"Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога! Велике то щастя – бути вільною людиною: роби, що хочеш, і ніхто тебе не зупинить!.."

"Раптом, у кімнату мою через вікно стрибає Тарас, перекидає мого євангеліста, кидається до мене на шию і кричить: «Свобода! Свобода!» — «Чи не здурів ти, Тарасе?» А він все стрибає і кричить: «Свобода! Свобода!» Зрозумівши, в чому справа, я в свою чергу став душити його в обіймах і цілувати. Ця сцена закінчилась тим, що ми обидва розплакалися, як діти"

"Ми — нація, сузір'я мільйонів, ми — серце воль, ми — буйна кузня сили."

"Був надзвичайно вправним на ковзанах. Ми з ним і з Сашком Копиленком не раз разом ходили на каток. Власне, то був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна
скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на
ковзанах чорті що"

"В третій дії навіть виходили зі здивованням та образою. Вони певно чекали гопачків та галушок, бо сьогодні в "Пролетарській Правді" є серед вражінь лнгр. робітників рядки про те, що вони чекали в "Березолі" побачити життя укр. робітника й селянина, а бачуть "Мазайла.""

"Любив Майк і похизуватися. Один час носив вуса, а бороду голив.Так сфотографувався і після того вуса зголив. Але, зголивши вуса, почав відрощувати бороду («фламандську»: вуса голені, борода росте). Потім зголив і бороду – ходив завжди начисто виголений.
Так ми його сфотографували й умістили поміж наших «хохм» в «УЖі»: борода голена – вуса ростуть; вуса зголені – борода росте; і нормально.
Одержував листи від закоханих дівчат: одні закохуватись в Майка з вусами без бороди, інші – з бородою без вус, ще інші – в нормального.
Оце насправді, –сказав Майк і відповів на закоханість дівчини: сам закохався."

"Тихішої, привітнішої, скромнішої й соромливішої людини, як Павло Григорович, мабуть, не тільки в літературі, але й на світі не було. І, певна річ, Павло Григорович ніколи не лаявся, ніколи не вимовив жодного брутального слова. Але одного разу він вилаявся матерно – це коли, ліквідуючи Вапліте, Хвиля закинув нам, ваплітовцям, що твори наші з «подвійним дном» і ми приховані націоналісти."

"Я вдячний долі, що пустила мене в світ українцем"

"І все ж таки людині найважче бути... людиною!" - "Окрушини"

"Треба нам, письменникам, творити так, щоб і недруги вивчали нашу мову, аби читати нас в оригіналі." - "Окрушини"

"А народ один, і то з кожним роком бідніший, - як же бути? Що буде, коли та шкапа народ, на якій кожен хоче поїздити верхи, не витримає і простягне ноги?
Витримає!
Господь, крім талантів, наділив наш народ ще й великою терпеливістю. Бідкається і нарікає на важкі часи не сам народ, а ті, що їздять на його спині." - "Сестри Річинські"