3 роки великої війни.
Три, мать його, роки.
Я вже не пам'ятаю, як було інакше.
Я намагався написати про свої три роки - але це все не те.
Хотів розказати про 11 безпілотників, які позавчора прилетіли прям поруч (але дивом повз цілі) - але “всьо хуйня, Міша” (с)
Війна - це повна залупа. Це незліченні прапори на незліченних могилах Захисніків.
Це загиблі друзі. Це знайомі та родичі по коліна в окопному багні.
Це втрачене дитинство у дітей. Це повідомлення вночі “в сусідній будинок влетів Шахед”.
Це люди, які змушені були тікати з власних домівок. Це жінка, чоловіка якої вбили росіяни і вона не може виїхати з окупованих територій, бо “обіцяла завжди бути разом, навіть так”...
Я не знаю, як словами передати всі емоції і що можна сказати такого, щоб кожен не пережив це сам.
Я не знаю, що буде далі, але знаю точно, що само нічого не зупиниться. Що для того, щоб отримати щось - треба працювати і докладати зусиль.
Ми робимо що можемо.
Майже 90 млн гривень було надано компанією playduck на потреби Сил оборони за 3 роки повномасштабного вторгнення.
В 1й день війни я думав, що Україна програє. Я помилився і дуже цьому радий.
В 1097й день війни я вже нічого не думаю. Втомився. Буде як буде і ніяк інакше (с)
Давайте трохи посумуємо, похуєсосим подумки путіна, трампа, тих хто підримує “наших мальчіков” та будем далі працювати.
Це наша країна. Нам тут жити. І нам над нею працювати.
Честь кожному та кожній, хто боронить Україну!
Пам’ять тим, хто загинув.
Смерть ворогам.
