаліптичної артпідготовки трьох тисяч гармат, які використали 4 500 000 снарядів, розпочався великий наступ британської армії, відомий як Третя Битва на Іпрі або Битва за Пашендейл.
Моя нова стаття про цю подію.
#статті #ПСВ
31 липня 1917 року, після апокаліптичної артпідготовки трьох тисяч гармат, які використали 4 500 000 снарядів, розпочався великий наступ британської армії, відомий як Третя Битва на Іпрі або Битва за Пашендейл.
Моя нова стаття про цю подію.
#статті #ПСВ
Медиа контентке кире албай жатабыз
02.01.202518:22
25.12.202414:08
"— Я хочу посмотреть, что это там за штука на холме - сказал Гаг.
— Это обелиск, господин. Памятник над братской могилой.
— Кому? — с живостью спросил Гаг.
— Героям последней войны. Сто лет назад археологи обнаружили в этом холме братскую могилу.
Холм был невысокий, метров двадцать — двадцать пять, и еще на столько же возвышалась над ним гранитная плита, отполированная до глади с одной стороны и грубо стесанная со всех остальных. На полированной поверхности вырезана была надпись — старинными буквами, которых Гаг не знал. Гаг обошел обелиск и вернулся в тень. Сел.
Он посмотрел на обелиск. Гадко это, вот что. Солдаты ведь лежат… Герои. За что они там дрались, с кем дрались — этого я толком не понял, но как они дрались — я видел. Дай бог нам всем так драться в наш последний час. Ох, не зря Корней показал мне эти фильмы. Ох, не зря… В душе у Гага шевельнулся суеверный ужас. Неужели этот лукавый Корней еще тогда предвидел такую вот минуту?"
//Братья Стругацкие, "Парень из преисподней"//
#книги
— Это обелиск, господин. Памятник над братской могилой.
— Кому? — с живостью спросил Гаг.
— Героям последней войны. Сто лет назад археологи обнаружили в этом холме братскую могилу.
Холм был невысокий, метров двадцать — двадцать пять, и еще на столько же возвышалась над ним гранитная плита, отполированная до глади с одной стороны и грубо стесанная со всех остальных. На полированной поверхности вырезана была надпись — старинными буквами, которых Гаг не знал. Гаг обошел обелиск и вернулся в тень. Сел.
Он посмотрел на обелиск. Гадко это, вот что. Солдаты ведь лежат… Герои. За что они там дрались, с кем дрались — этого я толком не понял, но как они дрались — я видел. Дай бог нам всем так драться в наш последний час. Ох, не зря Корней показал мне эти фильмы. Ох, не зря… В душе у Гага шевельнулся суеверный ужас. Неужели этот лукавый Корней еще тогда предвидел такую вот минуту?"
//Братья Стругацкие, "Парень из преисподней"//
#книги
20.12.202420:37
18.12.202420:52
06.02.202505:35
Очікування: вивчаєш історію по книжках, щоб розуміти як працює світ.
Реальність: живеш життя і розумієш, як насправді було в минулому.
#головне
Реальність: живеш життя і розумієш, як насправді було в минулому.
#головне
23.01.202517:50
They Shall Not Grow Old
"Вони ніколи не постаріють". Документальний фільм Пітера Джексона про британських солдат Першої світової війни, в якому додали кольору та озвучки до реальної кінохроніки.
Один з найбільш достойних прикладів фільмів про війну, коли навіть близько нема сенсу писати вигадані сюжети. Замість них - пряма мова учасників подій. З одного боку, збереження пам'яті про війну, в якій воювали мільйони, з іншого - дуже влучний спосіб нагадати, що на столітніх чорно-білих фотографіях були люди, такі самі як ми.
https://youtu.be/IrabKK9Bhds?si=6R6Bxnfa1IPMoMig
#ПСВ #кіно
"Вони ніколи не постаріють". Документальний фільм Пітера Джексона про британських солдат Першої світової війни, в якому додали кольору та озвучки до реальної кінохроніки.
Один з найбільш достойних прикладів фільмів про війну, коли навіть близько нема сенсу писати вигадані сюжети. Замість них - пряма мова учасників подій. З одного боку, збереження пам'яті про війну, в якій воювали мільйони, з іншого - дуже влучний спосіб нагадати, що на столітніх чорно-білих фотографіях були люди, такі самі як ми.
https://youtu.be/IrabKK9Bhds?si=6R6Bxnfa1IPMoMig
#ПСВ #кіно
31.12.202418:14
Важко повірити, але наприкінці 1916 року між двома воюючими альянсами відбулась спроба провести мирні переговори. Погляд з німецької перспективи детально розписаний в мемуарах генерала Еріха Людендорфа.
https://telegra.ph/Mirnі-peregovori-1916-12-31
#ПСВ #історія
https://telegra.ph/Mirnі-peregovori-1916-12-31
#ПСВ #історія
24.12.202408:47
"Меня как-то вызвали в штаб полка. Ожидая приёма, когда освободится начальство, а нас при этом обычно держали на ветру, я наткнулся на подвыпившего капитана. Не знаю, кем он был при штабе, но он посадил меня рядом с собой на бревно, дал папироску и сказал мне:
— Вот послушай! Одни жили-были, живут и ночуют в избах, и считают себя фронтовиками. А вас посадили в сугробы и на вас нет смысла переводить сало и прочие съестные запасы. Другое дело основной состав полка. Ну, лейтенант, давай разберемся! Кто по-твоему держит фронт? А кто просто так торчит там в окопах? Кто в постоянных заботах? А кто всё делает из-под палки? Да, да! Кто отвечает за фронт? Линию Фронта держим мы, полковые. И нашими заботами вы сидите спокойно на передке в своей траншее. Не было бы нас, вы давно бы все разбежались! Верно я говорю?
— Что верно, то верно! — сказал я ему, думая, что ещё он скажет.
— Без полковников армии не существует! В полку фронтовики — это отец наш родной, его заместители и штабные, как я. В полку мы не одни. Тут снабженцы и кладовщики, начфины, евреи-парикмахеры, медики, повара, и сотня повозочных. При штабе портные, сапожники и шорники, сапёры, телефонисты и санитарочки в санроте, сам понимаешь! Все они фронтовики и защитники Родины. Это основной и постоянный состав полка, а вы, как это сказать? Временные людишки, переменный состав, всего на две, на три недели. Вас считай… Сегодня вы были, а завтра вас нет!
— А кто останется? Кто будет стоять против немцев?
— Ты знаешь, сколько вашего брата желторотых лейтенантов за это время успело отправиться на тот свет? Нас в полку сейчас больше, чем вас там, сидящих в траншее. Мы штабные живучие, тем мы и сильны! Нас совершенно не интересует, какие у вас там потери. Чем больше, тем лучше, это значит, что полк воевал и мы поработали! Что я? Это я уже лишнего говорю! Иди, тебя зовут! Нет, это не тебя! Сиди и слушай дальше! Чего там скрывать! Кроме меня тебе никто не откроет глаза на то, что здесь происходит. Ты мне с первого раза приглянулся. Сразу видать, когда у человека открытое лицо. Вот слушай! Застелят вашими костьми нашу матушку землю и ни один человек после войны не узнает ни ваших фамилий, ни ваших могил. Видишь разница в чём? А мы будем живые и наши фамилии будут фигурировать в отчётах и наградных листах. Скажи лейтенант, за что ты воюешь? Только без трепотни! А то кого ни спрошу в полку, все патриотическими фразами прикрываются. Ладно, они тыловики, боятся место потерять. А ты ведь из траншеи.
— Я воюю за сытую жизнь. В молодости я жил в голоде и недостатке. Нас у матери было трое. Хочу, чтоб после войны жилось лучше и сытней.
— И ты думаешь дожить до конца войны?
— Думаю! Мы в училище с ребятами дали друг другу обещание до Берлина дойти.
— И ты веришь этому?
— Ну, а как же, конечно!
— Ну знаешь, ты всех перехлестнул! Иди! Вот теперь тебя зовут.
Хорошо, что немцы застряли в снегу — думал я, шагая обратно в роту. Машины и танки у них увязли в сугробах. Мальчишки, перебежавшие фронт, рассказывали, немецкая техника встала намертво. Они её даже из снега не вытаскивают. Немецкая солдатня одета в летнюю форму. Вдарил мороз и немецкая пехота разбежалась по деревням и по избам. На улице мороз, а они на постах стоят в пилотках. Винтовки голыми руками не возьмёшь, прилипают к рукам и отдираются вместе с кожей."
//Александр Шумилин, "Ванька-ротный"//
#книги #ДСВ #війна
— Вот послушай! Одни жили-были, живут и ночуют в избах, и считают себя фронтовиками. А вас посадили в сугробы и на вас нет смысла переводить сало и прочие съестные запасы. Другое дело основной состав полка. Ну, лейтенант, давай разберемся! Кто по-твоему держит фронт? А кто просто так торчит там в окопах? Кто в постоянных заботах? А кто всё делает из-под палки? Да, да! Кто отвечает за фронт? Линию Фронта держим мы, полковые. И нашими заботами вы сидите спокойно на передке в своей траншее. Не было бы нас, вы давно бы все разбежались! Верно я говорю?
— Что верно, то верно! — сказал я ему, думая, что ещё он скажет.
— Без полковников армии не существует! В полку фронтовики — это отец наш родной, его заместители и штабные, как я. В полку мы не одни. Тут снабженцы и кладовщики, начфины, евреи-парикмахеры, медики, повара, и сотня повозочных. При штабе портные, сапожники и шорники, сапёры, телефонисты и санитарочки в санроте, сам понимаешь! Все они фронтовики и защитники Родины. Это основной и постоянный состав полка, а вы, как это сказать? Временные людишки, переменный состав, всего на две, на три недели. Вас считай… Сегодня вы были, а завтра вас нет!
— А кто останется? Кто будет стоять против немцев?
— Ты знаешь, сколько вашего брата желторотых лейтенантов за это время успело отправиться на тот свет? Нас в полку сейчас больше, чем вас там, сидящих в траншее. Мы штабные живучие, тем мы и сильны! Нас совершенно не интересует, какие у вас там потери. Чем больше, тем лучше, это значит, что полк воевал и мы поработали! Что я? Это я уже лишнего говорю! Иди, тебя зовут! Нет, это не тебя! Сиди и слушай дальше! Чего там скрывать! Кроме меня тебе никто не откроет глаза на то, что здесь происходит. Ты мне с первого раза приглянулся. Сразу видать, когда у человека открытое лицо. Вот слушай! Застелят вашими костьми нашу матушку землю и ни один человек после войны не узнает ни ваших фамилий, ни ваших могил. Видишь разница в чём? А мы будем живые и наши фамилии будут фигурировать в отчётах и наградных листах. Скажи лейтенант, за что ты воюешь? Только без трепотни! А то кого ни спрошу в полку, все патриотическими фразами прикрываются. Ладно, они тыловики, боятся место потерять. А ты ведь из траншеи.
— Я воюю за сытую жизнь. В молодости я жил в голоде и недостатке. Нас у матери было трое. Хочу, чтоб после войны жилось лучше и сытней.
— И ты думаешь дожить до конца войны?
— Думаю! Мы в училище с ребятами дали друг другу обещание до Берлина дойти.
— И ты веришь этому?
— Ну, а как же, конечно!
— Ну знаешь, ты всех перехлестнул! Иди! Вот теперь тебя зовут.
Хорошо, что немцы застряли в снегу — думал я, шагая обратно в роту. Машины и танки у них увязли в сугробах. Мальчишки, перебежавшие фронт, рассказывали, немецкая техника встала намертво. Они её даже из снега не вытаскивают. Немецкая солдатня одета в летнюю форму. Вдарил мороз и немецкая пехота разбежалась по деревням и по избам. На улице мороз, а они на постах стоят в пилотках. Винтовки голыми руками не возьмёшь, прилипают к рукам и отдираются вместе с кожей."
//Александр Шумилин, "Ванька-ротный"//
#книги #ДСВ #війна
20.12.202420:37
В чому ефективність атак людськими хвилями?
В 1880-х Британська імперія вела чергову колоніальну війну в Судані. 17 січня 1885 колона генерала Герберта Стюарта з 1400 чоловік стикнулась з 14 000 (по британським джерелам) воїнів племен хадендоа, озброєних списами і щитами. За кучеряве волосся британці дали їм прізвисько "фуззі-вуззі" (пухнастики). 3000 з них взяли безпосередню участь в бою.
Воїни племен атакували британські каре плотною піхотною масою. Солдати стріляли залпами зі швидкістю 6 пострілів на хвилину, але фуззі-вуззі змогли добігти до британців, вступили з ними в рукопашну і навіть прорвали одне з каре. Тим не менш, британці встояли і змогли перебити тих, хто зайшов всередину каре, і відбитись штиками від основної маси атакуючих. Кулемет в той день не допоміг британцям. За підсумками дня, вони втратили 76 людей вбитими і 82 пораненими, племена - більше 1000. Подібна історія сталась в битві при Томаї - туземці змогли добігти до британського строю і прорвати його.
Попри технологічну перевагу білих людей, уникнути штикового бою їм не дала математика. Візьмемо, для прикладу, умовну роту зі 100 солдат, які будуть стріляти зі швидкістю 6 пострілів на хвилину. На дистанції 700-300 ярдів ефективність вогню за статутами того часу складала б 5%, тобто за 4 хвилини, поки тубільці бігли цю дистанцію, можна було досягти 120 попадань (вбиті та поранені). 300-100 ярдів: 2 хвилини, 10% ефективність, ще 120 тіл. На дистанції 100 ярдів і менше, ефективність була б 15%, але на цій дистанції багнети вже мають бути приєднані. До того ж, при такому темпі стрільби, у солдат вже має закінчитись БК, який за стандартом складав 40 набоїв. Тобто, одна рота в ідеальних умовах могла в теорії покласти мінімум 220 супротивників і ще невідомо скільки на близькій дистанції. У будь-кого іншого вже б похитнулась мораль, але тубільці тоді атакували безоглядно поки не дійшли до цілі.
На честь цих подій Редьярд Кіплінг написав поему Fuzzy-Wuzzy:
We've fought with many men acrost the seas,
An' some of 'em was brave an' some was not:
The Paythan an' the Zulu an' Burmese;
But the Fuzzy was the finest o' the lot.
So 'ere's to you, Fuzzy-Wuzzy, an' your friends which are no more,
If we 'adn't lost some messmates we would 'elp you to deplore;
But give an' take's the gospel, an' we'll call the bargain fair,
For if you 'ave lost more than us, you crumpled up the square!
#історія #Rule_Britannia
В 1880-х Британська імперія вела чергову колоніальну війну в Судані. 17 січня 1885 колона генерала Герберта Стюарта з 1400 чоловік стикнулась з 14 000 (по британським джерелам) воїнів племен хадендоа, озброєних списами і щитами. За кучеряве волосся британці дали їм прізвисько "фуззі-вуззі" (пухнастики). 3000 з них взяли безпосередню участь в бою.
Воїни племен атакували британські каре плотною піхотною масою. Солдати стріляли залпами зі швидкістю 6 пострілів на хвилину, але фуззі-вуззі змогли добігти до британців, вступили з ними в рукопашну і навіть прорвали одне з каре. Тим не менш, британці встояли і змогли перебити тих, хто зайшов всередину каре, і відбитись штиками від основної маси атакуючих. Кулемет в той день не допоміг британцям. За підсумками дня, вони втратили 76 людей вбитими і 82 пораненими, племена - більше 1000. Подібна історія сталась в битві при Томаї - туземці змогли добігти до британського строю і прорвати його.
Попри технологічну перевагу білих людей, уникнути штикового бою їм не дала математика. Візьмемо, для прикладу, умовну роту зі 100 солдат, які будуть стріляти зі швидкістю 6 пострілів на хвилину. На дистанції 700-300 ярдів ефективність вогню за статутами того часу складала б 5%, тобто за 4 хвилини, поки тубільці бігли цю дистанцію, можна було досягти 120 попадань (вбиті та поранені). 300-100 ярдів: 2 хвилини, 10% ефективність, ще 120 тіл. На дистанції 100 ярдів і менше, ефективність була б 15%, але на цій дистанції багнети вже мають бути приєднані. До того ж, при такому темпі стрільби, у солдат вже має закінчитись БК, який за стандартом складав 40 набоїв. Тобто, одна рота в ідеальних умовах могла в теорії покласти мінімум 220 супротивників і ще невідомо скільки на близькій дистанції. У будь-кого іншого вже б похитнулась мораль, але тубільці тоді атакували безоглядно поки не дійшли до цілі.
На честь цих подій Редьярд Кіплінг написав поему Fuzzy-Wuzzy:
We've fought with many men acrost the seas,
An' some of 'em was brave an' some was not:
The Paythan an' the Zulu an' Burmese;
But the Fuzzy was the finest o' the lot.
So 'ere's to you, Fuzzy-Wuzzy, an' your friends which are no more,
If we 'adn't lost some messmates we would 'elp you to deplore;
But give an' take's the gospel, an' we'll call the bargain fair,
For if you 'ave lost more than us, you crumpled up the square!
#історія #Rule_Britannia
18.12.202419:59
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 1001
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.